Загальні підстави припинення права власності на землю та права користування земельною ділянкою

Тема 7. Припинення прав на землю

7.1. Загальні підстави припинення права власності на землю та права користування земельною ділянкою.

7.2. Способи і порядок припинення права власності на землю та права користування земельною ділянкою.

7.3. Особливості застосування спеціальних підстав припинення права власності на землю.

7.4. Умови припинення права постійного землекористування.

7.5. Порядок погодження вилучення та викупу земельних ділянок.

Загальні підстави припинення права власності на землю та права користування земельною ділянкою

Інститут припинення прав на землю є традиційно сталим у зе­мельному праві. Він завжди становив особливий інтерес з погляду забезпечення законності в земельних відносинах, реалізації прав на землю та виконання земельно-правових обов'язків. У чинному зе­мельному законі збережена більшість колишніх підстав припинен­ня прав на землю і поряд з ними передбачені нові підстави. Тому їх розгляд у контексті сучасного законодавчого закріплення є не­обхідним для пізнання механізму реалізації земельних прав та обов'язків.

Оскільки земельний закон передбачає можливість використан­ня земельних ділянок головним чином на підставі права власності, а також обмеженого права постійного користування ними на без­строковій основі та тимчасового на умовах оренди, включаючи концесійну діяльність, природно, що розгляду підлягають підстави, умови і порядок припинення саме цих прав. Вони є суб'єктивними правами власників землі та землекористувачів, яким властиві усі ознаки цих прав.

Водночас підставам припинення прав на землю притаманні спе­цифічні ознаки, які обумовлені видами суб'єктивних прав, що підлягають припиненню. Відрізняються, наприклад, підстави при­пинення права власності на землю від підстав припинення права користування земельними ділянками. Проте загальним критерієм, що поєднує їх у єдиний правовий інститут, є те, що вони спрямо­вані на припинення прав на землю.

Згідно зі ст. 140 ЗК підставами припинення права власності на земельну ділянку є:

1) добровільна відмова власника від права на земельну ділянку;

2) смерть власника за відсутності спадкоємця;

3) відчу­ження земельної ділянки за рішенням власника;

4) звернення стяг­нення на земельну ділянку на вимогу кредитора; відчуження зе­мельної ділянки з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб;

5) її конфіскація за рішенням суду;

6) невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадян­ства у встановлений строк у випадках, визначених земельним за­коном.

Наведений перелік є загальним для всіх власників землі. Він охоплює фізичних та юридичних осіб, територіальні громади, дер­жавних та недержавних суб'єктів права земельної власності. Так, передача земель державної власності у комунальну чи земель дер­жавної або комунальної власності у приватну власність громадянам у порядку приватизації земельних ділянок, придбання їх у власність за давністю користування (набувальною давністю) та інші способи передачі земельних ділянок цілком обгрунтовано належать до підстав набуття права власності на землю. Проте одночасно во­ни є підставами для припинення цього права у відповідних суб'єктів, що підпадають під таку передбачену законом підставу, як відчуження земельної ділянки за рішенням власника, оскільки за­кон не пов'язує його здійснення з платністю або безоплатністю.

Законодавчі формулювання підстав припинення права влас­ності на землю мають певну універсальність та охоплюють досить широке коло дій власників земельних ділянок і кореспондуючих їм осіб. Так, добровільна відмова власника від права на земельну ділянку зумовлює необхідність вчинення конкретних юридично значущих дій з боку відмовоодержувача. Проте найбільш суттєвим у законодавчому визначенні підстав припинення права власності на землю є їх вичерпне закріплення, яке не підлягає розширенню. Це означає, що іншими законодавчими актами та підзаконними нормами не можуть бути передбачені інші підстави припинення права власності на земельні ділянки.

