V. Зміст навчання

Основні поняття об антигенних властивостях крові, групи крові, резус фактор та їх практичне значення.

Група крові - генетично обумовлений біологічний признак який характеризується набором антигенів, які містяться у формених елементах крові (еритроцитах, лейкоцитах, тромбоцитах) та білках плазми даного індивідуума. Поняття про групи крові, якими користуються в клінічній практиці, включає тільки еритроцитарні антигени системи АВО та резус - фактор, так як вони самі активні і виступають найчастішою причиною несумісності при гемотрансфузіях. Ландштейнер (1901) відніс до І групи людей, у яких сироватка аглютинує з еритроцитами ІІ та ІІІ груп, а еритроцити в сироватці інших груп не аглютинують; в ІІ групі сироватка аглютинує з еритроцитами ІІІ групи, а еритроцити ІІ групи аглютинують з сироваткою І та ІІ груп. Однак виявилось, що окремі люди ніби не підкорялись цьому закону. Так Янським (1907) була відкрита ІV група, в якій сироватка не агглютинує з еритроцитами інших груп, а еритроцити викликають аглютинацію з сироваткою людей трьох інших груп.

Вищенаведені групи крові строго об’єднані в єдину систему, яку назвали системою А,В, О. В Європі 42-44% людей мають групу крові А(ІІ); група 0(І) є другою по частоті і складає 38-39%, група В(ІІІ) зустрічається у 12-14% та група АВ(ІV) у 4-6%. Кожну групу крові характеризують окремі антигени (аглютиногени) і аглютиніни.

Антигени (аглютиногени А і В та антиген 0, який є слабим антигеном в еритроцитах І групи та не дає реакції аглютинації) є термолабільними органічними сполуками. Вони знаходяться в еритроцитах, як і у всіх інших тканинах організму окрім мозку. Практичне значення мають аглютиногени, розташовані на поверхні формених елементів крові, вони є причиною ізоіммунізації і з ними з’єднуються антитіла, викликаючи аглютинацію та гемоліз.

Аглютиніни ( та ) - термолабільні глобуліни плазми крові; вони знаходяться також в лімфі, ексудаті та транссудаті. Групові аглютиніни крові представляють собою молекули гамма-глобулінів, які відрізняються від інших глобулінів здатністю специфічно з’єднуватись з однойменними антигенами крові.

Повні позначення груп крові :

І група - 0(І) ,

ІІ група - А(ІІ) ,

ІІІ група - В(ІІІ) ,

ІV група - АВ(ІV)

Раніше дотримувались закону Отенберга, згідно якому аглютинують тільки еритроцити перелитої донорської крові, а не реципієнта. Вважалось, що аглютиніни донорської крові розводяться в крові реципієнта і не здатні аглютинувати його еритроцити. Ця обставина дозволяла на рівні з одногрупною кров’ю переливати кров іншої групи, сироватка якої не аглютинувала еритроцити реципієнта. Донорів з 0(І) групою крові нерідко називають “універсальними донорами”, а реципієнтів з АВ(ІV) групою - “універсальними реципієнтами”. За останні роки доведено, що існує декілька підгруп аглютиногенів. З підгруп аглютиногена А найбільш важливі А1та А2. А1- сильний антиген, його знаходять приблизно у 88% людей з А (ІІ) групою крові, а реакція аглютинації перебігає швидко та різко виражена. А2- слабий антиген, його знаходять у 12% людей; реакція аглютинації перебігає слабо та є важко помітною. Антигени А3, А4, А0та ін.). Аглютиноген В також має декілька підгруп. їх відмінність тільки кількісна і до уваги вони не приймаються. В наш час дозволено переливати хворим тільки одногрупну кров.

