Студопедия

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника



Джерела давньоруського права




Читайте также:
  1. Bлaснi iнвестицiйнi джерела пiдприємств та механiзми їx використання
  2. Communio. Право на долю вещи и доля права на вещь (реальная и идеальная доли). Правовой режим res communes.
  3. II.отношение объединения “Свидетели Иеговы” к правам и свободам человека и гражданина.
  4. III. Государство и муниципальные образования как субъект гражданского права
  5. III. Система гражданского права.
  6. Internet-джерела
  7. IV. Отграничение гражданского права от других отраслей права.
  8. Iноземнi джерела фiнансування iнвестицiйної дiяльностi
  9. Negotiorum gestio. Права и обязанности сторон.
  10. Quest14Функции международного права

І

Загалом джерело права-цс засіб існування й вияву'пра­вових норм як певних установок у поведінці людей, що характеризуються владністю й підтримуються державним примусом. Джерела права не віддільні від поняття юри­дичної норми. Вони є формою вираження правових норм. Джерела права завжди є більш чи менш визначеними.

Основними джерелами праші у давньоруській державі були: звичаєве право, договори Русі з Візантією, князів­ське законодавство, канонічне (церковне) законодавство. Руська правда.

Домінуючим джерелом права було чвичасве право -норми, що виникли на основі звичаїв. За переддержавного періоду єдиним правотворчим джерелом був сам народ, що встановлював правила суспільної поведінки і підтри­мання правопорядку. У літописах і повідомленнях зару­біжних авторів містяться дані про звичаї східних слов'ян ще до утворення Київської Русі. Це, наприклад, норми, що регулювали порядок здійснення кровної помсти, про­ведення деяких процесуальних дій (присяга, ордалії, оцінка показань свідків та ін.).

У процесі становлення класового суспільства звичаї, що використовувалися в інтересах пануючого класу, по­ступово трансформувалися у норми звичаєвого права. Оскільки їх санкціонувала держава, вони ставали загаль­нообов'язковими для виконання. Держава забезпечувала їх дотримання, але вони діяли, переважно, у сфері об­щинного суду.

Норми звичаєвого права були тісно пов'язані з норма­ми моралі, і вони сприймались як справедливі, моральні. Па ці норми змушена була зважати і панівна верхівка.

Важливими першоджерелами давньоруського права бу­ли русько-візантіпські договори 907, 911, 944 років. Вони дійшли до нас не в оригіналах, а у вигляді копій з грець­ких тестів у складі «Повісті минулих літ». Перший усний

 

договір, укладений князем Олегом у 907 р., вважають ніби вступом до наступного договору 911р. Договір 911 р., укладений також князем Олегом, доповнював договір 907 р. і містив норми міжнародного публічного і приват-ного права. Наступний договір був укладений князем Іго­рем 944 р. з візантійськими імператорами Романом, Конс-тантипом і Стефаном.

Дослідники вважають, що в них відбиті норми давньо­руського права «Руський закон». Так. договір 944 р. згадує не лише про звичай, а й про «Статут», тобто писаний за­кон руський. Закон руський описується як добре створе­не, самобутнє законодавство, що охороняє особистість, власність. На цій підставі можна припустити, що законо­давство Київської держави існувало задовго до Руської правди. Слід зазначити, що існує також договір 971 р,; укладений князем Святославом з імператором Цимісхієм, але це був договір про перемир'я, і грунтується він лише на візантійському праві.



Зміст договорів свідчить про те, що вони регулювали торговельні відносини, визначали права, якими користу­валися руські купці у Візантії (забезпечення продуктами харчування на 6 місяців, дозвіл жити у передмісті Конс­тантинополя, користуватись лазнею та ін.). У них можна знайти норми цивільного, кримінального, міжнародного, процесуального права. Наприклад, договір 911 р. містить статті, які регулюють порядок успадкування майна русів, що були на службі у Візантії, само руськими нащадками. Статті даного договору містять норми кримінального пра­ва, що трактують відповідальність за вбивство: «...якщо хто уб'є, християнина русин чи християнин русина,- не­хай умре там, де вчинить убивство». Договір 944 р. до­зволяє й інший варіант дій - убивця може бути затрима­ний та позбавлений життя близькими родичами вбитого. Договори містять також чимало інших норм, що встанов­люють відповідальність за крадіжку, тілесні ушкодження, розбій, пограбування тощо. Деякі з них пізніше відтво­рено в Руській правді.



В окремих випадках норми русько-візантійських дого­ворів випереджають тогочасне міжнародне право. Ска­жімо, договір 911 р. установлював взаємні обов'язки русів та візантійців, пов'язані зі збереженням майна розбитого об берег чужоземного корабля, поки не з'явиться закон-

43ний володар. У Західній Європі в такому випадку майно належало володареві берега. До норм міжнародного права належить також обов'язок сторін щодо видачі злочинців.

