Законодавче регулювання і контроль за ціноутворенням.Державна політика ціноутворення та соціальний захист населення.

Політика ціноутворення є складовою загальної економічної та соціальної політики України і спрямована на забезпечення:

• рівних економічних умов і стимулів для розвитку всіх сфер власності, а також економічної самостійності підприємств;

• збалансованого ринку засобів виробництва, товарів і послуг;

• протидії монопольним тенденціям виготовлювачів продукції;

• об’єктивних співвідношень цін на промислову і сільськогосподарську продукцію, що забезпечує еквівалентність обміну;

• розширення сфери застосування вільних цін;

• підвищення якості продукції;

•соціальних гарантій для низькооплачуваних та малозабезпечених громадян, включаючи систему компенсаційних виплат у зв’язку з підвищенням цін і тарифів;

• створення необхідних економічних гарантій для товаровиробників;

• орієнтації цін внутрішнього ринку на рівень світового ринку.

Дії держави в регулюванні цін можуть бути коротко- та довго-строковими. Державне регулювання цін здійснюється різними методами, серед яких можна виокремити такі:

• визначення переліку продукції та послуг, що підлягають державному регулюванню, у тому числі монопольної продукції;

• встановлення граничних рівнів цін і тарифів, а також торговельних надбавок (знижок);

• нормування рентабельності;

• замороження цін;

• встановлення податків на додану вартість і розміру акцизного збору.

Державному регулюванню насамперед підлягають ціни на продукцію та послуги підприємств державної власності. До них належать тарифи на залізничні перевезення, комунально-побутові послуги та квартирну плату, послуги зв’язку тощо. У кризових ситуаціях державні органи можуть встановлювати граничні ціни на товари недержавного сектора (хліб і хлібобулочні вироби, маслосиромолочну продукцію, продукти дитячого харчування тощо).

У більшості країн встановлений перелік підакцизних товарів і розміри акцизного збору, які суттєво впливають на ціни. Мета такого втручання держави у ціноутворення — регулювання споживання товарів, захист вітчизняного виробника, регулювання прибутку товаровиробників у випадку великої різниці між цінами та собівартістю продукції, турбота про наповнення державного бюджету.

Деякі галузі промисловості потребують постійної державної підтримки (наприклад, вугільна промисловість) у вигляді дотаційних доплат виробникам або споживачам.

Державну цінову політику в Україні здійснює Кабінет Міністрів України, який і визначає перелік продукції, товарів та послуг, державні фіксовані й регульовані ціни й тарифи, а також визначає повноваження органів державного управління з метою їх визначення та контролю.

Державний контроль за цінами здійснюється при встановленні й застосуванні державних фіксованих та регульованих цін і тарифів.

А при дії вільних цін контролюється правомірність їх додержання щодо вимог антимонопольного законодавства. Функції контролю за дисципліною ціноутворення покладені на такі державні органи, як податкова служба, Комітет цін при Кабінеті Міністрів України, Комітет статистики, Антимонопольний комітет.

Органи державної влади і управління України намагаються послідовно реалізувати заходи підтримки життєвого рівня населення, насамперед його найуразливіших верств, зокрема вводячи компенсацію втрат у зв’язку з підвищенням цін і тарифів, індексуючи доходи

певних соціально-економічних груп населення. У разі виникнення заборгованості з виплати заробітної плати, стипендій, пенсій та інших соціальних виплат держава забороняє місцевим органам влади підвищувати ціни і тарифи на житлово-комунальні послуги й послуги громадського транспорту. У разі надмірного підвищення цін, які прямо не контролюються Кабінетом Міністрів України, допускається тимчасове повернення до державного їх регулювання.

Дохід є основним джерелом покриття здійснених підприємством витрат і формування прибутку, одним з основних показників, що відбивають фінансовий стан підприємства.

Підприємство отримує дохід при здійсненні не тільки операційної, а й фінансово-інвестиційної діяльності. При цьому формування доходу від кожного виду діяльності має певні особливості.

Дохід підприємства від операційної діяльності складається з доходу від його основної діяльності та інших операційних доходів.

Основна діяльність підприємства пов’язана з виробництвом та збутом продукції (наданням послуг, виконанням робіт) і повинна забезпечувати отримання доходів, достатніх для відшкодування витрат виробництва й обігу, а також отримання певного прибутку.

Дохід підприємства від операційної діяльності визначається двома методами: касовим і нарахувань.

При касовому методі доходом, або виручкою, підприємства вважаються грошові кошти, що надійшли від покупців протягом певного періоду на розрахунковий рахунок або в касу підприємства за фактично відвантажену продукцію (надані послуги, виконані роботи).

При методі нарахувань доходом, або виручкою, підприємства за певний період є вартість відвантаженої в цей період покупцям продукції (наданих послуг, виконаних робіт) незалежно від того, чи оплачена вона покупцями протягом цього періоду.

