Фінансування власних та делегованих повноважень органами місцевого самоврядування

Потребує практичного розв'язання проблема фінансування делегованих повноважень органів державної влади органам місцевого самоврядування.

Закон "Про місцеве самоврядування", прийнятий у 1992 році, визначив 26 видів таких повноважень. Частину з них делеговано виконавчим комітетам сільських, селищних та міських рад (міст районного підпорядкування). Вони отримали 7 видів таких повноважень. Увесь перелік делегованих повноважень було надано виконавчим комітетам міських рад (міст обласного підпорядкування). Ряд повноважень передбачають не тільки контрольні функції, а й обов'язки щодо прямих фінансових витрат. Так, зокрема, це стосується завдань з вирішення питань соціального забезпечення населення, ведення державного земельного кадастру та інших.

Законодавчим актом, в якому визначено делеговані повноваження органів місцевого самоврядування, став Указ Президента України "Про делегування повноважень виконавчої влади головам і очолюваним ними виконавчим комітетам сільських, селищних і міських Рад" від 30 грудня 1995 року. Указ передбачив 42 види делегованих повноважень. Головам і виконкомам сільських, селищних та міських рад міст районного підпорядкування делеговано 13 видів повноважень. Інші стосуються лише виконкомів та голів міст обласного підпорядкування.

Серед делегованих повноважень є і такі, якими передбачаються безпосередні фінансові витрати місцевої влади. Зокрема, це забезпечення надання державних субсидій сім'ям, котрі мають дітей, ведення державного земельного кадастру, проведення експертизи новозбудованих об'єктів, організація охорони, реставрації і використання пам'ятників архітектури й містобудування, природних ландшафтів, організація прикордонної (прибережної) торгівлі, вирішення у встановленому порядку питань соціального захисту населення, охорони й опіки, організація територіального планування, проведення оплачуваних громадських робіт для осіб, зареєстрованих як безробітних, вирішення питань створення особовому складові Міністерства внутрішніх справ України належних умов для служби та відпочинку, створення на власній матеріально-технічній і фінансовій базі місцевих дружин охорони громадського порядку та ін.

Проблему фінансового забезпечення делегованих повноважень органів місцевого самоврядування може бути розв'язано лише в контексті правового врегулювання міжбюджетних взаємовідносин та фінансового вирівнювання в Україні. Витрати органів місцевого самоврядування на фінансування делегованих повноважень доцільно компенсувати за рахунок коштів державного бюджету України у формі цільових субсидій.

До доходів бюджетів місцевого самоврядування на виконання власних повноважень належать:

1) місцеві податки і збори, що зараховуються до бюджетів місцевого самоврядування;

2) надходження сум відсотків за користування тимчасово вільними бюджетними коштами;

3) податок на промисел, що зараховується до бюджету місцевого самоврядування;

4) власні надходження бюджетних установ та організацій, що утримуються з відповідного бюджету;

5) надходження дивідендів від участі відповідної ради у статутних фондах суб'єктів підприємницької діяльності;

6) кошти від відчуження майна, яке знаходиться у власності територіальної громади, в тому числі від продажу земельних ділянок несільськогосподарського призначення;

7) фіксований сільськогосподарський податок у частині, що зараховується до місцевих бюджетів;

8) плата за оренду майнових комплексів, що знаходяться у власності відповідної ради;

9) надходження від місцевих грошово-речових лотерей;

10) плата за гарантії, надані органом місцевого самоврядування;

11) благодійні внески, гранти та дарунки у вартісному обрахунку;

12) інші надходження на виконання власних повноважень, передбачені законодавством.

