Студопедия

КАТЕГОРИИ:

АстрономияБиологияГеографияДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника


Головними принципами університетської




освіти(за С. І. Гессеном) вважають:

■ повноту представленого в університеті наукового знання;

■ дух свободи і творчості в процесі викладання та навчання;

■ здібність університетів до само поповнення шляхом підготовки викладачів та вчених (20).

Ці принци притаманні будь-якому університету, незалежно від історичної епохи та характеру його розвитку.

В умовах університету повнота знання проявляється в тому, що в цей термін вкладають знання основ гуманітарних і природознавчих наук, знання про природу, людину і суспільство; освітні знання та серйозну теоретичну підготовку в межах конкретної спеціалізації.

В процесі розвитку університету завжди ставилась проблема свободи викладання. Світовий досвід демонструє різноманітні шляхи її рішення. Одні університети віддають перевагу блискучому оратору і лектору, вмілому пропагандисту наукових досягнень, який може викликати у студентів інтерес до пізнання істини. Інші вбачають в університеті не стільки навчальний заклад, скільки привілейовану цехову організацію, або вищу наукову школу, яка відкриває наукові істини, перевіряючи результати новітніх відкриттів. Але сучасні університети готують своїх випускників не тільки до науково-дослідницької діяльності, а і до різноманітних професійних обов’язків. При цьому традиційна – духовна і культурологічна місія університетів залишається незмінною. Всі університети світу єдині в основній ідеї, яка полягає в їх виникненні в якості наукового і інтелектуального центру розвитку будь-якого суспільства.

Відповідно само поповнення необхідно зауважити, що відмінною особливістю університету є його здібність до само поповнення з кола своїх студентів, яка символізує потенціал саморозвитку та свободи науки. Таким чином, університет – це автономний, за своєю сутністю, союз вчених, в прямому сенсі слова «союз що сам продовжується».

В наш час в усьому світі і в Україні з’явилися гуманітарний, технічний, педагогічний, медичний університети та інші. В зв’язку з різноманітністю, з одного боку, виникає тенденція розмивання сутності університетської освіти, а з іншого боку, перетворення всіх видів вищих навчальних закладів в уніфікований для всього світу тип вищої навчальної школи – університет. Але, незалежно від шляхів розвитку університету в майбутньому слова академіка Дмитра Ліхачьова залишаться актуальними: «Университет, будь он для химиков, физиков, математиков, юристов – учит всегда многомерности жизни и творчества, терпимости к непонятному и попытке постигнуть бескрайнее и разнообразное».

2. Вища освіта набуває особливого значення на сучасному етапі розвитку українського суспільства. Причиною цього є не лише збільшення вдвічі кількості навчальних закладів в України, але передусім трансформація сучасної парадигми освіти у змісті, структурі, формах та методах вищої освіти, що забезпечується інноваціями у навчальному, виховному, управлінських процесах.

В сучасних умовах становлення та розвитку вищої школи та освіти взагалі є актуальною проблема інноваційної освіти. Інновація (від лат. in-в, novus-новий) означає нововведення, новина. Один із принципів інноваційної освіти полягає в тому, що освіта спрямована на формування світогляду, який заснований на багатокритеріальності рішення, терпимості до інакомислячих та моральної відповідальності за свої дії. Сьогодні людина, що може мислити, зобов’язана спостерігати, аналізувати, вносити пропозиції, відповідати за прийняті рішення та уміти долати конфлікти та протиріччя. А для цього вона повинна володіти культурою багатокритеріальної постановки і рішення завдань, а також розуміти, що ніхто не може претендувати на істину в останній інстанції, і ні одна теорія не може вважатися універсальною і вічною.

Головна мета інноваційної освіти – збереження та розвиток творчого потенціалу людини. Але сьогодні не достатньо творчості та проектування. Освіта повинна бути пронизана загальнолюдськими цінностями. Для цього в першу чергу необхідно зробити так, щоб вона розвивала гармонійне мислення, яке засноване на сполученні внутрішньої свободи особистості і її соціальної відповідальності, і, як вже вказувалось, на терпимості до інакомислення. Саме ці характеристики особистості сьогодні включені в число головних цінностей земної цивілізації, які декларовані в документах ООН.

