Способи і порядок припинення права власності на землю та права користування земельною ділянкою

Реалізація підстав припинення права власності на землю та пра­ва користування земельною ділянкою відбувається з настанням певних умов. При цьому припинення, як і набуття, одних прав мо­же здійснюватися в добровільному порядку, а інших — при на­станні спеціальних умов (ці права реалізуються лише у судовому порядку).

Добровільний порядок припинення прав на землю має певне поши­рення на практиці, у зв'язку з чим він дістав відповідну регламен­тацію в земельному законі. Серед добровільних способів припи­нення прав на землю особливе місце посідає добровільна відмова від використання земельної ділянки на відповідній правовій основі. Добровільна відмова від права власності на землю або права кори­стування земельною ділянкою являє собою вільне волевиявлення власника чи землекористувача, спрямоване на припинення належ­ного йому суб'єктивного права подальшого використання земель­ної ділянки на правових підставах, передбачених земельним зако­нодавством. З цього випливає, що ця відмова як спосіб припинен­ня прав на землю не є самочинним залишенням земельної ділян­ки. Для її реалізації передбачені відповідні правові вимоги, недо­держання яких може кваліфікуватися як правопорушення. Крім то­го, відмова повинна бути прийнята відмовоодержувачем і дістати відповідне правове оформлення.

Незважаючи на спільність добровільної відмови від права власності на земельну ділянку та права землекористування, їх тре­ба розрізняти. Так, зі змісту ст. 142 ЗК випливає, що добровільна відмова від права власності на земельну ділянку може здійснюва­тися лише на користь держави або територіальної громади. Отже, в ній йдеться про відмову від права приватної власності на зе­мельну ділянку, яка передається у державну або комунальну власність.

Припинення права власності на землю на підставі добровільної відмови від земельної ділянки здійснюється за заявою її власника до відповідного органу виконавчої влади або місцевого самовряду­вання. У разі згоди такого органу прийняти заяву він укладає з власником угоду про передачу права власності, яка підлягає но­таріальному посвідченню та державній реєстрації.

Із зазначеного вище випливає, що добровільне волевиявлення власника земельної ділянки потребує такого ж волевиявлення з бо­ку державного органу або органу місцевого самоврядування. Проте норми земельного закону не передбачають можливих наслідків не­прийняття добровільної відмови від права власності на землю зазна­ченими органами. Уявляється, що у таких випадках згідно з поло­женням ч. З ст. 13 Конституції про те, що власність зобов'язує, пра­во власності на землю має бути збережене за колишнім власником.

Припинення права постійного користування земельною ділян­кою у порядку добровільної відмови від неї також може мати місце при поданні заяви володарем відповідного суб'єктивного права. Та­ка заява подається землекористувачем власнику земельної ділянки, оскільки у такому разі особа останнього відома. На підставі заяви власник приймає рішення про припинення права користування зе­мельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації прав на землю та земельних ділянок.

Наведені положення охоплюють добровільне припинення права постійного користування земельною ділянкою і не поширюються на добровільну відмову від тимчасового землекористування, здійснюваного на орендних умовах, у тому числі концесійну діяльність. Умови дострокової добровільної відмови від подальшо­го використання земельної ділянки передбачаються в договорі оренди землі або у концесійному договорі¹. Вони можуть зазда­легідь визнаватися сторонами як обставини, що спричиняють розірвання договорів.

Відчуження земельної ділянки за рішенням її власника також можна віднести до добровільного порядку припинення права влас­ності на землю. Воно може здійснюватися самим власником або його представником. Проте право ухвалення рішення про припи­нення права власності на земельну ділянку належить лише власни­ку або уповноваженому ним суб'єкту права. Способи реалізації права на відчуження ділянки у таких випадках залежать від волеви­явлення її власника.

