Суб’єкти контролю як складові системи ДФК

Тема 3. Організація ДФК в Україні

План

1. Суб’єкти контролю правової держави.

2. Суб’єкти контролю як складові системи ДФК:

2.1. Рахункова палата України.

2.2. Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи (МНС).

2.3. Міністерство фінансів України.

2.4. Державний комітет статистики.

2.5. Антимонопольний комітет України.

2.6. Конституційний суд України.

2.7. Державна фінансова інспекція.

2.8. Служба безпеки України.

2.9. Державна митна служба України.

2.10.Органи державного пожежного нагляду.

2.11.Аудиторська палата України.

2.12.Спілка аудиторів України.

3. Правоохоронні органи в системі фінансового економічного контролю.

Суб’єкти контролю правової держави

Визначальне місце серед елементів контролюючої системи займають суб’єкти контролю, які стежать за власною діяльністю та діяльністю інших економічних елементів.

Контролюючі суб’єкти належать до найбільш активних елементів системи контролю і відіграють найсуттєвішу роль у її функціонуванні та розвитку. Оскільки від них залежить вибір підконтрольних об’єктів, забезпечення та час виконання контрольних дій , місце.

Визначення суб’єктів контролю залежить від фори державного устрою та форми державного управління. Відповідно до конституційних положень, сучасна система національної економіки України, складається з окремих залежних одна від одної сфери у складі кожної в яких виокремлюють підсистеми контролю, що містить відповідні компоненти, зокрема:

- Державна сфера – суб’єкти контролю – органи державної влади;

- Муніціпальні суб’єкти – суб’єкти контролю – органи місцевого самоврядування;

- Громадські суспільства – суб’єкти контролю – громадяни та утворені ними інституції, які незалежні від органів державної влади і органів самоконтролю.

Важливим у взаємодії суб’єктів контролю є застосування наступних форм організації контролю:

- Розподіл сфер компетенцій та контрольних повноважень між суб’єктами;

- Координація дій контролюючих суб’єктів;

- Контрольні суб’єкти поділяються на ініціаторів та виконавців.

Кожний об’єкт господарювання перебуває в полі зору відповідного суб’єкта контролю, при чому перебування в полі зору не передбачає здійснення негайних контрольних дій, достатньо визначитися з повноваженнями щодо об’єктів контролю і надалі контролюючий суб’єкт буде ініціювати здійснення своїх повноважень до підконтрольного об’єкту.

Суб’єкти контролю як складові системи ДФК

Суб’єктами ДФК є органи влади, які відповідно до конституційних положень поділяються на виконавчу, виконавчу та судову. Вказані суб’єкти контролю згідно діючого законодавства і встановленого порядку утворення контролюючих органів, сукупність яких складає система ДФК.

Суб’єкти ДФК наділені багатьма повноваженнями, основними з яких є:

- Формування норм контролю;

- Утворення інституцій контролю та координування їх діяльності;

- Ініціювання та фактичне виконання контролю.

Визначальне місце серед контролюючих суб’єктів належить законодавчій владі. Основним суб’єктом контролю є Верховна Рада України та народні депутати, які володіють правом законодавчої ініціативи та яким належить конституційна прерогатива прийняття законів.

Отже, суб’єктами парламентського контролю в сфері бюджетно – фінансових відносин є парламент, голова Верховної Ради та її заступники, голови та члени комітетів, голови та члени комісій спеціальних комісій, тимчасових слідчих комісій, народні депутати.

Спеціальним суб’єктом контролю, мета якого полягає у здійснені виключно фінансового контролю є Рахункова Палата України.

Виконання Президентом України контрольних функцій зумовлено тим, що він виступає гарантом економічного суверенітету, забезпечення державної незалежності і національної економічної безпеки.

Статус президента зумовлює його контрольні повноваження до яких належить формування норм контролю, якими є Укази президента з економічних питань, стеження за формуванням норм контролю сформованих парламентом, здійснення контролю за допомогою таких інституцій: Секретаріат, Рада національної безпеки і оборони, спеціальні комісії.

Виконавча влада відіграє визначальну роль у здійсненні контрольних функцій вищим суб’єктом контролю, який наділений певними повноваженнями є КМУ з управління фінансами (Прем’єр міністр, Віце прем’єр-Міністр та інші керівник органів влади, посадові особи місцевих державних органів).

КМУ розробляє проект законну про Державний бюджет і забезпечення виконання Державного бюджету України.

Організація оперативного управління і контролю за фінансами здійснюється через державні спеціальні органи. Систему таких органів очолює МФУ, яке є центральним органом виконавчої влади фінансової сфери. МФУ діє до бюджетного кодексу та положення про Міністерство фінансів згідно з положеннями воно розробляє, виконує та забезпечує проведення єдиної державної фінансової бюджетної політики, спрямованої на реалізацію визначених завдань економічного і соціального розвитку України, здійснює координацію діяльності інших центральних органів виконавчої влади.

Контроль є основою правової держави, основною роллю якої є регулювання процесу розширеного відтворення супільно – необхідного продукту, відповідно до конституційних норм.

