Територіальна структура господарства Мексики

Реально існуючі економіко – географічні райони Мексики, незалежно від того якого рівня розвитку вони досягли, є системою взаємодії природи, населення, господарства і соціальних умов, що розвивались протягом тривалого періоду часу. Райони – це динамічні утворення, що мають здатність трансформування з плином часу. Великі території являють собою зони певної спеціалізації, яким властива як гомогенність так гетерогенність різних характерів.

Для Мексики характерні вагомі регіональні відмінності в рівні економічного розвитку. В процесі районування Мексики слід враховувати:

- характер господарської спеціалізації триторії (в тому числі і степінь їх участі у зовнішньоекномічних зв’язках країни);

- особливості структури зайнятості населення, його розміщення і розселення;

- степінь розвитку засобів комунікацій і транспорту, за допомогою яких відбувається внутрішні та міжрайонні зв’зки;

- характер природних умов;

- рівень загальноекономічного розвитку господарства, щоб виявити основні райони країни.

При економіко – географічному районуванні Мексики врахвувались наступні фактори.

- Природні умови і географічне положення території. Вплив гірського рельєфу на характер осподарського розвитку Мексики. Гірські масиви дотепер залишають в ізоляції деякі області країни, зокрема всю територію, що лежить на півдні від Поперечної Вулканічної Сьєрри, Сьєрра-Мадре-де-Оахака, Серранія-Норте-де-Чьяпас. Великі економіко – географічні райони відрізняються за загальним характером кліматичних умов. Так, на Півночі переважає засушливий клімат, узбережжя Мексиканської затоки лежить в тропічному поясі з вологим кліматом, південний центр входить в зону напівзасушливоо клімату. Від ґрунтів та рослинності залежить характер продукції сільського господарства. В зонах розповсюдження чорних гірських ґрунтів у долинах центральної Мексики значного розвитку досягло неполивне землеробство, а в зонах розповсюдження ґрунтів напівпустель і каштанових ґрунтів на Півночі, Північному Заході та Північному Сході – зрошуване землеробство.

- Соціально – економічні умови життя і господарської діяльності населення. Для процесу регіональної інтеграції у східних частинах країни найважливіші наслідки мав факт націоналізації нафтової промисловості. Нові системи нафто- і газопроводів сприяли швидкому економічному росту міст Монтеррей і Мехіко. Спорудження великих гідроенергетичних об’єктів викликало створення нових населених пунктів, розвиток шляхів комунікацій, що тим самим прискорило процес регіональної консолідації.

- Особливосі структури економічно-активного населення і його розселення.

Таблиця 4.1

Населення продовжує концентруватися в центальній частині країни. Посилються процес індустріалізації в Південному Центрі, на деяких територіях Сходу, в районах Гвадалахари, Леона, Пуебло.

- Маштаби і характер розвитку різних галузей виробницва. Саме на гірничодобувній промисловості галузі сформувалися райони, ядрами яких є міста Ідальго-дель-Парраль, Нуева-Росіта, Дуранго, Чиуауа. В результаті виснаження місцевих запасів корисних копалин, районоконсолідуюча роль гірської промисловості помітно знизилась.

- Рівень загального соціально – економічного розвитку. Аналіз еволюції сільського господарства в районах Півночі, Північного Сходу та Північного Заходу показує, що її вплив був вирішальним на всі сторони економічного і громадського прогресу: розширення і модернізація сільського господарства, ріст міст, удосконалення інфраструктури, підвищення рівня заробітної плати, початок індустріалізації. Аграрна реформа безсумнівно виявилась важливим імпульсом для поглиблення процеса формування районів, тому, що сприяла розширенню внутрішнього ринку та виникненню нових округів зрошення на Півночі та Північному Заході.

- Об’єм торгівельної діяльності. Розвиток прикордонних районів країни стимулювали наступні фактори: приток переселенців із внутрішніх районів країни і неминучий ріст міст, розвиток округів зрошення на базі великих плантацій, що в свою чергу сприяло удосконаленню інфраструктури; інтенсивний товарообмін між прикордонними містами Мексики та США. Прикордонна зона в порівнянні з внутрішніми районами країни має ряд переваг, в числі яких широке впровадження нової техніки і сучасних методів виробництва зі сторони іноземних компаній.

В результаті було виявлено 8 великих економіко – геогафічних районів.

