Студопедия

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника



Оцінка вартості об’єктів права інтелектуальної власності.




Читайте также:
  1. Communio. Право на долю вещи и доля права на вещь (реальная и идеальная доли). Правовой режим res communes.
  2. I. ПЕРЕЛІК НАЙМЕНУВАНЬ ОБ’ЄКТІВ КЛАСИФІКАЦІЇ, КЛАСИФІКАЦІЙНИХ УГРУПУВАНЬ ТА ЇХ КОДОВИХ ПОЗНАЧЕНЬ
  3. II.отношение объединения “Свидетели Иеговы” к правам и свободам человека и гражданина.
  4. III. Государство и муниципальные образования как субъект гражданского права
  5. III. Система гражданского права.
  6. IV. Отграничение гражданского права от других отраслей права.
  7. Negotiorum gestio. Права и обязанности сторон.
  8. Quest14Функции международного права
  9. Quot; Права человека
  10. Quot;Салічна правда" – пам’ятка ранньофеодального права франків.

У практиці ведучих фірм широко поширені ліцензійні стратег, що дозволяють виявляти і проводити в життя всі можливі шляхи ефективної реалізації перспективних науково-технічних досягнень. Під ліцензійною стратегією розуміється спланована на тривалу перспективу діяльність власників інтелектуальної власності з метою одержання максимального ефекту від використання на ліцензійній основі науково-технічних досягнень.

Аналіз закордонних публікацій і міжнародного досвіду ліцензійної діяльності дозволяє виявити ряд ліцензійних стратегій:

  • продаж продукції, зробленої з використанням винаходів і інших об'єктів інтелектуальної власності, (стратегія продажу товарів);
  • передача об'єктів інтелектуальної власності між юридично і фінансово незалежними учасниками ліцензійних договорів (класична стратегія);
  • внутріфірмова передача об'єктів інтелектуальної власності на основі міжнародних ліцензійних договорів, що укладаються між родинними компаніями транснаціональних корпорацій (внутріфірмова ліцензійна стратегія);
  • коаліційна передача об'єктів інтелектуальної власності в рамках міжнародних фірмових угод (квазиінтернаціоналізація з ринковою і виробничою стратегіями);
  • змішана передача об'єктів інтелектуальної власності (стратегія рівнобіжного застосування продажу товару з передачею технологій на основі ліцензійних договорів).

Як уже відзначалося, стратегія продажу товарів, зроблених на власному виробництві, економічно найбільше вигідно, однак не завжди здійснено.

Найбільший обсяг ліцензійної торгівлі (більше ніж 60%) характерне для внутріфірмової передачі інтелектуальної власності, використовуваної транснаціональними корпораціями.

У ліцензійній діяльності широко використовують змішані ліцензійні стратеги для того самого винаходу в залежності від кон'юнктури, що складається на ринку.

На основі вищевказаних стратегій розробляється довгострокова ліцензійна політика.

Конкурентноздатність винаходів і інших об'єктів інтелектуальної власності – необхідна умова для їхньої реалізації на ринку у формі ліцензій.

Фактори конкурентноздатності:

  • науково-технічні;
  • виробничі;
  • правові;
  • ринкові;
  • торгово-політичні.

На сьогоднішній день оцінка вартості прав інтелектуальної власності є одним із самих проблематичних питань і в той же час одним із необхідних інструментів механізму комерціалізації. Будь-яка форма комерціалізації об’єктів права інтелектуальної власності передбачає визначення вартості прав на ці об’єкти. При цьому потреба в оцінці не вичерпується продажем патентів, свідоцтв, авторських прав або ліцензій чи створенням підприємств. Оцінку проводять при визначенні розміру збитків право власників, при інвестуванні фінансових ресурсів у науково-дослідну розробку, при постановці об’єктів права інтелектуальної власності на бухгалтерський облік як нематеріальних активів, при страхуванні, у разі банкрутства підприємства в процесі його ліквідації з метою задоволення позовів кредиторів тощо.



Оцінка дозволяє не тільки визначити цінність (вартість) цього ресурсу для власника, але й визначити його ринкову цінність, рівень затребуваності об’єкту на ринку, і як наслідок, подальшу стратегію діяльності власника щодо його впровадження та реалізації.

Зазвичай оцінюються майнові права на такі об’єкти права інтелектуальної власності:

  • літературні та художні твори;
  • фонограми, відеограми, комп’ютерні програми;
  • компіляції даних (бази даних);
  • виконання;
  • передачі (програми) організації мовлення;
  • винаходи, корисні моделі, промислові зразки;
  • компонування (топографії) інтегральних мікросхем;
  • раціоналізаторські пропозиції;
  • сорти рослин, породи тварин;
  • комерційні (фірмові) найменування, торговельні марки (знаки для товарів і послуг), географічні зазначення;
  • комерційні таємниці;
  • інші об’єкти, що згідно із законодавством належать до об’єктів права інтелектуальної власності.

Розроблені на сьогодні оцінки вартості інтелектуальної власності є або якісними, або кількісними. Якісні методи, засновані на різних критеріях оцінки, забезпечують одержання різних балів або рейтингів. Кількісні методи надають дійсні числові вираження для оцінки вартості.



На практиці використовуються три основні підходи розрахунку вартості інтелектуальної власності:

· витратний;

· порівняльний;

· дохідний.