Перехід України в режим інноваційного розвитку суттєво прискорює процеси реформування освіти. Трансформаційні процеси у світі призвели, насамперед, до зміни парадигм в освіті всіх рівнів. В центрі уваги (за всіма концепціями, доктринами, законами про освіту) виступає компетентна, духовна, конкурентноздатна особистість.

Отже, на наш погляд, сучасна освіта повинна бути орієнтована, в першу чергу, на оволодіння знаннями – інструментами, на досягнення багатогранності й цілісності мислення, адекватного некласичній складності навколишнього світу. Це дозволить людині відчути себе частиною природи, відповідальною за гармонійне співіснування з нею та сприймати науку та культуру як засіб досягнення цієї гармонії. На початку ХХІ століття освіта опинилась у пошуках гуманістичної парадигми. Гуманістична педагогічна традиція, яка має глибинне історичне коріння, набула сьогодні яскравої виразної тенденції до парадигмального оформлення як цілої сукупності певних теоретичних положень та способів їх практичної реалізації, принципових для спілки вчених – педагогів та вчителів. У сучасному світі гуманістичність в освіті пов’язана з усвідомленням та практичним втіленням у різних сферах суспільного життя (економічній, соціальній, політичній, духовній) ідей свободи окремої людини, правових та матеріальних гарантій її автономного незалежного існування, визнання цінності її неповторної індивідуальності. На початку ХХІ століття соціум, в якому живе індивід, змінюється із запаморочливою швидкістю. Мова вже йде не просто про те, що інформація, якою людина оволодіває в ході отримання освіти, моментально застаріває. Перед освітньо-виховними закладами ставиться завдання допомогти особистості знайти своє «Я», сформувати механізм самозахисту від постійного змінного динамічного світу, який цю особистість деформує. Якщо раніше криза освіти мала інституційний характер, потребувала пристосування школи та вузу до конкретних суспільних потреб, то нині криза освіти має особистісний характер. Людина тепер повинна сформувати не тільки здібність до певних видів діяльності, а й здібність визволятися від вже засвоєних, оволодіваючи новими (навіть в межах однієї професії), і найголовніше, людина повинна сформуватися як особистість із вираженою індивідуальністю і вміти зоставатися сама собою, незважаючи на всі соціальні негаразди. Це різко підвищує значення загальнолюдських цінностей, які у відомому сенсі протистоять груповим (класовим, національним, клановим, професійним і т.п.) і в умовах руху людства до світової цивілізації виступають все важливішими при розробці педагогічних ідеалів і цілей (72; 73; 74; 75).

Перетворення освіти, її високого призначення пов’язане, по-перше, з усвідомленням посилення зв’язку між знаннями та багатством суспільства, нації, держави, по-друге, зі змінами в самій освітній системі. Ці зміни передбачають нову освітню парадигму – інноваційну: не підтримувати знання на якомусь рівні, а розвивати їх. Інноваційна освіта передбачає не тільки загальне укрупнення (а тому і збільшення потенціалу) вищих навчальних закладів, а й зміну їх функцій – вони повинні бути дійсно освітніми, а не навчальними закладами. Це означає, що «центр ваги» наукових досліджень має бути привнесений в освітні заклади (в першу чергу в університети), які повинні здійснювати не тільки прикладні, але і в значній мірі, фундаментальні дослідницькі проекти. Такий підхід у структуру освітніх закладів передбачає і міждисциплінарний характер як у змісті навчання, так і в наукових дослідженнях. В цих умовах освіта стане засобом реалізації політики розвитку і збагачення людських ресурсів, а наука – засобом забезпечення знаннями сфери освіти, а отже, і сфери управління (72; 73; 74; 75).

На наш погляд, освітню парадигму майбутнього, яка формується, можливо представити у вигляді тріади: від цілісної картини світу – до цілісного знання і від нього – до цілісної особистості. Найважливіша місія університетської освіти в ХХІ столітті – реалізація цієї парадигми. І вона може бути виконана лише за умов подальшого розвитку університетів як епіцентрів освітнього середовища в контексті загальносвітової культури. Розвиток та взаємодія подібного роду університетів, як зазначає М.В. Кларін, може призвести до створення в майбутньому своєрідної «едукосфери», поряд із інфо- та ноосферами, які вже формуються. Оцінюючи пріоритети ХХІ століття, будемо пам’ятати, що технологічний, соціальний та культурний прогрес зупиниться й приведе до катастрофи, якщо не буде вирішена в загальносвітовому масштабі проблема освіти (72).