Контроль реалізується виходячи із наступних його видів і форм та їх взаємозв’язку

Види контролю	Форми контролю
Державний	Ревізія
Муніціпальний	Перевірка
Незалежний	СБЄ
Внутрішньовідомчий	Аудит
Внутрішньогосподарський	Службове розслідування

Реалізація фінансового контролю здійснюється згідно наступних принципів:

2.1.РАХУНКОВА ПАЛАТА УКРАЇНИ

Рахункова палата є постійно діючим органом контролю, який утворюється Верховною Радою України, підпорядкований і підзвітний їй. Рахункова палата здійснює свою діяльність самостійно, незалежно від будь-яких інших органів держави. Рахункова палата є юридичною особою, має свою печатку із своїм найменуванням і зображенням Державного Герба України. Місцезнаходженням Рахункової палати є місто Київ.

Завданнями Рахункової палати є:

організація і здійснення контролю за своєчасним виконанням видаткової частини Державного бюджету України, витрачанням бюджетних коштів, у тому числі коштів загальнодержавних цільових фондів, за обсягами, структурою та їх цільовим призначенням;

здійснення контролю за утворенням і погашенням внутрішнього і зовнішнього боргу України, визначення ефективності та доцільності видатків державних коштів, валютних та кредитно-фінансових ресурсів;

контроль за фінансуванням загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального і національно-культурного розвитку, охорони довкілля;

контроль за дотриманням законності щодо надання Україною позик і економічної допомоги іноземним державам, міжнародним організаціям, передбачених у Державному бюджеті України;

контроль за законністю та своєчасністю руху коштів Державного бюджету України та коштів позабюджетних фондів в установах Національного банку України та уповноважених банках;

аналіз встановлених відхилень від показників Державного бюджету України та підготовка пропозицій про їх усунення, а також про удосконалення бюджетного процесу в цілому;

регулярне інформування Верховної Ради України, її комітетів про хід виконання Державного бюджету України та стан погашення внутрішнього і зовнішнього боргу України, про результати здійснення інших контрольних функцій;

виконання інших завдань, передбачених для Рахункової палати чинним законодавством України.

Рахункова палата здійснює контроль на засадах законності, плановості, об'єктивності, незалежності та гласності.

Рахункова палата відповідно до завдань виконує наступні функції:

1) здійснює контроль за виконанням законів України та прийнятих Верховною Радою України постанов, виконанням Державного бюджету України, фінансуванням загальнодержавних програм в частині, що стосується використання коштів Державного бюджету України;

2) здійснює за дорученням Верховної Ради України контроль за виконанням Державного бюджету України за поквартальним розподілом доходів і видатків відповідно до показників цього бюджету, в тому числі видатків по обслуговуванню внутрішнього і зовнішнього боргу України, витрачанням коштів цільових фондів;

3) перевіряє за дорученням комітетів Верховної Ради України використання за призначенням органами виконавчої влади коштів загальнодержавних цільових фондів та коштів позабюджетних фондів і подає за наслідками перевірки Верховній Раді України висновки щодо можливостей скорочення видатків по кожному фонду окремо та доцільності спрямування вилучених коштів на фінансування інших видатків Державного бюджету України;

4) контролює ефективність управління коштами Державного бюджету України Державним казначейством України, законність і своєчасність руху коштів Державного бюджету України, в тому числі коштів загальнодержавних цільових фондів у Національному банку України, уповноважених банках та кредитних установах України;

5) надає консультації органам і посадовим особам, які обираються, затверджуються або призначаються Верховною Радою України, з питань витрачання коштів Державного бюджету України. В ході проведення перевірок і аналізу стану економіки розробляє заходи щодо вишукування можливостей і нових джерел залучення додаткових надходжень до Державного бюджету України і вносить відповідні пропозиції Міністерству фінансів України;

6) здійснює за дорученням Верховної Ради України, комітетів Верховної Ради України контрольні функції щодо фінансування загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального і національно-культурного розвитку, охорони довкілля та інших програм, що затверджуються Верховною Радою України;

7) контролює інвестиційну діяльність органів виконавчої влади, перевіряє законність та ефективність використання фінансових ресурсів, що виділяються з Державного бюджету України на виконання загальнодержавних програм;

8) проводить попередній аналіз до розгляду на засіданнях комітетів та Верховної Ради України звітів Антимонопольного комітету України щодо здійснення ним державного контролю за дотриманням антимонопольного законодавства, а також звітів Фонду державного майна України та посадових осіб, які обираються, призначаються або затверджуються Верховною Радою України, щодо ефективного управління майном, що є основним національним багатством, власністю українського народу;

9) здійснює контроль за виконанням рішень Верховної Ради України про надання Україною позик і економічної допомоги іноземним державам, міжнародним організаціям, передбачених у Державному бюджеті України, за касовим виконанням Державного бюджету України Національним банком України та уповноваженими банками;

Рахункова палата має такі повноваження:

1) здійснювати експертно-аналітичні, інформаційні та інші види діяльності, що забезпечують контроль за використанням коштів загальнодержавних цільових фондів, коштів позабюджетних фондів, за цільовим використанням фінансово-кредитних і валютних ресурсів під час здійснення загальнодержавних програм;

2) проводити фінансові перевірки, ревізії в апараті Верховної Ради України, органах виконавчої влади, Національному банку України, Фонді державного майна України, інших підзвітних Верховній Раді України органах, а також на підприємствах і в організаціях незалежно від форм власності в межах, визначених статтею 16 Закону;

3) перевіряти в органах і на об'єктах, зазначених у пункті 2 цієї статті, грошові

документи, бухгалтерські книги, звіти, плани, кошториси витрат та іншу документацію щодо фінансово-господарської діяльності, а також здійснювати перевірку касових операцій з готівкою та цінними паперами, матеріальних цінностей, їх обліку, зберігання і витрачання;

4) отримувати від керівників установ та організацій, що перевіряються, всю необхідну документацію та іншу інформацію про фінансово-господарську діяльність;

До складу Рахункової палати входять Голова Рахункової палати та члени Рахункової палати: Перший заступник і заступник Голови, головні контролери та Секретар Рахункової палати.

