Функційно-стилістична диференціація української літературної мови

Лекція 1

Стилістична диференціація української літературної мови.

Характеристика офіційно-ділового стилю

План

1. Функціонально-стилістична диференціація української літературної мови.

2. Офіційно-діло­вий стиль як компонент системи української літературної мови і як основа ділового спілкува­ння. Характеристика офіційно-ділового стилю на всіх мовних рівнях.

3. Підстилі офіційно-ділового стилю.

Література

1. Глущик С.В., Дияк О. В., Шевчук С.В. Сучасні ділові папери. – К.: А.С.К., 2001.
2. Діденко А.Н. Сучасне діловодство. – К.: Либідь, 1998.
3. Загнітко А.П., Данилюк І.Г. Українське ділове мовлення: професійне і непрофесійне спілкування. – Донецьк: ТОВ ВКФ ”БАО”, 2007.
4. Зубков М. Сучасна українська ділова мова. – Х.: СПД ФО Співак Т.В., 2006. – 448 с.
5. Культура фахового мовлення/ За ред. Н. Д. Бабич. – Чернівці: Книги – ХХІ, 2006.
6. Мацюк З. Станкевич Н. Українська мова професійного спілкування. – К.: Каравела, 2008.
7. Пентилюк М. У., Руденко Л.М., Іващенко О.В. Культура ділового мовлення. – Херсон: Титан, 2005.
8. Плотницька У.М. Ділова українська мова. – К.: Центр учбової літератури, 2008.

Функційно-стилістична диференціація української літературної мови

У цілому мовний стиль визначається як «сукупність засобів, вибір яких зумовлюється змістом, метою та характером висловлювання» (Пономарів О.Д. Стилістика сучасної української мови. — Тернопіль, 2000. — С. 6).

Функційний стиль — це різновид мови, який обслуговує ту чи ту сферу суспільно-мовної практики людей і характеризується сукупністю засобів. У сучасній українській літературній мові розрізняються стилі: розмовний і книжні, до останніх належать публіцистичний, офіційно-діловий та науковий. Окремо виділяється художній стиль. Питання про його місце у літературній мові викликає суперечки серед науковців. На думку окремих дослідників, він є функціональним стилем, інші мовознавці наділяють його особливим статусом, виходячи з того, що мова художньої літератури має “багатостильовий” характер, оскільки містить елементи всіх стилів, зокрема територіальні й соціальні діалекти.

Найпоширенішою є класифікація, за якою виділяють п'ять функціональних стилів: розмовний, науковий, офіційно-діловий, публіцистичний, художній. Використання того чи іншого стилю зумовлюється метою і завданнями спілкування, а також ситуацією мовлення. Кожен стиль характеризується певною властивою йому системою мовних засобів і стилістичними нормами, проте може містити й елементи іншого стилю.

Студенти заповнюють таблицю:

У кожному зі стилів, у свою чергу, можуть бути виділені кілька підстилів. Розмовний стиль, наприклад, має два різновиди: розмовно-офіційний і розмовно-побутовий. Науковий стиль поділяється на власне науковий, науково-навчальний і науково-популярний підстилі. У публіцистичному стилі відповідно до специфіки засобів масової комунікації виділяють газетно-публіцистичний, радіо-, тележурналістський та ораторський підстилі. Офіційно-діловий стиль розпадається на такі підстилі: власне законодавчий (мова законів), дипломатичний (мова міжнародних документів) і канцелярський (мова ділових паперів).

Наявність стилів пов’язують також із різною функціональною спрямованістю мовних підсистем. Для розмовного стилю — це безпосереднє спілкування, для публіцистичного — політичний вплив, для наукового — обмін науковою інформацією, для офіційно-ділового — повідомлення фактів державного чи приватного значення, для художнього стилю — створення художніх образів.

Кожен із стилів виступає у певній соціально значущій сфері. Розмовний стиль побутує у повсякденному неспеціальному спілкуванні. Публіцистичний стиль пов’язаний із суспільно-політичною сферою життя, науковий стиль обслуговує науку і виробничо-технічну сферу, офіційно-діловий стиль — це стиль ділових паперів і спеціального спілкування в економічній та юридичній сферах, а також у державних установах, художній стиль використовується у творах художньої літератури.

