Студопедия

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника



Особливості суспільного ладу та державного устрою




Читайте также:
  1. Адмін.юстиція: поняття, види та особливості її становлення вУ
  2. Адміністративно-правовий статус громадян України (права й обов’язки у сфері державного управління).
  3. Б) Показники маршу. Особливості здійснення маршу зимою, в горах, зміст бойового наказу
  4. Біографія як жанр PR-тексту: основні види, особливості структури.
  5. В) підготовці документів для передачі їх на зберігання до державного нотаріального архіву.!!!!!!!
  6. Види державного устрою
  7. Види державного устрою
  8. Види органів держави. Поділ влади як принцип організації роботи державного апарату
  9. Види форм державного (політичного) режиму
  10. Види форм державного (політичного) режиму

Галицько-Волинське князівство значною мірою збері­гало риси суспільного й державного устрою, притаманні Давньоруській державі. Водночас суспільна та державна організація князівства, внаслідок впливу сусідніх держав середньовічної Європи, мала свої особливості.

Могутню економічну й політичну основу феодального класу на Галичині становила численна група боярської аристократії («мужі галицькі»), яка володіла великими земельними латифундіями, значною кількістю сіл і міст. Бояри дуже впливали на внутрішню й зовнішню політи­ку держави. «Мужі галицькі» підтримували князівську владу настільки, наскільки вона відповідала інтересам феодальної верхівки. Вони активно протидіяли спробам обмежити їхні повноваження на користь великого князя чи зростаючих міст.

До панівного класу належали також служилі феодали, які перебували в економічній і політичній залежності від великого князя чи впливових бояр. Землеволодіння вони отримували як князівські пожапування за військову службу, хоча не гребували й можливістю самочинно за­хопити общинні землі. Галицьке боярство також розда­вало їм власні землі, аби завоювати прихильність дріб­них феодалів і використати їх як опору у протистоянні князеві.

До класу феодалів примикала верхівка духовенства. Церква, як і за часів Київської Русі, була великим земле­власником і мала неабиякий вплив на соціально-полі­тичне життя суспільства.

Селяни становили основну масу населення. Переважна більшість із них (смерди) була особисто вільною, мала власне господарство. Холопство в Галицько-Волинсько-му князівстві не дуже розповсюдилось. Вигідніше було садовити невільників на землю; відтак поступово холопи злилися із селянством. На користь великого князя селяни сплачували податки й несли військову повинність. Зрос­тання боярського землеволодіння призводило до поси­лення залежності селян від феодалів. За користування землею вони мали сплачувати ренту землевласникові і виконувати різні повинності.

Серед важливих особливостей соціально-політичного розвитку Галицько-Волинської землі слід назвати наяв­ність тісних економічних і торговельних зв'язків із євро­пейськими державами, що сприяло бурхливому розвитко­ві міст. Міста, яких налічувалося понад вісімдесят, були адміністративними, торговельно-ремісничими і культур-но-релігійними центрами. Жителям міст належала важли­ва роль у політичному житгі держави. Соціальний склад



61міського населення був неоднорідним. Ремісницька й ку­пецька верхівка міст («мужі градські»} була опорою вла­ди князя, сприяла її зміцненню, оскільки остання надавала всілякі пільги й привілеї заможним городянам. Верхівці міст належали торговельні («гречники», «чудинці» та ін.) і ремісничі («ряди», «братчини» та ін.) об'єднання. Меш­канці міст: робітні люди, підмайстри, обслуга та інші «люди менші», хоча й були особисто вільними, підкорялися міському патриціату.

У Галицько-Волинському князівстві значною мірою зберігалися характерні для Давньоруської держави риси державного устрою. Верховна політико-адміністративна та судова влада належала Великому князю. Князь здійсню­вав центральне управління, очолював військову організа-цІю, керував збором податків. Прерогативою великокнязів­ської влади була також зовнішньополітична діяльність держави. За згодою великого князя призначалися єпископи.

Атрибутами великокнязівської влади були «вінець» (ко­рона), герб, печатка й прапор. Проте гал й цько- волинські князі не мали сильної соціально-економічної опори й фак­тично залежали від боярської аристократії, оскільки для здійснення тих чи інших заходів потребували військової та фінансової підтримки. Князівська влада часто-густо мала обмежений характер: без згоди бояр не відбувалася жодна політична акція. Тобто, за формою правління цс була фео­дальна монархія, обмежена впливом боярської олігархії.