Для здійснення своєї діяльності Рахункова палата має апарат. Структуру і штатний розпис апарату Рахункової палати затверджує Колегія Рахункової палати за поданням Голови Рахункової палати в межах бюджетних коштів, передбачених на її утримання.

Наглядно структуру Рахункової палати можна побачити на рис. 1.1.

Рис.1.1. Структура Рахункової палати України

Контроль за виконанням Державного бюджету України, у тому числі бюджетів загальнодержавних цільових фондів, здійсненням фінансування загальнодержавних програм, збереженням і використанням майна, що є об'єктами права державної власності, організується і проводиться Рахунковою палатою на основі річних і поточних планів, які формуються з урахуванням усіх видів і напрямів діяльності Рахункової палати та конкретних доручень Верховної Ради України, її комітетів.

Рахункова палата має право контролювати також місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, банки, кредитні установи, господарські товариства, страхові компанії, інші фінансові установи і їх спілки, асоціації та інші об'єднання незалежно від форм власності, об'єднання громадян, недержавні фонди та інші недержавні некомерційні громадські організації у тій частині їх діяльності, яка стосується використання коштів Державного бюджету України.

Внутрішні питання організації і діяльності Рахункової палати, її апарату, порядок діловодства, вимоги до працівників апарату Рахункової палати та правила внутрішнього трудового розпорядку, інші питання організації роботи апарату Рахункової палати визначаються Регламентом Рахункової палати, який затверджується Головою Рахункової палати

Перевірки Рахунковою палатою проводяться планово та позапланово.

Планові перевірки проводяться на підставі річних та поточних планів роботи Рахункової палати та її Колегії, річних і поточних планів роботи департаментів та інших структурних підрозділів, які мають на це повноваження.

Позапланові перевірки включаються до плану роботи та проводяться за рішенням Колегії Рахункової палати у випадках, передбачених Законом України "Про Рахункову палату".

Перевірка проводиться відповідно до програми. Проект програми розробляється у департаменті або іншому структурному підрозділі Рахункової палати під керівництвом члена Рахункової палати, відповідального за проведення перевірки, на підставі затверджених планів роботи Рахункової палати, її Колегії та рішень Колегії Рахункової палати про проведення позапланових перевірок.

За результатами перевірки складається акт, у якому зазначаються: підстава, мета, предмет, об'єкт /об'єкти перевірки, період, за який проводилася перевірка, склад контрольної групи суб'єкта перевірки, а також фактичний стан справ, виявлений на об'єкті, з наведенням доказів.

В акті відображаються результати перевірки всіх питань, передбачених програмою перевірки, всі факти порушень чинного законодавства та перелік виявлених недоліків, інформація про документи та інші матеріали, на яких грунтуються викладені факти, прізвища та посади осіб, причетних до вчиненого порушення, завданих збитків та їх пояснення.

2.2. МІНІСТЕРСТВО УКРАЇНИ З ПИТАНЬ НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЙ

ТА У СПРАВАХ ЗАХИСТУ НАСЕЛЕННЯ ВІД НАСЛІДКІВ ЧОРНОБИЛЬСЬКОЇ КАТАСТРОФИ (МНС)

Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи (МНС України) — колишнє міністерство в Україні. 9 грудня 2010 року реорганізоване в Міністерство надзвичайних ситуацій України.

Міністерство надзвичайних ситуацій України (МНС України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

МНС України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної політики у сфері цивільного захисту, рятувальної справи та гасіння пожеж, державного нагляду у сфері техногенної, пожежної, промислової безпеки та гірничого нагляду, поводження з радіоактивними відходами, ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, профілактики травматизму невиробничого характеру, а також гідрометеорологічної діяльності.

Основними завданнями МНС України є формування та реалізація державної політики у визначених Президентом України сферах цивільного захисту, запобігання, реагування та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій техногенного, природного та військового характеру в мирний час та особливий період (далі – надзвичайні ситуації), рятувальної справи та гасіння пожеж, державного нагляду у сфері техногенної, пожежної, промислової безпеки та гірничого нагляду, поводження з радіоактивними відходами, ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, профілактики травматизму,

Центральні органи виконавчої влади, діяльність яких спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра надзвичайних ситуацій

МНС України відповідно до покладених на нього завдань:

1) здійснює безпосереднє керівництво діяльністю функціональних і територіальних підсистем єдиної державної системи цивільного захисту населення і територій (далі – єдина система цивільного захисту);

