Обсяги реалізованої інноваційної продукції

у період 2000-2009 роки. (тис. грн.)

Платежі до державного бюджету України та державних цільових фондів від реалізації проектів технопарків становили 37,5 млн. гривень (за аналогічний період у 2008 році - 66,2 млн. гривень). А всього за час діяльності технопарків було перераховано до бюджетів та цільових фондів майже 1 млрд. грн. Утім, слід зазначити, що від 2007 року спостерігається динаміка зменшення обсягів реалізації інноваційної продукції.

Витрати на НДДКР зросли втричі до 74 млн. гривень проти 23 млн. гривень у 2008 році.

Від 2000-го до 2009 року, в рамках дії спеціального режиму діяльності технологічних парків на спеціальні рахунки було перераховано 511 млн. гривень, у 2009 році було перераховано трохи більше 1,067 млн. грн., що на 373 тис. грн. менше порівняно з 2008 роком (1,44 млн. грн.).

Як же можна пояснити різку зміну у динаміці роботи технологічних парків з 2005 року?

Законом України «Про внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет України на 2005 рік” та деяких інших законодавчих актів України було повністю скасовано непряму державну підтримку технологічних парків у вигляді податкових пільг для виконавців проектів. Наслідком цього стало порушення виконання затверджених бізнес-планів інноваційних та інвестиційних проектів, втрати виконавцями інноваційних проектів можливості вчасно розраховуватися за придбане устаткування, виконані науково-дослідні та проектні роботи, втрати довіри зарубіжних та вітчизняних інвесторів до стабільності нормативно-правової бази у сфері інноваційної діяльності, відмови від участі у фінансуванні інноваційних проектів, а також порушення прав та законних інтересів вітчизняних та зарубіжних суб’єктів підприємницької діяльності. Зберігаючи високі темпи виробництва й реалізації інноваційної продукції, технопарками протягом 2005 року не було розпочато виконання жодного інноваційного проекту.

З метою вирішення ситуації, що склалася, Законом України “Про внесення змін до Закону України “Про спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних парків” від 12.01.2006 № 3333 та інших законів України було частково відновлено податкові та митні пільги для виконавців їх проектів.

У рамках дії спеціального режиму інноваційної діяльності державою повинні надаватись цільові субсидії у вигляді:

· звільнення від ввізного мита при ввезенні в Україну для реалізації проектів технологічних парків нових устаткування, обладнання та комплектуючих, а також матеріалів, які не виробляються в Україні. Норма закону виконується;

· у вигляді суми податку на прибуток, одержаного при реалізації проектів технологічних парків, нарахованого в порядку, встановленому Законом України “Про оподаткування прибутку підприємств”. Прибутки підприємств у 2008 році через фінансову кризу виявилися досить незначними, тому сума коштів, зарахована на спеціальні рахунки, теж мізерна;

· податкового векселя на суми податкового зобов’язання, що нараховуються згідно із Законом України “Про податок на додану вартість” при імпорті нових устаткування, обладнання та комплектуючих, із терміном погашення на 720 календарний день, а при імпорті матеріалів, які не виробляються в Україні, з терміном погашення на 180 календарний день від дня надання векселя органу митного контролю. Ці положення не діють.

Зазначені суми податків технологічні парки, їхні учасники та спільні підприємства не переказують до бюджету, а зараховують на спеціальні рахунки технологічних парків, їхніх учасників та спільних підприємств, звідки в подальшому ці кошти мають спрямовуватися на розвиток самих технопарків (патентування розроблень, придбання прав на об’єкти права інтелектуальної власності, придбання обладнання, устаткування та інших засобів виробництва, пов'язаних з впровадженням інновацій тощо).

Не завжди чітке дотримання та виконання чинного законодавства, а також його часті зміни, призупинили стрімку динаміку розвитку та розбудови цієї інноваційної мережі в Україні. Як наслідок, упродовж 2005-2007 років не було зареєстровано жодного проекту технологічного парку. Активізувати цей процес вдалося тільки наприкінці 2007 року з реєстрацією двох проектів. Відповідно часті зміни і нестабільність режиму інноваційної діяльності технопарків породжують невпевненість у можливості реалізації проектів рамках технопарків, що гальмує процес їх пошуку та відбору. Тому загальна кількість зареєстрованих проектів на сьогодні лише 17, що вп’ятеро менше, ніж це було у 2002 році.

Не вирішене питання і щодо формування нормативно-правової бази, яка регулює інноваційну діяльність в Україні. Зараз Міністерство освіти і науки працює в напрямі подолання цієї проблеми, зокрема спільно з іншими органами виконавчої влади вже напрацьовано проект змін до Закону України “Про спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних парків”, який має створити сприятливіші умови для діяльності технопарків, щоб подолати негативну тенденцію падіння показників їхньої активності.

Досить важливим є збереження та поновлення успішної діяльності технопарків, створення умов розвитку інноваційної інфраструктури, сприйняття економікою загалом науково-технічних інновацій. Про це свідчить досвід більшості промислово розвинених країн світу, в яких технопарки є основним ініціатором розвитку інноваційної політики на предмет виробництва конкурентоспроможної продукції, що сприяє технологічному поступу держави. Таку роль мають виконувати технопарки і в Україні.

Разом із тим доводиться констатувати, що попри досить потужний науковий і промисловий потенціал процес створення вітчизняних технопарків є несистемним, епізодичним. Основними причинами цього є відсутність належної законодавчої та нормативно-правової бази, невідпрацьованість механізмів фінансово-кредитної, податкової підтримки створення нових технопарків з боку державних структур; відсутність ініціативи органів місцевої влади, окремих інститутів і підприємств.

