Мотиви участі японських фірм в організації спільних підприємств

Популярність створення спільних підприємств зумовлена такими основними чинниками:

- можливість залучення прогресивної технології й техніки, фінансових ресурсів іноземних компаній, а також доступ до їхньої сировинної бази;

- можливість спільного проведення досліджень і розроблень, вартість яких є високою, та реалізації масштабних інноваційних проектів завдяки об’єднанню ресурсів національних та іноземних компаній;

- можливість швидкого проникнення на зовнішні ринки з меншими витратами і ризиком (це особливо важливо, коли для забезпечення окупності масштабних і дорогих з фінансової точки зору інноваційних проектів обсяги національного ринку є недостатніми);

- поєднання технологічних можливостей однієї компаніями з можливостями в сфері маркетингу або реалізації іншої компанії;

- можливість підвищення кваліфікації національних кадрів тощо.

Загалом інтернаціоналізація міжфірмової кооперації, яка існує або у формі міжнародних науково-технічних альянсів, або у формі міжнародних консорціумів, або у формі спільних підприємств, є позитивною тенденцією, оскільки з’являються нові можливості для інновацій, швидко поширюються передові технології. Окрім цього, компанії можуть увесь час бути в курсі всього нового у сфері науки і техніки, досить швидко отримувати необхідну інформацію та залучати до співробітництва необхідні фірми.

Наприклад, компанія «АТТ/Philips», створена у 1983 році як спільне підприємство американської компанії «АТТ» і голландської «Philips» на базі рівної пайової участі двох фірм з метою виробництва та збуту обладнання зв’язку. При цьому фірма «АТТ» намагалася використати іноземного партнера для закріплення своїх конкурентних позицій на ринку обладнання Західної Європи, а фірма «Philips» ставила собі за мету за умови помірних витрат посилити свої позиції в промисловості засобів зв’язку. Технологічну базу співробітництва забезпечили успіхи фірми «АТТ» у виробництві цифрових комутаторів. Внесок фірми «Philips» полягав у наданні своїх виробничих потужностей, свого товарного знака та збутової мережі в Західній Європі. Рада директорів спільної компанії складається з п’яти членів, з яких троє представляють фірму «АТТ». Функції з оперативного управління компанією розподілено між фірмами «АТТ» і «Philips» порівну. Штат компанії на всіх рівнях укомплектований на змішаній основі, при цьому в Нідерланди було переведено багато інженерів і адміністративних працівників фірми «АТТ». «Philips» постійно відряджає своїх працівників до США для навчання [2, с. 302].

В Україні спільні підприємства з іноземними фірмами створено Національною академією наук України на базі її науково-дослідних організацій[27]. Наприклад, фірма «Річ» створена на базі Інституту проблем матеріалознавства та китайської Меньянської компанії з виробництва надтвердих матеріалів. Фірма випускає та впроваджує інструмент на основі нових надтвердих матеріалів. Аналогічною формою спільного підприємства є фірма «ВАСП», яка об’єднала науковий потенціал Інституту матеріалознавства та фірми «Ашурст Технолоджі Корпорейшн» (США). Вона створена для виробництва алюмінієво-скандієвих сплавів, тобто нових ефективних матеріалів.

Прискоренню розроблення та комерціалізації інновацій, зміцненню позицій у сфері швидкого просування на ринок принципово нової продукції сприяє формування мережних виробничих систем – кластерів, які набули значного поширення в розвинених країнах.

Загалом кластервизначається як індустріальний комплекс на базі концентрації мереж виробників, постачальників і споживачів, пов’язаних технологічним ланцюжком [8, с.79]. Кластери є специфічними неформальними об’єднаннями різних організацій, які створюють технологічні зв’язки для реалізації своїх потенційних конкурентних переваг.

Територіальні інноваційні кластери мають у своїй основі стабільну систему поширення нових знань, технологій, продукції, тобто інноваційно-технологічну мережу [Волков, с. 121]. Вони формують і використовують спільну наукову базу. Специфікою кластерних структур є широка участь у них гнучких підприємницьких структур малого і середнього бізнесу. Підприємства кластера одержують додаткові конкурентні переваги завдяки можливості за умов жорсткої конкуренції здійснювати внутрішню спеціалізацію і стандартизацію, знижувати вартість трансакцій, мінімізувати витрати на впровадження інновацій. У кластерних структурах полегшується доступ до капіталу, оскільки географічна концентрація компаній, що беруть у ньому участь, формує сприятливе підґрунтя для виникнення внутрішніх кредитних спілок, а також створює сприятливі умови для залучення венчурного капіталу, прямих іноземних інвестицій. Суттєвим також є те, що територіальна близькість великої кількості фірм полегшує обмін між ними ідеями і передачу знань від фахівців фірм, що входять у кластер, до підприємців, які розпочинають свою власну справу всередині кластера.