2) формує проекти планів у сфері цивільного захисту державного рівня на мирний час та особливий період, які подає на розгляд Кабінету Міністрів України, організовує планування заходів цивільного захисту центральними та місцевими органами виконавчої влади;

3) проводить підготовку органів управління функціональних і територіальних підсистем єдиної системи цивільного захисту та їх ланок;

4) формує та реалізовує заходи державної політики щодо створення, утримання та реконструкції фонду захисних споруд цивільного захисту (цивільної оборони), ведення їх обліку;

5) формує та реалізовує заходи державної політики щодо впровадження інженерно-технічних заходів цивільного захисту (цивільної оборони), забезпечує нормативно-правове регулювання у цій сфері, здійснює роботу щодо віднесення населених пунктів та об'єктів національної економіки до груп (категорій) з цивільного захисту (цивільної оборони), надає на запити замовників вихідні дані та вимоги, необхідні для розроблення та проектування цих заходів;

6) приймає рішення щодо створення та припинення діяльності технічних комітетів стандартизації у сфері цивільного захисту, визначає їх повноваження та порядок діяльності;

МНС України здійснює свої повноваження безпосередньо та через свої територіальні органи в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районах, районах у містах, містах обласного, республіканського (Автономної Республіки Крим) значення, та міжрегіональні (повноваження яких поширюються на кілька адміністративно-територіальних одиниць) територіальні органи (у разі їх утворення).

Накази МНС України, які відповідно до закону є регуляторними актами, розробляються, розглядаються, приймаються та оприлюднюються з урахуванням вимог Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".

Рис.3.1Організаційна структура центрального апарату МНС України

Так,Управління внутрішнього аудиту Головного управління внутрішніх військ МВС України є головним та самостійним підрозділом внутрішнього фінансового контролю внутрішніх військ МВС України та підпорядковується безпосередньо командувачеві внутрішніх військ МВС України.

Рис.4.1 Контрольні завдання управління внутрішнього аудиту

2.3. МІНІСТЕРСТВО ФІНАНСІВ УКРАЇНИ

Міністерство фінансів України (Мінфін України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

Мінфін України у своїй діяльності керується Конституцією України, законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, Бюджетним кодексом України та Положенням «про Міністерство фінансів України»,затвердженим Президентом України.

Структура центральногоапаратуМіністерствафінансівУкраїни представлена наступною схемою:

Функції Міністерсва фінансів представлені схемою:

Завданнями Мінфіну України є:

формування та забезпечення реалізації державної політики у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку, випуску та проведення лотерей, організації та контролю за виготовленням цінних паперів, документів суворої звітності, видобутку, виробництва, використання та зберігання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння, їх обігу та обліку, у сфері запобігання і протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму;

формування і забезпечення у межах повноважень реалізації державної політики у сфері державного фінансового контролю, координації та спрямовування діяльності органів виконавчої влади, уповноважених на проведення контролю за дотриманням бюджетного законодавства;

забезпечення концентрації фінансових ресурсів на пріоритетних напрямах соціально-економічного розвитку України;

здійснення заходів із підвищення ефективності управління державними

фінансами;

проведення разом з іншими органами виконавчої влади аналізу фінансово-економічного стану держави, перспектив її дальшого розвитку;

розроблення разом з іншими центральними органами виконавчої влади проекту Основних напрямів бюджетної політики на наступний бюджетний період;

Міністерство фінансів України здійснює контроль за дотриманням бюджетного законодавства на кожній стадії бюджетного процесу як щодо державного бюджету, так і місцевих бюджетів, якщоінше не передбачено законодавством України.

Міністерство фінансів України в межах своїх повноважень забезпечує реалізацію єдиної державної політики у сфері контролю за дотриманням бюджетного законодавства, координує та спрямовує діяльність органів виконавчої влади, уповноважених на проведення контролю за дотриманням бюджетного законодавства, визначає основні організаційно-методичні засади та дає оцінку функціонуванню систем внутрішнього контролю і внутрішнього аудиту, якщо інше не передбачено законодавством.

Контрольна функція Міністерства фінансів України реалізується і при внесенні змін до закону про Державний бюджет України, оскільки цей орган готує і подає на розгляд Кабінету Міністрів України пропозиції щодо внесення змін до Державного бюджету України, здійснює щомісячну оцінку відповідності надходжень державного бюджету показникам, встановленимДержавним бюджетом України (ст. 52 БК України).

Формою контролю місцевих фінансових органів на цьому етапі є проведення перевірки проекту запропонованих змін до рішення про місцевий бюджет, результатом якої є дача офіційного висновку про перевиконання чи недовиконання дохідної частини загального фонду відповідного бюджету, про обсяг залишку коштів загального та спеціального фондів (крім власних надходжень бюджетних установ) відповідного бюджету, для ухвалення Верховною Радою Автономної Республіки Крим, відповідною місцевою радою рішення про внесення змін до рішення про місцевий бюджет (ст. 78 БК України).

2.4. ДЕРЖАВНИЙ КОМІТЕТ СТАТИСТИКИ

Державний комітет статистики України(Держкомстат) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Віце-прем'єр-міністра України.

Держкомстат є спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі статистики.

Держкомстат у своїй діяльності керується Конституцією і законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції і законів України, актами Кабінету Міністрів України та цим Положенням.

