Студопедия

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника



ПРЕДМЕТ І ЗАВДАННЯ ІСТОРІЇ ПЕДАГОГІКИ




Читайте также:
  1. D) взаимодействие предметно-логического и номинативного значений
  2. Gt; 89. Предмет и функции СО как научной дисциплины и практической области деятельности. (не до
  3. II. Предмет анализа
  4. II. Предмет, цели и виды деятельности Учреждения
  5. V. ЗАВДАННЯ ДЛЯ ІНДИВІДУАЛЬНОЇ РОБОТИ СТУДЕНТІВ
  6. V1: РЕЛИГИЯ КАК ПРЕДМЕТ РЕЛИГИОВЕДЕНИЯ И КАК СОЦИАЛЬНЫЙ ИНСТИТУТ
  7. V2: Предмет философии.
  8. VІ. ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ
  9. А. ПРЕДМЕТ И МЕТОДИЧЕСКИЕ ОСНОВЫ ПСИХИАТРИИ
  10. Административное право РФ: предмет и метод правового регулирования, источники.

ТЕМА І

ВИНИКНЕННЯ ОСВІТИ Й ВИХОВАННЯ В СВІТОВІЙ СУСПІЛЬНІЙ ЦИВІЛІЗАЦІЇ

1.Предмет і завдання історії педагогіки.

2.Підходи світової науки до виникнення виховання. Виховання у первісному суспільстві.

3.Виникнення перших шкіл у світовій цивілізації.

4.Виховання у Древній Греції.

5.Древньогрецькі філософи про формування людської особи­
стості (Сократ, Платан, Аристотель, Демокрит).

6.Школа і педагогіка Стародавнього Риму.

Література:

1. Левківський М.В. Історія педагогіки . - Житомир, 2002.

2. Кравець В. Історія класичної зарубіжної педагогіки та
шкільництва. - Тернопіль, 1996.

3. Галузинський В.М., Євтух М.Б. Педагогіка: теорія та історія -
К, 1995.

4. Історія педагогіки /За ред. Гриценка М.С. - К.: Вища, шк.,

5. Історія педагогіки /За ред. М. В. Левківского, О. А. Дуба-
сенюк. - Житомир, 1999.

6. Боннар А. Греческая цивилизация. От ИллиадьІ до Пар-
фенова. Пер. с фр. О.В.Волкова. - М., 1992.

7. Сбруєва А. А., Рисіна М. Ю. Історія педагогіки у схемах,
картах, діаграмах: Навчальний посібник. - Суми: СумДПУ, 2000.

КЛЮЧОВІ СЛОВА ТА ТЕРМІНИ

Принципи історії педагогіки (об'єктивності, історизму, логі­чного взаємозв'язку); біологічний, психологічний, релігійний, соціологічний та культурологічний підходи до виникнення ви­ховання; піктограми, папіруси, манускрипти; школи писців і жерців, рамсеум, ієрогліфи, агели, криптії, ефебія, калокагатія; гінекея, школи граматистів, кіфаристів, палестри; гімнасія, ака­демія, школи риторів.

 

ПРЕДМЕТ І ЗАВДАННЯ ІСТОРІЇ ПЕДАГОГІКИ

Становлення нової освітньої системи в сучасній Україні по­требує фахівців, що володіють знаннями кращих національних освітніх традицій, а також педагогічної спадщини всього людст­ва. Природно, що у цьому зв'язку виникає необхідність долучи­тися й до основ історико-педагогічної науки. Історія педагогіки є порівняно молодою наукою. Започатковані ці дослідження у XIX столітті.

Історія педагогіки - це наука, яка вивчає ретроспективне становлення та розвиток освітніх і виховних систем від найдревніших часів і до сьогодення.

Предметом історії педагогіки є процес виникнення, становлення і розвитку основних педагогічних категорій: "навчання", "освіта", "виховання", педагогічних систем та концепцій, а також унікального досвіду освітньої й виховної практики.



