МІЖ ДІТЬМИ.

У деяких випадках спадкоємці могли бути позбавлені спадщини. Так, втрачали свою частку батьківського майна дочка, яка виходила заміж без згоди батьків або за іноземця, вдова-шляхтянка, яка без згоди родичів вихо­дила заміж за простолюдина.

За заповітом успадковувалось рухоме майно і куплена нерухомість, яка не входила в родову власність. Права заповідати майно не мали неповнолітні, ченці, сини, які не були відокремлені від батьків, залежні люди. За відсут­ності нащадків родове (батьківське) майно переходило до близьких родичів по чоловічій лінії, а материнське -успадковували родичі, які були ближче до материнської маєтності. У випадку відсутності спадкоємців за законом і за заповітом майно визнавалося вимороченим і перехо­дило у власність держави.

Чимало конкретних питань успадкування Литовський статут 1588р. відносив також до сфери регуляції норм Руської правди і звичаєвого права.

В умовах феодального суспільства зобов'язальне пра­во не набуло значного розвитку. У натуральному госпо­дарстві були поширені насамперед договір міни і договір дарування. Чітко було врегульовано і договір оренди, який часто застосовувався на практиці. З розвитком гро­шових відносин набуває розповсюдження договір купівлі-продажу спочатку рухомого, а потім і нерухомого май­на. У деяких випадках (наприклад, при позиці на суму понад «десяти коп грошей») закон вимагав письмової форми договору. Як спосіб забезпечення виконання зо­бов'язань могла застосовуватись застава (землі, мастку тощо).

Законом встановлювалися строки позовної давності в 5 або 10 років. При укладанні угод застосовувалися й норми звичаєвого права (вимагалась присутність свідків, які «перебивали» потискання сторонами рук; виставляв­ся могорич, договір скріпляли присягою).

Право чітко регламентувало процедуру продажу, да­рування або застави мастків. Такі угоди складалися в при­сутності трьох-чотирьох свідків шляхетського поход­ження і скріплялися підписами та особистими печатками. Про передачу маєтку робився запис у книзі замкового суду, а під час сесії земського суду запис переносився «до книг земських».

Шлюбно-сімейні відносини врегульовувалися нормами звичаєвого права та окремими законодавчими актами, в основі яких були принципи християнського православ­ного права. Шлюбу передував зговір батьків нареченого і нареченої. Передбачалася згода сторін, тобто тих, хто вступав у шлюб. Питання розриву шлюбу вирішувалося церковними судами, а спори про майнові відносини роз­глядалися світськими судами. Детально були врегульо­вані майнові відносини: у випадках винуватості жінки вона позбавлялася приданого й віна, чоловіка - він по­збавлявся віна; коли ж шлюб визнавався недійсним, при­дане залишалося жінці, а віно поверталося чоловікові. Пережитком патріархальних відносин було право батьків у випадках злиднів, голоду чи іншого нещастя віддавати дітей у найми або в заклад. Батьки не відповідали перед судом на скарги своїх дітей.

Чіткого розмежування між нормами цивільного і кри­мінального права не Існувало. Кримінальне право, що застосовувалось на українських землях, мало становий характер. Виявлялось це, з одного боку, у тому, що осо­бисті і майнові права представників панівних станів за­хищались посиленими санкціями. Наприклад, Литовсь­кий статут за образу шляхтича передбачав ув'язнення, а за образу нешляхтича - штраф. З іншого боку - відпові­дальність магнатів і шляхти за деякі злочини, порівняно з простими людьми, була значно меншою. В законодав­стві і судовій практиці розрізнялися такі кримінально-правові інститути, як умисел, необережність, замах на злочин, закінчений склад злочину, співучасть, необхідна оборона, крайня необхідність. До суб'єктів злочину ста­ли відносити не лише вільних, а й феодально залежних осіб. Підвищився вік кримінальної відповідальності: за Другим Литовським статутом він становив 14, а за тре­тім - 16 років.

