Боспорське царство

Боспорська держава виникла у V ст. до н. е. на основі об'єднання ряду грецьких держав-полісів та приєднання територій місцевих племен синдів, меотів, торетів та ін­ших на Керченському й Таманському півостровах, а також Південному узбережжі Азовського моря. Центром цього краю було місто Пантикапей (сучасна Керч), яке й стало столицею царства.

Спочатку тут правила династія Архсанактидів, а з 438 р. до н. е.- династія СпартокІдІв. У 111 ст. до н. е. один із представників династії Спартокідів (Євмел) про­голосив себе царем; власне, із цього часу Боспор вважа­ється царством. У IV—111 ст. до н. е. Боспорське царство досягає найбільшого розквіту й поширює свій вплив на Північне узбережжя Чорного моря. В середині II ст, до н. е. Боспор переживає економічну й зовнішьополітичну кризу, яка ще більше загострилась повстанням рабів у Пантикапеї у 107р. до н. е. під проводом Савмака. На початку 1 ст. до н. е. Босіюрське царство підпадає під

владу понтійського царя Митридата VI Сенатора. Що­правда, ненадовго - після поразки Митридата у боротьбі із Римом у середині І ст. до н. с. Боспор опинився під в.іаоою римлян. За імператора Нсрона (54—68 рр. н. е.) мала місце спроба перетворити Ьоспор па римську про­вінцію, але в останній чверті І ст. н. е. він стас васалом Риму, який, однак, вважав Боспор союзною державою. За римських часів царі офіційно титулувалися «друг кесаря й друг римлян».

У ПІ ст. н. е. на нього нападають готські племена, які розорили значну кількість поселень і міст. Остаточно Боспорське царство було зруйновано наприкінці IV ст. кочовими ордами гупів і підвладних їм племен. Терито­рії Боспору в VI ст. увійшли до складу Візантії.

Суспільний лад у Боспорському царстві характеризував­ся наявністю рабовласників і рабів, вільних і невільників.

До пануючої верхівки належали царі з їх оточенням, представники родоплемінної й військової знаті, жерці, чиновники державного апарату, судновласники, власники земельних ділянок, ремісничих майстерень. Інтенсивний експорт зерна, риби, худоби, рабів сприяв формуванню прошарку багатих людей, які займалися торгівлею й ра­боторгівлею. Найбільшими купцями вважалися сам цар і його посадовці, в тому числі й воєначальники. Рабовлас-иицько-купецька знать відігравала вирішальну роль у житті Боспорського царства.

Вільні люди, общинники за користування землею, яка вважалася власністю царя, значну частину врожаю від­давали державі. На них покладалося виконання повин-ностей на користь держави, в тому числі й несення вій­ськової служби.

Основною продуктивною силою були раби, їхня пра­ця використовувалась на різних промислах, у будівни­цтві, ремісництві, виноробстві, домашньому господарст­ві, У землеробстві, крім рабської, використовувалася праця вільних селян-общинників. Вони були основни­ми платниками натуральних податків і несли тягар по-винностей як на користь держави, так і місцевої аристо­кратії.

Державний устрій. Боспорське царство сформувалося як сою¹} грецьких полісів, кожний з яких зберігав пев­ну частку самостійності. На чолі держави стояв цар -

23монарх згаданих племен і архонт грецьких міст. Архонти видавали закони для всього об'єднання античних полісів, хоча кожен із них як незалежне місто-держава мав влас­не право. Отже, щонайменше, до III ст. до н. є, тут збері­галася антична форма правління. Поступова ліквідація залишків автономії й самоврядування сприяла перерод­женню Боспорської держави у монархію. За своєю фор­мою Боспор нагадував греко-варварські монархії еллініс­тичного часу.

Державно-політичний устрій у Боспорському царстві римського періоду лишився майже таким, як і за прав­ління Спартокідів. Залежність від Риму передбачала сплату імперії данини («форос»), комплектування допоміжних військ тощо.

Проте цар Боспору вважався одноосібним правителем, розпоряджався всіма її матеріальними та людськими ре­сурсами. У руках царя зосереджувалась вища законодав­ча, виконавча й судова влада і, навіть, жрецькі функції. При вступі на престол боспорський цар затверджувався римським імператором, від якого одержував регалії своєї влади - курульне крісло, скіпетр та ін.