В Україні для визначення виручки підприємства застосовується метод нарахувань.

Дохід, або виручка, підприємства від реалізації продукції при інших однакових умовах залежить від кількості, асортименту та якості реалізованої продукції, рівня реалізаційних цін і розрахункової дисципліни.

Крім доходу від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) підприємство в результаті операційної діяльності отримує й інші операційні доходи. До них належать отримана від орендарів орендна плата за тимчасово надане їм у користування майно; дооцінка запасів

матеріальних цінностей на складі підприємства; дохід від підвищення курсу валюти, яку має підприємство на банківських рахунках (якщо валютні операції необхідні для забезпечення основної діяльності підприємства, наприклад імпорт сировини), тощо.

В інший спосіб формуються доходи від фінансово-інвестиційної діяльності підприємства. Їх поділяють на дві групи: доходи від участі в капіталі та інші фінансові доходи.

До доходів від участі в капіталі належить прибуток, отриманий підприємством від здійснених ним інвестицій в асоційовані, дочірні або спільні підприємства, облік яких здійснюється за методом участі в капіталі. Згідно з цим методом отриманий такими підприємствами чистий прибуток не розподіляється між підприємствами-інвесторами, а пропорційно до їх часток у капіталі цих підприємств збільшує балансову вартість їхніх інвестицій.

Порядок визначення фінансового результату від звичайної діяльності підприємства подано у вигляді рис. 12. Він складається з двох етапів: на першому обчислюють прибуток (збитки) від операційної діяльності, на другому — від фінансової та інвестиційної.

Дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) — це загальний дохід підприємства від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), тобто з урахуванням включених сум непрямих податків (акцизного збору, податку на додану вартість) і без урахування наданих знижок, вартості повернених покупцями товарів. Цей дохід зменшується на певні податки, збори і вирахування. Розглянемо основні з них.

Податок на додану вартість — це сума податку на додану вартість, що входить до доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, послуг).

Акцизний збір — це сума, врахована в доході (виручці) від реалізації підакцизної продукції (товарів, робіт, послуг).

Інші вирахування з доходу — це сума наданих знижок, вартість реалізованих, але повернених покупцями товарів та інші суми, що підлягають вирахуванню з доходу від реалізації.

Зменшення доходу підприємства на суму зазначених податків, зборів і вирахувань дає змогу отримати чистий дохід (виручку) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) підприємства.

Для визначення валового прибутку (збитків) підприємства необхідно від чистого доходу відняти собівартість реалізованої продукції, що формується з операційних витрат, безпосередньо пов’язаних з виробництвом цієї продукції.

До валового прибутку (збитку) додаються інші отримані підприємством операційні доходи. До них належать доходи від реалізації іноземної валюти, інших оборотних активів (крім фінансових інвестицій), доходи від надання в оренду майна тощо.

Для обчислення фінансового результату діяльності підприємства валовий прибуток зменшується на витрати адміністративні, на збут та інші.

До адміністративних відносять загальногосподарські витрати, пов’язані з управлінням та обслуговуванням підприємства. Це витрати на утримання адміністративно-управлінського персоналу, основних засобів загальногосподарського призначення (орендні платежі,податки, амортизація, страхування, поточний ремонт), комунальні послуги, охорону тощо, на зв’язок та інші витрати загальногосподарського призначення.

Витрати на збут — це витрати, пов’язані з реалізацією продукції (товарів): на пакувальні матеріали і ремонт тари; оплату праці й комісійні продавцям, торговим агентам, працівникам відділу збуту і складів, водіям тощо; рекламу і дослідження ринку; інші, пов’язані зі

збутом (відрядження, транспортування продукції підприємства покупцям, страхування доставки тощо).

Інші операційні витрати охоплюють собівартість реалізованих виробничих запасів; сумнівні (безнадійні) борги дебіторів (боржників) підприємства; втрати від знецінення запасів; інші витрати, що виникають під час операційної діяльності підприємства, крім тих, що входять у собівартість реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг).

Різниця між валовим прибутком (збитком) і зазначеними витратами становить фінансовий результат від операційної діяльності підприємства. Він коригується на суму доходів (збільшується) і витрат (зменшується), пов’язаних з інвестиційною та фінансовою діяльністю підприємства.

Дохід від участі в капіталі — це дохід, отриманий підприємством від здійснених ним інвестицій в асоційовані, дочірні або спільні підприємства, облік яких здійснюється методом участі в капіталі.

До інших фінансових доходів належать отримані підприємством дивіденди та інші доходи від здійснених фінансових операцій.

Іншими називають доходи від реалізації фінансових інвестицій, необоротних активів і майнових комплексів та інші доходи, не пов’язані з операційною діяльністю підприємства.

