Вибір методів навчання математики

Тема №5. Методи навчання математики в спеціальних загальноосвітніх навчальних закладах для дітей з порушеннями опорно-рухового апарату.

Взаємозв’язок вибору методів навчання з метою, змістом, засобами та формами навчання. Залежність вибору методів від конкретних завдань, особливості змісту навчального матеріалу, засобів та форм навчання вікових особливостей дітей з порушеннями функцій опорно-рухового апарату.

Вибір методів навчання математики

Як ми вже зазначали раніше, слово метод походить від грецького methodos, що означає шлях або спосіб пізнання. На уроках математи­ки педагог, враховуючи пізнавальні можливості школярів, вибирає тi шляхи пізнання, за допомогою яких він найбільш ефективно зможе озброїти їх математичними знаннями і навичками, створити систему математичних понять i сформувати вміння використовувати набуті знання у практичній діяльності.

Психолого-педагогічні дослідження свідчать, що для учнів з порушеннями функцій опорно-рухового апарату характерні певні порушення як чуттєвих, так i раціональних форм пізнання, а також наявність недостатньо! кількості зв’язків між ними. Це призводить до труднощів при переході від чуттєвих форм сприймання до узагальненого абстрактного мислення, а також у випадку необхідності конкретизувати узагальнені абстрактні поняття.

Зважаючи на особливості пізнавальної діяльності учнів з порушеннями функцій опорно-рухового апарату в процесі навчання математики потрібно прагнути досягнення єдності між словом, практичною діяльністю i наочністю. Таке органічне поєднання різних груп методів називається гармонійним. Гармонійність - це не рівномірність розподілу па уроці різних методів (як це часто можна помітити на заняттях у деяких вчителів), а поєднання між собою слова, наочності i практичної: діяльності в тих оптимальних пропорціях, якi визначаються всією сукупністю умов, від яких залежить його ефективність.

Проаналізувавши літературу з даної проблеми ми можемо зазна­чити, що спеціалісти рекомендують на уроках математики викорис­товувати такі методи: залежно від форми організації спільної діяльності вчителя й учнів– розповідь, бесіда, самостійна робота; від джерела знань – словесні методи (розповідь або виклад знань, бесіда, робота з підручниками або іншими друкованими матеріалами), наочні методи (спостереження, демонстрація предметів або їхніх зображень), практична робота (вимірювання, креслення геометрич­них фігур, ліплення, аплікація, моделювання, знаходження значень числових виразів тощо); від способів організації навчальної діяльності школярів(репродуктивна, продуктивна діяльність) - пояснюва­льно-ілюстративний, при якому вчитель дає готову інформацію, а учні їїсприймають, усвідомлюють i запам'ятовують; репродуктивний, при якому дається зразок виконання завдання, а потім вимагає від учнів відтворення знань, дій відповідно до даного зразка; частко­во-пошуковий, при якому учні беруть участь у пошуку шляхів вирішення поставленого завдання, а педагог розчленовує його на складові частини, певною мірою показує шлях вирішення, а частково вимагає від них самостійної роботи; проблемний виклад знань, при якому ставиться певна проблема i школярі, намагаючись й розв'язати, переконуються в недостатності наявних у них знань. Вона для них є частково нерозв'язною. Тоді педагог показує шлях їївирішення. дослідницький метод - це спосіб організації творчої діяльності учнів у вирішенні нових для них проблем.

У навчальному процесі найчастіше спостерігаємо комбінацію за­значених методів. Комплексне їхнє використання дозволяє більш по­вно вирішувати завдання кожного уроку. У допомiжнiй школі Взяті на озброєння ті ж методи, що i в загальноосвітній, але їх використання має певну своєрідність, оскільки тут об’єктом для навчання є учні діти. Тому кожен метод, який застосовує вчитель на уроці, повинен носити спрямування на корекцію або компенсацію тих чи інших порушень психічного розвитку аномальної дитини, а не на при­стосування до її відхилень.