Одним із інноваційних аспектів, на якому необхідно зосередити увагу при наданні вищої освіти є використання новітніх інформаційних технологій в навчальному процесі, а також не тільки їх використання, а і надання можливості майбутнім спеціалістам уміло користуватися ними. Виходячи з цього при отриманні вищої професійної освіти повинні бути вирішеними наступні задачі:

■ в процесі навчання з метою його ефективності, доступності та якості повинні максимально використовуватися інформаційні технології;

■ ті, хто навчається, повинні отримати спеціальні знання та навички з використання інформаційних технологій в предметній галузі їх майбутньої професійної діяльності;

■ повинні поглиблюватися та розширюватися знання про основи життєдіяльності в «інформаційному суспільстві» з урахування професійної орієнтації того, хто навчається.

Однім із найважливіших завдань розвитку сучасної освіти є включення циклу загальних природничонаукових дисциплін в гуманітарну освіту і відповідно циклу загальні гуманітарних дисциплін – в природничонаукову і технічну освіту.

Отже, сучасна освіта перебуває в пошуках нової стратегії мислення, спрямованої на парадигмальні трансформації в системі знання про людину, суспільство, природу, світ в цілому, і спрямована на впровадження інновацій.

До інновації в освіті відносяться також міжнародні освітні проекти, які діють в різних країнах світу, деякі діють в Україні. Світовий освітній простір об’єднує національні освітні системи різного типу та рівня, які значно різняться філософськими та культурними традиціями, рівнем цілей і завдань, своїм якісним станом. Тому слід вести мову про сучасний освітній простір, як про формуючий єдиний організм, при на яві в кожній освітній системі глобальних тенденцій і збереження різноманіття. В рішенні проблем світової освіти важливе значення мають крупні міжнародні проекти і програми, оскільки вони з необхідністю передбачають участь різноманітних освітніх систем.

До крупних міжнародних проектів відносять:

ЕРАЗМУС, мета якого полягає в тому, щоб забезпечити мобільність студентів Європейської Ради (наприклад, в межах програми до 10% студентів повинні пройти навчання в вузі іншої Європейської країни);

ЛІНГВА – це програма підвищення ефективності вивчення іноземних мов, починаючи з молодших класів;

ЕВРІКА – завдання якого складається з того, щоб здійснювати координацію досліджень з країнами Східної Європи;

ЕСПРІТ – проект, який передбачає об’єднання зусиль європейських університетів, науково-дослідницьких інститутів (НДІ), комп’ютерних фірм в створенні нових інформаційних технологій (НІТ);

ЄІПДАС – це програма в галузі удосконалення планування та управління освітою в арабських країнах;

ТЕМПУС – являє собою загальноєвропейську програму, яка орієнтована на розвиток мобільності університетської освіти;

ІРІС – це система проектів, яка спрямована на розширення можливостей професійної освіти жінок.

Також з’являються нові організаційні структури інтернаціональної властивості і міжнародні та відкриті університети.

Деякі основні освітні проекти і програми,

які діють на території України:

«Акт на підтримку свободи» - програма обміну майбутніми лідерами для учнів 9-10 класів. Учасники проходять тестування та співбесіду з представниками Аmerican Councils. Переможці вчаться в американських школах і живуть в американських сім’ях упродовж одного навчального року.

Програма стипендій імені Едмунда Маскі та «Акт на підтримку свободи» (Muskie/FSA Graduate) – навчання у провідних американських університетах з подальшим здобуттям ступеня магістра за фахами: управління в бізнесі, економіка, освіта, політика й управління в галузі охорони навколишнього середовища, міжнародні відносини, засоби масової інформації/журналістика, право, бібліотечна справа та інформатика, суспільна політика. Навчання від одного до двох років.

Програма обміну для студентів вищих навчальних закладів. (Eurasian Undergraduate Exchange Program(UGRAD). Цяпрограма Бюро у справах освіти і культури Держдепартаменту Сполучених Штатів Америки фінансується в межах Акта на підтримку Свободи і яку адмініструє Рада міжнародних наукових досліджень та обмінів (IREX). Вона дає можливість студентам 1,2,3 курсів вищих навчальних закладів навчатися протягом одного академічного року в університетах або два чи чотирирічних коледжах США без отримання ступеню.

