Запорозька Січ

За польської доби район дніпровських порогів стає найбільшим центром українського козацтва. Постійна загроза з боку урядових польських військ, нападів татар і турків змушувала козаків будувати укріплені засіками містечка, так звані «січі». У середині XVI ст. з'явилося перше достовірно відоме постійне укріплення на дніп­ровському острові Мала Хортиця, яке прийнято вважати першою Запорозькою Січчю.

Соціальну базу Січі становили селяни, які втекли від своїх феодалів, а також представники інших верств населення, зокрема,— міщани, які не могли розплатитися з боргами, шляхтичі^ які тікали від судового пересліду­вання, невдоволені владою священики. Окрім українців, тут знаходили притулок литовці, поляки, росіяни, біло­руси, греки. Польським законодавством переселення й перебування на цих землях підданим Речі Посполи­тої заборонялося (конституція Вального сейму 1590р., ухвала Віленського сейму 1593р.). Особливості соціа­льних джерел формування Запорозької Січі, законодав­ча неврегульованІсть її існування сприяли розвитку Січі як антиурядової опозиції, зробили ЇЇ центром соціаль­ного незадоволення в українському суспільстві. Січ бере активну участь у козацьких та селянських повстаннях.

Запорозька Січ формувалася на добровільних засадах із чоловіків за умови православного віровизнання та про­ходження випробувального терміну.

Військово-адміністративний устрій. Організаційно в мирний час Січ, де перебувало 5-6 тис. козаків, скла­далася з куренів (максимально їх було 38 - 40). Курінь являв собою військовий загін січового козацтва. Разом з тим, він був і адміністративно-господарською організа­цією, що, здобувши за рішенням січової ради певну частину запорізьких угідь, займався там спільним сіль-

1-154

97ськогосподарським виробництвом для власних потреб. На чолі куреня стояв курінний отаман, якого щорічно обирали належні до куреня козаки.

Нижчою в адміністративно-територіальному відношенні одиницею була панамка, яких у різні періоди було 5-8, ма­ксимально - 10. На чолі папанки стояв полковник. Паланки були розташовані на прилеглій до Запорозької Січі тери­торії, на обох берегах Дніпра. На цих територіях козаки займалися господарством, там же на хуторах проживали із сім'ями одружені козаки. Але постійна воєнна небезпека унеможливлювала активне господарське освоєння земель­них угідь, розвиток промислів і скотарства. Позбавлене офіційного статусу в польській- державі а також платні, запорозьке козацтво активно займалося військовим най-манством і походами на землі Османської імперії.

Найвищим військовим, адміністративним і судовим органом була загальна військова рада, яка скликалася за потреби й обов'язково на великі свята: Різдво, Великде­нь, Покрову. Це були загальні збори запорозького козац­тва, які відбувалися на січовому майдані. На раді вирі­шувалися найважливіші питання — вибору кошового отамана й військової старшини, війни і миру, розподілу земель, воєнних походів, покарання злочинців. Кошовий отаман і військова старшина звітували на радах про річ­ну діяльність. Зрозуміло, що такий широкий за складом орган не міг належно організувати обговорення та вирі­шення питань. Підрахунку голосів не Існувало, на око або на слух визначалась думка більшості присутніх. Іс­нували ради («сходки») у куренях І паланках.

На чолі Запорозької Січі стояв кошовий отаман, який уособлював усю вищу владу (воєнну, адміністративну, судову й у певному розумінні духовну). Під час воєнних дій він мав диктаторські повноваження з правом карати на смерть тих, хто не виконував його наказів. Кошовий отаман затверджував обраних на військовій раді стар­шин, визначав духівництво для січової та паланкових церков, розподіляв воєнну здобич, прибутки, виконував функції найвищого судді, здійснював загальне керівни--цтво військовими справами, представляв Січ у міжнарод­них відносинах тощо. Проте найважливіші справи кошо­вий отаман вирішував, тільки скликавши військову раду. З огляду на постійну залежність від січової ради та корот-

«отерміиовість перебування на посту, січовий отаман, звичайно, являв собою вид органу республіканського типу.

Для розгляду частини справ кошовий отаман збирав •раду січивої старшини, до складу якої крім старшини вхо­дили також курінні отамани. До військової старшини на­лежали військовий суддя, військовий писар, військовий осавул. Військовий суддя (заступник кошового) здійсню­вав основні судові функції, водночас був скарбником і начальником артилерії. Військовий писар вів документа­цію, облік Ітрибутків та витрат. Військовий осавул відпо­відав за громадський порядок, виконання судових виро­ків, проводив слідство, виконував інтендантські функції, організовував охорону іноземних послів та купців, керу­вав військовою розвідкою. Рангом нижче стояли війсь­кові службовці (довбиш, пушкар, толмач, шафар, булав-ничий, бунчужний, хорунжий та ін.). Під час війни діяла походна старшина- полковник, осавул і писар. У межах паланок керівництво здійснювала паланкова старшина -полковник, осавул, писар, підосавул та підскарбій.

Як уже зазначалося, військова старшина виконувала яе лише адміністративні, а й судові функції. У куренях та паланках діяв суд курінних отаманів та паланкових полковників. Справи про тяжкі злочини передавалися на розгляд військовим суддею чи кошовим отаманом. Для військової старшини судом першої інстанції вважався суд .кошового отамана, а другої - суд військової ради.

На Запоріжжі склалася своєрідна правова система. Козаки не визнавали дії Статутів та магдебурзького права. Універсальним джерелом права на Січі було козацьке зви­чаєве право, яке регламентувало судочинство, правила воєнних дій, порядок землекористування, порядок укла­дання окремих видів договорів, види злочинів і систему покарань. Найтяжчим злочином вважалось вбивство ко­заком свого товариша, за що карали смертю, інколи навіть закопували живим у землю разом із покійником. Тяжкими злочинами визнавалися вбивства, заподіяння побоїв коза­ку, крадіжки, дезертирство, гомосексуалізм, невиконання «аказу, пияцтво під час походів тощо.

Система покарань була дуже суворою, що поясню­ється постійним перебуванням Січі у воєнному стані. За тяжкі злочини присуджували до смертної кари, яка поді­лялась на просту й кваліфіковану. Практикувалось також

99членоушкодження, биття кийками, канчуками, прив'язу­вання до гармати тощо.

Судочинство і.виконання вироків здійснювалося пуб­лічно. Суд при винесенні вироку враховував громадську думку. Проте, призначені судом вироки фактично не під­лягали оскарженню.

Отже, аналіз організації козацького самоврядування і судочинства дає підстави стверджувати, що тут відро-джувалась українська державність. Система органів вій­ськово-адміністративної влади забезпечувала виконання властивих державі внутрішніх і зовнішніх функцій. За­порозька Січ являла собою військово-політичну органі­зацію, автономне християнсько-демократичне державне утворення, що постало на руїнах княжої держави.