Державний устрій

Давньоруська система політичної влади була заснова­на на принципах ранньофеодального монархізму і феде­ралізму. Існує ряд концепцій руської державності. С. Со-ловйов заснував «родову теорію», за якою Русь перебу­вала у сімейно-родовому володінні Рюриковичів. Цього

35підходу дотримувались В. Ключевський (вважав князів­ську династію елементом політичної єдності держави), М. Костомаров (уявляв Русь федерацією князівств, очо­люваних представниками єдиного княжого роду).

В. Сергєєвич, виходячи з теорії договірного права, за­мість родової єдності на перший план виводив міжкня-зівські угоди із взаємними зобов'язаннями.

На думку О. Преснякова, Русь не можна визначити ні як єдину державу, ні як федерацію. Одночасно існували багато невеликих держав.

С. Юшков вважав Київську Русь комплексом окремих держав, пов'язаних між собою системою сюзеренітету — васалітету.

Переважна більшість сучасних дослідників визначає Київську Русь за формою правління як ранньофеодальну монархію.

Безперечно, Русь не була державою в сучасному ро­зумінні цього слова. Періодично вона набувала ознак клаптикової ранньофеодальної імперії, міжкнязівської федерації або конфедерації під колективним правлінням династії Рюриковичів.

У період феодальної роздробленості (ХІІ-ХШ ст.) вона дедалі більше перетворювалася на конгломерат само­стійних князівств, зв'язаних відносинами колективного сюзеренітету. Руссю вже правив не лише Великий князь київський, а й ряд інших сильних князів, які сиділи в удільних столицях і мали наділи у Київській землі. Ос­новним змістом міжкнязівських відносин стає юридичне закріплене поняття вотчинних володінь.

Центральне управління уособлювали Великий князь, боярська рада, князівські з'їзди (снеми) та віче. Кожна з цих інституцій була виявом відповідно монархічної, аристократичної та демократичної тенденцій у держав­ному устрої Києва.

На чолі держави стояв Великий князь київський. В ЇХ-X ст. його повноваження обмежувалися керівництвом дружиною, організацією воєнних походів, збиранням данини, охороною кордонів, дипломатичною діяльністю, здійсненням судочинства на основі звичаєвого права. Київські князі тоді володіли переважно київською зем­лею. Князівства племен зберігали певну автономію. Вони сплачували Києву данину й залучалися до участі у восн-

них та зовнішньополітичних акціях. З кінця X ст., почи­наючи з Володимира, Великий князь розглядається як верховний володар і розпорядник усієї землі держави. У зв'язку з ускладненням структури війська (дружина, війська васалів, ополчення) зростає обсяг його діяльності як воєначальника. Функції щодо захисту кордонів перед­бачають організацію сторожової служби, будівництва укріплень, встановлення й підтримання зовнішніх зв'яз­ків. З'являються нові функції: господарсько-розпорядчі (організація будівництва шляхів, укріплень, мостів та ін.), придушення народних повстань, опору пригнічених, ке­рівництва збором податків, мита -за торгівлю, плати за судочинство, штрафів. Великий князь усіляко сприяв по­ширенню християнства у суспільстві. З прийняттям хрис­тиянства князівська влада набула більш реального держав­но-політичного змісту, але не втратила й певної сакраль-ності (божественності). В ХІ-ХІІ ст. особливо вагомою стає законодавча функція князя,

Процес децентралізації влади пов'язується з рефор­мою Ярослава Мудрого, за якою кожний член швидко зростаючої династії Рюриковичів отримував реальну (чи уявну) частку володінь. Унаслідок цього статус Велико­го князя був обмежений до рівня титулованого глави династичне зв'язаного конгломерату князівств. Міжкня-зівські відносини не були юридичне унормовані, навіть принцип «старшинства» не мав жодного юридичного обгрунтування і стверджувався правом сили. У намаганні посісти на київському престолі численні представники династії безперервно ворогували й воювали між собою. Проте, відомі випадки дуумвірату - співправління двох князів (Святослав і Всеволод ЯрославичІ) І навіть тріум­вірату—трьох князів (Ростиславовичі: Роман, Мстислав, Рюрик), (але вони не були тривалими),

Княжа (боярська) рада, пізніше боярська дума, була постійним дорадчим органом при князеві. Це був становий орган, який сягав своїм корінням періоду військової демо­кратії. Рада складалася з верхівки дружини князя, великих бояр, представників верхівки міст, вищих церковних ієрар­хів, а у воєнний час - і керівників союзників. До компетен­ції князівської ради входила участь у вирішенні військових, адміністративних, фінансових питань. Інколи вона викону­вала функції вищої судової влади. Про це, зокрема, свід-

37. ІМІ ИІЬІ.пІІ. Ь. |г І гіаі*-^""!-

чить текст «Повчання» Володимира Мономаха. Рада не мала впорядкованої організаційної структури, однак її діяльність мала стабільний характер. Це пояснюється насамперед тим, що князь був заінтересований у підтрим­ці найважливіших рішень впливовими особами держави.

