Міжфірмова кооперація щодо здійснення інноваційного процесу

З метою великомасштабної реалізації інновацій неабиякого поширення у світі набуло співробітництво різних організацій, зокрема фірм різних розмірів між собою і/або з навчальними закладами на підставі угоди про спільне фінансування НДДКР. Це пояснюється переважно тим, що здійснення значних технологічних проривів вимагає великих обсягів ресурсів (фінансових, матеріальних, людських, інформаційних), забезпечити які здебільшого може міжфірмова кооперація (спільне проведення різними організаціями) щодо НДДКР.

Основними формами міжфірмового співробітництва в інноваційній сфері є: галузеві міжфірмові дослідницькі інститути, науково-технічні альянси, консорціуми, промислово-фінансові групи, спільні підприємства, кластери.

Історично першою формою науково-технічної кооперації, переважно галузевого профілю, є галузеві міжфірмові дослідницькі інститути, які створювалися за програмно-цільовим принципом [4 Йохна, с. 211-212]. Кілька великих корпорацій однієї галузі, які зацікавлені у спільному проведенні певних етапів інноваційного процесу (у першу чергу НДДКР), організують на паях інститут, визначають довгострокову програму його досліджень, створюють орган управління. Наприклад, у США в такий спосіб було створено Дослідницький інститут електроенергетики, Дослідницький інститут сонячної енергетики та ін.

Галузеві міжфірмові дослідницькі інститути організовують зацікавлені корпорації, причому багато з них через недостатній власний науково-технічний потенціал до цього ніколи не виконували НДДКР. Особливість інститутів полягає в залученні на контрактній основі зовнішніх виконавців, у тому числі промислових фірм. Персонал інститутів (учені, інженери, професійні управлінці, фахівці у сфері фінансів) зосереджують зусилля на управлінні діяльністю підрядників, організації конкурсів серед потенційних виконавців і на експертизі. Меншою мірою вони займаються здійсненням НДДКР власними силами. Тобто інститути – це установи, які видають кошти під цільові проекти зовнішнім виконавцям. Завдяки цільовому характеру субсидування такі інститути можуть охопити величезну кількість фахівців, що є недоступним окремій корпорації.

Наприкінці 80-х років минулого століття значно поширилася науково-технічна кооперація фірм у формі створення науково-технічних альянсів (НТА), які являють собою стале об’єднання фірм різних розмірів і/або з науковими установами, державними лабораторіями на підставі угоди про спільне здійснення НДДКР.

Основні різновиди науково-технічних альянсів[23]:

1) залежно від характеру проектів, що реалізуються:

§ науково-дослідні альянси – створюються для реалізації певного наукового проекту;

§ науково-виробничі альянси – створюються для реалізації проекту розроблення і виробництва нової продукції;

2) залежно від галузевої та національної належності фірм-засновників:

§ горизонтальні альянси – створюються фірмами однієї галузі;

§ вертикальні альянси – створюються фірмами різних галузей;

§ міжнародні альянси – створюються фірмами з різних країн.

Кожен учасник альянсу робить внесок у вигляді інтелектуальних, матеріальних та інших ресурсів і, відповідно до укладеної угоди, отримує свою частку інтелектуальної власності. Управління альянсом здійснює або один із провідних учасників, або спеціально створений координаційний комітет.

Хоча фірми, які є учасниками НТА, конкурують між собою, основними причинами створення науково-технічних альянсів є:

· скорочення часу на проведення НДДКР;

· спільне фінансування НДДКР;

· доступ до науково-технічних та виробничих досягнень партнерів по альянсу;

· розподіл ризику між партнерами по альянсу, пов’язаного із проведенням НДДКР.

Найбільш крупні альянси істотно впливають на технічний рівень галузі. Так, у 1992 р. відомі корпорації ІВМ, Siemens і Toshiba створили альянс для розроблення суперчіпа комп’ютерної пам’яті, вклавши у цей проект 1 млрд. дол.

У Росії в 1995 році компанії Hewlett-Packard, Oracle, LVS і Cognitive Technologies оголосили про початок реалізації спільного проекту «Електронний архів» зі створення систем управління електронними документами. Фірма Cognitive Technologies постачає системи розпізнавання текстів (одні з найкращих у Росії), розроблені за участю фахівців Інституту російської мови; фірма Oracle – технології управління базами даних; фірма Hewlett-Packard – повний набір обладнання для створення і підтримки електронного архіву; фірма LVS виступає як збирач, налагоджувальник, творець кінцевої системи, що йде безпосередньо клієнтові [24].

Вельми ефективною формою міжфірмової кооперації є також консорціуми –тимчасове добровільне об’єднання організацій на договірних засадах, створене для реалізації масштабних програм і проектів.

Учасниками консорціуму можуть бути організації різних сфер діяльності, форм власності та розміру, які зберігають свою повну господарську самостійність і підпорядковуються обраному ними виконавчому органу в тій частині діяльності, що стосується цілей консорціуму. Після досягнення поставленої перед консорціумом мети він, як правило, розформовується.

