Шкала оцінювання: національна та ECTS

До уваги студентів:

Від 0 до 50 балів студенти набирають у поточному навчанні;

від 0 до 50 балів – на іспиті.

Якщо студент на іспиті набрав меньше 30 балів, то оцінка з іспиту «незадовільно».

Якщо студент на іспиті набрав 30 балів та більше, то вони сумуються з балами поточної успішності.

Слід зазначити, що студент отримує кредитну оцінку (число кредитів), тільки виконавши усі вимоги з прийнятого для цього курсу системи оцінювання (залік, іспит, інші форми).

Кредитно-модульна система є не тільки основою навчального процесу у традиційній вищій школі, а й елементом системи післядипломної освіти, перепідготовки і підвищення кваліфікації, в тому числі у системі дистанційного навчання, де її застосування найбільш ефективне, оскільки пов’язане із системою контролю – тестуванням. Тобто впровадження цієї системи забезпечує реалізацію одного із головних положень Болонського процесу – «навчання на протязі всього життя».

Розробляються рекомендації та здійснюються організаційні заходи з введення Додатку до диплома європейського зразка (Diploma Supplement), який планується запровадити не раніше 2009 року.

Важливим етапом у розв’язанні проблем вищої освіти має стати введення трициклової системи підготовки фахівців з вищою освітою: бакалавра, магістра, доктора філософії (PhD). Тут з’явилось чимало проблем, які негайно потрібно розв’язувати, зокрема на законодавчому рівні. Перший цикл - необхідно до кінця визначитися з місцем бакалавра в системі підготовки фахівців з вищою освітою. Так, насамперед, бакалавр повинен бути затребуваним на ринку праці, який є в багатьох європейських країнах. Треба сформувати громадську думку в кадрових службах про достатній рівень компетентності бакалавра, який може якісно виконувати свої функціональні обов’язки відповідно до сучасних вимог виробництва або соціальної сфери послуг.

Другий цикл - тільки успішний бакалавр може продовжувати навчання на наступному його циклі – магістратурі. Тому зараз розробляються механізми (перехідні програми, програми магістерської підготовки) щодо зарахування бакалаврів на магістерські програми.

Сьогодні вищі навчальні заклади і роботодавці обговорюють питання еволюції різних варіантів магістерських програм, зокрема:

1) залишити на другому циклі тільки програму підготовки магістра (але тоді загострюється проблема працевлаштування бакалавра і відповідної кількості осіб, що будуть мати доступ до магістерських програм);

2) реалізувати два варіанти магістерських програм – магістра академічного і професійного спрямування. Наприклад, для технічних спеціальностей – магістр науки та магістр інженерії. Остання програма більше зорієнтована на практичну діяльність.

За окремими напрямами освіти, щодо підготовки магістрів, необхідно визначитися з підготовкою фахівців за програмою інтегрованих магістрів, щоб максимально зберегти національний зміст підготовки фахівців. Інтегрований магістр – ступінь другого циклу вищої освіти, присвоєнню якого передує наскрізне навчання студента на двох початкових циклах вищої освіти (ступень бакалавра присвоюється, але диплом бакалавра студенту не видається). Під час зарахування на навчання у вищий навчальний заклад, абітурієнт добровільно зобов’язується навчатися до часу присвоєння ступеню магістра. Така схема може бути застосована не тільки при здобутті окремих спеціальностей таких, як медицина, ветеринарія, мистецьких напрямів та спеціальностей, пов’язаних з охороною життя людини, екологією, національною безпекою держави (атомна енергетика, транспорт, державні служби тощо). Також необхідно зберегти інтегрованого магістра у сфері педагогічної діяльності.

Третій цикл - доктор філософії (PhD). Непростою проблемою для України є організація навчання на третьому циклі. Основною причиною цього є традиційне існування двох наукових ступенів (кандидат наук, доктор наук). Кінцевий варіант адаптації підготовки фахівців до Болонських вимог в даному напрямку ще не визначено. Як альтернатива в Україні розробляються механізми введення провідними університетами докторського навчання як третього Болонського циклу відповідно до структурування докторських програм.

