Етапи розвитку, форми та рівні міжнародного бізнесу

Міжнародний бізнес як форма трансграничної взаємодії суб’єктів світового господарства передбачає наявність його учасників з їх намірами, свідомістю, цілеспрямованістю та мотивами, сукупність яких зумовлює його результативність як процесу міжнародного економічного життя.

Уся сукупність типів (форм) та рівнів міжнародного бізнесу визначається горизонтом часу, типами (формами) трансграничної економічної діяльності та рівнем інтернаціоналізації життєдіяльності його суб’єктів. Звідси, у реальному вимірі часу міжнародний бізнес охоплює усі сфери міжнародної економічної діяльності та типи (види) взаємозв’язків суб’єктів господарювання різних країн, які існують у певно визначений період розвитку міжнародних економічний відносин. Зрозуміло, що палітра цих відносин в епоху становлення індустріальної цивілізації, коли майже єдиною формою міжнародної взаємодії була міжнародна торгівля, суттєво відрізняються від форм міжнародної економічної діяльності на початку третього тисячоліття. Американським економістом Р. Робінсоном запропонована періодизація історичного розвитку міжнародного бізнесу, що включає в себе чотири етапи (ери) [1, с. 12-22].

Комерційна ера (1500-1850рр.) починається з часу великих географічних відкриттів і закінчується серединою XIXст. Передумовами розвитку міжнародного бізнесу цього періоду були пошуки значних особистих вигід, пов’язаних з торгівлею колоніальними товарами у Європі. Це відбувалося насамперед у таких розвинених країнах як Англія, Німеччина, Франція, Іспанія. В той же час це стосується в більшій чи меншій мірі інших європейських країн. Важливою особливістю цього періоду була активна підтримка урядом країн підприємств у їх закордонній діяльності.

В загальному вигляді особливості ери комерції у розвитку міжнародного бізнесу полягає у:

визначення доцільності переносу підприємницької активності та ризиків із внутрішньокраїнного середовища за межі держави та основних факторів, від яких залежить прийняття такого роду рішень;

підвищенні рівня свободи бізнесу, що залежить від політики держави;

урахуванні та передбаченні умов ведення ділових операцій на території інших держав з ціллю забезпечення довгострокової прибутковості цих операцій та безпеки їх проведення.

Ера експансії (1850-1914рр.) Цей період характеризується остаточним оформленням та структуризацією колоніальних імперій на фоні швидкого індустріального розвитку європейських країн, а пізніше США, що був викликаний промисловою революцією на початку XIXст. Саме ці досягнення та масове індустріальне виробництво спрямували розвинуті країни від вивозу товарів до видобування сировини у колоніальних регіонах. В той же час зростала роль державного колоніального управління: захист колоній від зовнішніх загроз та збереження колоніального режиму потребувало від метрополій узгоджених дій влади та національного бізнесу на території колоній. Загалом, значення ери експансії у розвитку міжнародного бізнесу полягає в активному використанні закордонних ресурсів (сировинних, природних та енергетичних); розширенні ринків збуту; використанні нових сфер застосування вільних фінансових ресурсів та вигідних можливостей місцевого законодавства (податкового, митного та ін.).

Ера концесій(1914-1945рр.) Важливою особливістю цього періоду між двома війнами є якісна зміна ролі найбільших компаній, які функціонували на колоніальних ринках. Особливість цього періоду полягала у формуванні на концесіонних підприємствах місцевих менеджерів середнього рівня, які проходили навчання на підприємствах та учбових закладах самої метрополії. Таким чином, концесійна ера підготувала умови для самовизначення колоніальних та напівколоніальних країн у їх подальшому економічному розвитку.

Ера національних держав (1945-1970рр.) Основні напрямки розвитку міжнародного бізнесу цього періоду включають становлення та розвиток нових національних держав внаслідок розпаду колоніальних імперій. Наряду з цим здійснюється прорив до мультинаціонального бізнесу як якісно нового етапу розвитку міжнародного бізнесу. Вже в 60-ті, а особливо в 70-ті роки американських лідерів мультинаціонального бізнесу наздоганяють японські та європейські суперники. В результаті була створена багаторівнева структура міжнародного бізнесу, в верхній ярус якої представлений потужними транснаціональними утвореннями і «країнами-системами», а нижній – економічним простором, що формується під тиском гіперконкуренції і високого рівня заміни одних її учасників іншими. На частку першого падає майже 80% усього світового торговельного економічного обороту, 90% патентів та ліцензій на нові технології та «ноу-хау». Під контролем ТНК знаходиться 90% світового ринку пшениці, кофе, кукурудзи, лісоматеріалів, тютюну та залізної руди, 85% - ринку міді і бокситів, 80% - ринку чаю, олова та сирої нафти.

Ера глобалізації (починаючи з 70-х рр. ХХ ст.). Для цього періоду характерні революційні технологічні зміни, пов’язані з економікою, політикою та соціальною сферою. У цей час перестала існувати світова комуністична система, збільшився розрив між промислово-розвинутими та відсталими країнами.

Отже, згідно з історичним підходом можна визначити наступні форми сучасного міжнародного бізнесу, які пов’язані з:

- міжнародною торгівлею товарами та послугами;

- міжнародним рухом капіталів;

- міжнародним рухом робочої сили;

- міжнародними валютно-фінансовими та кредитними відносинами;

- міжнародним співробітництвом у виробничій, науково-технологічній, еколого-економічній сферах та розв’язанні глобальних проблем розвитку.