У практиці роботи спеціальної школи найбільшого застосування отримала класифікація методів, в основу якої покладено джерело передачі інформації. В ній всі методи діляться на: словесні (пояснення, розповідь, 6есiда), унаочнення (ілюстрація, демонстрація, спостереження, показ), практична діяльність (вправи, практичні завдання, самостійна робота).

Педагог на уроці вибирає методи навчання не лише для повідомлення школярам системи математичних знань та їх закріплення, але й з метою створення умов для розвитку пізнавальної діяльності. Тому про методи можна говорити як про способи роботи вчителя, з одного боку, i як про способи пізнавальної діяльності школярів - з іншого.

Методи навчання підпорядковуються меті уроку і спрямовуються на розв'язання поставлених на ньому завдань. Завдяки цьому учні оволодівають навчальним матеріалом, а вчитель досягає запланова­ного результату.

Реалізація того чи іншого методу здійснюється за рахунок застосу­вання прийомів, якi е складовою його частиною. Методичний прийомне має своєї задачі - він підпорядкований тому завданню, яке вирішує метод.

Учитель може включати в метод різні прийоми i навпаки, викори­стовувати одні й ті ж прийоми в різних методах. Наприклад, прийом спостереження може входити в метод демонстрації наочних посібників. У той же час спостереження може виступати складовою части­ною бесіди: школярам пропонується розглянути ряд геометричних фігур i виділити серед них квадрат. Надалi він може використовува­тись під час встановлення подібності i відмінності між квадратом та прямокутником. Його застосування активізує пізнавальну діяльність учнів з порушеннями функцій опорно-рухового апарату, підводить їх до певних висновків.

Застосування того чи іншого методу в допомiжнiй школі немож­ливе без урахування змісту теми, часу, який дається на її опрацюван­ня, рівня математичних здібностей школярів. Ефективність методів залежить від правильного, оптимального їх поєднання в навчальному процесі. Різноманітність матеріалу, його складність для учних, неоднорідність складу учнів класу, наявність у них як відхилень пізнавальної, так i емоційно-вольової сфери, відсутність цікавості до навчання, труднощі запам'ятовування вимагають від учителя вміння використовувати різні методи, комплектувати, засто­совувати їх в одних випадках в якості провідних, в інших у формі другорядних прийомів, оскільки жоден з них не е універсальним. У навчальному процесі на уроках математики необхідно добиватись оптимального поєднання слова, наочності та практичності самостійної діяльності школярів.

Ефективність методів забезпечується i засобами навчання. Ними можуть виступати підручники, навчальні посібники, обладнання для проведення практичних занять, наочність, технічні засоби навчання, кіно-, вiдео-, діафільми, телебачення, комп’ютерні програми тощо. Вибір методів та засобів навчання визначається дидактичними прин­ципами, якi покладені в їх основу.

I.Г. Єременко підкреслював, що "цінність того чи іншого методу досягається лише в тому випадку, якщо він:

а) веде не лише до засвоєння знань та способів дій, але й забезпечує належне виховання, загальний розвиток школярів;

б) робить навчання максимально доступним та посильним для уч­нів на основі врахування їхніх пізнавальних можливостей на різних вікових етапах, забезпечуючи разом з тим умови для тренування школярів у подоланні перешкод i труднощів, необхідних для розвит­ку у них морально-вольових якостей i творчої активності;

в) забезпечує високий рівень свідомості та міцності засвоєння навчального матеріалу, попереджає про небезпеку проникнення в про­цес навчання догматизму, зубріння, схоластики;

г) призводить до засвоєння знань в певній системі, до формування навичок i звичок самостійної роботи по самостійному придбанню знань;

д) надає можливість для врахування індивідуальних особливостей учнів, раціонального поєднання фронтальної та індивідуальної роботи;

е) сприяє максимальній індивідуалізації навчальної діяльності школярів, розвитку у них потреб i прагнення до знань".^* Таким чином, при підборі системи методів до уроку Вчитель пови­нен пам'ятати про необхідність дотримуватись відповідності принципам навчання, меті уроку, змісту теми, віковим та типологічним особливостям учнів з порушеннями функцій опорно-рухового апарату, спрямування на корекцію та компенсацію наявних у них відхилень.