Держкомстат України відповідно до покладених на нього завдань виконує близько сорока функції. Основні з них:

- розробляє пропозиції щодо формування та забезпечує реалізацію державної політики у галузі статистики;

- забезпечує розроблення і реалізацію цільови перспективних программ реформування та розвитку статистики;

- розробляє і подає на затвердження Кабінету Міністрів України план державних статистичних спостережень;

- забезпечує повноту, надійність, об'єктивність, оперативність та цілісність статистичної інформації, її адекватність соціально-економічним явищам і процесам;

- організовує і забезпечує збирання державної статистичної звітності, проведення переписів, одноразових обліків, опитувань, вибіркових обстежень, у тому числі населення (домогосподарств);

- затверджує звітно-статистичну документацію статистичних спостережень, а також типові форми первинної облікової документації, необхідної для їх проведення.

Держкомстат має право:

1) отримувати безоплатно в установленому ним порядку і строки від усіх респондентів, на яких поширюється дія Закону України "Про державну статистику" первинні та статистичні дані, дані бухгалтерського обліку, іншу необхідну для проведення статистичних спостережень інформацію, в тому числі інформацію з обмеженим доступом, а також пояснення, що додаються до них;

2) використовувати під час проведення статистичних спостережень електронні документи та електронний документообіг з дотриманням вимог законодавства щодо захисту інформації в інформаційних системах;

3) проводити експертні оцінки та розрахунки (дорахунки) окремих статистичних показників на основі затвердженої статистичної методології;

4) вимагати від респондентів внесення виправлень до статистичної звітності, інших статистичних формулярів у разі виявлення перекручень первинних та статистичних даних, а у разі невиконання цієї вимоги у визначені строки самостійно вносити зазначені виправлення з наступним повідомленням про це респондентів;

5) подавати правоохоронним органам пропозиції щодо притягнення винних у порушенні вимог Закону України "Про державну статистику" посадових осіб та фізичних осіб - підприємців до відповідальності, передбаченої законами;

Державний комітет статистики України включає : колегію, до складу якої входять Голова Держкомстату, перший заступник голови, три заступники голови і п’ять начальників управлінь, та Головне управління статистики виробництва, яке об’єднує 21 управління.

До складу Державного комітету статистики України також входять: юридичний відділ, контрольно-ревізійний відділ, перший відділ.

До підвідомчих організацій Державного комітету статистики України належать: Науково-дослідний інститут статистики, Інститут підготовки спеціалістів статистики та ринку, редакція журналу «Статистика України», Державна агенція з розповсюдження статистичної інформації, інформаційно-видавничий центр, ряд навчальних закладів.

Держкомстат України має право скасовувати не затверджену в установленому порядку звітність, перевіряти стан обліку і звітності на всіх рівнях господарського управління, а в разі виявлення приписок та інших викривлень звітних даних направляти необхідні матеріали в органи прокуратури для притягнення винних осіб до відповідальності. Держкомстат України та його органи на місцях направляють органам управління висновки про своєчасність подання і якість звітів підвідомчих їм підприємств і об’єднань, здійснюють контроль за притягненням їхніх керівників та інших посадових осіб до відповідальності за подання недостовірних звітних даних і порушення звітної дисципліни. Перевірки можуть бути тематичні, комплексні, повторні, спільні.

Суб'єкт перевірки, який підлягає перевірці, попереджається про це письмово не пізніше ніж за три календарні дні до початку перевірки.

За результатами перевірки складається акт у двох примірниках, які підписуються перевіряючими та суб'єктом перевірки.

Один примірник підписаного акта залишається суб'єкту перевірки під розписку.

2.5. АНТИМОНОПОЛЬНИЙ КОМІТЕТ УКРАЇНИ

Антимонопольний комітет України (АМКУ) є державним органом із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності.

Основним завданням Антимонопольного комітету України є участь у формуванні та реалізації конкурентної політики в частині:

1) здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на засадах рівності суб'єктів господарювання перед законом та пріоритету прав споживачів, запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції;

2) контролю за концентрацією, узгодженими діями суб'єктів господарювання та регулюванням цін (тарифів) на товари, що виробляються (реалізуються) суб'єктами природних монополій;

3) сприяння розвитку добросовісної конкуренції;

4) методичного забезпечення застосування законодавства про захист економічної конкуренції;

5) здійснення контролю щодо створення конкурентного середовища та захисту конкуренції у сфері державних закупівель.

Відповідно до статті 19 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» під час виконання покладених на Антимонопольний комітет України завдань органи та посадові особи Антимонопольного комітету України, його територіальних відділень керуються законодавством про захист економічної конкуренції і є незалежними від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб та суб’єктів господарювання, а також політичних партій та інших об’єднань громадян чи їх органів. Втручання вказаних суб’єктів у діяльність Антимонопольного комітету України та його територіальних відділень забороняється, за винятком випадків, визначених законами України.