Серед джерел давньоруського права чільне місце по-сідас княже законодавство (договори князів між собою, договори князів з народом, княжі устави, грамоти й уро­ки). Договори князів між собою містили зобов'язання, пов'язані зі спільною обороною від зовнішнього ворога, утримання від дій проти сторін, які уклали угоду, тдщо. Договори («ряди») князів із народом укладалися, як пра­вило, на віче, щоб контролювати діяльність князя, і спи­ралися на звичаї та традиції старовини. Тексти договорів не збереглись, але про них згадується в літописах. Княжі грамоти також мало збереглися, найстаріша з них - гра­мота Мстислава І (1130 р.). Устави - цс розпорядження князя на доповнення або зміну норм звичаєвого права, що діяли тривалий час і стосувалися питань цивільного, сімейного, спадкового, опікунською, кримінального права. Вони були зібрані здебільшого у Руській правді. Уроки являли собою конкретні постанови про мито та інші податки на користь князя. Як правило, вони діяли тим­часово. Характерно, що грамоти, устави й уроки відтво­рюють процеси диференціації суспільства, взаємовідно­син держави та церкви, регуляції земельної власності.



Окреме місце серед джерел права займає церковне за­конодавство. Воно містило норми канонічного (церков­ного) права, регулювало відносини між церквою й дер­жавою, усередині церкви, між церквою та паствою. Для захисту своїх інтересів церква домоглася отримання кня­жих церковних уставів. Відомі церковні князівські уста­ви Володимира Святославовича та Ярослава Мудрого.

Устав Володимира до юрисдикції церкви відносив спра­ви людей церковних, а також шлюбно-сімейні. Джерелом матеріального забезпечення церкви було визначено деся­тину від митних надходжень, приплоду худоби та зібрано­го урожаю. Устав Ярослава відтворює характерне для фео­дального суспільства право привілею щодо диференціації покарання (залежно від станового становища потерпілого). Вони містять заходи щодо боротьби із залишками язич­ництва та порушенням християнської моралі: заборони шлюбів між родичами, двоєженства, самовільного розі­рвання шлюбу, примусу до укладення шлюбу тощо,

Внаслідок рецепції ряду норм візантійського права набрали юридичної сили в церковних судах збірники «Номоканон» (у перекладі з грецької: закон і церковне правило), які з прийняттям християнства потрапили до Русі через Болгарію. Це були збірники норм церковного права, до складу яких увійшли правила апостолів, отців Церкви та вселенських соборів, а також закони імпера­торів у церковних справах.

У Київській державі номоканони набули поширення у перекладі на старослов'янську під назвою «Кормча кни­га», яка складалася із «Еклоги» та «Прохірона». «Еклога», видана приблизно між 740-750 рр. за правління імпера-торів-іконоборців Лева та його сина Константина, містила витяги з конституцій, дигест, кодексу й новел Юстиніана та деякі додатки, зроблені під впливом звичаєвого права народів, завойованих Візантією.

«Прохірон», виданий в кінці VIII ст. імператором Конс-тантином, очищав візантійські закони від звичаю, набли­жав їх до римського права. Зазначені джерела містили переважно норми цивільного права (про шлюб, дарування, спадщину й опікунство, про зобов'язання та ін.). Наво­дили й деякі норми кримінального права, а також поря­док розподілу воєнних трофеїв.

Окрім «Еклоги» та «Прохірона», «Кормча книга» вклю­чала також збірник права під назвою «Закона судного людем», положення якого межували із статтями Руської правди. Ця найдавніша пам'ятка права УІП-ІХ ст. (на думку вчених, її укладачем був болгарський цар Симеон) містила норми державного, кримінального, процесуаль­ного і частково цивільного права. Існує також гіпотеза про давньоруське походження «Закона судного людем». Відомий також компілятивний збірник візантійського права «Книги законнія», складений уже на Русі.

Рецепція візантійського права, а з ним і римського права збагатила давньоруське право новими правовими поняттями та нормами. Слід зазначити, що всі візантій­ські збірники при перекладах зазнавали значних змін. Тексти доповнювалися з урахуванням місцевих звичаїв та умов судочинства, що наближало дані джерела до дав­ньоруського права.

Серед джерел давньоруського права визначне місце займає Руська правда.

452. Руська правда - видатна пам'ятка давньоруського права

Вінцем давньоруського права є кодифікований юри­дичний збірник Руська правда (термін «правда» тут означає закон). Оригінал Руської правди не зберігся. Вона дійшла до нас у 106 списках (дехто з дослідників називає іншу кількість списків - близько 300) - у літописах та юридичних збірниках XIII—XVII ст. Списки мають назви або за місцем їх знаходження (Синодальний - у бібліо­теці Синоду. Академічний - у бібліотеці Академії наук. Троїцький - у Троїце-Сергієвій Лаврі), або за прізвищем осіб, які їх віднаходили (Карамзінський, Татищевський та ін.). Ці списки поділяють на три редакції - коротку, розширену та скорочену з розширеної.

