ОБ'ЄКТИ ТА СУБ'ЄКТИ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Інвестиційний процес має всі ознаки системи: у ньому завжди наяв­ний суб'єкт (інвестор), об'єкт (об'єкт інвестування), зв'язок між ними (інве­стування з метою одержання інвестиційного доходу) та інвестиційний ри­нок, у якому вони існують. При цьому зв'язок є системоутворюючим фак­тором, оскільки поєднує всі інші елементи в єдине ціле.

Об'єктами інвестиційної діяльності можуть бути і будь-яке манно, в тому числі основні фонди та оборотні кошти в усіх галузях та сферах на­родного господарства, цінні папери, цільові грошові вклади, науково-технічна продукція, інтелектуальні цінності, інші об'єкти власності, а також майнові права.

Забороняється інвестування в об'єкти, створення та використання яких не відповідає вимогам санітарно-гігієнічних, радіаційних, екологічних, архітектурних та інших норм, встановлених законодавством України, а та­кож порушує права та інтереси громадян, юридичних осіб і держави, що охороняється законом.

(Детально об'єкти інвестиційної діяльності розглянуті автором у на­ступних темах підручника).

Суб'єктами (інвесторами та учасниками) інвестиційної діяльно­сті можуть бути фізичні та юридичні особи України й іноземних держав, а також держави.

Інвестори- суб'єкти інвестиційної діяльності, які приймають рішен­ня про вкладення власних, позичкових і залучених майнових та інтелектуа­льних цінностей в об'єкти інвестування. Інвестори можуть виступати в ролі вкладників, кредиторів, покупців. А також виконувати функції будь-якого учасника інвестиційної діяльності.

За своїм статусом інвестори можуть бути корпоративними, інсти-туційними та індивідуальними.

Корпоративні інвестори - це. переважно, акціонерні товариства, а також підприємства інших форм власності, що мають вільні грошові кошти.

Інституційні інвестори - це портфельні інвестори, які формують інвестиційний портфель на підставі фундаментального прогнозу поведінки у довготерміновому та ссрсдньостроковому періодах. Зазвичай цс фахівці, робота яких поля і ає в довірчому управлінні активами.

Інетитуційними інвесторами є банки, інститути спільного інвесту­вання (пайові та корпоративні інвестиційні фонди), інвестиційні фонди, вза­ємні фонди інвестиційних компаній, недержавні пенсійні фонди, страхові компанії, інші фінансові установи, які здійснюють операції з фінансовими активами в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - також за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів з метою отримання прибутку або збере­ження реальної вартості фінансових активів.

Індивідуальні (приватні) інвестори - це фізичні особи, які викорис­товують свої нагромадження для інвестування. Індивідуальний інвестор найчастіше зацікавлений у тому, щоб вільні грошові кошти принесли дохід, що стане джерелом доходів при досягненні пенсійного віку або забезпечить фінансову стабільність його родині.

Учасниками інвестиційної діяльностіможуть бути громадяни та юридичні особи України, інших держав, які забезпечують реалізацію інвес­тицій як виконавці замовлень або на підставі доручення інвестора.

Законодавством визначені основні права суб'єктів інвестиційної дія­льності. Зокрема, всі суб'єкти інвестиційної діяльності незалежно від форм власності та господарювання мають рівні права щодо здійснення інвести­ційної діяльності. Інвестор самостійно визначає цілі, напрями, види та обся-

ги інвестицій- залучає для їх реалізації на договірній основі будь-яких учас­ників інвестиційної діяльності, у тому числі шляхом організації конкурсів і торгів. За рішенням інвестора права володіння, користування та розпоря­дження інвестиціями, а також результатами їх здійснення можуть бути пе­редані іниіим громадянам та юридичним особам у порядку, встановленому чинним законодавством. Взаємовідносини при такому передаванні прав регулюються ними самостійно на основі договорів.

Дляінвестування можуть бути залучені фінансові кошти у вигляді кредитів, випуску в установленому законодавством порядку цінних паперів та позичок-

Інвестор має право володіти, користуватися, розпоряджатися об'єктами та результатами інвестицій, у т. ч. реінвестиції та торговельні операції на території України, відповідно до законодавчих актів України. Крім того, він має право на придбання необхідного йому майна у громадян і юридичних осіб безпосередньо або через посередників за цінами та на умо­вах що визначаються за домовленістю сторін.