За додатковою інформацією звертатися до American Councils (www.americancouncilskyiv.org.ua)

Програми DAAD для України:

«Studientstipendien» (від 10 до 24 місяців) – стипендії для випускників вузів усіх спеціальностей для навчання в магістратурі німецьких університетів.

Магістерська програма DAAD/Siemens (2 роки) – для студентів інженерних спеціальностей з дипломом щонайменше бакалавра, з добрим володіння м англійською мовою, віком до 27 років.

Стипендії DAAD-SAP (від 1 до 3 років) магістратура чи аспірантура для випускників вузів за спеціальністю інформатика та системне програмування, віком до 26 років для магістратури та до 32 років для аспірантури.

ERP (10 місяців: жовтень-липень) – спеціальні стипендії для тих, хто вивчає економіку. На момент подання документів студент має навчатися на 3 курсі, добре володіти німецькою мовою і мати вік до 32 років. (в Інтернеті на сторінці - kiev.daad).

Міжнародні освітні проекти в сучасному світів відіграють певну роль в інтеграційних процесах світового суспільства, і навіть з’явилося поняття «формування єдиного світового освітнього простору». В світі виділяють типи регіонів за ознакою взаємного зближення та взаємодії освітніх систем (А.П. Ліферов) (54; 55).

Перший тип складають регіони, які виступають інтеграторами інтеграційних процесів. Самим яскравим прикладом такого регіону може слугувати Західна Європа. Ідея єдності стала стрижнем будь-яких освітніх реформ 1990-х років в західноєвропейських країнах (проект «Європейське місце культури»). До першого типу також можна віднести США й Канаду.

До другого типу відносяться регіони, які позитивно реагують на інтеграційні процеси. В першу чергу це країни Латинської Америки. Латинська Америка реалізує програму під назвою «Основний проект ЮНЕСКО з освіти для країн Латинської Америки та Карибського басейну». Серед латиноамериканських країн Бразилія та Аргентина вже давно орієнтуються на американську модель освіти. Мексика та Коста-Ріка шукають інші шляхи розвитку освітньої системи, спираючись на тісний контакт з Європою. Латиноамериканські країни (особливо Мексика і Чилі) в питаннях освіти та культури розвивають співпрацю з Японією та країнами Азіатсько-Тихоокеанського регіону.

До третього типу відносяться ті регіони, які інертні до інтеграції освітніх процесів. В цю групу входить більша частина країн Африки до півдня від Сахари (окрім ЮАР), ряд держав південної та південно-східної Азії, невеликі острівні держави басейнів Тихого та Атлантичного океанів. В даних регіонах немає передумов для формування життєздатних національних систем вищої освіти. Реальну можливість підтримки зв’язків країн даного регіону із світовим науковим та освітнім суспільством вбачають в направленні студентів на навчання за границю. В таких країнах, як Буркіна Фасо, Мозамбік, Руанда, кількість студентів в розрахунку на 100 000 жителів коливається від 16 до 60 чоловік. Для порівняння: в республіці Корея - біля 4000; Лівані – біля 300, Аргентині – 3300, Венесуелі – біля 3000, США – біля 6000.

Наприкінці ХХ століття виділяються регіони, в яких з ряду економічних, політичних, соціальних причин порушується послідовність освітніх та інтеграційних процесів. До таких регіонів відносяться арабські країни, Східна Європа та країни колишнього СРСР, які зберігають загальні елементи інфраструктури освіт та які придатні для використання в інтеграційних процесах різного рівня та масштабу. Дані країни віддають пріоритет зв’язкам з навчальними закладами Заходу або зі своїми «заграничними» історичними сусідами.

Для педагогічних систем розвинутих країн характерна тенденція синтезу науки, освіти та виробництва через створення найкрупніших технополісів. Технополіси вражають своїми масштабами, науковим, освітнім і технічним потенціалом. В формуванні таких технополісів ведуча роль належить вищим навчальним закладам. Наприклад, в Японії 2/3 усіх наукових кадрів країни (біля 80 дослідницьких та навчальних закладів), де навчаються сотні тисяч студентів із 50 країн світу, зосереджені в такому центрі, який об’єднує в собі як фірми, так і вищи навчальні заклади й НДІ, в яких проводяться фундаментальні та прикладні дослідження. На базі ряду університетів на півдні Франції зосереджено крупний науковий потенціал «Дорога високої технології».