Особливістю державного управління на Галицько-Во-линській землі було застосування дуумвірату - спільного правління двох найвищих посадових осіб. Так, великий князь Данило Галицький з 1245 року і до смерті правив спільно з братом Васильком, який «тримав» більшу час­тину Волині.

Помішу роль у політичному житті Галицько-Волинсь-кого князівства відігравала боярська рада. Вона являла собою різновид олігархічної форми правління, що про­тистояла єдиновладдю князя. До складу боярської ради входили найвпливовіші бояри-землевласники, галицький єпископ, найвищі державні посадовці. Вона не залежала від князя й скликалася переважно з ініціативи самого бо­ярства. В окремі періоди, коли відбувалося послаблення великокнязівської влади, роль боярської олігархії значно зростала. Так, після смерті князя Романа бояри не дозво-

лили вдові правити від імені малолітнього сина Данила і за згодою боярської ради «вокняжився» боярин Володи-слав Кормильчич. За князювання Юрія II — Болеслава найважливіші документи підписувались великим князем спільно з боярською радою.

Серед органів державної влади Галицько-Волинсь-кого князівства можна назвати також і снеми (князівські з'їзди). Але їхні рішення мали переважно консультатив­но-рекомендаційний характер. На снемах могли також укладатися різні угоди як внутрішньополітичного, так і зовнішньополітичного характеру.



У Галицько-Волинських містах, як і на інших давньо­руських землях, скликалися віче. Однак тут віче не віді­гравало значної політичної ролі, як, наприклад, у Новго­роді чи Пскові. Інколи воно скликалося з ініціативи кня­зя. Так, Данило Галицький у 1213 та в 1235 рр. намагався спертися на людність Галича у протистоянні боярській опозиції, але реальної допомоги не отримав. У випадках зовнішньої небезпеки чи незадоволення міського насе­лення діями посадових осіб віче могло збиратися стихійно.

Характерною особливістю центрального та місцевого управління в Галицько-Волинському князівстві було при­скорене переростання десятинної системи управління у двірсько-вотчинну. Двірсько-вотчинні слуги виконували двірські обов'язки і здійснювали функції управління в усій державі.

Центральною фігурою був двірський, який стояв на чолі апарату управління князівським доменом, супровод­жував князя й забезпечував його охорону під час воєн­них дій та виїздів за межі князівства.

Важливі функції державного управління покладалися на канцлера. Він був хранителем державної печатки, ор­ганізовував підготовку державних документів та їх збе­рігання, виконував зовнішньополітичні та інші доручен­ня князя.

Своєчасне надходження доходів із князівських воло­дінь мав забезпечувати стольник. Серед інших чинів лі­топис згадує про збройника, який відав справами озбро­єння князівського війська, отроків, дитячих, які супрово­джували й охороняли князя.

Місцеве управління здійснювали посадовці, яких при­значав князь. У межах своєї компетенції вони мали адмі-

63ністративні, військові та судові повноваження, а також збирали данину, податки й мито з населення та приїжд­жих купців на користь князя. Містами управляли тися­цькі та посадники, воєводствами - воєводи, волостями — волостелі. Посадовці на містах мали у своєму розпоря­дженні допоміжний адміністративний персонал. Утри­мання системи місцевого управління здійснювалося за принципом «кормління», що робило ці посади досить прибутковими. Управлінські функції у селах покладалися на виборних старост, підконтрольних місцевій адмініст­рації.

Судова система Галицько-Волинської держави не від­окремлювалась від князівської адміністрації. Вищою судо­вою інстанцією були князь, а в окремі періоди — боярська рада. Від імені князя нерідко суд здійснював двірський, який був «суддею князівського двору». Певні функції щодо забезпечення князівського судочинства належали також княжим тіунам, вірникам, мечникам, отрокам.

Право суду належало й посадовцям місцевого рівня: тисяцьким, посадникам, воєводам, волостелям, а також великим землевласникам: вони судили залежних від них селян. Значною була роль церковного суду, до юрисдик­ції якого належали справи про порушення церковних за­конів, шлюбно-сімейні справи й деякі цивільні справи, що стосувалися церковного майна.

Судовий процес мав такі ж елементи, як і в Київській Русі, і мав змагальний характер.


Дата добавления: 2015-08-05; просмотров: 6; Нарушение авторских прав







lektsii.com - Лекции.Ком - 2014-2021 год. (0.007 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав
Главная страница Случайная страница Контакты