Найдавнішою с Коротка редакція Руської правди, яка відображає державну організацію і давньоруське право періоду становлення феодального ладу. Вона складається з Правди Ярослава (1-18 ст.). Правди Ярославичів (19-41 ст.), Покону вир ного (ст. 42), Уроку мостникам (ст. 43). Вважають, що Правда Ярослава з'явилась у 10-30-1 і роки ХТст. (за деякими даними,- близько 1016 р., після пов­стання у Новгороді; за іншими - в часи боротьби за пре­стол між Ярославом та його братом Святополком 1015— 1019 рр.). Вона регулювала суспільні відносини ранньо­феодального періоду. У Правді Ярослава подано найста­рішу норму ще з додержавного періоду про порядок здійс­нення кровної помсти (ст. 1). Предметом правового за­хисту виступає життя та тілесна недоторканність феодалів і князівських дружинників; вона регулює питання влас­ності, володіння, спадкоємства. Чітко простежується спе­цифіка феодального права як права привілею панівних станів.

Заголовок Правди Ярославнчів вказує на те, що вона розроблялася трьома синами Ярослава Мудрого за учас­тю осіб з найближчого князівського оточення. За аналі­зом тексту можна вважати, що збірник був затверджений не раніше 1054р. (рік смерті Ярослава) та не пізніше 1072 р. (рік смерті одного з його сипів). Зміни й допов­нення Правди Ярославичів спрямовані па захист кня­зівського мастку і князівської земельної власності.

Навіть заміна кровної помсти системою грошових стяг­нень передбачала збільшення надходжень до державної скарбниці. Локон виріши стосується розподілу надход­жень від вир (сплат штрафів за злочини) та продажу (натуральної чи грошової винагороди, яку повинен отри­мати вирник при вилученні вири). Урок мостникам регу­лює оплату ремонту міських мостових.

Розширена редакція Руської правди почала форму­ватися у другій половині XI ст. і остаточно склалася у XII ст. (період князювання Володимира Мономаха та йо­го сина Мстислава).

Розширена редакція (121 стаття за Троїцьким спис­ком) відображає еволюцію феодального права внаслідок подальшого соціально-економічного й політичного роз­витку Київської держави. Вона вміщує більшість пере­роблених і доповнених норм Короткої редакції, а також Устав Володимира Мономаха, в якому впорядковано ряд нових норм, що захищають інтереси феодалів, обмежу­ють майнові й особисті права феодально залежного на­селення. Але переважно «Устав» був спрямований на пом'якшення суспільних суперечностей, що загостри­лися в умовах занепаду Київської держави (його появу спричинило повстання у Кисвї у 1113р.). Тут йдеться про порядок успадкування майна, регуляцію боргових зобов'язань і кабальних відносин, обмеження лихварст­ва, заборону перетворення закупів у рабів, впорядкуван­ня правового становища холопів. Розширена редакція складається з об'єднаних ніби за єдиним змістом груп статей. Вона містить норми кримінального і спадкового права, визначає юридичний статус категорій населення (феодалів, вільного люду, холопів), подає своєрідний статут банкрутства та ін. Отже, за рівнем розвитку пра­вових інститутів це вже достатньо розвинена пам'ятка права.

Третя редакція Руської правди - Скорочена (50 ста­тей за IV Троїцьким списком) - розглядається дослідни­ками як переробка у XV, чи, навіть, у XVII ст, одного зі списків Розширеної редакції.

Аналіз змісту норм Руської правди, наявність великої кількості її списків перекопують у практичній спрямова­ності цієї пам"ятки давньоруського права. Вона насампе­ред допомагала суддям справедливо вирішувати справи

47на підставі чинного права, а сторонам - захищати свої права у суді.

Існують різні точки зору на походження і джерела Ру­ської правди. Так, норманісти (Карамзін, Щепкін та ін.), тяжіючи до думки про низький рівень суспільно-еконо­мічного і правового розвитку Давньоруської держави, пов'язували її виникнення із впливом законодавства Швеції і Данії. Інші дослідники (Гетцта ін.) вважали дже­релами Руської правди німецькі варварські правди. Ідеї впливу іноземного права на створення Руської правди дотримувався М. Максимейко, який вважав, що джерелом її Короткої редакції було законодавство Юстиніана.

Переважна більшість вчених сходиться на тому, що основним джерелом Руської правди були норми руського звичаєвого права. Як її прототипи називають згадувані в окремих фрагментах літературних пам'яток і договорах Русі з Візантією «Статут» і «Закон Руський» - норми пра­ва ранньофеодального суспільства, що створювалось на Русі протягом віків і являло собою якісно новий етап роз­витку руського усного права в умовах існування держави.

Аналіз норм Руської правди свідчить, що вони виникли на місцевому грунті й були результатом розвитку юри­дичної думки в Київський Русі. Отже, наші пращури бу­ли носіями високої на той час правової культури. Руська правда справила неабиякий вплив на розвиток права за­хідних і північно-східних слов'ян, відчутно вплинула на становлення таких пам'яток права, як Литовські статути. Псковська судова грамота, Судебники 1497, 1550 рр. і пев­ною мірою - Соборне уложення 1649 р.


Дата добавления: 2015-08-05; просмотров: 9; Нарушение авторских прав







lektsii.com - Лекции.Ком - 2014-2021 год. (0.024 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав
Главная страница Случайная страница Контакты