Наша держава не виконує цю функцію – накладно).

Як економічна категорія державний кредит поєднує в собі фінансові та кредитні відносини.

Звоторній, терміновий, платний.

Обслуговує рух фінансових ресурсів (централізованих та децентралізованих).

Коли мова йде про державний кредит то отримані через державну позику кошти надходять у розпорядження органів державної влади, перетворюючись в їх додаткові фінансові ресурси, які використовуються як правило на покриття бюджетного дефіциту.

Державний кредит – відносини вторинного розподілу вартості ВВП. Одна зі сторін державно-кредитних відносин – формування додаткових фінансових ресурсів держави за рахунок мобілізації тимчасово вільних коштів населення, підприємств і організацій.

Друга сторона – фінансові зв’язки обумовлені зворотністю і платністю додатково мобілізованих державою.

Об’єктивна необхідність використання державного кредиту:

1. Задоволення потреб суспільства (постійно обумовлена суперечністю між величиною потреб і можливостей їх задоволення за рахунок бюджетних фондів).

Доцільність використання державного кредиту для формування додаткових фінансових ресурсів держави і покриття бюджетного дефіциту, визначається значно меншими негативними наслідками для державних фінансів і грошового обігу країни, порівняно з валютними прийомами, балансування доходів і витрат уряду.

2. Призначення державного кредиту – він засобом мобілізації державою додаткових фінансових ресурсів.

У випадку дефіцитності бюджету кошти на покриття різниці між доходами і видатками бюджету.

В разі додатного сальдо – на соціальні та економічні програми.

Державний кредит виступає засобом прискорення розвитку держави.

3. Є джерелом збільшення доходів власників цінних паперів, що досягається через виплату % і виграшів за державними позиками.

Державний кредит виконує такі функції:

1. Розподільну.

2. Регулювальну.

3. Контролю (або контролюючу).

= Розподільна функція – розподіл фінансових ресурсів держави, формування централізованих грошових фондів.

= Регулювальна – вступаючи в кредитні відносини держава впливає на стан грошового обігу, % ставки, виробництво і занятість.

= Контрольна – переплітається з контрольною функцією фінансів, але має специфічні особливості:

1. Тісно пов’язана з діяльністю держави і станом централізованого фонду грошових коштів.

2. Охоплює рух вартості в двосторонньому порядку.

3. Здійснюється не тільки фінансовими, але й кредитними установами

II. Форми державного кредиту.

Буває внутрішнім і зовнішнім:

1. Державні позики.

2. Перетворення частини вкладів населення в державні позики.

3. Запозичення коштів загальнодержавного початкового фонду.

4. Казначейські позики.

5. Гарантовані позики.

Державні позики як основна форма внутрішнього державного кредиту характеризується тим, що залучаються тимчасово вільні кошти на фінансування суспільних потреб через випуск і реалізацію облігацій, казначейських зобов’язань та інших видів державних цінних паперів.

= Облігація – найбільш поширений вид цінних паперів, символізує державне боргове зобов’язання і надає право власникові після закінчення терміну одержати назад суму боргу і %.

Казначейські зобов’язання (векселя) мають характер боргового зобов’язання спрямованого тільки на покриття бюджетного дефіциту. Найчастіше короткострокові.

Використання державою цих коштів як форма державного кредиту характеризується тим. Що державні кредитні установи безпосередньо передають частину кредитних ресурсів на покриття витрат уряду.

Недолік – вона стимулює поширення інфляції.

Казначейські позики – відносини з надання фінансової допомоги підприємствам і організаціям органами державної влади і управління, на умовах терміновості, строковості і платності.

Казначейські позики видаються на пільгових умовах за термінами і нормою %. Можливі у випадку фінансових труднощів підприємств, або погіршення економічної ситуації в країні.

Гарантовані позики – уряд гарантує безумовне погашення позики випущеної органами влади і управління нищого підпорядкування або окремими господарськими організаціями і виплату % по них.

Міжнародний державний кредит – сукупність відносин, в яких держава виступає як позичальник, так і кредитор.

Умови такі ж (тобто терміновості, строковості і платності).

Сума зовнішніх позик із нарахуваннями % включається в державний борг країни.

Надання зовнішніх позик відбувається за рахунок бюджетних коштів або спеціальних урядових фондів.

Одержувачі:

1. Центральні уряди.