У сфері здійснення контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції Антимонопольний комітет України має такі повноваження:

1) розглядати заяви і справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та проводити розслідування за цими заявами і справами;

2) приймати передбачені законодавством про захист економічної конкуренції розпорядження та рішення за заявами і справами, перевіряти та переглядати рішення у справах, надавати висновки щодо кваліфікації дій відповідно до законодавства про захист економічної конкуренції;

3) розглядати справи про адміністративні правопорушення, приймати постанови та перевіряти їх законність та обґрунтованість;

4) перевіряти суб'єкти господарювання, об'єднання, органи влади, органи місцевого самоврядування, органи адміністративно-господарського управління та контролю щодо дотримання ними вимог законодавства про захист економічної конкуренції та під час проведення розслідувань за заявами і справами про порушення законодавства про захист економічної конкуренції;

5) при розгляді заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, проведенні перевірки та в інших передбачених законом випадках вимагати від суб'єктів господарювання, об'єднань, органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю, їх посадових осіб і працівників, інших фізичних та юридичних осіб інформацію, в тому числі з обмеженим доступом;

6) призначати експертизу та експерта з числа осіб, які володіють необхідними знаннями для надання експертного висновку;

У сфері здійснення контролю за узгодженими діями, концентрацією Антимонопольний комітет України має такі повноваження:

1) розглядати заяви і справи про надання дозволу, надання висновків, попередніх висновків стосовно узгоджених дій, концентрації, проводити дослідження за цими заявами і справами;

2) приймати передбачені законодавством про захист економічної конкуренції розпорядження та рішення за заявами і справами про надання дозволу на узгоджені дії, концентрацію, надавати висновки, попередні висновки стосовно узгоджених дій, концентрації, висновки щодо кваліфікації дій відповідно до законодавства про захист економічної конкуренції;

3) переглядати, перевіряти рішення, прийняті органами Антимонопольного комітету України в межах компетенції;

4) дозволяти або забороняти узгоджені дії, концентрацію;

5) при розгляді заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, проведенні перевірки та в інших передбачених законом випадках вимагати від суб'єктів господарювання, об'єднань, органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю, їх посадових осіб і працівників, інших фізичних та юридичних осіб інформацію, в тому числі з обмеженим доступом;

6) здійснювати інші повноваження, передбачені законодавством про захист економічної конкуренції.

2.6. КОНСТИТУЦІЙНИЙ СУД УКРАЇНИ

Конституційний Суд України - єдиний орган конституційної юрисдикції в Україні. Конституційний Суд України є юридичною особою, має печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням. Конституційний Суд України складається з вісімнадцяти суддів Конституційного Суду України. Президент України, Верховна Рада України та з'їзд суддів України призначають по шість суддів Конституційного Суду України. Його рішення є остаточними: вони не можуть бути оскаржені. Вісімнадцять суддів Конституційного Суду України за своїм складом відображають паритет трьох гілок влади в державі. Об'єктом конституційної перевірки не можуть бути заяви, звернення та інші акти загальнополітичного характеру, що не мають прямого юридичного значення.

У складі Конституційного Суду України утворюються колегії суддів:

- для розгляду питань щодо відкриття провадження у справах за конституційними поданнями;

- для розгляду питань щодо відкриття провадження у справах за конституційними зверненнями.

З метою забезпечення ефективної діяльності Конституційного Суду України, створюється Апарат Конституційного Суду України до складу якого входять:

Секретаріат;

Служба Голови Конституційного Суду та його заступників;

Служба кожного судді Конституційного Суду України;

Інші підрозділи (архів, бібліотека, друкований орган («Вісник Конституційного Суду України»)).

Судовий конституційний контроль - це така перевірка відповідності правових актів конституції, яка здійснюється судовими органами. Як відомо, існує дві моделі судового конституційного контролю:

- американська (англосаксонська), згідно з якою конституційний контроль здійснюють суди загальної юрисдикції. При цьому такі повноваження можуть здійснювати або усі суди загальної юрисдикції, або тільки верховні (вищі) суди чи їх спеціальні палати;

- європейська - виключними повноваженнями по перевірці конституційності законодавчих актів наділені спеціалізовані органи -конституційні суди. Вони володіють спеціальною конституційною юрисдикцією, яка здійснюється через самостійне судове провадження -конституційне судове провадження. Судова конституційна юрисдикція і відповідне конституційне судове провадження складають конституційну юстицію, тобто конституційне правосуддя.

Об’єктами конституційного контролю є діяльність чи акти відповідних суб’єктів (органів, посадових осіб, об’єднань тощо). Перелік об’єктів конституційного контролю визначається законодавством відповідних держав по-різному. Загалом об’єктами конституційного контролю, що здійснюється конституційними судами, в зарубіжних країнах є:

- акти парламенту (закони, регламенти тощо);

- акти глав держав;

- акти органів виконавчої влади (уряду, рідше - центральних і місцевих органів виконавчої влади);

- акти органів суб’єктів федерації;

- спори про компетенцію (між вищими органами влади, центральними і місцевими органами влади, суб’єктами федерації і державою загалом тощо);

- акти судових органів, органів прокуратури;

- міжнародні договори;

- діяльність політичних партій та інших об’єднань громадян;

- дотримання законодавства про вибори і референдум.

2.7. ДЕРЖАВНА ФІНАНСОВА ІНСПЕКЦІЯ

Органи Державної фінансової інспекції України здійснюють незалежний державний фінансовий контроль від імені виконавчої гілки влади.

Структура органів Державної фінансової інспекції представлена на рисунку .

