Польське-Литовські унії

Після розпаду Київської держави й занепаду Галиць-ко-Волинського князівства державно-правовий розвиток на переважній частині українських земель тісно пов'язу­ється з експансією зміцнілої за князя Гедиміна (1316-1341) Литовської держави. В 50-х роках XIV ст. розпо­чався наступ Литовської держави на українські землі. Князь Ольгерд захопив Чернігово-Сіверщину, Волинь, Подніпров'я. 1362р. литовське військо, в якому було чимало українців, розгромило військо татарських ханів на р. Сині Води, внаслідок чого до Литовського князів­ства відійшло Поділля. Після приєднання українських земель населення Великого князівства Литовського на 90% складалося з українців та білорусів. Учені по-різному пояснюють характер цього приєднання. Одні з них (В. Кульчицький) вважають, що литовські правителі завойовували українські землі, виношуючи загарбницькі цілі. Інші (Н. Полонська-Василенко, С. Юшков) роблять акцент на відносно м'якому характері їх «входження» до складу Литви. Але і названі вчені, і переважна більшість інших учених, сходяться в тому, що дану проблему слід розглядати в контексті хронологічних періодів.

На першому етапі, у XIV ст. і в першій половині XV ст., литовська влада дотримувалася правила «ми старину не рушимо, а новину не вводимо». Між Великим князем і місцевою знаттю укладалися договори («ряди»), за яки­ми українські князі та бояри зобов'язувалися служити Великому князю, а князь - боронити землю від татар. Руські князівства зберігали у складі Великого князівства Литовського автономію. Державний устрій, суспільний

67лад, правова система залишалися такими ж, як І до вход­ження в Литву. Державною мовою була давньоруська. Велике Князівство Литовське було державою держав, в якій на засадах васальної залежності навколо Виленського князівства гуртувалися українські й білоруські князівства.

Проте унія Литви з Польщею докорінно змінила іс­торію розвитку Литовсько-Руської держави й правове становище українських земель. Основою унії стала не­обхідність об'єднати зусилля для боротьби з експансією німецького Тевтонського ордену на схід. Зі сходу також загрожував сильний противник - молоде Московське князівство. Однак реальне з'єднання Литви з Польщею затяглеся на довгі роки,

1385р. була підписана Кревська унія, згідно з якою литовський князь Ягайло, одружившися з польською ко­ролевою Ядвігою, лід ім'ям Володислава II став королем Польщі. Він зобов'язувався приєднати до Польщі литов­ські, українські й білоруські землі, повернути раніше втрачені Польщею й Литвою володіння, прийняти като­лицизм і зробити його державною релігією. Проте задуми Ягайла - Володислава II, який роздавав литовсько-українські землі польській знаті, не були підтримані його земляками. Цим скористався князь Вітовт, який силою зброї 1392 р. прийшов до влади у Литві. Литовські й ук­раїнсько-білоруські князі проголосили його «королем Литовським і Руським». Діяльність Вітовта була спрямо­вана на зміцнення Литовсько-Руської держави. Велику увагу він приділяв розвиткові промислів, торгівлі, буду­вав нові міста й фортеці. Під його керівництвом у Грюн-вальдській битві 1410 р. литовське військо, до складу якого входили українські, білоруські та російські полки, разом із поляками, завдали нищівної поразки німецьким хрестоносцям.

Наступним етапом об'єднання стала Городельська унія 141 Зр,, яка зрівняла в правах польську й литовську шлях­ту. Але - тільки католиків, і цим внесла розкол на релігій­ному грунті. Цей акт знаменував поділ суспільства за ре­лігійною ознакою, відкривав шлях до дискримінації право­славних. Загостренням релігійних і національних супе­речностей у Литовсько-Руській державі скористалась православна Москва, до якої, внаслідок російсько-литов­ських війн, відійшли Смоленщина й Чернігівщина, Вод-

ночас із півдня посилилась кримсько-татарська загро­за. 1484р. військо хана Менглі-Гірея зруйнувало Київ, пограбувало і спалило церкви, захопило в полон багатьох киян. Надалі українські землі щорічно ставали об'єктом спустошливих набігів татар. Усе це підштовхувало Вели­ке Князівство Литовське до зміцнення союзу з Польщею. 1569р. в Любліні відбувся спільний польсько-литовсь­кий сейм, на якому був підписаний акт унії Литви й Польщі. Віднині перестає Існувати литовсько-руська форма державності українського народу. За умови унії Корона (тобто Польща) і Велике князівство Литовське об'єдналися в єдину державу - Річ Посполиту. Обирався спільний король, якого одночасно проголошували Великим князем. Здійснювалася спільна зовнішня політика, створю­валася спільна монета. Польська й литовська шляхта оіри-мували право володіти землями в обох частинах держави. Відмінними залишилися герби, місцеві адміністрації, судо­чинство, війська. Після Люблінської унії починається поло­нізація українських земель: до Польщі відійшли Галичина, Холмщина, Волинь, Поділля, Брацлавщина, Київщина.