ЕКОНОМІЧНА СУТНІСТЬ ІНВЕСТИЦІЙ

Світовий досвід свідчить, що країни не в змозі розвивати свою еко­номіку без залучення та ефективного використання інвестицій. Акумулюю-чи приватний, державний або іноземний капітал, забезпечуючи доступ до сучасних технологій та менеджменту, інвестиції не тільки сприяють форму­ванню національних інвестиційних ринків, але й пожвавлюють ринки това­рів та послуг. Крім того, інвестиції, зазвичай, сприяють заходам макроеко-номічної стабілізації та дозволяють вирішувати соціальні проблеми транс­формаційного періоду.

Дослідження інвестиційної сфери економіки завжди перебувало в центрі уваги економічної думки. Цс обумовлено тим, що категорія інвести­цій є базовим елементом повсякденної господарської діяльності суб'єктів ринку та процесу економічного зростання держав світу.

У науковій літературі під інвестиціями традиційно прийнято ро­зуміти здійснення певних економічних проектів у теперішній час, щоб в майбутньому одержати доходи. Такий підхід до розуміння інвестицій є домінуючим, як у вітчизняній, так і в закордонній економічній літе­ратурі.

Водночас поняття «інвестиції» є занадто всебічним, щоб дати йому єдине та вичерпне визначення. У різних розділах економічної науки та різних галузях практичної діяльності його тлумачення має свої особливос­ті.

Наприклад, у макроскономіці інвестиції визначають як частину сукупних витрат, що складається з витрат на нові засоби виробництва, житло або збільшення товарних запасів. Таким чином, інвестиції - це частина валового внутрішнього продукту, яка не спожита у поточному періоді, а забезпечує приріст капіталу в економіці країни у майбутньо­му.

Мікроекономіка розглядає інвестиції як процес створення нового ка­піталу (у т. ч. засоби виробництва і людський капітал), а в теорії фінансів під інвестиціями розуміють придбання реальних чи фінансових активів з метою отримання прибутку.

На відміну від бухгалтерського обліку, історія якого нараховує не од­не тисячоліття, інвестування як самостійна наука сформувалась відносно недавно. Окремі розробки з теорії велись ще до другої світової війни. Проте вважається, що початком цього процесу була перша половина 50-х років, коли М. Марковіц у своїх роботах заклав основи сучасної теорії інвестицій-

ного портфеля [13] . Таким чином, власне, була викладена методологія при­йняття рішень в галузі інвестування, а також був запропонований відповід­ний науковий інструментарій.

Подальшого розвитку теорія набула у дослідженнях, присвячених цінним паперам, створенню концепції ефективності ринку капіталу, моде­лям оцінки ризику та дохідності та їх емпіричному підтвердженні, розробці нових фінансових інструментів тощо.

Варто зауважити, що формування західної наукової думки щодо інве­стування здійснювалось на основі вчення про фінанси. Саме в рамках теорії фінансів сформувалась прикладна дисципліна "інвестиційний менеджмент" як наука, яка присвячена методології та техніці управління інвестиціями компанії, та яка поєднує три взаємопов'язаних напрями, що складають сер­цевину процесу управління інвестиціями компанії:

* інвестиційна політика (тобто дії, пов'язані з розміщенням інвес­тиційних ресурсів);

* управління джерелами коштів (тобто - звідки брати кошти і якою повинна бути оптимальна структура джерел фінансування);

* дивідендна політика (в яких обсягах та в якому вигляді виплачу­вати дивіденди).

У другій половині 50-х років починають проводитися інтенсивні дос­лідження щодо теорії структури капіталу та ціни джерел фінансування, а також щодо вибору інвестиційної політики. С загальновизнаним, що основ­ний внесок розробку у цих питань зробили Ф. Модільяні та М.Мілдер у 1958 році, які дослідили проблеми витрат фінансового ринку загалом, а та­кож поставили під сумнів поняття, що борг с дешевшим власного капіталу 114], а також Вільям Шарп, який вперше в 1964 році сформулював модель оцінки капітальних активів (МОКА) [15, 16].