Кожен із функціональних стилів має свої особливості в лексиці, фонетиці, фразеології, морфології, синтаксисі, у використанні емоційно-оцінних та експресивних засобів, однак у будь-якому стилі переважають загальномовні, чи міжстильові, норми — орфоепічні, орфографічні, лексичні, граматичні. Розглянемо найважливіші особливості кожного зі стилів. Центральне місце у всіх мовах належить розмовному стилеві, що вважається “нейтральним” різновидом літературної мови, на тлі якого виявляються особливості інших функціональних стилів.

Розмовний стиль застосовується в широкому повсякденному неспеціальному спілкуванні, у таких мовних ситуаціях, в яких відсутнє попереднє обдумування висловлювання, спеціальний добір мовних засобів. Цей стиль характеризується невимушеністю, особливим емоційним забарвленням, виразністю. У розмовному стилі широко вживається розмовна лексика і фразеологія, часто з яскравим емоційним забарвленням, просторічна лексика (завучка, директорша, стипуха, класно, запаритись (“втомитись”), рубати (“їсти”). Синтаксичними особливостями розмовного стилю є вживання неповних речень, слів-речень, звертань, вставних слів, зворотний порядок слів.

Для наукового стилю характерні попереднє обдумування висловлювання, його логічна стрункість, точність у поясненні фактів. Наукові роботи відзначаються монологічним характером. Лексика характеризується нейтральністю. Характерною рисою наукового стилю є наявність термінології. Специфіка стилю яскраво виявляється на морфологічному рівні, зокрема у таких особливостях: заміна особового займенника я авторським ми (“Ми прийшли до висновку…”; “Ми погоджуємося з нашим опонентом…”; “Ми пропонуємо таке вирішення проблеми…”); абстраговане, “позачасове” вживання дієслівної категорії часу (“Правопис охоплює орфографію і пунктуацію”; “Рекуператори використовуються в металургійній і хімічній промисловості”; “З газосилікату виготовляють тепло- і звукоізоляційні вироби”; “Гатерія живиться комахами, молюсками, яких добуває вночі”); використання типових сполучників і відносних слів (залежно від того, що; після того, як). Характерними для синтаксису наукового стилю є складні речення різних типів, відокремлені звороти, конструкції з однорідними членами речення, а також прямий порядок слів.

Публіцистичний стиль використовується для агітації та пропаганди. Це стиль суспільно-політичної літератури, газет, журналів, виступів на зборах тощо. Публіцистичний стиль характеризується використанням суспільно-політичної лексики і фразеології, різних термінів (наукових, політичних, спортивних і т. ін.). Цьому стилю притаманне вживання зображувально-виражальних засобів (епітетів, порівнянь, метафор тощо). Синтаксис публіцистичного стилю відзначається використанням спонукальних і окличних речень, риторичних питань, звертань, зворотного порядку слів.

Основна особливість художнього стилю — образність, створення образів мовними засобами. Цей стиль використовується при написанні художніх творів — романів, повістей, оповідань тощо. Характерною рисою художнього стилю є наочність, конкретність, емоційність зображення, які дозволяють автору впливати на читача. У художніх творах широко використовуються зображувально-виражальні засоби. Типовим для художнього стилю є включення фрагментів різних стилів. Іноді письменники використовують у своїх творах слова нелітературної мови — діалектизми, жаргонізми, просторіччя, вульгаризми. Стиль художньої літератури в кожному художньому творі відображає творчу індивідуальність автора.

Офіційно-діловий стиль обслуговує законодавство, адміністративно-господарську діяльність та інші ділянки життя, пов’язані з діловодством і документацією. У діловій мові реалізуються такі функції мови, як інформативна (повідомлення) і волюнтативна (вплив). Наприклад, такі документи, як автобіографія, акт, оголошення, складаються з метою повідомити про щось, а розпорядження містить наказ виконати якісь дії.