Суб'єкт інвестиційної діяльності повинні виконувати такі обов'язки:

* інвестор має:

* подати фінансовим органам декларацію про обсяги та джерела здійснюваних ним інвестицій;

*одержати необхідний дозвіл або узгодження відповідних держав­них органів та спеціальних служб на капітальне будівництво;

* одержати висновок експертизи інвестиційних проектів щодо до­тримання технологічних, санітарно-гігієнічних, радіаційних, екологічних та архітектурних вимог.

*суб 'єкти інвестиційної діяльності зобов 'язані:

* дотримуватись державних норм та стандартів;

*виконувати вимоги державних органів та посадових осіб, що висуваються в межах їх компетенції;

* подавати в установленому порядку бухгалтерську та статисти­чну звітність;

* не допускати недобросовісної конкуренції та виконувати усі вимоги антимонопольного регулювання.

Суб'єктами інвестиційної діяльності можуть бути фізичні особи, ви-робничо-господарські утворення, інституційні інвестори, держава через свої інституції, також інші функціональні учасники, див. рис. 1.3.

Активним учасником інвестиційної діяльності є держава. Вона бере участь в інвестиційному процесі як прямо - через державний сектор еконо­міки, гак і побічно, через свої інституції органи виконавчої влади та міс­цевого самоврядування.

Держава здійснює свої функції як суб'єкт інвестиційної діяльності через державну інвестиційну політику, завданням якої є розвиток інвес-

Основними принципами дер.жхівіюї інвестиційної політики є:

• орієнтація на інноваційний шлях розвитку економіки країни;

• визначення державних пріоритетів інвестиційного розвитку;

• формування иормагнвно-правової бази у сфері інвестиційної діяль­ності;

• створення умов для збереження, розвитку та використання вітчиз­няного науково-технічного та інноваційного потенціалу;

• ефективне використання ринкових механізмів для сприяння інвес­тиційної діяльності, підтримка підприємництва у науково-виробничій сфері:

• здійснення заходів на підтримку міжнародної науково-технологічної кооперації, трансферу технологій, захисту вітчизняної проду­кції на внутрішньому ринку та її просування на зовнішній ринок;

• фінансова підтримка, здійснення сприятливої кредитної, податкової і митної політики у сфері інвестиційної діяльності;

• сприяння розвитку інвестиційної інфраструктури.

Єдину державну політику у сфері інвестиційної діяльності визначає Верховна Рада України, яка: створює законодавчу базу для сфери інвести­ційної діяльності: затверджує пріоритетні напрями інвестиційної діяльності як окрему загальнодержавну програму або у складі Програми діяльності Кабінету Міністрів України, загальнодержавних програм соціально-скономічного та науково-технічного потенціалу; в межах Державного бю­джету України визначає обсяг асигнувань для фінансової підтримки інвес­тиційної діяльності.

Верховна Рада Автономної Республіки Крим, обласні і районні ради відповідно до їх компетенції затверджують регіональні інвестиційні про­грами, що кредитуються з бюджету Автономної Республіки Крим, обласних і районних бюджетів; визначають кошти бюджету Автономної Республіки Крим, обласних і районних бюджетів для фінансової підтримки регіональ­них інвестиційних програм.

Реалізацію державної політики у сфері інвестиційної діяльності за­безпечує Кабінет Міністрів України, а саме:

* готує та подає до Верховної Ради України пропозиції щодо пріоритет­них напрямів інвестиційної діяльності;

* здійснює заходи щодо реалізації пріоритетних напрямів інвестиційної

діяльності;

* сприяє створенню ефективної інфраструктури у сфері інвестиційної

діяльності;

* готує та подає до Верховної Ради України як складову частину проекту закону про Державний бюджет України на відповідний рік пропозиції щодо обсягів бюджетних коштів для фінансової підтримки виконання інвестиційних проектів;

* затверджує положення про порядок державної реєстрації інноваційних

проектів і ведення Державного реєстру інвестиційних проектів; => інформує. Верховну Раду України про виконання інвестиційних проек­тів, які кредитувалися за кошти Державного бюджету України, і про по­вернення до бюджету наданих раніше кредитів.

Центральні органа виконавчої влади: здійснюють підготовку пропо­зицій щодо реалізації інвестиційної політики у відповідній галузі економіки, створюють організаційно-скономічні механізми підтримки її реалізації.