Вагомість них розробок для розвитку сучасної теорії економіки, фі­нансів та інвестування підкреслює Нобелівська премія з економіки, яку отримали М. Марковіц, Ф. Модільяні, М. Міллер та Вільям Шарп.

Поняття «інвестиція» походить від латинського терміна invest, що означає «одягати». У широкому розумінні цієї категорії інвестиції є вкла­данням капіталу з метою його майбутнього зростання. При цьому приріст капіталу повинен бути достатнім, щоб компенсувати інвестору відмову від використання ним наявних коштів на споживання в поточному періоді, оде­ржати винагороду за ризик, відшкодувати втрати від інфляції у майбутньо­му періоді.

У рамках цього уявлення існує багато модифікацій поняття «інвести­цій», поява яких обумовлена специфікою та традиціями різних економічних шкіл та течій. Так, відповідно до австрійської школи «граничної кориснос-

Тут і далі список використаних джерел подасться в кінці кожної теми

ті», інвестиції трактуються як обмін задоволення потреб сьогодні на задово­лення їх у майбутньому.

Французький економіст П. Массе писав, що інвестування є актом об­міну задоволення сьогоднішньої потреби на очікуване задоволення їх у майбутньому за допомогою інвестиційних благ [10]. Таке визначення мас суто психологічний підхід: передбачаються наміри, згода не задовольняти потреби сьогодні у сподіванні одержати в майбутньому блага та послуги, які переважають вкладені за ціною.

Найбільш чітко виявлена сутнісна характеристика інвестицій та їх подвійність у працях Дж. Кейнса: з одного боку, він бачить в них розмір акумульованого доходу з метою накопичення та обсяг ресурсів, тобто потенційний інвестиційний попит. З іншого боку, інвестиції ма­ють форму вкладень (витрат), які визначають приріст вартості капіта­льного майна, тобто як реалізовані попит та пропозиція. Крім того, Дж. Кейнс трактував інвестиції як «поточний приріст цінностей капіталь­ного майна внаслідок виробничої діяльності певного періоду». Це «... та частіша доходу за певний період, яка не була використана для спо­живання» [І 2].

У сучасній економічний літературі термін «інвестиції», зазвичай, трактується як будь-яке вкладання коштів, яке може і не призводити до зро­стання капіталу чи одержання прибутку. Досить часто до інвестицій відно­сять так звані споживчі інвестиції, тобто придбання предметів тривалого користування, що за своею економічною суттю не можуть належати до ін­вестицій. При цьому варто зазначити, що інвестування капіталу може здійс­нюватись не лише у грошовій формі, але й у форі рухомого (нерухомого) майна, різноманітних фінансових інструментів (цінних паперів), нематеріа­льних активів.

Різниця в наведених вище визначеннях, яка видасться, на перший по­гляд, істотною, однак не заважає виокремити їх спільну основу: інвестиція­ми вважаються витрати, які здійснюються в поточний період для отри­мання певного результату в майбутньому.

Теоретичне пізнання категорії інвестицій знайшло своє відображення і в нормативних актах, зокрема, у Законах України «Про інвестиційну дія­льність» [1] та «Про оподаткування прибутку підприємств» [2]. Проте, вар­то зазначити, Що в цих Законах у визначення «інвестиція» вкладається різне тлумачення.

Так, в Законі «Про інвестиційну діяльність» визначено, що інвестиці­ями є усі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, у результаті якої ство­рюється прибуток або досягається соціальний ефект.

Такими цінностями можуть бути:

* грошові кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери;

* рухоме та нерухоме майно;

* майнові права, що випливають з авторського права, досвід та інші інтелектуальні цінності;

* сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технічної інформації, навичок та виробничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виробництва;

* права користування землею та інші цінності.

Таке визначення має синтетичний характер зазначеної категорії. По-перше, в ньому врахований динамізм інвестицій, тобто розкривається взає­мозв'язок, процес перетворення інвестиційних ресурсів у вкладення, витра­ти, і, по-друге, наведена широка класифікація інвестицій.