Перший крок до запровадження концепції кластерів в Україні – це Програма «Поділля Перший», діяльність якої розпочалася у Хмельницькій області у 1998 р. [8, с. 79-80]. Метою Програми є відродження промисловості регіону власними силами у трьох галузях: швейній, переробці сільськогосподарської продукції та виробництва будівельних матеріалів. Так:

– швейний кластер об’єднує 24 швейні та трикотажні підприємства, багато приватних малих підприємств, студентські будинки моделей Технологічного університету Поділля та Інституту моделювання і конструювання одягу та два ПТУ;

– будівельний кластер об’єднує проектний інститут «Укржилпроектконструкція», що розробляє архітектуру, дизайн та оформлення нових будинків; фірму «Будіндустрія», яка постачає сучасні сухі суміші, клей; фірми «МКМ» та «ДІТА», які проводять на сучасному рівні оздоблювальні роботи; дослідно-експериментальний завод, приватні малі підприємства, компанію «Фінкомбудсервіс», що надає відповідні фінансові та будівельні послуги.

У системі управління Асоціацією «Поділля Перший» комітети з різних напрямків діяльності, серед яких комітет з питань розвитку технологій, який покликаний сприяти розвитку промислового сектору в напрямі новітніх технологій та інноваційної діяльності; комітет з питань освіти, який визначає кваліфікаційні вимоги до працівників, упроваджує нові програми підвищення кваліфікації тощо.

Розглянувши основні організаційні форми міжфірмової кооперації, слід відзначити переваги співпраці в межах кожної з них для малих і великих підприємств.

Як уже зазначалося, найбільш значущу роль в інноваційній сфері відіграють малі інноваційні фірми, які є істотним джерелом радикальних інновацій. Це пояснюється їхньою гнучкістю і мобільністю, тобто можливістю швидко реагувати на зміни кон’юнктури ринку, відсутністю бюрократизму в управлінні, що забезпечує високу сприйнятливість до інновацій. Однак вони досить часто не здатні самотужки реалізувати перспективну підприємницьку ідею через невеликі масштаби діяльності, відсутність приміщень, устаткування й виробничої бази, обігових коштів, досвіду у сфері маркетингу тощо.

Водночас переважна кількість великих компаній у своїй інноваційній діяльності зорієнтовані на створення поліпшуючих інновацій. Великі компанії мають значний виробничий потенціал, зорієнтований на наявну технологію, тому основну увагу приділяють його розвитку й удосконаленню технологічних процесів, а не пошуку чогось принципово нового. Упровадження великими компаніями радикальних інновацій є виключно ризикованою справою, відчутно знецінює накопичений виробничий потенціал, тому здебільшого вони продовжують працювати в тому ж напрямі, в якому досягли успіху завдяки вдосконаленню даної продукції. Вкладаючи кошти у створення поліпшуючих інновацій, вони гарантують собі отримання певного прибутку.

Нездатність великих компаній швидко переорієнтуватися на випуск нової продукції пов’язана з інертністю великого бізнесу, складністю процесів узгодження діяльності різних структурних ланок.

З іншого боку, орієнтуючись суто на створення поліпшуючих інновацій, малі інноваційні фірми зазвичай не в змозі протистояти в конкурентній боротьбі великим компаніям. Тому переважна більшість малих інноваційних фірм у своїй діяльності орієнтується на створення радикальних інновацій.

Водночас, у межах міжфірмової кооперації малі інноваційні фірми здійснюють розробку нових виробів, а великі компанії надають їм фінансову підтримку, дослідницьке устаткування, забезпечують канали збуту, організовують сервіс і післяпродажне обслуговування клієнтів. У результаті такої кооперації прискорюється процес упровадження інновацій, великі компанії отримують доступ до створюваних малими фірмами продуктових і технологічних інновацій.

Загалом розглянуті в цьому розділі організаційні форми міжфірмової кооперації в інноваційній сфері не вичерпують розмаїття використовуваних у світі й потенційно можливих форм організації співпраці різних організацій щодо здійснення інноваційних процесів. Це пояснюється тим, що міжфірмове співробітництво сприяє активізації інноваційної діяльності, скороченню тривалості інноваційного циклу, швидшому задоволенню суспільних потреб та, зрештою, комерційному успіху всіх учасників такої кооперації.