До структури центральних органів влади належали князівські з'їзди (сиеми), які скликалися Великим князем для вирішення питань війни й миру, змін у державному устрої, порядку зайняття столів, ухвалення найважушві-ших законодавчих актів. Так, на снемах у 1072 р. у ВипІ-городІ було схвалено «Правду Ярославичів», 1097 р. у Лю-бечі визнано незалежність окремих князів, у 1101 р. та у ПОЗ р. під Києвом вирішувалися питання війни й миру з половцями. У снемах, крім власне Рюриковичів, брали участь місцеві князі, їхні союзники (брати), васали (сини), наймогутніші бояри, інколи — церковна знать. У період послаблення влади Києва значення князівських з'їздів набуло особливої вагомості, але вони не змогли зупини­ти процес феодальної роздробленості.

Віче було демократичним елементом у системі орга­нів влади Київської Русі. Як один із найархаїчніших ін­ститутів народовладдя, віче виросло із племінних сходів давніх слов'ян. Збиралося віче на княжому дворі, торго­вищі чи церковному майдані. Головував на його зборах князь, а в деяких випадках єпископ або тисяцький. Участь у вічових зборах брали усі вільні жителі міста, які мали власне господарство (голови родин), але вирішальна роль на них належала міській феодальній верхівці. У компетен­ції віча було запрошення князя на престол, комплектуван­ня ополчень і вибори ватажків. Віча могли виконувати функції суду, домагатися зміни посадових осіб князівської адміністрації. Віче скликалося перед початком воєнних дій, під час облоги, інколи - на знак протесту проти полі­тики князя. На віче укладалися «ряди» (договори) з обра­ними населенням князями, і що практику можна вважати витоками вітчизняного конституціоналізму.

У Київській Русі віча не стали постійним органом влади, за винятком Новгорода і Пскова. Перша згадка у літописі про віче у Києві належить до 1068 р., а остання - 1202 р.

Верв була органом місцевого селянського самовряду­вання - спершу родова, а згодом територіальна сільська громада, що об'єднувала самостійних господарів одного

або кількох сіл. Члени верви спільно володіли неподіль­ними землею, лісами, випасами та іншими угіддями. Вони були пов'язані круговою порукою і несли взаємну відповідальність за сплату данини, за вчинені на території громади злочини. Функції управління у верві здійснювали «копні» збори, судові справи на основі норм звичаєвого права провадив вервний суд.

Управління територіями до X ст. здійснювалося на основі десятинної системи, що зберігалася від періоду військової демократії. Київські князі ставили у центрах васальних князівств свої гарнізони - тисячі, в містах, менших за значенням,- сотні, десятки. Тисяцькі, соцькі, десятники виконували, крім військових, адміністративні, судові, фінансові й інші функції. З розвитком феодалізму її витісняє двірсько-вотчинна система, за якої управлін­ня територіями здійснювалося через бояр-вотчиників та службовців княжого двору. Усі нитки управління сходи­лися у дворі князя. Різниці між органами державного управління й управління особистими справами князя не існувало. Центральні управлінські функції здійснювали особи з оточення князя та його особисті слуги (тіуни). Найповажнішими посадовими особами були: дворецький, який керував двором князя і виконував важливі державні доручення, печатник, котрий очолював канцелярію, столь­ник, в обов'язки якого входило постачання князівського двору продовольством, тіун конюший, який відповідав за княжу стайню. На місцевому рівні владні функції здійс­нювали коиіоди, посадники, волостелі, старости, яким допомагали мечники, вірники, мостпики та ін. Княжі служ­бовці не утримувалися з центру, а використовували на свої потреби частину податків та поборів, що збиралися з населення (система кормління).

Судові органи - як особливі державні структури - в Київській Русі не існували. Суд не був відділений від адміністрації і захищав насамперед інтереси вищих верств населення. Суди поділялися на світські й церковні.