Зростання ролі міжнародного бізнесу в сучасних умовах знаходить відображення у наступних головних процесах, а саме: диференціаціїйого форм, яка стимулюється досягненнями сучасної НТР та поглибленням МПП; зростанні автономностіта відриву персоніфікованого його суб’єкту від країн базування; зростанні взаємозалежності та відтворювальної відкритості національно-державних економічних організмів; зростанні рівня інтернаціоналізації бізнесу на мікроекономічному рівні.

Диференціація форм міжнародного бізнесузумовлюється, передусім, динамікою світового економічного розвитку, прогресом науки, техніки, технології, що стимулює появу нових різноманітних сфер економічної взаємодії як у галузях виробництва, так і в освітній медичній сферах, охоронні дозвілля тощо. Науково-технологічні розриви та структурні переноси між країнами, що виникають у ході економічного розвитку, примушують їх до розширення міжнародного співробітництва як у «традиційних», так і у новітніх галузях.

Зростання автономності міжнародного бізнесу ставить питання про зв’язок потужних транснаціоналізованих структур з країнами їх базування. Наведені в таблиці 1.1 дані, щодо обсягу закордонних операцій семи американських кампаній свідчать про достатньо умовний їх зв’язок з країною базування – США.

Таблиця 1.1

Рівень інтернаціоналізації бізнесу американських компаній (% операцій, які приходяться на інші країни, 2000 рік)

В умовах, коли значна частина операцій компаній приходиться на закордонні країни, урядові чинники все частіше ставлять питання: настільки правомірно можна зв’язувати такі компанії з країною базування, де вони мають лише свої штаб-квартири? Так Е.Б.Райк стверджує, що у таких компаній взагалі не існує національної належності, а їхні штаб-квартири вводять в оману політиків і аналітиків. Звідси уряд повинен примушувати компанії незалежно від їх находження інвестувати гроші в рамках географічного бізнесу країни.

Зростання взаємозалежності та відтворювальної відкритості національних економік сьогодні досягло такі критичні маси, при яких навіть коротко термінова зупинка зовнішньоекономічної взаємодії країн та підприємств здатна зумовити ситуацію руйнування їх відтворювальних систем. Зчеплення та взаємодія елементів у цих системах ґрунтуються вже не просто на МПП, а й на глобальних виробничо-збутових структурах, глобальних фінансових потоках та глобальній інформаційній мережі.

Якщо у середині ХХ ст. відтворювальна відкритість національних економік як процентне відношення зовнішнього товарообороту країни до її ВВП складала у середньому 16%, то на початку ХХІ ст. вона досягла 36%, а з урахуванням експорту та імпорту комерційних послуг - 48,2%. Це означає, що майже половина усіх товарів та послуг у світовій економіці частково або повністю виробляється за межами тих країн, де вони споживаються. Відтворювальна взаємозалежність більшості національних економічних організмів перетворила їх з більш-менш автономних господарських систем у складові елементи глобального економічного організму.

Значущість міжнародного бізнесу зумовлюється і загальною динамікою його форм, яка характеризується поступовим зростанням більш складних форм інтернаціоналізації бізнесу на мікроекономічному рівні (рис. 1.1).

1. Пасивне відношення до міжнародного бізнесу.

2. Продаж товару внутрішнім посередникам, які збувають його на міжнародних ринках.

3. Продаж товару на міжнародних ринках безпосередньо підприємством.

4. Використання підприємством нематеріальних активів за кордоном.

5. Використання матеріальних активів підприємства за кордоном.

6. Міжнародна складова розглядається як парадигма бізнесу підприємства.

Рис. 1.1. Динаміка рівнів інтернаціоналізації бізнесу підприємства

Найпростішою формою участі підприємства у міжнародному бізнесу є випадкова. Дрібний виробник національних сувенірів з України, який продав свій товар на Сорочинському ярмарку, є випадковим міжнародним продавцем. Якщо до нього звернеться іноземний покупець з проханням продати більше товарів, то це, скоріше, буде разовим замовленням. І малоймовірно, що продавець сувенірів буде розглядати іноземного покупця як частину своєї довгострокової стратегії бізнесу.

Інший характер участі у міжнародному економічному обміні виникає в умовах непрямого експорту, при якому підприємство продає свою продукцію внутрішнім споживачам (експортним комерсантам або брокерам), які здійснюють продаж цієї продукції за кордоном.

Більшої значущості міжнародний бізнес набуває у діяльності підприємств, які здійснюють прямий експорт: у таких підприємств можуть створюватися експортні відділи (бюро) для більш координованого та регулярного постачання продукції на зовнішні ринки. Міжнародна економічна діяльність цих підприємств є складовою їх довгострокової стратегії вилучення прибутку та виживання.

Якісно новою формою залучення підприємства до міжнародного бізнесу є його трансгранична діяльність без інвестування за кордоном або ж з інвестуванням тільки нематеріальних активів. Конкретними проявами такої форми міжнародного бізнесу можуть слугувати використання ліцензії на продаж продукту за кордоном, франчайзинг або ж контракт з іноземним партнером на надання йому інжинірингових послуг.

Іноземне інвестування - найбільш складна і відповідальна форма міжнародного бізнесу підприємства. Діапазон його різновиду є достатньо широким - від спільних підприємств до повної власності підприємства за кордоном. Значущість впливу міжнародних чинників на рівень міжнародної конкурентоспроможності підприємства тут є визначальною.

Глобальна форма участі у міжнародному бізнесу не визнає економічних кордонів між країнами та різниці між внутрішніми й іноземними ринками. Міжнародна економічна діяльність виступає тут як передумова або парадигма конкурентного успіху підприємства.