Серед різноманітних способів реалізації припинення права власності на землю за рішенням її власника можна виділити зе­мельно-правові способи, наприклад, передачу земельних ділянок, що знаходяться у державній або комунальній власності у приватну власність громадянам; цивільно-правові, які передбачають, наприклад, припинення зазначеного права шляхом укладання договорів купівлі-продажу, міни або дарування; адміністративно-правові спо­соби, наприклад, передачу ділянок державної власності у кому­нальну або навпаки. Варто підкреслити, що такі способи мають "подвійну" правову властивість: для володаря суб'єктивного права власності на землю вони є підставою його припинення, а для на­бувача — підставою виникнення такого права. При цьому закон передбачає як безоплатне, так й оплатне відчуження земельних ділянок, а отже, й права власності на них.

Добровільне припинення права власності на землю може мати місце у разі викупу земельної ділянки з мотивів суспільної не­обхідності та для суспільних потреб, якщо її власник дає на це зго­ду. Таке припинення права власності притаманне й відчуженню ділянки Іноземними громадянами та особами без громадянства протягом встановленого для цього строку. Воно може здійснюва­тися на підставі цивільно-правових угод. Якщо відповідні умови з тих чи інших причин у добровільному порядку не ре&чізовані, пе­редбачається примусове припинення права власності на земельну ділянку.

Примусовий порядок припинення прав на землю закріплено в єдиній нормі земельного закону, що охоплює припинення як права власності па землю, так і права користування земельною ділянкою. В інших нормах детально регламентуються особливості умов їх ре­алізації стосовно до кожного способу припинення права земельної власності та права землекористування. Але оскільки примусове припинення зазначених суб'єктивних прав на землю здійснюється не з волі ЇЇ власників або землекористувачів, загальним для приму­сових підстав, які припиняють право власності на землю та право землекористування, є судовий порядок їх застосування.

Диференційований підхід до розгляду змісту ст. 143 ЗК дозволяє виділити підстави примусового припинення права власності на зем­лю і права землекористування. Примусовими підставами припинен­ня права власності на земельну ділянку, що реалізуються у судово­му порядку, є: невідчуження земельної ділянки іноземними особа­ми та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених земельним законом; викуп (вилучення) земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб; примусове звернення стягнень на земельну ділянку за зобов'язання­ми її власника; конфіскація земельної ділянки. Причому треба за­значити, що, якщо у перших двох випадках примусове припинення права земельної власності може здійснюватися у порядку цивільно­го судочинства без надання доказів провини власника, то у двох ос­танніх — у порядку як цивільного, так і кримінального судочинст­ва і з обов'язковим наданням доказів провини власника землі*.

Примусове припинення права користування земельною ділян­кою в судовому порядку може мати місце у двох випадках. Відповідно до ст. 143 ЗК воно здійснюється у разі використання зе­мельної ділянки не за цільовим призначенням та у разі її викорис­тання з порушенням екологічних вимог (якщо допущені порушен­ня не усунені своєчасно). Закон не пов'язує зазначені випадки з ви­дами або строками примусового припинення права землекористу­вання, що дозволяє говорити про їх поширення як на постійне, так й на тимчасове користування ділянками.

Загальні підстави припинення права користування ділянкою у зв'язку з порушенням земельного законодавства не передбачають примусовості. Проте вона передбачена ст. 144 ЗК. Більше того, у за­значеній нормі визначено порядок припинення цього права, що складається з декількох стадій¹. Вони реалізуються за допомогою за­стосування адміністративних заходів, які передують судовому розгля­ду питання про примусове припинення права землекористування.

Згідно зі ст. 144 ЗК у разі виявлення порушення земельного за­конодавства державний інспектор по використанню та охороні зе­мель складає протокол про порушення та видає особі, яка допус­тила порушення, вказівку про його усунення у 30-денний строк. Якщо особа, яка допустила порушення, не виконала протягом за­значеного строку вказівки інспектора щодо припинення порушен­ня, він відповідно до закону накладає на неї адміністративне стяг­нення та повторно видає вказівку про припинення правопорушен­ня чи усунення його наслідків у 30-денний строк.

У разі неусунення порушення земельного законодавства у 30-денний строк державний інспектор звертається до відповідного ор­гану виконавчої влади або місцевого самоврядування з клопотан­ням про припинення права користування земельною ділянкою. Рішення цього органу може бути оскаржене землекористувачем у судовому порядку.