Найсучаснішою формою інтеграції науки і виробництва, яка сприяє появі та швидкому впровадженню значної кількості інновацій, що в результаті прискорює економічний розвиток регіону і країни загалом, є технополіс.

Технополіс[гр. techne – мистецтво, майстерність; polis – місто] – цілісний науково-виробничий комплекс, компактно розташований у межах певної території (регіону), створений з метою розроблення новітніх технологій і розвитку наукомістких галузей виробництва, а також прискореного розвитку регіону, в якому він розміщений.

Основними учасниками технополісу є: науково-дослідні інститути, вищі навчальні заклади, конструкторські та впроваджувальні організації, великі промислові компанії, венчурні підприємства, бізнес-інкубатори, інвестиційні банки, консультаційні фірми, комп’ютерні центри, державні органи.

У вузькому значенні технополіс є містом науки та передових (новітніх) технологій, тому територіально його учасники розміщуються компактно. При цьому здебільшого технополіси створюються на базі новоутворених міст.

У межах технополісу здійснюється повний інноваційний цикл. Сусідство наукових і навчальних установ різної галузевої спрямованості сприяє здійсненню міждисциплінарних досліджень та розроблень. В рамках технополісів можуть створюватися технопарки, які спеціалізуються на вузьких напрямах науки і техніки. Навколо наукових центрів розвивається соціально-культурна інфраструктура, яка забезпечує комфортні умови для проживання населення технополісу.

Загалом створення технополісів має здійснюватися з урахуванням таких вимог:

· визначення регіонів, в яких будуть розвиватися наукомісткі виробництва;

· компактність території, в межах якої планується розташувати технополіс;

· наявність в регіоні науково-дослідних інститутів, університетів, яким відводять вирішальну роль у здійсненні, координації наукових досліджень і розробок та підготовці висококваліфікованих спеціалістів;

· планування, спорудження і підтримка промислової зони, житлових зон, доріг тощо;

· усебічне державне сприяння, зокрема через упровадження пільгової податкової системи, фінансову допомогу комерційним підприємствам, що сприяють розвитку високотехнологічних галузей.

Нагадаємо, що найвідомішим є технополіс «Силіконова долина», створений на базі Стенфордського технопарку в Каліфорнії, структуру якого подано рис. 6.6 [5 Краснокутська, с. 377]. Цей технополіс, центром якого залишається Стенфордський університет, об’єднує 17 найбільших американських підприємств електронної промисловості («ІБM», «Хьюлетт Паккард», «Тексас-інструментс», «Ксерокс», «Дженерал електрик».

Російським аналогом технополісів є наукогради. Поняття «наукоград»

з’явилось в Росії в широкому вжитку на початку 1990-х років. Поява цього терміна пов’язана із тим, що в Російській Федерації було знайдено нову організаційно-правову форму функціонування провідних наукових центрів і новий механізм фінансування науки за рахунок як державного бюджету, бюджетів органів місцевого самоврядування, так і комерційних джерел[17]. Наукогради почали створювати у низці великих наукових центрів Російської Федерації, де зосередилися провідні наукові сили країни.

Наукоград – це муніципальне утворення зі статусом міського округу, який має високий науково-технічний потенціал, з містоутворюючим науково-виробничим комплексом[18]. Інакше кажучи, наукогради – це міста, окремі мікрорайони великих міст, інші поселення, жителі яких за радянських часів спеціалізувалися на наукових дослідженнях, де було створено відповідну експериментальну виробничу базу і налагоджено виробництво дослідних зразків продукції[19]. У наукоградах здійснюється весь цикл наукового розроблення – від отримання наукового знання до конструкторської розробки, а потім промислової реалізації.

Як зазначалося вище, до числа наукоградів належать академмістечка[20] найбільших наукових центрів Сибіру й Далекого Сходу. Чітку спеціалізацію академмістечок важко визначити, оскільки надто широким є набір науково-дослідних організацій у більшості з них. Тому їх необхідно розглядати окремо як комплексні наукогради, що здійснюють теоретичні і прикладні дослідження та розробки[21].

Наприклад,Новосибірське Академмістечко, засноване 1957 року за ініціативи академіка М.О.Лаврентьєва, є одним із найважливіших наукових і освітніх центрів Росії[22]. На його території розташовано десятки науково-дослідних інститутів, Президіум Сибірського відділення Російської академії наук, Новосибірський державний університет, Фізико-математична школа. У серпні 2006 року прийнято рішення про будівництво в Академмістечку технопарку. Технопарк буде побудований в рамках державної програми «Створення в Російській Федерації технопарків у сфері високих технологій» і буде спеціалізуватися за чотирма основними напрямами: інформаційні технології, медико-біологічні технології, силова електроніка та приладобудування. Територія технопарку становить 100 гектарів. Планується, що загальна площа науково-виробничих приміщень сягне біля 150 тис. м². Окрім них буде введено велику кількість допоміжних площ, побудовано офісні й торгові центри, житлові комплекси.

Загалом функціонування технопарків і технополісів сприяє скороченню тривалості циклу «наука – техніка – виробництво», зокрема завдяки співпраці вищих навчальних закладів, науково-дослідних організацій і промислових підприємств, інтеграції капіталів різних суб’єктів підприємницької діяльності, в т.ч. держави, що дає змогу оперативно впроваджувати наукові результати у виробництво, прискорюючи тим самим інноваційний розвиток регіонів і країни загалом. До того ж, діяльність інноваційних структур приносить значну користь владі та населенню регіону, в якому вони функціонують, а також самим учасникам технопарку (рис. 6.7).

Рис. 6.7. Основні позитивні наслідки діяльності технопарків і технополісів