Зокрема, спеціально уповноваженим центральним органом виконав­чої влади в інвестиційній сфері с Державне агентство України з інвести­цій та інновацій (Держінвестииій України), робота якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України. Його основними завдання­ми є:

1) участь у формуванні та забезпеченні реалізації державної політики у сфері інвестицій та інноваційної діяльності:

2) створення національної інноваційної системи для забезпечення прове­дення ефективної державної інноваційної політики:

3) координація роботи центральних органів виконавчої влади у сфері ін­новаційної діяльності та ін.

Держінвестииій України відповідно до покладених на нього завдань:

♦ готує та подає пропозиції щодо формування та забезпечення реалізації державної політики у сфері інвестицій та інноваційної діяльності;

♦ визначає пріоритетні напрями інноваційної діяльності та розроблює державні інвестиційні та інноваційні програми:

♦•♦ визначає обсяг бюджетних коштів для надання фінансової підтримки суб'єктам інноваційної діяльності;

•♦♦ вживає заходів до залучення іноземних інвестиції"! в національну еко­номіку:

•♦• формує бази даних інвестиційних та інноваційних програм і проектів, міжнародних інвестиційних та інноваційних програм і проектів;

♦ визначає порядок конкурсного відбору інноваційних проектів для їх
фінансової підтримки.

До сфери управління Держінвестішій належать такі державні устано­ви:

1) Національна мережа регіональних центрів інноваційного розвитку.

2) Національний центр впровадження галузевих інноваційних програм.

3)Державна інноваційна фінансово-кредитна установа.

4)Український центр сприяння іноземному інвестуванню.

Через свої інституції держава здійснює інвестування тих галузей і ви­робництв, продукція яких має загальнонаціональний характер, а при активі­зації інвестиційної діяльності вона може інвестувати кошти також у розви­ток виробництв, доцільність яких обґрунтовується необхідністю прискоре­ного розвитку економіки.

Основними учасниками інвестиційного процесу є виробнпчо-господарські утворення, до яких належать:

Акціонерні товариства - це товариства, які мають статутний фонд, поділений на певну кількість акцій. Акціонерне товариство несе відповіда­льність за своїми зобов'язаннями тільки майном товариства, а акціонери несуть відповідальність пропорційно до кількості акцій, що їм належать. Товариство може бути відкритим або закритим. Своею чергою, закрите мо­же бути реорганізоване у відкрите шляхом перереєстрації акцій.

Товариства з обмеженою відповідальністю - це товариства, статут­ний фонд якого поділяється на частки, розмір яких визначений установчими документами. Учасники товариства несуть відповідальність у межах своїх внесків або пропорційно до них. Зміна вартості майна, а також додаткові внески учасників не впливають на розмір їх частки у статутному фонді.

Товариства з додатковою відповідальністю — це товариства, статут­ний фонд яких поділяється на частки, ідо належать учасникам. Учасники відповідають за боргами товариства пропорційно до своїх внесків, а в разі нестачі коштів -додатковим майном, що належить всім учасникам товарис­тва. Граничний розмір відповідальності визначений установчими докумен­тами.

Повні товариства - це товариства, всі його учасники якого займа­ються спільною підприємницькою діяльністю та несуть колективну відпові­дальність за зобов'язаннями товариства всім своїм майном, причому відпо­відальність учасники несуть незалежно від часу виникнення боргів.

Командитні товариства — це товариства, які мають поряд з одним або кількома членами, що несуть повну відповідальність, також одного або декількох учасників, відповідальність яких обмежується сумою внесків у майні товариства. Перші несуть солідарну відповідальність за боргами то­вариства та здійснюють управління справами командитного товариства. Сукупний розмір внесків інших учасників у майні товариства обмежується 50 % статутного фонду і в разі ліквідації товариства їхні внески повертають першочергову.

Активними учасниками інвестиційного процесу є інституційні інве­стори, до яких належать: холдингові компанії, промислово-фінансові групи та фінансові установи.

Усі інституційні інвестори здійснюють вкладення за певними напря­мами. Холдингова компанія - спрямовує інвестиції на розвиток тих підпри­ємств, контрольним пакетом яких володіє. Об'єктом інвестування для фі­нансово-промислових груп є ті підприємства, що входять до їх складу, а фінансові компанії надають інвестиційні ресурси лише тим підприємствам, які становлять для них фінансовий інтерес.