Вивчення історії педагогіки дає змогу усвідомити, що на всіх етапах історичного розвитку школа і педагогічна думка відображали потреби суспільного прогресу. Таке вивчення переконує, що розвиток наукового знання впливав на теорію і практику виховання. Практика, в свою чергу, слугувала основою розвитку педагогічних теорій. Слід зазначити, що основою будь-якої істин­ної наукової педагогічної концепції є народно-педагогічна спадщина.

В основу вивчення історії педагогіки покладено культуроло­гічний підхід, за яким ретроспектива освітніх і виховних систем розглядається як пласт педагогічної культури, який, в свою чергу, є складовою загальнолюдської культури.

Історико-педагогічні знання та їх розуміння базуються на принципах історизму, логічного взаємозв 'язку та об 'єктивності (науковості).

Принцип історизму ставить за мету виявити точно час і місце виникнення того чи іншого педагогічного явища, концепції чи системи. Також він передбачає окреслення труднощів, утвердження тих чи інших освітньо-виховних явищ. Тут передусім варто враховувати той факт, що історія педагогіки є наукою, людина, з'явившись на світ, наслідує вже встановле­ні, підготовлені форми виховання.



Психологічний підхід обґрунтував у кінці XIX ст. американський історик педагогіки П.Монро. Він визнав відмінність психіки людини від зоопсихіки. Тому позицію Ш.Летурно він піддавав критиці. Разом з тим, П.Монро вважав, що в основі виховання лежить наслідування дітьми дорослих. Таким чином, наслідування є механізмом, сутністю виховного процесу. За даними сучасної психології, засобами наслідування діти до 3-х річного віку привласнюють стиль поведінки батьків. Пізніше основним шляхом формування досвіду дітей стає управління виховним процесом з боку батьків, вихователів. Тому наслідування лише частково може пояснити сутність виникнення виховання.

Автором релігійного підходу до виникнення виховання був німецький історик педагогіки кінця ХІХст. К.Шмідт. Останній відстоював позицію релігійно-ідеалістичного походження виховання. За цим твердженням, у вихованні виявляється насамперед творча дія Духа Всемогутнього. У християнстві, як відомо, священною вважається Трійця ( Бог - Отець, Бог - Син і Бог - Дух Святий). Останній і освячує здатність батьків виховувати своїх дітей. За біблейською міфологією, у момент вигнання із Едему (Раю) перших людей - Адама і Єви - Бог-Отець через Святого Духа надав їм здатності до виховання дітей.

Соціологічний підхід (трудовий) започаткований у другій половині XIX ст. німецькими соціологами К.Марксом і Ф.Енгельсом. Останній у роботах "Роль праці в процесі перетворення мавпи в людину" та "Походження сім'ї "І, приватної власності і держави показав, що причиною виникнення виховання була трудова діяльність первісних людей. У зв'язку з удосконаленням трудових процесів виникла необхідність виготовлення знарядь праці та вміння керувати ними. Таким чином, лише з виготовленням знарядь праці у первісних людей з'являється потреба у передачі підростаючим поколінням знань та вмінь виробництва і користування знаряддями. Саме старші змушені передавати молодшим трудовий досвід, щоб вижити в умовах боротьби з грізними силами природи. Завдяки праці, за Ф.Енгельсом, біологічні передумови виникнення людини змогли трансформуватися у людські на соціальному рівні.



В останні роки в новітній українській історико-педагогічній науці поступово утверджується соціокультурний підхід до виникнення виховання (І. Д. Бех, І. А. Зязюн, О.А.Дубасенюк, М.В.Левківський, О.В.Сухомлинська). За цього підходу виховання розглядається як результат накопичення досвіду соціальної, виробничої, мистецької та професійної культури. А головним його завданням стає інтеріоризація цих надбань зростаючою особистістю з тим, щоб забезпечити оптимальну її соціалізацію в суспільстві.

