Визначення нової конституційної стратегії

У сучасній літературіпоняття «стратегія» визначається по-різному, але основу всіх існуючих визначень складає розуміння стратегії як специфічного управлінського плану дій, спрямованих на досягнення встановлених цілей. Стратегія встановлює, як організація функціонуватиме та розвиватиметься, а також яких заходів і дій буде вжито для того, щоб вона досягла бажаного стану. Відносно визначення «конституційної стратегії» діє той самий принцип, за умовою того, що «організацією» виступає держава, в особі державних органів влади.

Проголосивши себе в ст.1 Конституції правовою державою, Україна накреслила лише орієнтир подальшого розвитку державності. Зробити ж на шляху досягнення цієї мети належить ще чимало. Сучасний політичний процес в Україні має свої особливості, без урахування яких неможливо адекватно оцінити перспективи розвитку конституціоналізму. Для того, щоб уникнути помилок і відхилень в теорії правової конституційної держави і з метою попередження вихолощування її змісту (коли термін «конституційна держава» перетворюється на абстракцію), необхідно чітко уявляти шляхи формування правової конституційної держави і ті проблеми та перешкоди, які при цьому доведеться вирішувати та долати.

Перш за все, мова повинна йти про створення необхідних економічних передумов правової конституційної держави. До того часу, доки в України буде низький рівень матеріальної забезпеченості більшості громадян, високий рівень безробіття, зберігатиметься значний дефіцит бюджету, говорити про те, що ми живемо в правовій конституційній державі, передчасно.

Необхідно також продовжувати реформування всієї системи органів державної влади, щоб в Україні функціонували дійсно незалежні один від одного, і в той же час тісно взаємодіючі, органи законодавчої, виконавчої, судової влади, працював без перебоїв механізм «стримувань і противаг». Важливим завданням до визначення нової конституційної стратегії є зміцнення міс­цевого самоврядування в Україні.

У сучасній Українській державі проголошений примат прав особи перед інтересами держави. Завдання полягає не тільки в тому, щоб втілити в діючому законодавстві так звані природні права і свободи людини (право на життя, на честь та гідність, охорону здоров’я, приватну власність тощо), але й у тому, щоб усіляко гарантувати їх реалізацію. Поки що в Україні домогтися цього положення не вдається.

Удосконалення законодавства – ще один напрямок формування правової конституційної держави – не зводиться тільки до закріплення в ньому природно-правових засад. Не менш важливим є завдання зведення до мінімуму наявних протиріч, забезпечення правових норм належними санкціями, які передбачають найбільш ефективні заходи впливу на правопорушників. Законодавство повинно орієнтуватися на метод загального дозволу регулювання суспільних відносин, який передбачав би мінімум обумовлених у законі заборон і максимум правових дозволів (згідно з формулою: все, що не заборонено законом, дозволено).

Правова конституційна держава не може існувати без політичного та ідеологічного плюралізму, без подолання командно-адміністративних методів управління суспільством. Тільки за умов багатопартійності, свободи думки, гласності і справжнього народовладдя створюються засади для формування правової конституційної держави.

Реалізація концепції правової конституційної держави в значній мірі залежить від рівня політичної та правової культури населення країни. Політико-юридична грамотність громадян, а також їх глибока переконаність у тому, що необхідно дотримуватися правових установлень – це складові успішного здійснення вказаної концепції.

Ядром конституційних змін повинні стати загальноукраїнські, європейські та світові цінності, позаяк норми права, особливо ті, які мають найвищу юридичну силу, можуть претендувати на статус правових, конституційних лише тоді, коли вони пройшли відбір історією. Крім того, запобігти недолікам правотворчості допомогли б такі заходи, як активізація досліджень організаційно-правової природи правотворчого процесу, моніторинг і наукова експертиза законодавства, визначення чітких критеріїв правових актів, виявлення типових законотворчих і правозастосовчих помилок, формування дієвих засобів їх подолання. Державі, як ніколи, потрібні: новий правовий підхід, новий юридичний світогляд та нова правова ідеологія.

Слід глибоко усвідомлювати всю відповідальність за стратегію, здійснення і наслідки політичної реформи, що має на меті оновлення Конституції згідно з новими реаліями, збалансування владних відносин у державі, консолідацію суспільства. Цю велику і багатогранну роботу можна буде вважати успішною лише тоді, коли вона внесе реальні позитивні зміни у наше життя, позитивно позначиться на всіх сферах і у всіх вимірах — від народу, держави до конкретної людини і конкретної сім’ї. Лише за дотримання цих умов Конституція України стане справді основним документом життя держави, який визначатиме основи державно­го ладу та регулюватиме найважливі­ші суспільні відносини, а не відіграва­тиме функцію розмінної монети в по­літичних дискусіях.