Підхід до оцінки – це загальні способи визначення вартості прав на об’єкти інтелектуальної власності, які базуються на основних принципах оцінки. Вибір підходу до оцінки проводиться залежно від конкретного об’єкта, мети оцінки й обраного для оцінки виду вартості.

Витратний відхід заснований на обліку принципів корисності й заміщення. Він пропонує визначення поточної вартості витрат на відтворення або заміщення об’єктів оцінки в поточних цінах і наступне коригування (зменшення) на суму зносу (амортизації).

Витратний підхід застосовується для оцінки тих об’єктів, які створені самим право володільцем і для яких на дату оцінки не існує активного ринку (науково-дослідні і дослідно-конструкторські розробки, програмні продукти спеціального призначення та інші).

Порівняльний підхідполягає в тім, що вартість прав інтелектуальної власності визначається шляхом зіставлення цін недавніх продажів подібних об’єктів. Хоча подібний підхід до оцінки, на перший погляд, виглядає досить простим і прямолінійним, на практиці його застосування пов’язане з безліччю труднощів і умовностей. У першу чергу, наявність таких труднощів обумовлена тим, що не існує двох абсолютно однакових об’єктів інтелектуальної власності. Країна, вид об’єкта, строк правової охорони, склад авторів, умови фінансування, час продажу – от лише деякі з позицій, за якими як правило, об’єкти мають відмінності. Причому деякі відмінності можуть змінювати свій внесок у ОІВ відповідно до змін ринкової ситуації. Інформація про економічні характеристики й умови продажу часто є недоступною або неповною, тому в таких випадках порівняльний підхід може лише окреслити діапазон, у якому найбільш імовірно перебуватиме величина ринкової вартості. Саме тому оцінка об’єктів інтелектуальної власності на основі цього підходу варто виконувати обережно.



Перевагою порівняльного підходу є те, що він дозволяє визначити так звану справедливу ціну, яка щонайкраще відповідає ситуації на ринку.

Необхідною умовою для застосування ринкового підходу є ефективно працюючий ринок і доступ до бази даних продажів аналогічних об’єктів інтелектуальної власності. На жаль, в Україні ще не сформувався повноцінний ринок об’єктів інтелектуальної власності, тому використання цього підходу для оцінки цих об’єктів у даний час є проблематичним.

Дохідний підхід базується на врахуванні принципів найбільш ефективного використання та очікування, відповідно до яких вартість об’єкта оцінки визначається як поточна вартість очікування доходів від найбільш ефективного використання об’єкта оцінки, включаючи дохід від його можливого перепродажу. Формалізується даний підхід шляхом перерахування майбутніх грошових потоків, які генерує об’єкт інтелектуальної власності, в поточну вартість.

Основними методами дохідного підходу, що застосовуються для оцінки майнових прав інтелектуальної власності, є метод непрямої капіталізації (дисконтування грошового потоку) та метод прямої капіталізації доходу. При цьому грошовим потоком чи доходом можуть бути:

· різниця між прибутком суб’єкта права інтелектуальної власності, отриманого в результаті використання об’єкта права інтелектуальної власності, та прибутком, отриманим без використання такого об’єкта;

· додатковий прибуток, який отримано суб’єктом права інтелектуальної власності в результаті використання об’єкта права інтелектуальної власності;

· ліцензійний платіж за надання прав на використання об’єкта права інтелектуальної власності.

Усі ці дії в процесі оцінки інтелектуальної власності можна об’єднати в одне поняття – організація оцінки інтелектуальної власності.

Обсяг і послідовність процесу оцінки об’єктів права інтелектуальної власності можуть залежати як від мети оцінки, так і від виду обумовленої вартості.

Здебільшого процедура оцінки майнових прав інтелектуальної власності включає послідовність дій:

· експертиза ОІВ;

· правова експертиза;

· визначення виду вартості, що розраховується, вибір відповідного підходу і методу оцінки вартості;

· збір інформації для проведення оцінки;

· розрахунок вартості;

· підготовка звіту про оцінку.

Під час обстеження об’єкта права інтелектуальної власності, яке проводиться з метою правової експертизи, з’ясовується наявність матеріального носія об’єкта та документів, що засвідчують майнові права інтелектуальної власності і факт видачі дозволу на використання об’єкта права інтелектуальної власності. До таких документів належать:

· патент (деклараційний патент) – для винаходів, корисних моделей, промислових зразків, сортів рослин, порід тварин;

· авторське свідоцтво СРСР на винахід;

· свідоцтво – для торговельних марок (знаків для товарів і послуг), компонування (топографії) інтегральних мікросхем;

· договір про створення за замовленням і використання об’єкта права інтелектуальної власності;

· договір про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності;

· ліцензійний договір;

· договір комерційної концесії;

· договір про трансфер технологій;

· інші договори щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності;

· виписка з відповідних державних реєстрів;

· інші документи, пов’язані з ідентифікацією майнових прав інтелектуальної власності.

Останнім етапом організації оцінки інтелектуальної власності є складання звіту.

У звіті в обов’язковому порядку вказується дата проведення оцінки, законодавчо-нормативні акти й стандарти оцінки, які використовується, мета проведення оцінки, а також інші відомості, необхідні для повного та аргументованого тлумачення результатів оцінки, які відображені у звіті.

 

 


Дата добавления: 2015-08-05; просмотров: 5; Нарушение авторских прав







lektsii.com - Лекции.Ком - 2014-2021 год. (0.017 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав
Главная страница Случайная страница Контакты