Формуванню єдиного світового освітнього простору сприяє розвиток дистанційних форм навчання. Системи дистанційного навчання засновані на використанні комп’ютерної мережі та супутникового зв’язку. Вони дозволяють вирішувати освітні завдання в масштабах цілих континентів. Так реалізується проект єдиного європейського навчального середовища. Шведський Балтійський університет, який об’єднує понад 50 університетів 10 країн балтійського регіону, слугує прикладом використання дистанційних методів. В США в програмі дистанційного навчання нараховується понад 1 000 000 студентів. В світі функціонують глобальні системи дистанційної освіти: «Глобальний лекційний зал», «Університет світу», «Міжнародний електронний університет», забезпечуючи обмін інформацією в оперативному режимі. Саме у зв’язку із розвитком дистанційної освіти, світова освіта отримала один із могутніх інструментів формування свого єдиного простору. Тепер він здібний залучати багато країн в інтеграційні процеси в сфері освіти та підготовки спеціалістів, вирівнюючи якісний стан складових світового освітнього простору.

Функцію нормативно-правової підтримки процесу розвитку світового освітнього простору виконує ЮНЕСКО. ЮНЕСКО підтверджує міжнародну значущість освіти в якості найважливішої складової економічного, соціального і культурного розвитку сучасного суспільства. Міжнародні правові акти ЮНЕСКО глобалізують сучасну освіту, виводячи на рівень першочергових завдань виховання людей в дусі миру, демократії та гуманізму, поваги прав людини, культурних цінностей і традицій інших народів, збереження оточуючого середовища.

Оскільки суттєвою особливістю методологічної свідомості нашого часу є розуміння все більшої інтеграції наукового знання, розглянемо певні загальні закономірності, запропоновані Р.С. Гуревичем (22):

■ діалектична єдність інтеграції та диференціації, які становлять дві взаємо проникливі сторони у розвитку наукового пізнання;

■ перевага інтегративної тенденції перед диференційною;

■ зростання рівня складності інтегративної науки у зв’язку з ускладненням її предмета, структури, функцій;

■ збільшення швидкості та потужності інтеграційних процесів відповідно до експотенціального зростання головних компонентів науки;

■ нерівномірність процесу інтеграції, яка пов’язана зі зміною конкретних інтегруючих факторів, зміною лідерства у науці та потребою в практиці;

■ зростання прогресивної частки тенденцій у русі наукового знання до єдності, у розвитку науково-технічного і соціального прогресу.

Інтеграція -сторона процесу розвитку, яка пов’язана із об’єднанням в ціле раніше різнорідних частин і елементів. Процеси інтеграції можуть мати місце як в межах системи, яка вже склалася, - в цьому випадку вони ведуть до підвищення рівня її цілісності і організованості, так і при виникненні нової системи із раніше не пов’язаних елементів. Інтегративний початок на елементарному рівні проявляється в процесі формування наукових понять та їх систем в навчальному пізнанні тих, хто навчається. Завдяки інтеграції послідовно здійснюючих дій, тих, хто навчається (дія із об’єктом матеріального вигляду, дія як зовнішньо мовленева діяльність, внутрішня мова як акт думки), об’єктивний зміст із оточуючого світу стає надбанням свідомості того, хто навчається. Інтеграція в більш ширшому, глобальному значенні – це об’днання, також і на міжнародному рівні, раніше, на перший погляд, неможливих навчальних закладів із спільною концепцією освіти. Формування умінь комплексно використовувати знання, вироблення оптимальних шляхів рішення складних освітніх завдань із урахуванням інтеграційних процесів в науці, суспільстві та пізнанні – основний напрямок розвитку освітньої системи в ХХІ столітті (74).


Поделиться:

Дата добавления: 2015-08-05; просмотров: 69; Мы поможем в написании вашей работы!; Нарушение авторских прав





lektsii.com - Лекции.Ком - 2014-2024 год. (0.005 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав
Главная страница Случайная страница Контакты