Резус-фактор (Rh) відкрили у 1940 році К.Ландштейнер та А.Вінер. Це сильний антиген який успадковується. Його знаходять в еритроцитах, лейкоцитах, тромбоцитах різних органах та у рідинах, навколоплідних водах. Якщо кров з позитивним резус-фактором попадає людині з резус-від’ємною кров’ю, то утворюються специфічні антитіла – антирезус-аглютиніни; вони можуть утворюватись у резус-негативної вагітної від резус позитивного плода. Доведено, що приблизно 85% людей резус-позитивні, решта 15% - резус-негативні. Практичне значення мають 6 антигенів системи Rh-Hr (D, C, E, d, c, e). При переливанні крові слід суворо притримуватись принципу використання крові однорідної за резус фактором. Перед переливанням крові слід встановити резус-належність донора та реципієнта та провести пробу на резус-сумісність.

Визначення резус-фактору основане на використанні 50% суміші еритроцитів у власній сироватці. Суміш еритроцитів та сироватка анти-резус наносять на чашку Петрі, яку пізніше поміщають на водяну баню при температурі 45-48 С на 10 хвилин. По закінченню терміну чашку похитують та читають результат по наявності чи відсутності аглютинації еритроцитів.

Моноклональні реагенти (антитіла) призначені для виявлення окремих антигенів системи резус на еритроцитах людини. Їх можна застосовувати замість ізоімунних сироваток або паралельно з ними. Реакцію з моноклональними анти-резус тест-реагентами можна ставити в пробірках, на площині та в мікроплатах. Реакція аглютинації на площині найбільш прийнята на практиці.

При наявності абсолютних показів до переливання крові знаючи групу крові і Rh-фактор хворому частіше зі станції переливання крові доставляють препарати крові. в наш час можна переливати одногрупну та однорезусну кров. на кожне переливання препаратів крові заповнюють протокол переливання, де перед трансфузією визначають пульс, артеріальний тиск, температуру тіла, загальний аналіз крові, загальний аналіз сечі. Ці дослідження проводять і після переливання крові. Спочатку перед трансфузією проводять макрооцінку препаратів крові. в еритроцитарній масі не повинно бути згустків. Вона має невеликий об’єм плазми над шаром осівших еритроцитів. Отримують еритроцитарну масу із консервованої крові шляхом відділення плазми. Трансфузійне середовище містить не менше 70% еритроцитів і є оптимальним в лікуванні анемічного синдрому.

Відмиті еритроцити отримують з цільної крові (після виділення плазми). Еритроцитарну масу або заморожені еритроцити відмивають в ізотонічному розчині натрію хлориду 0,9%, або в спеціальних відмивних середовищах. В процесі відмивання виділяються білки плазми, лейкоцити, тромбоцити, мікроагрегати клітин і строма загиблих при зберіганні клітинних елементів. Відмиті еритроцити – це ареактогенне трансфузійне середовище і показане хворим, у яких в анамнезі були посттрансфузійні реакції а також хворим, які сенсибілізовані антигенами білків. В зв’язку з відсутністю в відмитих еритроцитах стабілізаторів крові і продуктів метаболізму клітинних елементів, які призводять до токсичної дії, їх трансфузія показана в терапії важких анемій у хворих з печінковою та нирковою недостатністю і при „синдромі масивних гемотрансфузій”. Перевагою застосування відмитих еритроцитів є менший ризик інфікування вірусним гепатитом та СНІДом. Зберігаються відмиті еритроцити при температурі +4^оС – 24 години з моменту їх виготовлення.

Плазма нативна або свіжозаморожена при приготуванні має бути солом’яно-жовтого кольору, прозорою. Якщо плазма рожева або мутна, з пластівцями, така кров непридатна для переливання. Флакон із препаратами крові має бути герметично закритий, на етикетці зазначена дата забору крові, група крові та резус-фактор (штамп синього кольору – резус позитивний, червоного – резус негативний). Етикетка з флакону знімається і прикріплюється в протокол переливання. Після макрооцінки крові (якщо вона придатна для переливання) проводиться пункція флакону і знову визначається група крові у флаконі. Якщо група крові донора і реципієнта співпадають, то перед переливанням проводять 3 проби на сумісність.

