Утворення й історична доля ' Галицько-Волинського князівства

Як зазначалося при розгляді попередніх тем, період роздробленості й розпаду Київської держави був зако­номірно обумовлений розвитком феодального виробниц­тва і феодальних відносин. Подальшому розвитку укра­їнського державотворення значною мірою сприяло ство­рення на заході сучасної України могутнього державно-політичного центру - Галицько-Волинського князівства. Воно виникло у 1199р. завдяки об'єднанню князем Ро­маном Мстиславовичем Володимира-Волинського та Галицького князівств, які наприкінці XI - на початку XII ст. відокремилися від Київської держави. Однак цьо­му єднанню передував процес їхнього становлення й са­мостійного розвитку в складних суперницьких стосунках між собою. М. Грушевський вважав ці два князівства най-безпосереднішими спадкоємцями політичної та культур­ної традиції Києва.

За шість років князювання Романа Галицько-Волипське князівство досягло великої могутності. У внутрішній по­літиці, спираючись на дрібне та середнє боярство й го­родян, Роман зосередив увагу на зміцненні княжої влади. підпорядкувавши свавільну галицьку боярську верхівку. Проводячи активну зовнішню політику, Роман поширю­вав свій вплив на схід і у 1203 р. оволодів Києвом. Від­так під владу одного князя потрапили всі, за винятком Чернігівського, руські князівства. У Галицько-Волип-ському літописі його названо «царем на Русі», «само­держцем». Удалими були й військові походи Романа проти половців, завдяки чому, як згадується у візантій­ських літописах, було врятовано Візантійську імперію, Раптова смерть Романа в 1205 р. у бою з поляками при-

звела до нових феодальних чвар, міжусобиць і війн, які знесилили й спустошили цей регіон.

Свого розквіту Галицько-Волинське князівство дося­гло за князя Данила Галицького (1238-1264), коли воно охопило велику частину земель колишньої Київської держави, продовжило її державницькі й культурні тради­ції. Після загибелі свого батька князя Романа малолітній Данило з матір'ю та братом Васильком, рятуючись від бояр, перебував при дворі угорського короля. Пізніше він утвердився на Волині й за підтримки феодалів зумів у 1238 р. оволодіти Галичем, а наступного року - й Києвом.

Під час монголо-татарської навали, щоб зберегти вла­ду й князівство, визнав себе васалом хана, взявши обо­в'язок сплачувати данину і надавати у розпорядження орди своє військо.

Влада Данила значно зросла після перемоги його вій­ська над коаліцією Угорщини, поляків та галицьких бояр у 1245 р. під Ярославом (тепер місто у Польщі). Узявши собі Галичину, Данило віддав братові Васильку Волинь. Попри такий поділ, обидва князівства продовжували іс­нувати як єдине ціле під зверхністю старшого князя Да­нила.

Воєнні успіхи й піднесення Галицько-Волинського князівства не могли не викликати занепокоєння в Орді. Незабаром після перемоги під Ярославом Данило був викликаний до столиці орди Сараю, де, визнавши зверх­ність хана, отримав ярлик на князювання. Завдяки муд­рій державній політиці Данило зумів уберегти свою дер­жаву від знищення монголо-татарами. Більш того, фак­тично він перебрав на себе ті виключні повноваження, що раніше належали київським князям.

Однак головним для галицько-волинського князя було підготуватися до боротьби з татаро-монгольським яр­мом. Про цс свідчить інтенсивне будівництво мурованих фортець і потужних замків у Бересті, Столп'ї, Хотині, Білгороді-Дністровському, Кам'янці-Подільському, укріп­лень Луцька, Данилова, Львова, Володимира та ін. Готу­ючись до подальшої боротьби із Золотою Ордою, Данило нормалізує стосунки з Польщею й Угорщиною. Намага­ючись знайти союзників серед західноєвропейських країн, Данило звернувся до Папи Римського з пропозицією щодо хрестового походу проти монголо-татар. При цьому князь

59погодився на перехід своїх володінь під церковну юрис­дикцію Риму, прийнявши у 1253 р. від Папи королівську коропу (коронував його у Дорогичині на Бузі посланець Папи). Проте надії на допомогу Західної Європи реалізу­вати не вдалося, і Данило розірвав контакти з Римом. У 1254р, він самостійно розпочав визвольний похід на Київ, скориставшись тим, Ідо основні сили монголо-та-тар були далеко на сході. Але йому не вдалося здійснити свій задум. Платою за невдачу стало вторгнення у 1259 р. великого монголо-татарського війська у Галичину й Во­линь. Данило Галицький змушений був знову визнати зверхність монголо-татар і на їх вимогу зруйнувати власні оборонні укріплення та фортифікаційні споруди.

У 1264 р. князь Данило Галицький помер.

За наступників князя Данила внаслідок посилення феодальних міжусобиць і чвар та спустошливих нападів монголо-татар починається занепад Галицько-Волинсь-кого князівства. Хоча на деякий час їм вдавалося збері­гати державу й навіть розширювати території. Так, син Данила Лев приєднав до своїх володінь Люблінщину та частину Закарпаття, де проживало українське населення. В середині XIV ст., після смерті останнього галицько-волинського князя Болеслава Юрія II, який в 1340 р. був отруєний боярами, польські феодали захопили Галичину й частину Західної Волині. Основна частина Волині й Берестейська земля опинилися під владою Литовської

держави.

Значення Галицько-Волинської держави важко пере­оцінити. На думку С. ТомашІвського, це була «перша чисто українська політична організація», котра в періоди своєї могутності обіймала 9/10, а під кінець існування -3/4 залюднених просторів України.