2. Республіканські уряди.

3. Місцеві уряди.

4. Кредитори.

5. Фінансово-кредитні установи.

6. Інші юридичні особи іноземних держав.

7. Приватні особи.

8. Міжнародні фінансові інституції (Міжнародний Банк Реконструкції і Розвитку).

9. Іноземні держави та їх угруповання.

III. Класифікація державних позик і джерела їх формування.

Класифікація здійснюється за такими ознаками:

1. За правовим охопленням:

1) Підписними зобов’язаннями, надаються на підставі угод (безоблігаційні).

2) Підписними зобов’язаннями, забезпечені випуском цінних паперів (облігаційні).

2. Від місця розміщення:

1) Внутрішні.

2) Зовнішні.

3. За правом емісії:

1) Державні.

2) Місцеві.

4. За характером використання цінних паперів:

1) = Ринкові – вільно купуються, продаються, перепродаються.

2) = Неринкові – не допускаються а ринок.

5. Залежно від установлення забезпечення:

1) Заставні.

2) Без-заставні.

6. Відповідно до терміну погашення:

1) Короткострокові (до 1 року).

2) Середньострокові (від 1 до 5 років).

3) Довгострокові (від 5 років).

7. За характером виплати доходу:

1) Процентні.

2) Виграшні.

3) Дисконтні.

8. За характером погашення:

1) Одноразова.

2) Виплата частинами.

9. Залежно від зобов’язань держави погашення боргу:

1) З правом дострокового погашення.

2) Без права дострокового погашення.

Випуск державних позик застосовується на передумовах:

1. Наявність кредиторів з тимчасово вільними коштами.

2. Довіра кредиторі до держави.

3. Зацікавленість кредиторів у наданні позик державі.

4. Можливість держави своєчасно і повністю повернути борг і виплатити дохід.

Джерела погашення державних позик:

1. Доходи від інвестування позичених коштів у високоефективні проекти.

2. Додаткові надходження від податків.

3. Економія коштів від видатків податків (цікаве словосполучення).

4. Емісія грошей.

5. Залучення нових позик і коштів.

IV. Державний борг, його формування і обслуговування.

= Державний борг – сума заборгованості держави перед внутрішніми і зовнішніми кредиторами.

Загальна сума державного боргу складається з усіх випущених і непогашених боргових зобов’язань держави і % за ними.

Розрізняють державний борг:

1. Поточний.

2. Капітальний.

= Поточний – сума заборгованості, що підлягає погашенню в поточному році та належних % до оплати в цей період.

= Капітальний – сума заборгованості і %, що мають бути сплачені за позиками.

= Внутрішній борг – сукупність зобов’язань держави перед резидентами.

= Зовнішній борг - – сукупність зобов’язань держави перед нерезидентами.

Може бути номінальний і реальний.

= Номінальний – сукупність державних запозичень на кредитних і фондових ринках що передбачає погашення основної суми боргу з виплатою %.

= Реальний – крім номінального + невиконані фінансові зобов’язання держави перед суб’єктами економіки.

Гарантується всім майном.

= Обслуговування державного боргу – погашення позик, виплати % за ними, уточнення і зміну умов погашення випущених позик.

Погашення за рахунок бюджетних коштів.

В Україні обслуговування зовнішнього боргу здійснюється в процесі виконання державного бюджету.

Джерела погашення зовнішнього боргу:

1. Бюджет.

2. Золотовалютні резерви.

3. Нові запозичення.

4. Від приватизації державного майна.

Обслуговування внутрішнього боргу здійснюється міністерством фінансів (мінфін) через банківську систему шляхом проведення операцій з розміщення державою цінних паперів.

V. Управління державним боргом.

Державний борг України 2011 за 5 років.

Внутрішній Зовнішній

2000 р. 20780,6 43435,0

2001 р. 21018,4 42273,9

2002 р. 21386,0 43082,7

2003 р. 20523,7 45609,5

2004 р. 20953,3 46729,0

2005 р. 19188,3 43956,3

2006 р. 16607,7 49506,0

2007 р. 17806,4 53487,9

2008 р. 44666,5 86023,1

2009 р.63781,4 121170,9

(більш детально в додатку ).

Державний борг за своєю економічною сутністю визначає економічні відносини держави як позичальника з її кредиторами (резидентами та нерезидентами) з приводу перерозподілу частини вартості валового внутрішнього продукту на умовах строковості, платності та повернення.