Злочини поділялися залежно від їх об'єкта. Найтяж-

109чими вважалися злочини проти ре:гігії (віровідступни­цтво, богохульство, хула Богоматері і святих, чаклунство). Далі Йшли злочини проти ко/Ю-тської і панської в.іаіїц (зрада, бунт, замах на життя і здоров"я короля чи пана, образа суду тощо). Злочинами проти особи вважалися вбивства, тілесні ушкодження, фізичні й словесні образи та ін. Вбивства, наприклад, каралися смертю. За вбивст­во шляхтича додатково встановлювалася плата родичам потерпілого. До злочинів проти власності належали крадіжка, грабунок, знищення чи пошкодження чужого майна і т. д. Наїзди, розбій, грабіжництво, підпали кара­лися, здебільшого, стратою. Виділялися й злочини проти сім'ї та моральності (примушування до одруження, шлюб із близькими родичами, двоєженство, зґвалтування тощо). Існувала розгалужена система покарань. Покарання передбачало відшкодування збитків та страхання за принципом «на страх іншим». За чинними нормами пра­ва відповідно до виду злочину визначався вид покаран­ня, але була відсутня визначеність чіткої міри покарання. Найвищим видом покарання була смертна кара, яка присуджувалась за релігійні й державні злочини, вбивст­во, грабіжництво, крадіжку, військові злочини, злочини проти сім'ї та моралі. Розрізнялась проста (повішання, відрубання голови) і кваліфікована смертна кара (спа­лення, четвертування, посаджений на палю, закопування живим у землю). До селян та інших простих людей за­стосовувалися кшіічницькі (відрубання рук, ніг, відрізан­ня вух, виколювання очей) та тілесні кари (биття киями, батогами, різками). За незначні злочини практикувалося наземне або підземне ув'язнення на декілька тижнів, мі­сяців у башті, фортеці чи в'язниці. Крім того, засуджених використовували як робочу силу. Існувала досить склад­на система майнових покарань, яка включала «головщину» (грошову виплату родичам вбитого), конфіскацію майна, відшкодування збитків тощо.

До панів і шляхти, якщо вони не хотіли підкорятися судовому рішенню, застосовувалось в№о:шшія (позбав­лення лрав і честі). Така людина втрачала шляхетство, право на майно, змушена була переховуватись за кордо­ном, бо в разі затримання її належало вбити. Пізніше, у XVI ст. виволання було замінено на опалу (позбавлення громадянських прав).

Існування системі* станових судів і вплив польського процесуального права певним чином відбилося на судо­вому процесі, передусім, у шляхетському судочинстві. У земських судах процес мав обвинувально-змагальний характер. Помісну шляхту викликали до суду письмовою повісткою, тоді як для бідних шляхтичів було достатньо усного викдика. Представництво сторін здійснювали професійні адвокати. Вони складали присягу і не мали права отримувати надто великих гонорарів. У шляхетсь­кому судочинстві існували особливі процеси: «межова тяганина», «про біглих селян» тощо.

У гродських судах поширилось застосування елементів інквізиційного процесу. Проте на відміну від західного зраз­ка інквізиції, судочинство на українських землях було, як правило, відкритим, звинувачений мав право на захист.

Серед найважливіших доказів були: показання свідків, «поличне» (речовий доказ), власне зізнання (для чого ви­користовувалось катування). Безсумнівним доказом вва­жалася присяга тляхтича.

Українські території, що були захоплені Польщею, за­знавали відверто колонізаторських утисків та католиць­кої експансії. За умов Люблінської 1569 р. унії українські землі увійшли до об'єднаної держави Речі Посполитої і втратили залишки автономії. Це призвело до посилення соціального, національного та релігійного гніту.

В умовах спольщення й окатоличення української еліти центром визвольного руху українського народу, голов­ним чинником українського державотворення стала За­порозька Січ.

Незважаючи на вплив польської колонізації, на укра­їнських землях зберігався високий рівень власної право­вої культури.

Завдання для індивідуальної роботи

1. З'ясуйте, які наслідки для українських земель мало утворення Речі Посполитої?

2. Охарактеризуйте зміни в панівній верстві українсь­кого суспільства польської доби,

1113. Як відбувалось закріпачення селянства і яким актом цей процес був остаточно оформлений?

4. Які соціальні зміни характерні для жителів українсь­ких міст у період польського панування:¹

5. Що спричинило утворення українського козацтва?* Охарактеризуйте правове становище козаків.

6. Охарактеризуйте систему військове-адміністративних органів та управління Запорозької Січі. <

7. Охарактеризуйте систему судів, судочинства та пра­вову систему Запорозької Січі.

8. Складіть схему органів центрального та місцевого управління на українських землях періоду польського пану­вання.

9. Складіть схему судових органів на українських зем­лях польської доби.

10. Назвіть і охарактеризуйте джерела права, що діяли на українських землях у період польського панування.

11. Охарактеризуйте риси права на українських землях польської доби.

12. Які зміни характерні для судово-слідчого процесу на українських землях польської доби?

Тема 8

ДЕРЖАВА І ПРАВО ГЕТЬМАНЩИНИ