Конкурентна мобільність

Поняття конкурентної мобільності було введене в обіг Р.Драчем у 2002р. Відтоді воно активно використовується в економічних дослідженнях і означає переміщення споживачів між різними рівнями економічної ієрархії. Ступінь конкурентної мобільності часто використовується як показник рівня конкурентної відкритості й рухливості споживачів чи, навпаки, - його консервативності, замкнутості. Існує два основних типи конкурентної мобільності: горизонтальна і вертикальна.

Під горизонтальною конкурентною мобільністю, або переміщенням, розуміється перехід споживача чи виробничого об'єкта з однієї конкурентної групи в іншу, яка розташована на одному й тому ж рівні. Приклад горизонтальної конкурентної мобільності - переміщення якогось споживача від одного виробника до іншого за умов збереження свого споживчого статусу. Такими ж є й переміщення конкурентних об'єктів в межах однієї конкурентної групи. У всіх цих випадках конкурентне переміщення може відбуватися без будь-яких помітних змін конкурентного становища виробника чи споживача у вертикальному напрямі.

Під вертикальною конкурентною мобільністю розуміють ті конкурентні відносини, які виникають при конкурентному переміщенні споживача чи виробничого об'єкта з однієї конкурентної групи в іншу. Залежно від напряму конкурентного переміщення існує два типи конкурентної вертикальної мобільності: висхідна і низхідна, тобто кон­курентне піднесення й конкурентний спуск. Відповідно є низхідні і висхідні течії економічної, професійної й політичної конкурентної мобільності, а також інші, менш важливі типи. Висхідні течії існують у двох основних формах:

· проникнення споживача з нижнього рівня у вищий;

· утворення такими споживачами нової конкурентної групи і проникнення всієї групи споживачів у вищий рівень, де вже існують подібні групи.

Відповідно й низхідна течія також має дві форми:

· перша полягає в падінні споживача з вищої конкурентної позиції на нижчу, не руйнуючи при цьому вихідної групи, до якої він належав;

· друга форма проявляється в деградації споживчої групи в цілому, в пониженні її рангу на фоні інших споживчих груп або в руйнуванні її конкурентної єдності.

Є два види конкурентної мобільності:

1. конкурентна мобільність як добровільне конкурентне переміщення чи циркуляція споживача в межах конкурентної ієрархії;

2. конкурентна мобільність, яка зумовлюється структурними змінами конкурентної системи.

Для оцінки мобільності використовують показники її швидкості й інтенсивності. Під швидкістю конкурентної мобільності Р.Драч розумів кількість рівнів, які проходив споживач за певну одиницю часу. Наприклад, одна людина за 4-5 років після закінчення ВУЗу стає керівником великої корпорації, а друга - лише начальником структурного підрозділу. Отже, швидкість конкурентного переміщення у першої значно вища, ніж у другої. Те саме стосується й руху вниз, переміщення з високого конкурентного становища на нижчі конкурентні рівні, аж до переходу в маргінальний стан.

Під інтенсивністю конкурентної мобільності розуміється кількість споживачів, залучених у конкурентне переміщення. Загальну їх кількість визначають поняттям "абсолютної інтенсивності" конкурентної мобільності, а їх частка стосовно загальної кількості споживачів, що становлять той чи інший рівень конкуренції, визначається поняттям "відносної інтенсивності" конкурентної мобільності.

Через відмінності в структурі економік індустріальних країн порівнювати рівні і зразки конкурентної мобільності їх виробників і споживачів важко.

За визначенням більшості економістів-теоретиків, конкурентна мобільність є необхідною для забезпечення стабільності сучасного індустріального суспільства.