Функції та роль процента.

Позичковий процент виконує функції розподілу прибутку,збереження позичкового капіталу та стимулювальну.Щодо розподільної функції, то, як уже зазначалося, прибуток,отриманий позичальником з використанням позичкового капіта-лу, розподіляється на дві частини — позичковий процент і під-приємницький дохід. Пропорція такого розподілу обумовлюєтьсядією перелічених вище чинників і закріплюється кредитною уго-дою. Функція збереження позичкового капіталу полягає в тому, щоза допомогою процента кредиторові забезпечується поверненнявід позичальника як мінімум вартості, рівноцінної тій, яка буланадана в кредит. Особливо дія цієї функції проявляється в пері-оди високих темпів інфляції. Адже інфляція породжує процент-ний ризик — небезпеку втрат: у кредиторів — унаслідок знижен-ня реальних процентних ставок за кредити відносно темпівінфляції, у боржників — при їх підвищенні. Стимулювальна функція процента полягає в тому, що вінспонукає позичальника ефективно використовувати передусімвласний капітал, а також надані йому кредитором у тимчасовекористування кошти: тримати на оптимальному рівні виробничізапаси, прискорювати процес виробництва і реалізації продук-ції, своєчасно розраховуватись зі своїми кредиторами. Функції процента визначають його роль у суспільстві. Насам-перед процент сприяє ефективнішому використанню кредиту,зміцненню комерційного чи господарського розрахунку. Процент сприяє й ефективнішому використанню суб'єктамигосподарювання своїх власних грошових коштів. Тримаючи їх убанку, на поточному чи депозитному рахунку, вони мають мож-ливість отримати додаткові доходи. Велику роль відіграє процент у стимулюванні населення фор-мувати свої заощадження та зберігати їх у банках. По-перше,отриманий процент захищає ці заощадження від знецінення вна-слідок інфляції. По-друге, процент на вклади є додатковим дохо-дом населення. По-третє, завдяки проценту населення широковтягується у фінансову систему, стає її активним суб'єктом

128. Сутність, призначення та види фінансового посередництва.Грошовий ринок за характером зв’язку між кредит–ми та позичальниками поділяється на два сектори: сектор прямого фін–ня та непрямого (опосередкованого) фін–ня. У секкторі непрямого фін–ня поряд з двома ббазовими суб’єктами, які умовно можна назвати кредитор–заощадник та позичальник–витратник, з’являється третій економічний суб’єкт, який є самостійним та рівноправним суб’єктом грошового ринку. Подібно до базових, він формує власні зобов’язання та вимоги та на цій підставі емітує власні фінансові інструменти, які стають об’єктом торгівлі на грошовому ринку. Це фінансові посередники, а їх діяльність з акумуляції вільного грошового капіталу та розміщення його серед позичальників–витратників наз–ся фінансовим посередництвом. Прибутки фін–х посер–в формуються як різниця між доходами від розміщення акумульованих коштів і витратами, пов’язаними з їх залученням. Так, страхова компанія, акумулюючи кошти своїх клієнтів, створює нове зобов’язання – поліс, а розміщуючи ці кошти в банках чи цінних паперах, створює нову вимогу до позичальника. Загальна схема фін–го посередництва: Кредитори (дом–ні господарства, фірми, уряд, нерезиденти); Позичальники (фірми, дом–ні госп–ва, уряд, нерезиденти), а між ними фін–сові посередники. Зв’язки: кредитори до фп–гроші, а назад–зобов’язання. Позичальники до фп–вимоги, а назад–гроші. Економічне призначення фін посер–в полягає в забезпеченні базовим суб’єктам грошового ринку максимально сприятливих умов для їх успішного функціонування, на підвищення ефективності діяльності суб’єктів реальної економіки. Переваги фін–го посер–ва: оперативне розміщення вільних коштів в доходних активах, скорочення витрат баз–х суб–в на формування вільних коштів,послаблення фінансових ризиків,збільшення доходності позичкових капіталів тощо. Види фін–х посер–в: Вітчизняна літ–ра:1)банки, 2)небанківські фінансово–кредитні установи (парабанки). Американська літ–ра: 1)депозитні інституції, 2)договірні ощадні інституції, 3)інвестиційні посередники.Більш правомірним є класифікація фін–х посередників за одним критерієм (а не за трьома, як у амер–й літ–рі) – участь їх у формуванні пропозиції грошей: 1)банки, які через грошово–кредитний мультиплікатор здатні впливати на пропозицію грошей; 2)небанківські фін–ві посередники (фін–кред установи), які такої здатності не мають. Усередині кожної з цих груп ще класиф–ї: напр–д, банки ділові та центральні, універсальні та спеціалізовані тощо.