При переливанні препаратів крові під час наркозу про реакції та ускладнення може свідчити немотивоване падіння артеріального тиску та підвищення частоти пульсу. В такому випадку переливання препаратів крові необхідно зупинити. Хірург повинен вирішити питання про причину гемодинамічних порушень і якщо окрім гемотрансфузії інших причин немає, переливання слід повністю припинити. Після переливання контейнер або пляшку із залишками гемотрансфузійного середовища зберігаються в холодильнику 48 годин. Реципієнт після переливання протягом 2 годин знаходиться в ліжку і лікуючий лікар спостерігає за його станом. Щогодини вимірюється температура тіла, артеріальний тиск, пульс і показники записують в протокол переливання препаратів крові. Ведуть контроль виділення сечі та її колір. На наступний день обов’язково проводять клінічний аналіз крові та сечі. Лікар зобов’язаний записати в протокол переливання крові або в історії хвороби наступні дані:

– покази до гемотрансфузії

– паспортні дані з кожної пляшки або контейнеру (прізвище донора, групу крові, резус-фактору, дату заготовки та номер пляшки чи контейнера)

– результати контрольної перевірки групи крові реципієнта по системі АВО

– результати контрольної перевірки групи крові донора по системі АВО, взятої з пляшки чи контейнера

– результати проби на резус-сумісність

– результати проби на біологічну сумісність

– метод та шлях введення крові.

Дія перелитої крові на організм:

1. Замісна (субституція) (при гострий та масивній крововтраті.

2. Стимулююча дія крові за рахунок плазменних білків (піднімається тиск, покращується дихання та ін.).

3. Гемостатична дія (пряме переливання 100-200 мл. крові або плазми).

4. Імунобіологічна дія при лікуванні інфекційних хвороб, септичних станів.

5. Дезінтоксикаційна дія (знезаражуюча дія) глобуліни крові.

Покази до переливання крові.

Існують абсолютні та відносні покази.

Абсолютні:

1. Головним показом до переливання крові є гостра крововтрата (геморагічний шок). Зменшення гемоглобіну на чверть та падіння артеріального тиску нижче 80 мм. рт. ст. вимагають негайного переливання крові. При хронічній крововтраті кров переливають дрібно в менших дозах (відносний показ).

2. Шоки (опікові або травматичні).

3. Операції великого об’єму

Всі інші покази до переливання є відносними.

Протипоказання до переливання крові.

1. Важкі функціональні порушення печінки та нирок, гостра серцева недостатність та захворювання пов’язані з застоєм в малому колі кровообігу; абсолютне протипоказання - набряк легень.

2. Тромбофлебіти, тромбози, емболії інфаркти, травми головного мозку еклампсії, ревматизм

3. Алергічні стани та захворювання (гостра екзема, бронхіальна астма)

4. Активний туберкульоз (процес в стадії інфільтрату).

Методи та проби перед переливанням крові.

Розрізняють прямий, непрямий, зворотній, обмінний та екстракорпоральний методи переливання.

Пряме переливання виконується безпосередньо від донора до реципієнта. Покази: афібринемія, важка післяродова кровотеча, порушення коагуляційної системи крові.

Непряме переливання - використовується консервована, стабілізована кров. Переливання може бути внутрішньовенне, внутрішньоартеріальне, в губчасту тканину кістки. Показом для внутрішньоартеріального переливання крові є тиск нижче 70 мм. рт. ст.; внутрішньокісткове переливання крові використовують у виняткових випадках (опіки, при неможливості виконати пункцію вени).

Автотрансфузія - заготівля аутогемокультури та плазми методом плазмафореза.

Реінфузія - переливання хворому його крові, яка вилилася в серозні порожнини (грудна, черевна).

Обмінне переливання крові - виконується при отруєннях. Випускається частини крові та одночасно переливається кров з деяким перевищенням об’єму.