До фінансових належать витрати на сплату відсотків та інші витрати підприємства, пов’язані із залученням позикового капіталу.

Втрати від участі в капіталі відображуються як збитки підприємства, спричинені його інвестиціями в асоційовані, дочірні або спільні підприємства, облік яких здійснюється методом участі в капіталі.

Інші витрати підприємства включають собівартість реалізованихфінансових інвестицій, балансову вартість необоротних активів, майнових комплексів; втрати від зниження курсу валюти, яку підприємство має на банківських рахунках (і яку не використовує в операційній діяльності); втрати від уцінки фінансових інвестицій і необоротних активів; інші витрати, що виникають при нормальному функціонуванні підприємства, але не пов’язані з операційною діяльністю підприємства.

Отже, отримуємо фінансовий результат (прибуток або збитки) від звичайної діяльності підприємства, що підлягає оподаткуванню.

Якщо підприємство отримало прибуток, то він підлягає оподаткуванню. Різниця між отриманим підприємством прибутком і податком на прибуток становить чистий прибуток підприємства, або фінансовий результат його діяльності.

Чистий прибуток, що залишився в розпорядженні підприємства наприкінці року, використовується лише за трьома напрямами: збільшення власного капіталу, виплати акціонерам дивідендів і виплати засновникам підприємства.

Інший підхід до визначення прибутку підприємства в Україні передбачає чинне податкове законодавство.

Прибуток підприємства визначають як різницю між отриманими ним валовими доходами (ВД) і здійсненими валовими витратами (ВВ) та амортизаційними відрахуваннями (АВ):

П = ВД – ВВ – АВ.

Валовий дохід — це загальний дохід підприємства від усіх видів його діяльності, отриманий або нарахований протягом певного періоду у грошовій, матеріальній або нематеріальній формі як на території України, так і за її межами.

Валові витрати включають будь-які витрати підприємства у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, які здійснюються як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), що використовуватимуться при підготовці, організації, веденні виробництва, продажу продукції.

До валових витрат не включаються витрати на потреби, не пов’язані з господарською діяльністю (організація та проведення прийомів, придбання лотерей), а також витрати, пов’язані з придбанням, модернізацією та іншими поліпшеннями основних фондів підприємства.

Основними джерелами інформації, на підставі якої можна зробити висновки про фінансово-економічний стан підприємства, є Баланс (форма № 1), Звіт про фінансові результати (форма № 2) і Звіт про рух грошових коштів (форма № 3).

Баланс — це фінансовий звіт підприємства, що складається на певну дату і в якому відображається інформація про склад господарських ресурсів підприємства та джерел їх формування.

В активі балансу відображується розміщення господарських засобів підприємства в оборотні та необоротні активи, а також витрати майбутніх періодів.

Підсумок балансу відображує балансову вартість усіх ресурсів (активів), які контролює підприємство.

У пасиві балансу подається інформація про склад джерел формування ресурсів підприємства.

За структурою пасив балансу складається з таких розділів:

• власний капітал;

• забезпечення наступних витрат і платежів;

• довготермінові зобов’язання;

• поточні зобов’язання;

• доходи майбутніх періодів.

Підсумок пасиву балансу відображує загальну суму джерел коштів фінансування діяльності підприємства.

На підставі інформації, що міститься в балансі, можна обчислити аналітичні показники, за якими можна охарактеризувати фінансово-економічний стан підприємства.

До першої групи належать аналітичні показники майнового стану, що призначені для експрес-оцінювання стану та структури ресурсів підприємства.

Ліквідністьхарактеризує спроможність майна підприємства швидко перетворитись на грошові кошти для негайного погашення його поточної заборгованості. Залежно від ступеня ліквідності, тобто швидкості перетворення на грошові кошти, розрізняють певні показники ліквідності. Розглянемо основні з них.

1. Коефіцієнт абсолютної ліквідності відображує частину поточної заборгованості, яку підприємство може погасити найближчим часом.

2. Коефіцієнт критичної ліквідності характеризує очікувану платоспроможність підприємства через період, що дорівнює тривалості одного обороту дебіторської заборгованості.

3. Коефіцієнт покриття, або коефіцієнт поточної ліквідності, характеризує здатність підприємства погасити поточні зобов’язання протягом періоду, що дорівнює тривалості обороту його оборотних активів.

Другим важливим фінансовим документом є Звіт про фінансові результати. У ньому міститься інформація про доходи, витрати і фінансові результати діяльності підприємства. Він складається з трьох розділів:

1. Фінансові результати.

2.Елементи операційних витрат.

3. Розрахунок показників прибутковості акцій.

На підставі інформації Балансу та Звіту про фінансові результати можна визначити показники ділової активності підприємства, тобто віддачу застосовуваних ним ресурсів і ефективність використання джерел фінансування його діяльності.