Еволюція інтелектуальної власності.

Інтерес до інтелектуальної власності полягає в тому, що вона може приносити прибуток або іншу користь. Але до того, як буде отримано прибуток від об’єкта права промислової власності, спочатку потрібно вкласти значні кошти на його створення, набуття прав та доведення до робочого стану.

Недобросовісний конкурент, що скористається готовим об’єктом промислової власності, матиме конкурентні переваги перед право власником, оскільки він не несе витрат на створення та підтримання чинності зазначеного об’єкта.

Мабуть уперше на цю обставину звернули увагу в Англії в період швидкого розвитку мануфактури. Уже на початку ХІV століття королівською владою там надавалися особливі привілеї особам, які займалися створенням нових виробництв. Така підтримка прийняла форму дарування особі, що впровадила нову технологію, виключного права користування цією технологією протягом часу, достатнього для її освоєння. Виключне право давало розробнику перевагу в конкурентній боротьбі. Королівство, своєю чергою, одержувало нову технологію виробництва, що сприяло зміцненню його економічного стану.

Такі права закріплювалися документом, що називався патентною грамотою. У 1628 році був прийнятий статус про монополії. Відповідно до цього статусу втрачали силу всі монополії, дарування і пільги, за винятком “будь-яких патентних грамот і грамот на привілеї на термін, який дорівнює 14 рокам чи менше, що повинні від цього часу видаватися на виключне право на виготовлення будь-якого виду нових виробів у межах цього королівства дійсному і першому винахіднику таких виробів, яким ніхто інший з часу видачі таких патентних грамот і грамот на привілеї не повинен був користуватися”.

Іншим об’єктом промислової власності, історія якого виходить з глибини століть, є торгівельні марки (знаки). Такі знаки у вигляді символів зображувалися ремісниками на товарах, що виготовлялися ними, або ставилися скотарями як “клеймо” на тварині. Однак, незважаючи на поважний вік, ці знаки реалізували важливий елемент законодавства про торгівельні марки, що діє донині, а саме: фіксували зв’язок між товаром і виробником.

Еволюція авторського права і суміжних прав.

Після винаходу Гуттенбергом у ХУ столітті друкарського верстата різко різ обсяг продажів, а, отже, і доходів друкарів і продавців. Тому автори книг порушили питання про захист своїх прав. Унаслідок цього в Англії в 1709 році парламентом був прийнятий відомий Статут королеви Анни – перший закон про авторське право. Закон забезпечував автору виключне право друкувати і публікувати книгу протягом 14 років від дати першої публікації, а також передавати це право видавцеві, що звичайно і робилося. Закон передбачав також повторний термін охорони на 14 років, який надавався автору за життя. Таким чином, загальний термін охорони авторського права становив 28 років з дати першої публікації. Відносно книжок, уже надрукованих на момент прийняття Закону, передбачався єдиний термін охорони протягом 21 року. Особлива увага приділялася охороні від несанкціонованого копіювання опублікованих творів.

На практиці найбільшу вигоду отримали видавці-книготоргівці. Закон встановлював умови реєстрації і депонування: опубліковані книжки повинні були реєструватися в Центрі книговидання, а копії депонуватися для користування в університетах і бібліотеках (кількість копій в кінцевому підсумку досягла дев’яти).

У Франції перехід від системи привілеїв до системи авторського права був частиною загальних змін у житті країни, зумовлених революцією, що скасували привілеї всіх видів, включаючи привілеї видавців. У 1791 і 1793 роках Конституційна асамблея прийняла два декрети, які заклали основу французької системи авторського права. Декретом 1791 року забезпечувалося право автора на публічні виконання протягом усього його життя, а також протягом 5 років після його смерті на користь його спадкоємців і осіб, яким відступалося це право. Декретом 1793 року автору надавалося виняткове право перевидання його творів протягом життя, а також 10 років після його смерті на користь його спадкоємців і правонаступників.

Як бачимо, таке вирішення питання відрізняється від норм Статуту Анни. У Франції ці права розцінюються як “права автора” і використовуються протягом життя автора незалежно від опублікування і дотримання такої формальності як реєстрація. Однак і в Англії, і у Франції ці права розглядали, по суті, як права власності, забезпечуючи автору чи його спадкоємцям або правонаступнику майнову цінність твору, що охороняється.

Наступний імпульс розвитку авторського права додали філософи Німеччини, зокрема Еммануїл Кант. Вони бачили в авторському праві не просто форму власності, що забезпечує економічну вигоду для автора, а щось більше – частину своєї особистості. Зрештою, ця ідея призвела до створення системи немайнових або моральних прав, тобто інтелектуальної власності.

Міжнародний період охорони авторських прав розпочався з підписання Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів у 1886 році. Подальші перегляди Бернської конвенції вдосконалювали міжнародну систему охорони авторського права, враховуючи досягнення технічного прогресу, що стосуються авторського і суміжних прав.

Еволюція інтелектуальної власності в Україні.

В історичному минулому України ніколи не мала власної правової охорони об’єктів промислової власності. У дореволюційній Росії патентна охорона винаходів була започаткована в 1812 році.

В 1919 р. більшовики права на винаходи, по суті, націоналізували. Під час НЕПу, у 1924 р., радянська влада дещо відступила, й відбулося поновлення патентної охорони винаходів. З 1931 й до 1991 року винаходи вітчизняних заявників охоронялися, як правило, авторськими свідоцтвами, які посвідчували виняткові права держави на відповідні винаходи.

Після проголошення у 1991 році незалежності України почалося формування спеціального законодавства, що регулює правовідносини у сфері інтелектуальної власності.

Принциповим моментом у розбудові законодавства про інтелектуальну власність стало прийняття у 1996 році Конституції України, яка проголосила: “Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами інтелектуальної, творчої діяльності”.

За роки незалежності створено 10 спеціальних законів України з питань інтелектуальної власності. Багато норм, що регулюють правовідносини у сфері інтелектуальної власності, містяться у загальних законах.

Завершальним акордом у розбудові законодавства України у сфері інтелектуальної власності стало прийняття у 2003 році Верховною Радою України Цивільного кодексу України, книга ІУ якого має назву “Право інтелектуальної власності”.

Міжнародні конвенції та договори, до яких приєдналася Україна, це також важливе джерело права інтелектуальної власності.