У Законі України «Про оподаткування прибутку підприємств», інве­стиція - це господарська операція, яка передбачає придбання основних фо­ндів, нематеріальних активів, корпоративних прав та цінних паперів в обмін на кошти або майно. Інвестиції поділяють на капітальні, фінансові та реін-вестиції.

З таким визначенням погодитися неможливо, бо тут має місце спро­щене трактування інвестицій як господарської операції: по-перше, інвести­ції - це не обмін активів на кошти або майно, а навпаки - вкладання коштів у фінансові, матеріальні та нематеріальні активи; по-друге, інвестиція - цс не господарська операція, а капітал, кошти, які вкладаються в об'єкти підп­риємницької діяльності; і по-третє, в визначенні немає мсти, заради чого здійснюється інвестування. Адже інвестиційна діяльність відрізняється від фінансової та господарської лише тим, що інвестор не просто здобуває ак­тиви, а обирає лише ті, які в майбутньому обов'язково принесуть йому до­ходи.

На нашу думку, поняття «інвестиції» необхідно розглядати з двох бо­ків - майнового та витратного підходу.

Так, з позицій майнового аспекту, під інвестиціями слід розуміти пе­ретворения абстрактного (грошового, фінансового, матеріального чи нема­теріального) капіталу в майнову спроможну вартість. Цей процес називають процесом використання капіталу, а з позицій бухгалтерського балансу це має такий вигляд (див. рис. 1. 1.).

Із рисунка видно, що баланс містить інвестиційну сферу та сферу ка­піталу, іншими словами, майнове визначення інвестицій дає можливість точно визначити процес походження інвестиційного капіталу та напрями його вкладання (розміщення).

Рис. 1.1. Формування та використання інвестиційного капіталу

Існує також поняття інвестицій, яке базується на виробничих витра­тах. Його вперше ввів в економічну науку німецький вчений Еріх Шнайдер у 1973 році у своїй роботі «Господарський розрахунок. Теорія інвестицій» [17], де автор детально виводить взаємозв'язок, з одного боку, між інвести­ціями та рухом розрахунків, з іншого - між інвестиціями та фінансами.

Виходячи з теоретичного міркування, що виробничий процес потре­бує участі виробничих факторів, які через комбінацію знову утворюють нові якості, приходимо до висновку, що «...проведення виробничого процесу супроводжується рухом платежів, які будуть інвестовані (одягнені) через покупку засобів виробництва» [18, с 78]. Отже, рух платежів з'єднує інвес­тиційний та виробничий процеси.

Слід зазначити, що ані виробничий, ані інвестиційний процеси само­стійно існувати не можуть. Адже, з одного боку інвестиції дають можли­вість здійснити власне процес виробництва, а з іншого, результати виробни­чого процесу впливають на процес накопичення, тобто на можливості пода­льшого інвестування.

У цьому контексті головним є те, що взаємозв'язок між виробницт­вом та інвестиціями здійснюється через фінансові відносини. Тобто інвес­тиції не можуть існувати поза фінансових процесів, адже вони є їх логічним продовженням.

Фінансовий процес характеризується платіжним рухом, який почина­ється з надходжень (передумова формування інвестиційного капіталу), сво-

сю чергою, інвестиції характеризуються рухом платежів, які починаються з витрат (вкладення капіталу заради одержання фінансового результату -прибутку).

Таким чином, витратне визначення поняття інвестицій дає можли­вість не лише більш грунтовно дослідити внутрішню природу процесу інве­стування, але й простежити взаємозв'язок між інвестиціями та основними економічними категоріями, такими як виробництво, фінанси, розрахунки, доходи та витрати.

Проаналізувавши теоретичні погляди на сутність інвестицій, зробимо висновок, що інвестиції - це складне та змістовне поняття, що інтегрує в собі різні економічні процеси, які впливають на виробництво, розподіл, об­мін та споживання, тобто вони є фундаментальною основою суспільного відтворення.