Функції центрального управління здійснювало най­ближче оточення царя. Монарх призначав із числа вищої придворної знаті усякого роду управителів. Центральний апарат управління становили: міністр палацу, особистий секретар, начальник фінансів, охоронці царських скар­бів, казни, керуючий справами релігійних культів, спаль-ник та ін. Для зв'язку із сусідніми племенами й держава­ми при дворі утримувалися перекладачі.

У місцевому управлінні спочатку зберігалося полісне самоврядування у вигляді народних зборів, ради, вибор­них посад. Але з часом традиції демократичного ладу, притаманні грецьким полісам, поступово зникли. Певна автономія була у місцевих племен, що визнали владу бо-спорського царя. У них залишалися власні царки, або вожді, зберігалися племінний устрій, спосіб життя, родо­вий побут, звичаї, але вони зобов'язані були сплачувати данину боспорським правителям.

У перших століттях нашої ери за римських часів дер­жава поділялася на округи, управління якими доручалося царським намісникам. Органи місцевого самоврядування ліквідовуються.

Право. Збереглося мало відомостей про боспорсьі^: право. Його джерелами були: законодавча діяльність царів Боспору, право грецьких міст-держав, звичаї місце­вих племен, норми римського права. Право захищало інтереси рабовласників. Воно регулювало майнові відно­сини, насамперед державної та приватної власності на землю, рабів, худобу, рухоме майно. Здебільшого влас­никами земель були боспорська знать і місцева аристо­кратія. Землі належали також і храмам. Усі землевласники могли користуватися землею, виконуючи певні службові обов'язки та повинності на користь царя, який вважався верховним власником усіх земель. Товарне виробництво, жвава внутрішня й зовнішня торгівля стимулювали роз­виток зобов'язального права, договірних відносин; купів-лі-продажу, позики, дарування та ін.

У кримінальному праві найтяжчими злочинами вва­жалися повстання, змова та замах на життя царя, держав­на зрада тощо. Каралися й злочини проти особи, влас­ності. Серед видів покарання застосовувалися: смертна кара, конфіскація майна, штрафи. До нас дійшло небага­то свідчень про судочинство в Боспорському царстві. Вірогідно, що суд творили цар із своїми наближеними, які зналися у судових справах, та місцеві правителі. Існу­вала посада судового виконавця.

* * *

У першому тисячолітті до нашої ери людство на тери­торії України розвивалося дуже нерівномірно. Тут схо­дилися різні племена й народи. Тому й перші державні утворення, що виникли на українських землях, формува­лися в різні часи по-різному. Так, скіфська держава харак­теризувалася неподільною єдністю влади та її ж верхов­ною власністю на землю, природні та людські ресурси. На вузькій смузі Чорноморського узбережжя греки-коло-ністи розвинули полісну цивілізацію, яка поєднувала державну владу й приватну власність, що сприяло демо­кратії вільних громадян.

Виникали й розвивалися економічні та політичні зв'язки між Скіфською державою, грецькими містами-державами, Боспорським царством і землеробами україн­ського Полісся та Лісостепу. Скіфи-орачі, яких вважають пращурами сучасних українців, становили значну частину

25населення Скіфської держави. Передові для тих часів грецькі й римські політичні та правові інститути, соці­ально-економічні й культурні надбання впливали на роз­виток ранньослов'янського населення Середнього По­дніпров'я.

Завдання для індивідуальної роботи

1. Дайте загальну характеристику суспільно-політичного устрою Скіфської держави.

2. Охарактеризуйте джерела та риси права Скіфії.

3. У чому полягає принципова відмінність державного устрою античних полісів від Скіфії? Охарактеризуйте су­спільно-політичний устрій міст-держав.

4. Розкрийте джерела та основні риси права античних полісів Північного Причорномор'я.

5. Коли і за яких умов утворилася Боспорська держава? Охарактеризуйте процес її перетворення в царство.

6. Розкрийте джерела та основні риси права Боспорсь-коі держави.

7. Дослов янські державні утворення на території Ук­раїни. Яке їх місце й роль у вітчизняній історії, у націо­нальному державо- і правотворенні?

Тема З

РАННЬОФЕОДАЛЬНА ДЕРЖАВА КИЇВСЬКА РУСЬ