		Органи державної фінансової інспекції України

Рис. Структура органів Державної фінансової інспекції

До складу органів Державної фінансової інспекції України входять Держфінінспекція України та її територіальні органи – державні фінансові інспекції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районах, містах або міжрайонні, об'єднані в районах та містах державні фінансові інспекції, головні державні фінансові інспектори в районах та містах.

Держфінінспекція України є центральним органом виконавчої влади, входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю.

Держфінінспекція України відповідно до покладених на неї завдань:

1) здійснює державний фінансовий контроль за:

використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяттям зобов'язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності у міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов'язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і суб'єктах господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували у періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі – підконтрольні установи), за дотриманням законодавства на всіх стадіях бюджетного процесу щодо державного і місцевих бюджетів;

дотриманням законодавства про державні закупівлі;

діяльністю суб'єктів господарської діяльності незалежно від форми власності, які не віднесені законодавством до підконтрольних установ, за рішенням суду, винесеним на підставі подання прокурора або слідчого для забезпечення розслідування кримінальної справи;

2) здійснює контроль за:

виконанням функцій з управління об'єктами державної власності;

цільовим використанням коштів державного і місцевих бюджетів;

цільовим використанням і своєчасним поверненням кредитів (позик), одержаних під державні (місцеві) гарантії;

складанням бюджетної звітності, паспортів бюджетних програм та звітів про їх виконання (у разі застосування програмно-цільового методу у бюджетному процесі), кошторисів та інших документів, що застосовуються в процесі виконання бюджету;

станом внутрішнього контролю та внутрішнього аудиту у розпорядників бюджетних коштів;

усуненням виявлених недоліків і порушень;

3) забезпечує участь представників Держфінінспекції України в ревізійних комісіях господарських організацій, у яких корпоративні права держави перевищують 50 відсотків статутного капіталу;

4) вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час

здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та

притягнення до відповідальності винних осіб.

ДФІ проводить інспектування, яке полягає у документальній і фактичній перевірці певного комплексу або окремих питань фінансово-господарської діяльності об'єкта контролю і проводиться у формі ревізії, яка повинна забезпечувати виявлення фактів порушення законодавства, встановлення винних у їх допущенні посадових і матеріально відповідальних осіб.

Органи ДФІ можуть проводити ревізії у вигляді планових та позапланових виїзних ревізій.

Планові виїзні ревізії проводяться відповідно до планів контрольно-ревізійної роботи. У ході підготовки до ревізії посадовими особами контролюючого органу складається в двох примірниках програма ревізії, яка затверджується керівником контролюючого органу чи його заступником. Склад, кількість посадових осіб контролюючого органу та строки проведення ревізії визначаються контролюючим органом з урахуванням обсягу передбачених програмою ревізії питань та в межах визначеної її тривалості (30 робочих днів для планової та 15 - для позапланової). Строк проведення ревізії в межах визначеної Законом тривалості продовжується за рішенням керівника контролюючого органу, а понад визначену Законом тривалість - за рішенням суду на строк, що не перевищує 15 робочих днів для планової виїзної ревізії та 5 - для позапланової виїзної ревізії.

На проведення ревізії контролюючого органу на кожну посадову особу контролюючого органу та залученого спеціаліста оформляється в двох примірниках направлення встановленого Держфінінспекцією зразка.

Результати ревізії оформляються актом, який складається на паперовому носії державною мовою і повинен мати наскрізну нумерацію сторінок. Акт ревізії підписується посадовою особою контролюючого органу та керівником і головним бухгалтером об'єкта контролю або особою, уповноваженою на ведення бухгалтерського обліку. Акт ревізії складається у трьох примірниках: перший - для контролюючого органу, другий - для об'єкта контролю, третій - для передачі правоохоронним органам. Третій примірник акта ревізії до передачі правоохоронному органу зберігається у матеріалах ревізії.

Після складення акта ревізії посадова особа контролюючого органу підписує всі його примірники та забезпечує реєстрацію в журналі реєстрації актів ревізій, форма якого визначається Держфінінспекцією. Перший і третій примірники акта ревізії надаються для ознайомлення і підписання об'єкту контролю у строк не пізніше ніж 5 робочих днів після закінчення ревізії.

Державний фінансовий аудит полягає у перевірці та аналізі діяльності, фактичного стану справ щодо законного та ефективного використання державних чи комунальних коштів і майна, інших активів держави, правильності ведення бухгалтерського обліку і достовірності фінансової звітності, функціонування системи внутрішнього контролю суб’єктів господарювання державного сектору економіки, а також інших суб’єктів господарювання, що отримують кошти з бюджетів усіх рівнів та державних фондів або використовують державне чи комунальне майно.

Державний фінансовий аудит проводиться відповідно до плану контрольно – ревізійної роботи. Пере початком аудиту керівнику суб’єкту господарювання не пізніше, ніж за 10 календарних днів, надсилається відповідне повідомлення із зазначенням строку аудиту та відповідальних а його проведення посадових осіб.

2.8. СЛУЖБА БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ

Служба безпеки України (СБУ) — це державний правоохоронний орган спеціального призначення, який забезпечує державну безпеку України. Служба безпеки України підпорядкована Президенту України і підконтрольна Верховній Раді України.