Також назріла потреба запровадження поєднаних ступенів, тобто присвоєння студентам одночасно 2-3 ступенів при навчанні в кількох вищих навчальних закладах – партнерах європейського простору вищої освіти. Багато українських ВНЗ працюють з європейськими університетами-партнерами. (наприклад, Національний технічний університет України – Київський політехнічний інститут, Харківський національний університет радіоелектроніки, Національний аграрний університет, Хмельницький національний університет та ін.).

Стосовно змісту надзвичайно важливим є те, що перелік нормативних навчальних дисциплін при підготовці фахівців за відповідною програмою бакалаврів повинен бути однаковим і обов’язковим. Ці дисципліни повинні вивчатися у всіх університетах України, що здійснюють підготовку за однаковим фахом, навіть в один і в той же семестр. Це найважливіший момент для сприяння мобільності студентів у межах держави. За таких умов для встигаючих студентів такий процес, як здача академічної різниці при переході з одного ВНЗ в інший повинен залишитися в минулому.

Серед багато чисельних проблем вищої освіті в України є і такі: проблема підготовленості високопрофесійних кадрів, мовна проблема, фінансування закладів освіти, впровадження інноваційних технологій, недосконала законодавча база в системі освіти тощо. І ці проблеми якомога швидше необхідно вирішувати, що б не залишатися так званою «країною третього світу».

Таким чином, особистість і суспільство початку ХХІ століття, як ніколи раніше зацікавлені в гнучких, адаптивних системах освіти, які передбачають можливість достатньо швидкої професійної переорієнтації, підвищення кваліфікації, саморозвитку на будь-якому відрізку життєвого шляху людини. І система навчання повинна бути готова надати для цього всі можливості. Цьому сприяє розвиток і поширення дистанційного навчання, інтеграція світового освітнього простору, кредитно-модульна система навчання тощо.

Тематика рефератів:

1.Виникнення і становлення університетів.

2. Сутність інновації у вищій школі.

3. Розвиток міжнародного університетського співробітництва.

4. Університетська освіта та Болонський процес.

5.Інформатизація університетської освіти.

6. Види і цілі НДРС (науково-дослідної роботи студентів).

7. Етапи наукового дослідження.

8.Робота з навчальною та науковою літературою.

9.Сутність та завдання самостійної роботи студентів.

10. Рекомендації щодо підготовки до семінарських занять.

11. Загальні рекомендації що до роботи на лекції.

12.Рекомендації щодо підготовки до екзаменів.

13. Формування творчого спеціаліста в умовах сучасного вузу.

14. Методики які сприяють покращенню пам’яті .

15. Загальна характеристика навчальної діяльності студентів у вузі.

16.Засвоєння знань як процес навчальної діяльності. Етапи засвоєння.

17.Розвиток університетської освіти в Україні.

18. Організація економічної освіти в вищих навчальних закладах України.

19.Організація економічної освіти в вищих навчальних закладах зарубіжних країн.

20.Сутність і особливості лекційної форми організації навчання в вищих навчальних закладах.

21. Сутність і особливості семінарсько-практичних занять в вищих навчальних закладах.

22. Рекомендації щодо організації презентації студентських робіт (доповіді, реферати, курсові роботи, дипломні роботи).

23. Розвиток системи контролю та оцінювання знань, умінь в вищих навчальних закладах.

24. Історія виникнення та розвитку КНЕУ.

25. Студенство та студентська група: історія виникнення та розвиток.

26. Історія виникнення та розвитку кафедри як підрозділу університету.

27. Історія виникнення та розвитку деканату.

28. Методи навчання які використовуються в сучасному вузі.

29. Розвиток і перспективи дистанційного навчання.

30. Характеристика програм з обміну студентами.