Захист цивільних осіб від наслідків воєнних дій.

Прийняття певних норм для захисту цивільного населення від наслідків війни є значним досягненням у галузі гуманітарного права. З боку МКЧХ і раніше пропонувалися тексти, які стосувалися цих питань.

До 1977 року існували лише фрагментарні положення щодо захисту цивільних осіб від наслідків збройних конфліктів: Гаазька конвенція, яка визначала правила ведення воєнних дій, була підписана у 1907 році — у добу, коли не було військових літаків, а артилерійський вогонь вражав на порівняно обмеженій відстані; з другого боку, ІУ Женевська конвенція від 1949 року передбачає, за виключенням декількох загальних норм, захист цивільних осіб лише у випадку зловживань з боку властей противника або з боку окупаційних властей. Ця Конвенція не містить положень, що стосувалися б використання тих чи інших видів зброї та наслідків їх застосування, як, наприклад, зосереджені бомбардування.

Окрім того, за останнє тридцятиліття виник цілий ряд конфліктів нового типу — визвольні війни, тактика партизанської війни, застосування удосконалених видів зброї, що вражають усіх без розбору, таких як, наприклад, запалювальні та осколочні снаряди. Цивільне населення, яке часто проти своєї волі змішується з комбатантами, стало, таким чином, більш доступним для нападу. Якраз тому виникла необхідність передбачити юридичні норми щодо захисту у цій галузі.

Сторони, які беруть участь у конфлікті, зобов’язуються надавати необхідну допомогу цивільному населенню, дозволити вільний провіз запасів, необхідних для виживання цивільного населення. Це правило діє за усіх обставин, навіть якщо мова йде про населення противника або про населення, що проживає на окупованій території. Діяльність у цьому напрямку повинна включати забезпечення обладнанням організацій допомоги та захист спеціального персоналу.

Захищаються об’єкти, які необхідні для виживання населення (сільськогосподарські райони, худоба, запаси води для пиття, посіви, іригаційні споруди та інше), а також споруди, що містять небезпечні сили (електростанції та атомні електростанції, дамби, греблі та інше), культурні цінності та місця відправлення культу.

Для забезпечення ефективного захисту споруд, які містять небезпечні сили, впроваджується міжнародний розпізнавальний знак: три яскраво оранжеві кола.

ІІІ. Заключна частина заняття “ ” хвилин

1. Відповіді на питання військовослужбовців.

2. Опитування з вивченого матеріалу:

1.Характеристика загальновійськового бою.

2.Обов’язки солдата в бою.

3.Поведінка солдата в бою.

4.Правила, що захищають осіб, які не беруть участі у бойових діях.

5.Статус військовополоненого, поводження з військовополоненим.

6.Захист культурних цінностей та цивільних осіб.

3. Завдання на самостійну підготовку:

1.Бойовий статут сухопутних військ ст. 21-22

2.Газета “Народна армія” від 23 грудня 2000 року ст. 4-7

4. Тема наступного заняття: № 2.2.Способи та прийоми пересування особового складу на полі бою.

Командир взводу - викладач

^{(посада керівника заняття)}

капітан Р.В. КОСТЮЧЕНКО

^{(військове звання, підпис, ініціали та прізвище)}