Холдингова компанія - це компанія, суть діяльності якої полягає в придбанні юридичними особами контрольних пакетів акцій різних компаній та здійсненні контролю над такими юридичними особами, як пов'язані особи.

У світовій практиці існує два типи холдингів.

Чистий холдинг, при якому головна компанія виконує лише функції управління та контролю за діяльністю дочірніх підприємств. До них нале­жать банки, інвестиційні, страхові, будівельні або торгові компанії.

Змішаний холдинг., при якому головна компанія, крім функцій управ­ління та контролю, займається також спільно з дочірніми компаніями підп­риємницькою діяльністю. Змішані холдинги типові для материнських ком­паній сучасних промислових концернів - багатогалузевих об'єднань, орга­нізаційно пов'язаних між собою підприємств, а також конгломератів-концернів, які характеризуються значною диверсифікацією та ослабленням функціональних зв'язків між компаніями, що входять до нього.

Холдинги буваю її. галузеві, міжгалузеві, транснаціональні.

Промисіово-фіиансова група (ІІФГ)- це велике угруповання підп­риємств, банків, інших юридичних осіб, які займаються виробничою, торго­вельною, фінансово-кредитною діяльністю. На відміну від холдингу, ПФГ не має компанії, що спеціалізується на управлінні. Ці групи створюються, зазвичай, на міжгалузевих засадах, що дозволяє здійснювати спільні інвес­тиції у великі проекти.

В Україні цромислово-фінансові групи створюються двох типів: на підставі об'єднання статутних фондів (статутні групи) та на підставі об'єднання всіх фінансових ресурсів з єдиним управлінням (договірні групи у формі консорціуму).

Специфіку і переваги ПФГ можна охарактеризувати таким чином. По-перше, усі учасники групи працюють як ланки єдиного фінансово-промислового механізму, їхні інтереси органічно пов'язані. По-друге, за­вдяки єдності фінансових, страхових та промислових можливостей най­більш ефективних галузевих видів виробництва, ФПГ створюють дуже стійкі системи, які мають свободу щодо мобільного міжгалузевого перероз­поділу матеріальних та фінансових ресурсів.

І. нарешті. ПФГ - саме ті організаційні структури, з якими охоче бу­дуть співпрацювати іноземні інвестори, тому що такі об'єднання володіють певною автономією у прийнятті та виконанні основних рішень, можуть са­мостійно будувати фінансовий, виробничий, технологічний, кадровий та інші мости на світові ринки, до міжнародних кооперацій зв'язків.

Об'єднання капіталів продиктоване інвестиційними потребами, які щорічно зростають, які вже не можуть задовольнятися за рахунок власних ресурсів компанії. Тому пронеси об'єднання фінансового та промислового капіталу активно здійснюються там і тоді, де і коли господарські суб'єкти починають зазнавати брак інвестиційних ресурсів, який, своєю чергою, мо­же бути викликаний різними причинами.

Світовий досвід показує, що найактивнішими учасниками промисло­во-фінансових угруповань є фінансові установи. Об'єктивно цьому сприяє

га ооставина. ідо саме в цих структурах сконцентровані ресурси, які можуть бути направлені на задоволення інвестиційних потреб.

До фінансових установ належать банки, кредитні установи, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інститути спільного інвестування та інші юридич­ні особи, виключним видом діяльності яких с надання фінансових іюслуг.

На інвестиційному ринку ці установи можуть викопувати такі функ­ції, як: випуск платіжних документів; довірче управління фінансовими ак­тивами; залучення фінансових активів із зобов'язанням щодо подальшого їх повернення; фінансовий лізинг; надання коштів у позику; надання гарантій та поручительств; переказ грошей: послуги у сфері страхування та накопи­чувального пенсійного забезпечення; торгівля цінними паперами; факто­ринг та інші операції.

Активним учасником інвестиційного процесу с банки.З метою диве­рсифікації активних операцііі. розширення джерел отримання додаткового доходу та підтримки ліквідності балансу комерційні байки повинні займа­тися інвестиційною діяльністю. Відносини, що виникають при здійсненні інвестиційної діяльності комерційних банків, регулюються Законом України «Про банки та банківську діяльність» [6] та «Інструкцією про порядок регу­лювання діяльності банків в Україні», затвердженою Постановою НБУ № 368 від 28.08.2001 р. За межами країни гака діяльність регулюється законо­давством іноземної держави, на території якої вона здійснюється, відповід­ними договорами України, а також спеціальним законодавством України.