Дослідницькі консорціуми, наприклад, у галузі радіоелектроніки функціонують у двох формах [25]:

1) координаційного центру (секретаріату) – в консорціумі створюється секретаріат, який являє собою організацію, що координує виконання спільних НДДКР компаніями, університетами та урядовими лабораторіями. Секретаріат вишукує і розподіляє кошти для виконання НДР у лабораторіях учасників консорціуму (в окремих випадках залучаються й інші організації), координує і контролює виконання цих робіт відповідно до плану. Відмітною особливістю секретаріату є те, що він не має власної науково-дослідницької бази, НДДКР виконуються на основі контракту між виконавцями і секретаріатом;

2) міжфірмового науково-дослідницького центру (МДЦ або МНДЦ) – такі консорціуми мають власну науково-дослідницьку базу. В центрах працюють або постійні співробітники, або вчені, що відряджаються учасниками консорціуму.

Учасники консорціуму мають вигоди від участі у ньому, зокрема:

· спільне виконання НДДКР, які складно здійснювати самостійно через значні витрати і ризик;

· об’єднання організаціями-учасниками ресурсів (фінансових, трудових, матеріальних, інформаційних) для виконання НДДКР;

· розподіл поміж організаціями-учасниками ризику, пов’язаного з виконанням НДДКР;

· повний доступ до результатів досліджень і право на їх використання у виробництві.

Яскравим прикладом такої форми науково-виробничого співробітництва є успішний міжнародний консорціум, створений за ініціативи АТ «Новокраматорський машинобудівний завод»: АТ «Новокраматорський машинобудівний завод» (Краматорськ, Україна) – ВНДІМЕТМАШ (Москва, Росія) – «ММЗ» (Рибниця, Молдова) – «Техком» (Мюнхен, Німеччина) [8 , с. 79]. Створення цього консорціуму було викликано необхідністю різкого (в 3-4 рази) поліпшення якісних показників сталі, що дозволять освоїти низку нових видів продукції. В результаті створення консорціуму стало можливим проектування, виготовлення і апробація нової наукомісткої продукції – дугових сталеплавильних печей, машин безперервного лиття заготовок різних типів, освоєння технології плавки в установці «піч-ковш» і технології розливу для сортової машини безперервного лиття заготовок.

Важлива роль в активізації інноваційної діяльності має належати промислово-фінансовим групам (ПФГ) [3, с. 119-120]. Структура ПФГ значною мірою залежить від характеру інтеграції й мети функціонування. Інтеграція ПФГ може будуватися на горизонтальних, вертикальних та змішаних засадах. Можлива звичайна диверсифікаційна інтеграція, коли організаційно-господарські зв’язки між учасниками групи є малопомітними.

З точки зору вирішення стратегічних завдань щодо передачі технологій перспективними є ПФГ, створені за вертикальним, вертикально-горизонтальним та диверсифікаційним принципами. Якщо горизонтальна інтеграція є внутрішньогалузевою, то вертикальна об’єднує підприємства кількох галузей, але пов’язаних технологічним ланцюгом. У рамках ПФГ є можливість не лише прискорити впровадження нововведень і створювати складні наукомісткі вироби, а й підвищити технологічний рівень підприємств-виробників комплектуючих виробів, запасних частин тощо. Прикладом такої інтеграції може бути інтеграція авіабудівних підприємств України з моторобудівним об’єднанням «Мотор-Січ». За диверсифікаційного типу інтеграції підприємства (компанії) об’єднуються на засадах злиття або поглинання однієї компанії іншою, про що свідчить досвід зарубіжних транснаціональних компаній, діяльність яких зазвичай охоплює наукомісткі галузі.

Основна мета таких ПФГ – розвиток інноваційного потенціалу, випуск якісної продукції і прорив з нею на світові ринки, тобто зовнішній трансфер технологій.

Оперативному впровадженню наукових відкриттів і винаходів для випуску конкурентоспроможної на внутрішньому та зовнішньому ринках продукції сприяє створення спільних підприємств (СП).

Спільне підприємство створюють і здійснюють управління ним спільно іноземні та місцеві інвестори, переважно приватні фірми, зрідка – державні підприємства чи урядові органи. У міжнародній економічній теорії спільне підприємство виокремлюють як один із видів спільної підприємницької діяльності, характерними особливостями якого є[26]:

- згода про довготермінові цілі співробітництва;

- об’єднання сторонами активів;

- оцінювання об’єднаних активів як капіталовкладень обох сторін;

- реалізація узгоджених завдань через самостійні органи управління, незалежні від органів управління сторін;

- участь обох сторін у прибутках і збитках відповідно до вкладеного капіталу.

Отже, порівняно з іншими видами спільного підприємництва переваги СП полягають в забезпеченні виконання довготривалих угод, комплексності співробітництва, спільній відповідальності партнерів за ефективність діяльності підприємств, зменшенні ризику, зокрема політичного.

Мотиви створення спільних підприємств є різними, основні з них наведено в табл. 6.6 [2 Гончаров, с. 148].

Таблиця 6.6