Функції органів управління технопарком

Основна перевага технопарку полягає в тому, що в його межах здійснюється повний цикл інноваційного процесу. В технопарку досягається зближення (поєднання) необхідної для наукових досліджень виробничої бази промислових підприємств та інтелектуальних ресурсів (наукового потенціалу) науково-дослідних організацій та вищих навчальних закладів. Зближення науки і виробництва прискорює процеси передавання науково-технічних знань, отриманих під час фундаментальних та прикладних наукових досліджень, у виробництво, що, зрештою, сприяє скороченню тривалості інноваційного циклу.

Перший технопарк, який став відомим завдяки досягненням у розвитку наукоємного сектору промисловості – напівпровідникової електроніки, був створений на початку 50-х років минулого століття на базі Стенфордського університету (США, штат Каліфорнія). У цьому технопарку починали свою діяльність такі відомі тепер фірми як «Hewlett-Packard», «Polaroid».

Результати розроблень малих підприємств Стенфордського технопарку дали початок бурхливому розвитку електронної промисловості в регіоні його місцезнаходження. Оскільки базовим матеріалом для напівпровідникової електроніки є кремній, цю місцевість почали називати Кремнієвою (Силіконовою) долиною (Silicon valley)[5]. Згодом на базі Стенфордського технопарку виник технополіс «Силіконова долина»[6].

Бурхливий розвиток технопарків в США припадає на 80-і роки минулого столття. Зараз у США існує понад 160 технопарків (більше 30% загальної кількості технопарків у світі)[7].

В Європі технопарки з’явилися на початку 1970-х років. Одними з найперших були Дослідний парк Університету Херіот-Уатт в Единбурзі; науковий парк Трініті-коледж у Кембриджі; Левен-ла-Нев у Бельгії; Софія-Антиполіс у Ніцці та Зона наукових і технічних нововведень і виробництва (ZIRST) в Греноблі. Вони повторили ранню модель технопарків США, особливість якої – наявність одного засновника, а провідний вид діяльності – надання землі в оренду власникам наукоємних фірм[8].

Подібно до США, бурхливий розвиток технопарків в Європі розпочався лише 1980-ми роками. На теперішній час у всій Європі налічується більш як 260 технопарків[9]. Зокрема, у Німеччині понад 100 технопарків, у Великій Британії – близько 40 одиниць[10].

У 1980-х роках технопарки почали створювати в Канаді, Сінгапурі, Австралії, Бразилії, Індії, Малайзії, Китаї та багатьох інших країнах[11]. У Китаї створено 53 національні технопарки, в Індії – 30 технопарків[12]. Активно розвиваються технопарки в Індонезії, Південній Кореї та на Тайвані.

Японська модель інтеграції науки та виробництва передбачає будівництво нових міст – технополісів[13], в яких зосереджені наукові дослідження та наукомістке промислове виробництво у передових галузях.

У багатьох постсоціалістичних країнах також активно створюються технопарки, зокрема в Росії налічується більш як 70 технопарків[14], в Угорщині – 35, в Чехії – 20 [3 Волков, с. 96].

В Україні технопарки почали створювати наприкінці минулого століття. Першими вітчизняними технопарками є технологічний парк «Інститут монокристалів» (м. Харків) і технологічний парк «Інститут електрозварювання ім. Є.О.Патона» (м. Київ), характеристику яких представлено на рис. 6.4 та 6.5. За даними Міністерства освіти і науки України[15], у 2010 ріці в Україні було шістнадцять технопарків, з яких зареєстровано дванадцять. До останніх, окрім вказаних вище, належать також технопарки “Напівпровідникові технології та матеріали, оптична електроніка та сенсорна техніка” (м. Київ), “Вуглемаш” (м. Донецьк), “Інститут технічної теплофізики” (м. Київ), ”Укрінфотех” (м. Київ), “Інтелектуальні інформаційні технології” (м. Київ), “Київська політехніка” (м. Київ), “Текстиль” (м. Херсон), “Агротехнопарк” (м. Київ), “Яворів” (Львівська обл.), “Машинобудівні технології” (м. Дніпропетровськ).

За даними Міністерства освіти і науки України[16], наведений нижче короткий аналіз процесу становлення в Україні технопарків засвідчує зниження динаміки їх розвитку та функціонування, хоча практика роботи технопарків упродовж останніх дев’яти років підтверджує доцільність та ефективність їх в активізації інноваційної діяльності.

У рамках виконання інноваційних проектів технологічних парків від 2000-го до 2009 року обсяг реалізованої інноваційної продукції становив 12,17 млрд. грн (табл. 6.5). У 2009 році загальний обсяг реалізованої інноваційної продукції дорівнює 341,717 млн. грн., що на 509,79 млн. гривень менше, ніж у 2008 році. Динаміка зменшення обсягів реалізованої інноваційної продукції відображає припинення державної підтримки технологічних парків.

Таблиця 6.5