За умовами залучення коштів розрізняють внутрішній та зовнішній борг.

Внутрішній державний борг - сукупність зобов'язань держави перед резидентами (заборгованість держави всім громадянам, які тримають внутрішні державні облігації).

Державний внутрішній борг складається із заборгованості, що виникає щорічно за новими борговими зобов'язаннями уряду. Він формується в результаті випуску державних цінних паперів, отримання кредитів та виникнення інших боргових зобов'язань.

Зовнішній державний борг - сукупність боргових зобов'язань держави, що виникли в результаті запозичення держави на зовнішньому ринку.

Державний зовнішній борг складається з:

• позик на фінансування державного бюджету та погашення зовнішнього державного боргу;

• позик на підтримку національної валюти;

• позик на фінансування інвестиційних та інституціональних проектів;

• гарантій іноземним контрагентам щодо виконання контрактних зобов'язань у зв'язку з некомерційними ризиками;

• державних гарантій, що надаються Кабінетом Міністрів України для кредитування проектів, фінансування яких передбачено державним бюджетом України.

Відповідно до Закону України про Державний бюджет на відповідний рік, визначається граничний розмір дефіциту бюджету та джерела його покриття за рахунок внутрішнього та зовнішнього фінансування, а також встановлюється граничний розмір державного внутрішнього та зовнішнього боргу України на 1 січня наступного за бюджетним роком з визначенням напрямів використання фінансових ресурсів.

За формою залучення коштів державний борг поділяється на державні запозичення та гарантії.

Державні запозичення - залучення державою в особі Кабінету Міністрів України, через Міністерство фінансів України грошових коштів, іншого майна та майнових прав, яке передбачає прийняття зобов'язань щодо грошових коштів на умовах строковості, платності та повернення.

Розрізняють: державне внутрішнє запозичення, що здійснюється шляхом укладання угод з резидентами України про позику та випуск державних цінних паперів, що розміщуються на внутрішньому ринку; державне зовнішнє запозичення - державне запозичення, що здійснюється шляхом укладання з

нерезидентами України угод про позику та випуск державних цінних паперів, що розміщуються на зовнішньому ринку.

Державне запозичення може здійснюватись лише з метою:

• фінансування дефіциту державного бюджету;

• підтримки платіжного балансу та поповнення валютних резервів;

• на інші цілі, встановлені законом України в кожному окремому випадку. Державна гарантія - зобов'язання держави в особі Кабінету Міністрів

України, що діє через Міністерство фінансів України, повністю або частково виконати платежі на користь кредитора у випадку невиконання позичальником, іншим німе Україна, зобов'язань щодо повернення грошових коштів на умовах строковості та платності.

Формою надання державної гарантії є державна порука. Основними способами реалізації державних гарантій та запозичень можуть бути:

• випуск (емісія) державних цінних паперів;

• укладення угод про позику та гарантійних угод;

• інші способи, передбачені законодавством України.

При наданні державних гарантій виникає потенційний державний борг, який стає реальним за умови відшкодування кредитору суми зобов'язань позичальника, за якими держава була гарантом.

За валютою залучення державний борг поділяється на борг у національній та іноземній валюті.

Внутрішній борг переважно формується в національній валюті. Для залучення коштів емітуються цінні папери, які розміщуються на внутрішньому фондовому ринку. Державний борг в іноземній валюті виникає в результаті здійснення безпосереднього запозичення коштів в урядів зарубіжних країн, міжнародних фінансово-кредитних організацій, іноземних банків, а також розміщення державних боргових зобов'язань на міжнародних ринках капіталів.

Залежно від терміну залучення коштів розрізняють: короткостроковий борг (з терміном погашення до одного року), середньостроковий (від одного до п'яти років), довгостроковий (від п'яти років і більше).

Державний борг можна поділити також на:

- капітальний, який включає всю сукупність боргових зобов'язань держави на певну дату;

- поточний, що складається з платежів по зобов'язаннях, які позичальник повинен погасити у звітному періоді.

Основними причинами виникнення та зростання державного боргу в Україні є дефіцит державного бюджету та постійний дефіцит платіжного балансу країни. Для фінансування дефіциту Державного бюджету України залучаються кошти міжнародних фінансових організацій.