 

Виховання у первісному суспільстві.

З історії відомо декілька етапів становлення первісної людини. Зокрема, приблизно за 100 тис. років до нашої ери з'являється людина неандертальського типу, котра приблизно у 40 тис. році до н.е. трансформувалася у кроманьйонця. Період між 100 тис. і 40 тис. років до н.е. називають в історії та антропології дородо­вим періодом. Очевидно, що на цьому етапі про виховання вести мову ще було б не зовсім коректним.

Проте відомо, що з 40 до 20 тис. років до н.е. період розвитку первісних людей отримав назву раннього матріархату. У ці часи люди стали проживати родами. Основними засобами виживання були полювання та риболовля. При цьому молодші діти належа­ли всьому роду, хлопчики супроводжували чоловіків на риболов­лю та полювання; дівчатка допомагали готувати їжу жінкам, ви­готовляти посуд та примітивний одяг, тобто займалися домашні­ми справами. Отже, на етапі раннього матріархату виховання було безпосередньо пов'язане з виконанням побутових обов'язків і ще не виділялось в особливу соціальну діяльність.

У період раннього матріархату, що особливо важливо, виникає певна система звичаїв і традицій, а також ранні родоплемінні культи: магія, анімізм, фетишизм, тотемізм. Очевидно, що діти пізнавали сутність цих культів у процесі безпосередньої участі у їх виконанні поряд з дорослими.

Приблизно за 20 тис. років до н.е. первісна родова община у своєму розвитку переходить до пізнього матріархату. У цей період відоме виготовлення значних знарядь праці та зачатки землеробства.

У зв'язку з розвитком знарядь праці старші (немічні) почина­ють виконувати спеціальну соціальну роль — готувати дітей (окремо хлопчиків та дівчаток) до життя. Природно, значна увагаприділяється виконанню дітьми перших законів людського спів­життя: табу і толіону. Табу - з гаванської - означає не робити чогось недозволеного, щоб не нашкодити самому собі. Тояіон розуміється як закон кривавої помсти.

Першоосновам життя в общині починають вчити хлопчиків і дівчаток у цей період у перших навчальних закладах - "будинках молоді", які функціонували окремо для дітей різної статі.

Доцільність вищеназваних закладів простежується й у період патріархату, Однак, у зв'язку зі створенням моногамної сім'ї, навчання у цих закладах починає доповнюватися домашнім вихованням.

На етапі патріархальної родової общини з'являються такі види діяльності, як мисливство, землеробство, скотарство та ремесло. Останнє дозволяло вдосконалювати знаряддя праці.

Загалом, трудове виховання підростаючого покоління цього періоду доповнюється знайомством з релігійними культами. У розумінні первісних дітей та молоді формується уявлення не лише про земне життя, а й про душу. Проте процес такого формування був досить довготривалим: спочатку "країна мертвих" знаходилася під землею, а на етапі землеробських культів її "переносять" у небо. Очевидно, заслуговує на увагу те, що підростаюче покоління через примітивні культи привчали жити у злагоді з природою.

Вже в умовах первісного суспільства на етапі пізнього патріархату виховання виділяється як спеціальна соціальна діяльність, котра зумовлювалася конкретними вимогами тодішнього "виробництва" - здобуванням засобів для виживання. Виховання диференціювалося й відповідно до статі дитини (щодо хлопчиків і дівчаток).

Процес виховання у первісному суспільстві завершувався ініціацією (іпігіагіо - посвячення), посвяченням у дорослість, точніше, згідно зі статтю окремо існували практичні випробування для юнаків і дівчат, котрі засвідчували їхню готовність до праці, до життя в общині.

 


Дата добавления: 2015-08-05; просмотров: 17; Нарушение авторских прав







lektsii.com - Лекции.Ком - 2014-2022 год. (0.016 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав
Главная страница Случайная страница Контакты