Особливості динаміки витрат у короткостроковому і довгостроковому періодах

Тема 2. Закономірності та чинники формування витрат

Витрати, пов'язані з операційною діяльністю підприємства, є змінною величиною. Це стосується не лише сукупних витрат як функції обсягу виробництва. Змінюються витрати і на одиницю продукції (відносні, середні витрати). Основними чинниками тут є рівень витрат (норми) факторів виробництва і їх вартість (ціни). Важливе значення також мас співвідношення у виробничому процесі факторів виробництва: матеріалів, засобів виробництва (устаткування) і праці. За певних норм і цін існує оптимальне їх поєднання, яке мінімізує витрати. На рівень витрат впливає також економічна політика держави (обов'язкові платежі, відрахування, регулювання оплати праці та ін.).

Динаміка витрат суттєво відрізняється у короткостроковому і довгостроковому періодах. У зв'язку з цим визначення цих понять має теоретичне і практичне значення.

Короткостроковий період – це періодупродовж якого фактори виробництва і відповідні їм витрати стабільні, тобто незмінні. При цьому йдеться передусім про фактори виробництва, що беруть участь у ряді операційних процесів, зміна яких потребує тривалого часу і суттєвих разових витрат. Це засоби виробництва (машини, устаткування). Конкретніше, в економічному сенсі короткостроковим є період, протягом якого виробнича, організаційна структура підприємства і його виробнича потужність незмінні.

Довгостроковим є період, у якому жодний фактор виробництва не є незмінним. Змінюються не лише витрати на матеріали, оплату праці, а й засоби виробництва. У довгостроковому періоді реалізуються інвестиційні проекти, змінюється виробнича й організаційна структура підприємства, його величина, технологія виробництва.

Унаслідок відмінностей у виробах, їх складності, технологічному процесі, капіталомісткості виробництва часові інтервали, що належать до короткострокових і довгострокових, на різних підприємствах можуть істотно відрізнятися. Взагалі, чим більш капіталомістке виробництво, тим тривалішим є короткостроковий період, оскільки більше часу і коштів треба для його реструктуризації чи хоча б невеликої зміни.

В межах короткострокових періодів приймаються тактичні оперативні рішення, в межах довгострокових — планові стратегічні. На практиці здебільшого зазначений економічний поділ часу чіткіше прив'язують до календарного і короткостроковим періодом вважають час до року, довгостроковим — більше року.

У короткостроковому періоді витрати факторів виробництва стабільні. За цих умов залежність між обсягом виробництва і витратами залишається стабільною, і останні можна досить чітко поділити на змінні та постійні. Змінні є функцією обсягу виробництва, а постійні — функцією часу. В англомовній літературі, яка поширена в нашій країні, чинник, що обумовлює величину витрат, називають драйвером. Отже, обсяг виробництва — це драйвер змінних витрат, час — постійних витрат.

Формальна залежність витрат від обсягу виробництва у короткостроковому періоді може бути виражена так:

(2.1)

(2.2)

- сукупні витрати за певний період;

- змінні витрати на одиницю продукції;

- обсяг виробництва продукції у натуральному вимірі;

- постійні витрати за розрахунковий період;

- сукупні витрати на одиницю продукції (собівартість продукції).

Графічну інтерпретацію цих залежностей показано на рис. 2.1 і 2.2. Як бачимо, сукупні змінні витрати (С_ЗО) мають лінійну залежність від обсягу виробництва (рис. 2.1). З формули (2.2) і рис. 2.2 видно, що зі зростанням обсягу виробництва повні середні витрати на одиницю продукції знижуються і наближаються до змінних витрат. Це є наслідком наявності постійних витрат, які, розподіляючись на зростаючий обсяг виробництва, різко зменшуються на одиницю продукції. Тому збільшення обсягу виробництва є важливим чинником зниження собівартості продукції.

Наведені залежності є дещо спрощеними, але принципово правильними. Вони полегшують аналіз витрат унаслідок своєї лінійності. Фактично динаміка змінних середніх витрат здебільшого складніша. Ці витрати у більшості випадків знижуються із підвищенням використання виробничої потужності, а за максимального її завантаження можуть зростати, як це показано на рис. 2.3.

Деяке зниження витрат на початкових етапах зростання обсягу виробництва (ділянка ON₁, на рис. 2.3) пояснюється підвищенням продуктивності праці внаслідок збільшення серійності виробів. Справа в тому, що максимізація виробництва в межах даної виробничої потужності супроводжується зростанням інтенсивності роботи за межі оптимальних її режимів і додатковими витратами (електроенергії, інструментів, зарплати у формі доплат та ін.). Тому у короткостроковому періоді слід мінімізувати змінні витрати як комплектуванням оптимальних партій (серій) виробів, так і оптимальною адаптацією роботи устаткування до певного обсягу виробництва.

Якщо у короткостроковому періоді формуються планові та фактичні витрати з можливим деяким відхиленням за рівнем, і ці дані використовуються для прийняття оперативних рішень, то у довгостроковому періоді йдеться лише про планові (прогнозні) витрати з певною ймовірністю їх величини.

У довгостроковому періоді всі витрати змінюються, включаючи й ті, що належать до постійних. Останні змінюються стрибкоподібно через релевантні інтервали, тобто через проміжки короткострокових періодів. На рис. 2.4 і 2.5 ці інтервали розділяють обсяги виробництва N_l, N₂ ,N₃.

Відносні витрати (собівартість продукції) регулюються комбінацією факторів виробництва в процесі визначення виробничої, організаційної структури підприємства, його виробничої потужності. Передусім мається на увазі величина підприємства. Остання вважається оптимальною за мінімальних середніх сукупних витрат, тобто за мінімальної повної собівартості продукції.

Під час реструктуризації, реконструкції, проектування нових підприємств прагнуть надати їм оптимальних розмірів за критерієм витрат. Тут є різні можливості в окремих галузях виробництва. Досить великий діапазон оптимального обсягу виробництва на підприємствах, виробнича потужність яких може гнучко змінюватися комбінацією окремих машин, а продукція має широкий ринок збуту. Схематично таку ситуацію показано на рис. 2.6. Оптимальний обсяг виробництва перебуває в межах N _min < N _onm < N _max. Такі умови властиві для підприємств легкої, частини харчової промисловості, певною мірою для машинобудування та приладобудування.

Інша картина спостерігається на підприємствах з базовою технологією, складним і дорогим високопродуктивним устаткуванням. За цих умов зміна виробничої потужності потребує значних коштів. Оптимальний обсяг виробництва, що забезпечує мінімальну собівартість, тут визначається продуктивністю технологічної системи, яка не має широкого діапазону варіації (рис. 2.7). До таких підприємств належать підприємства добувної, металургійної, хімічної промисловості.

Варіанти оптимальних обсягів виробництв і, відповідно, оптимальних величин підприємств, показані на рис. 2.6 і 2.7, є крайніми. Між ними знаходиться широке коло підприємств з більш розмитими величинами оптимальних обсягів діяльності. Це підприємства з виготовлення продукції, що швидко псується (харчова промисловість), виробництво будівельних матеріалів, торгівля та ін.