Центрально-Східний район займає 5% території, але зосереджує 1/3 населення і більше 60% промислової продукції. Тут майже нема сировини, остро стоїть проблема водозабезпечення. Але він має кваліфіковану робочу силу та розвинуту інфраструктуру. Галузями спеціалізації є машинобудування, хімічна промисловість, текстильна, взуттєва та швейна. Серед центрів району домінує Мехіко, виділяються Пуебла, Толука, Саагун.

Центрально-Західний район храктеризується сполученням промисловості з достатньо розвинутим сільським господарством (кукурудза, пшениця, томати, перець). Основні галузі промисловості – нафтопереробна та нафтохімічна (Гвадалахара, Саламанка, Туспан) зі спеціалізацією на виробництві хімічних волокон, синтетичного каучука; чорна металургія, машинобудування, взуттєва. Гвадалахара – друге за величиною місто країни, великий транспортний вузол на перетині доріг, центр нафтохімії та електротехніки, великий культурний та науковий центр. Великий промисловий центр – Ласаро-Карденас з металургійним комбінатом повного циклу, заводи з виробництва сірчаної кислоти та мінеральних добрив.

Північно-Західний район має яскрав виражений експортний напрям господарства. Це спеціалізований район зрошуваного господарства – бавовник, томат, оливки, виноград (експортуються в США) – і харчової промисловості; в Каліфорнії вирощуються цитрусові. Немале значення має добуток кольорових металів. В прикордонній з США зоні розташовані складальні підпримства – Тіхуана, Мехікалі. Для району має велике зачення перспектива майбутнього розвитку зв’язків з країнами Тихоокеанського басейну; у зв’язку з цим відбувається реконструкція портів Масатлан, Гуаймас, Енсенада.

Північний район – найбільший за територією (1/3 площі країни), має засушливий клімат, пустельну рослинність; головний район гірничодобувної промисловості (добуток металів, срібла, залізної руди, вугілля). Головні центри – Дуранго, Торреон, Сальтільо, а також Монклова, П’єдрас-Неграс (чорна металургія), Чиуауа (кольорова металургія), С’юдад-Хуарес – величезний центр складальних підприємств. На зрошуваних землях вирощуються зернові культури та бавовняник.

Північно-Східний район – старий район нафтової промисловості, другий в країні за добутком нафти і газа. Головні центри нафтопереробної та нафтохімічної промисловості – Таміко та Рейноса. Район покритий густою сіткою нафто- і газопроводів. Тут розташоване третє за величиною місто Монтеррей – центр чорної металургії та нових технологій.

Східний район займає широку прибережну рівнину Мексиканської затоки з вологим ропічним кліматом. Головне багатство – нафта, з відкриттям нових джерел якої (штат Табаско) він став швидко районом, що швидко розвивається. За запасами, добутком і переробці нафти він займає провідне місце у країні. За два десятиліття тут виросло велике число нових центрів нафтопереробки і нафтохімії. В районі більше 10 центрів нафтохімічної промисловості: Поса-Ріка, С’юдад-Мадеро, Ла-Кангрехера, С’юдад-Пемкс та інші. В районі є запаси самородної сірки, за якими Мексика займає провідне місце у світі. Розвинуте тропічне плантаційне землеробство (близько половини збору цукрової тростини, величезні плантації ананасів). В Сан-Крістобалі – самий великий цукровий завод у Мексиці.

Південний район з відкриттям багатих джерел нафти (штат Чіапас) перетворився з бідного сільськогосподарського району в район нафтопереробної та нафтохімічної промисловості (головний центр – Саліна-Крус). Немале значення має виробництво художніх виробів із срібла.

Юкатанський півострів – самий відсталий район, проте він має значні природні ресурси (земельні, лісові). Серед галузе промисловості виділяються виробництво грубоволокнистих тканин і канатно-мотузяних виробів із хенекена (головний центр Меріда), харчова промисловість. На північному заході узбережжі півострова розташовані одні з найбільших курортів світу (Канкун, Ісла-Мухерес).

Отже, найвищі показники розвитку характерні для Східного Центру, в основному через столичну агломерацію. Виділяються за свїм значенням також Північний Схід (завдяки Монтеррею), Північний Захід та Північ. Зростає роль Західного Центру (з його регіональним центром Гвадалахара) і Сходу. Але як і колись продовжують відставати у своєму розвитку Південь і Півострів Юкатан. Разом з тим існують величезні внутрішні контрасти в самих районах, і це ставить питання про необхідність досліджувати становище справ в середніх економічних справ.