Теоретично можна допустити настання й інших підстав припи­нення права власності на земельну ділянку. Це може мати місце, наприклад, при "зникненні" земельної ділянки в результаті дії стихійних сил природи або ліквідації юридичної особи приватної форми власності без звернення стягнення на земельну ділянку кре­диторами. Але ймовірність настання таких підстав настільки неве­лика, що законодавець не надає їм юридичного значення.

Підстави припинення права власності на земельну ділянку можна групувати за різними критеріями. Вдалою треба визнати класифікацію А. П. Гетьмана. Він виділяє добровільне припинен­ня права власності на земельну ділянку без її примусового вилу­чення, наприклад, при відчуженні ділянки за рішенням власника, у разі добровільної відмови останнього від права власності на неї або його смерті за відсутності спадкоємця; вилучення ділянки без згоди її власника за наявності його провини, наприклад, при звер­ненні стягнення на ділянку на вимогу кредитора або при її конфіскації за рішенням суду; вилучення ділянки без згоди її влас­ника за відсутності його провини, наприклад, при відчуженні ділянки з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб чи, навпаки, при невідчуженні земельної ділянки іноземними суб'єктами права протягом встановленого строку у випадках, пе­редбачених ЗК¹. Безперечно, підстави припинення права власності на земельну ділянку можуть бути згруповані й за іншими кри­теріями, наприклад, за способами припинення права державної, комунальної та приватної власності на землю, за вимогами до при­пинення права власності на земельну ділянку фізичних та юридич­них осіб, за ознаками припинення права індивідуальної та спільної земельної власності тощо.

Дещо інші підстави передбачені для припинення права корис­тування земельною ділянкою. Так, відповідно до ст. 141 ЗК таки­ми підставами є:

1) добровільна відмова від права користування зе­мельною ділянкою;

2) вилучення земельної ділянки у випадках, пе­редбачених земельним законом;

3) припинення діяльності державних або комунальних підприємств, установ та організацій;

4) використан­ня земельної ділянки способами, які суперечать екологічним ви­могам;

5) використання земельної ділянки не за цільовим призна­ченням;

6) систематична несплата земельного податку або орендної плати.

Як бачимо, деякі з перелічених підстав припинення права кори­стування земельною ділянкою схожі з підставами припинення пра­ва власності на землю. До них належать, наприклад, добровільна відмова від права користування земельною ділянкою та її вилучен­ня у випадках, передбачених земельним законом. Але умови і по­рядок їх застосування є різними. Крім того, незважаючи на імпе­ративний зміст та вичерпну структуру наведеної норми, у земель­ному законодавстві можна віднайти й інші підстави припинення права землекористування. Такі підстави, наприклад, передбачені ст. 26 Закону "Про оренду землі". Серед них можна виділити прид­бання орендованої земельної ділянки у власність, смерть орендаря або його засудження до позбавлення волі за відсутності інших осіб, здатних виконувати умови договору оренди, ліквідація юридичної особи, що орендує земельну ділянку, тощо.

Однак, головна відмінність наведеної земельно-правової норми від попередньої полягає в тому, що такі підстави, як використання землі способами, що суперечать екологічним вимогам, не за її цільовим призначенням, а також систематична несплата земельно­го податку, віднесені законодавцем до підстав припинення права землекористування. Отже, вони не можуть бути підставами припи­нення права власності на землю. Хоч це й не означає, що власни­ки земельних ділянок, які вчинили зазначені правопорушення, звільняються від застосування до них правових засобів впливу.

Відображенням останніх є не тільки заходи юридичної відповідаль­ності, а й окремі види припинення права земельної власності та права землекористування.

Таким чином, усі підстави припинення прав на землю можна поділити на загальні, які властиві припиненню права власності та права землекористування, на підстави, притаманні лише припи­ненню права власності на землю, і підстави, властиві лише припи­ненню права користування земельною ділянкою. Таке закріплення зазначених підстав передбачене у ЗК, щоправда, в дещо іншій послідовності. Проте їх подальший розгляд у запропонованій послідовності є більш виправданим.