До видаткiв бюджетів місцевого самоврядування на виконання власних повноважень належать видатки на:

1) органи місцевого самоврядування міст, сіл, селищ у частині виконання ними власних повноважень;

2) місцеву пожежну охорону;

3) позашкільну освіта;

4) соціальний захист та соціальне забезпечення:

а) програми місцевого значення з питань дітей, молоді, жінок, сім’ї;

б) місцеві програми соціального захисту окремих категорій населення;

5) місцеві програми розвитку житлово-комунального господарства та благоустрою населених пунктів;

6) культурно-мистецькі програми місцевого значення;

7) програми підтримки засобів масової інформації місцевого значення;

8) місцеві програми з розвитку фізичної культури і спорту;

9)типове проектування, реставрацію та охорону пам'яток архітектури місцевого значення;

10)транспорт, дорожнє господарство:

а) регулювання цін на послуги метрополітену за рішеннями органів місцевого самоврядування;

б) експлуатацію дорожньої системи місцевого значення (в тому числі роботи, що проводяться спеціалізованими монтажно-експлуатаційними підрозділами міліції);

в) будівництво та утримання доріг місцевого значення;

11)обслуговування боргу органів місцевого самоврядування;

12) програми природоохоронних заходів місцевого значення;

13)фінансування інших програм, затверджених відповідною радою згідно з законодавством.

Планування видатків місцевих бюджетів

При плануванні видатків та доходів місцевих бюджетів в сучасній економічній науці можуть бути застосовані наступні методи:

1. Програмно-цільовий метод. Суть методу полягає в у плануванні бюджету органу місцевого самоврядування на основі розробки, аналізу, впровадження програм розподілу фінансових ресурсів (бюджетних програм). Бюджетна програма – це систематизований перелік заходів, які направлені на досягнення загальної мети у відповідності із поставленими завданнями, виконання яких передбачає здійснення фінансування із місцевого чи Державного бюджету.

2. Метод „Коріння трави”. В цьому випадку складається прогноз методом збору вхідних даних безпосередньо у рядових працівників, які знаходяться на найнижчому рівні ієрархічної структури, тобто у тих, які пов’язані із об’єктом прогнозування.

3. Метод „Дослідження об’єкту”. Заключається в зборі даних різноманітними методами (опитування, інтерв’ю і т.п.) для перевірки гіпотези про величину надходжень для проведення передбачених фінансувань із місцевих бюджетів. Зазвичай, цей метод використовують при довгостроковому прогнозуванні величини фінансування завдань із місцевого бюджету (більше 5 років).

4. Метод „групова згода”. Прогноз має за основу прямий та відкритий обмін думками на загальних зборах. Основною ідеєю даного методу є те, що групове обговорення можливих варіантів прогнозних показників призводить до вибору оптимального із багатьох запропонованих та розрахованих за допомогою різних методів та методик.

5. Метод „історична аналогія” Пов’язаний із аналізом життєвого циклу подібного податку, який забезпечує фінансування відповідних видатків із місцевих бюджетів. Як правило, даний метод використовується при введенні нового виду податку.

6. Метод „Дельфі”. Заключається в тому, що група експертів відповідає на питання про форми та межі фінансування на певні види видатків із місцевого бюджету. Керівник груп компілює результати досліджень даної групи та формулює нове питання, яке є новим завданням для даної групи експертів. Таким чином нівелюється вплив особистих факторів на межі фінансування певного виду видатків із місцевого бюджету.

7. Аналіз часових рядів. Заснований на ідеї, що попередню історію стосовно фінансування видатків місцевих бюджетів можна використовувати для прогнозування. При прогнозуванні податкових надходжень цей метод може бути використаний лише при незмінюваних ставках та базі оподаткування.

8. Регресійний аналіз часових трендів. Встановлює пряму залежність між податковими надходженнями та часом. Це найбільш точний статистичний метод аналізу та прогнозування.

9. Метод Бокса Дженккінса. Від пов’язує клас статистичних моделей із даними та пристосовує таку нову модель до часового ряду, використовуючи байесово апостеріорний розподіл.

10. Каузальні методи. Основані на виокремленні основних та опосередкованих факторів, які впливають на об’єкт прогнозування.

11. Економетричні моделі. Моделі описують певний вид фінансування певного сектору економіки із місцевого бюджету за допомогою системи незалежних рівнянь.

12. Макроекономічні моделі. Дозволяють визначити вплив як внутрішніх так і зовнішніх чинників на фінансування певних видів повноважень місцевими бюджетами.