Система Служби безпеки України – це сукупності організаційно-структурних ланок, кожна з яких вирішує визначене для неї коло завдань і наділена відповідною компетенцією. Організаційну структуру СБ України визначає Президент України.

Центральне управління Служби безпеки України, інші органи та установи, що входять у систему Служби безпеки України, є юридичними особами, мають печатку із зображенням державного герба України та своїм найменуванням, інші печатки і штампи, рахунки в банках, у тому числі валютні.

Необхідно зазначити, що згідно з чинним законодавством України завданнями Служби безпеки України є:

участь у формуванні та реалізація державної політики щодо забезпечення державної безпеки України;

захист державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, економічного, науково-технічного і оборонного потенціалу України, законних інтересів держави та прав громадян від розвідувально-підривної діяльності іноземних спеціальних служб, посягань з боку окремих організацій, груп та осіб;

попередження, виявлення, припинення й розкриття злочинів проти миру та безпеки людства, тероризму, корупції та організованої злочинної діяльності у сфері управління та економіки, інших протиправних дій, які безпосередньо створюють загрозу життєво важливим інтересам України;

протидія корупції в органах державної влади, в тому числі органах і підрозділах уповноважених на боротьбу з корупцією, військових формуваннях;

інформаційно-аналітичне забезпечення з питань державної безпеки Президента України, Голови Верховної Ради України, Прем'єр-міністра України;

координація у межах компетенції, визначеної законодавством, заходів щодо забезпечення державної безпеки.

Службі безпеки України, її органам і співробітникам для виконання покладених на них обов’язків надається право:

вимагати від громадян та посадових осіб припинення правопорушень і дій, що перешкоджають здійсненню повноважень СБУ, перевіряти у цьому зв’язку документи, які посвідчують їх особу, а також здійснювати огляд осіб, їх речей і транспортних засобів, якщо є загроза втечі підозрюваного або знищення чи приховування речових доказів злочинної діяльності;

подавати органам державного управління обов’язкові для розгляду пропозиції з питань національної безпеки України, у тому числі про припинення роботи, пов’язаної з державними таємницями, яка виконується з порушенням встановлених правил;

одержувати на письмовий запит керівника відповідного органу СБУ від міністерств, державних комітетів, інших відомств, підприємств, установ, організацій, військових частин, громадян та їх об’єднань дані й відомості, необхідні для забезпечення державної безпеки України, а також користуватись з цією метою службовою документацією і звітністю. Отримання від банків інформації, яка містить банківську таємницю, здійснюється в порядку та обсязі, встановлених Законом України «Про банки і банківську діяльність»;

входити в порядку, погодженому з адміністрацією підприємств, установ та організацій і командуванням військових частин, на їх територію і у службові приміщення;

мати слідчі ізолятори для тримання осіб, узятих під варту та затриманих органами СБУ;

використовувати з наступним відшкодуванням витрат та збитків транспортні засоби, які належать підприємствам, установам і організаціям, військовим частинам і громадянам (крім транспортних засобів дипломатичних, консульських та інших представництв іноземних держав і організацій, транспортних засобів спеціального призначення), для проїзду до місця події, припинення злочинів, переслідування та затримання осіб, які підозрюються в їх вчиненні, доставляння до лікувальних установ осіб, які потребують термінової медичної допомоги;

виключно при безпосередньому припиненні злочинів, розслідування яких віднесено законодавством до компетенції СБУ, переслідуванні осіб, що підозрюються в їх вчиненні, заходити в жилі, службові, виробничі та інші приміщення, на території і земельні ділянки й оглядати їх з наступним повідомленням прокурора протягом 24 годин;

вживати гласних і негласних оперативних заходів у порядку, визначеному Законом України «Про оперативно-розшукову діяльність»;

На СБУ відповідно до її основних завдань покладаються такі обов’язки:

виконувати інформаційно-аналітичну роботу в інтересах ефективного

здійснення органами державної влади та управління України внутрішньої і зовнішньої діяльності, вирішення проблем оборони, соціально-економічного будівництва, науково-технічного прогресу, екології та інших питань, пов’язаних з національною безпекою України;

здійснювати розвідувальну діяльність відповідно до закону;

здійснювати заходи контррозвідувального забезпечення дипломатичних представництв, консульських та інших державних установ, а також заходи, пов’язані з охороною державних інтересів у сфері зовнішньополітичної та зовнішньоекономічної діяльності, безпекою громадян України за кордоном;

виявляти, припиняти та розкривати злочини, розслідування яких віднесено законодавством до компетенції СБУ; здійснювати дізнання і слідство в цих справах; розшукувати осіб, які переховуються через вчинення зазначених злочинів;

здійснювати контррозвідувальні заходи з метою попередження, виявлення, припинення і розкриття будь-яких форм розвідувально-підривної діяльності проти України;

забезпечувати захист державного суверенітету, конституційного ладу і територіальної цілісності України від протиправних посягань з боку окремих осіб та їх об’єднань;

здійснювати контррозвідувальне забезпечення оборонного комплексу, Збройних Сил України, інших військових формувань, дислокованих на території України, енергетики, транспорту, зв’язку, а також важливих об’єктів інших галузей господарства;

Служба безпеки України як державний правоохоронний орган спеціального призначення забезпечує національну (державну) безпеку України у певних напрямках.