До судів світських належали суди княжі, князівської адміністрації (посадників, волостелів), вічові, доменіальні (вотчинні). Існував у Київській Русі і громадський суд -суд общини (верви).

Княжий суд чинив сам князь як зверхній суддя або, за його дорученням,- урядовці. Судова влада належала до основних прерогатив князівської влади. Справи, де хоча б

39однією зі сторін були феодали, підпадали під юрисдикцію виключно князівського суду. Про князя як суддю Руська правда згадує досить часто. У княжому судочинстві брали участь окремі процесуальні особи: «ябедник» (обвину­вач), «метальник» (писар), «істці» (слідчі). Враховувалась думка представників громадськості - «старців». Судові рішення щодо важливих справ могли прийматися разом з боярами. Княжий суд відбувався на княжому дворі в сто­лиці князівства або у інших місцях державної території, де спинявся князь, об'їжджаючи землі. Для вирішення майнових спорів (розподіл спадщини, суперечки за межу і т. ін.) князь відправляв своїх «отроків», або «дітських».

На місцях діяли постійні княжі суди - суди намісників (посадників, волостелів). Юрисдикції князівського суду підлягало все населення, за винятком «церковних людей»,

З утвердженням феодальних відносин і зростанням великого землеволодіння на Русі виникли вотчинні суди. Це були суди землевласників над феодальне залежним населенням (закупами, холопами). У справі холопа рі­шення суду феодала було остаточним і оскарженню не підлягало. Закупи мали право оскаржувати рішення вот­чинного суду у князівському суді.

Найнижчою судовою інстанцією, під юрисдикцію якої підпадали члени селянських общин, були громадські су-ди (суди верви). Вони розглядали справи, що не потребу­вали втручання князівського суду. До складу громадсь­кого суду входили вервнии староста й авторитетні члени громади («добрі люди»).

Церковні люди (населення, залежне від монастирів) і духовенство підлягали з усіх справ церковному суду, де функції суддів виконували архімандрити, архієпископи, єпископи, митрополит. Церковний суд мав великий вплив на життя усього населення. До його виключної юрисдик­ції належали справи, що виникали на грунті шлюбно-сімейних стосунків, справи про порушення моралі, роз­пусту, двоєженство, віровідступництво, святотатство, чак­лунство, знахарство, здійснення язичницького культу, справи, пов'язані з церковним майном.

Могутня Київська Русь посідає значне місце у Всесвіт­ній історії. Виникнення й розвиток Давньоруської держа­ви обумовлювалось інтеграційними політико-економічни-

ми процесами внаслідок ди низки внутрішніх І зовнішніх чинників. Київська Русь являла собою центр об'єднання східнослов'янських народів. Цс була удільна ранньофео­дальна династична монархія на чолі з Великим князем. Відсутність кодексу пресголонаслідування при сповіду­ванні принципу рівності усіх представників династії Рюриковичів, юридична невизначеність системи між-князівських відносин породжували взаємні претензії, що нерідко призводило до військових конфліктів. Арис­тократичну тенденцію у державному устрої уособлювали боярська рада та міжкнязівські з'їзди (снеми). Вона, як і демократична інституція - віче, належно не розвинулася і не перетворилася на відповідні витоки парламентаризму. В процесі зміцнення феодалізму відбувся перехід з деся­тинної системи управління державою, що сформувалася з дружинної організації, на нову - двірсько-вотчинну.

Судові функції здійснювали органи влади й управління, захищаючи насамперед інтереси вищих верств населення.

Завдання для індивідуальної роботи

\. Охарактеризуйте процес формування державності у східних слов'ян. На які етапи його можна умовно поділити?

2. У чому полягав процес перетворення органів суспіль­ного самоврядування у слов'янських племенних союзах на державні органи?

3. Якими факторами був зумовлений процес виникнен­ня Давньоруської держави? У чому полягає наукова не­спроможність норманської та пантюркської теорій поход­ження державності у східних слов'ян?

4. Розкрийте, у чому полягає основний зміст періодів консолідації, розвитку та занепаду Київської держави.

5. Дайте загальну характеристику реформ Володимира Великого.

6. Охарактеризуйте суспільний лад Київської Русі.

7. Дайте загальну характеристику державного устрою Київської Русі.

о. Складіть схему організації влади й управління Дав­ньоруської держави.

9. Охарактеризуйте систему судових органів Київської Русі.

Тема 4