В інвестиційному процесі комерційні банки можуть виступати як ін­вестори, так і учасники інвестиційної діяльності інших суб'єктів господа­рювання через інвестиційні послуги, див. рис. 1.4.

Під інвестиційною діяльністю банків розуміють ті операції, у яких банки виступають у ролі інвестора - ініціатора вкладення коштів як у реа­льні активи (матеріальні або нематеріальні) у розвиток власного банківсько­го бізнесу, або у розвиток іншого суб'єкта підприємницької діяльності, так і у фінансові інструменти через формування креднтпо-інвестиційного порт­феля банку.

Під інвстіційними послугами банків розуміють діяльність з: пошуку для клієнтів банку найпривабливіших об'єктів інвестування; надання кон­сультативної допомоги у розробці та реалізації інвестиційної стратегії; фор­мування та управління інвестиційного портфеля; фінансового посередницт­ва на ринку цінних паперів; хеджування інвестиційного ризику тощо.

Усі інвестиційні послуги комерційного банку умовно поділяють на: послуги банку у фінансовому забезпеченні інноваціпно-інвсстіщіГніої діяль­ності підприємств, у т. ч. операції на ринку нерухомості, та інвестиційні послуги банку на ринку цінних паперів (торгівля цінними паперами: депо­зитарна діяльність зберігана цінних паперів: ведення реєстрів власників іменних цінних паперів; управління цінними паперами тощо).

Банки мають право здійснювати інвестиції лише на підставі письмо­вого дозволу Національного банку України Без такого дозволу вони мають право здійснювати інвестицію у разі, якщо:

1) інвестиція у будь-яку юридичну особу становить не більше 5 % регулятивного капіталу банку;

2) юридична особа, в яку здійснюється інвестиція, веде виключно діяльність і наданням фінансових послуг;

3) регулятивний капітал банку повністю відповідає вимогам для ін­вестицій, встановлених нормативно-правовими актами НБУ.

Банкам забороняється інвестувати кошти у піднригмство, установу, статутом яких передбачена повна відповідальність ного власників.

Пряма чи опосередкована участь банку будь-якого підприємства, установи не повинна перевищувати 15 % капіталу банку, а сукупні інвести­ції банку не повинні перевищувати 60 % розміру капіталу банку.

Це обмеження не застосовується у разі, якщо:

> акції та інші цінні папери, придбанні банком у зв'язку з реалі­
зацією права заставодержателя і банк не утримує їх більше одного року;

г банком з метою створення фінансової холдингової групи прид­бані акції, емітентом яких є інший банк;

> цінні папери перебувають у власності банку не більше одного року, який одержав їх у результаті андеррайтингу;

> акції та інші цінні папери, придбанні банком за рахунок та від імені своїх клієнтів.

Лізингові компанії це суб'єкти інвестиційної діяльності у ринкових умовах, які виконують посередницькі функції у фінансуванні інвестиційних проектів. Сторонами лізингових угод, зазвичай, виступають три сторони; підприємство - виробник обладнання; лізингова компанія; підприємство, яке одержує та використовує матеріальні цінності (переважно обладнання) упродовж певного періоду. При цьому з позиції виробника лізинг є різнови­дом продажу, для лізингової компанії - формою кредиту, для орендаря -формою позичкового фінансування, що розглядається як альтернатива інве­стиціям.

Усім комплексом лізингових послуг, зазвичай, займаються спеціалі­зовані лізингові компанії, які мають доступ до коштів для інвестування. За характером діяльності лізингові компанії поділяються на;

* иузькоспеціалізовеші, що займаються орендою одного виду товару або групи однорідних товарів і підтримують їх технічний стан;

* універсальні, що передають в оренду різні види машин та обладнання і надають орендареві право вибору постачальника - виробника необхідного обладнання та прийняття об'єкта угоди.

Лізингові фірми дуже рідко бувають незалежними, частіше вони ви­ступають філіями (представниками) промислових та торговельних фірм, банків і страхових компаній. Проте переважно вони належать банкам, конт­ролюються або безпосередньо підпорядковуються ним.

Лізингові компанії, створені банками, орієнтуються на надання стан­дартних лізингових послуг широкому колу клієнтів, що не виключає пере­важного обслуговування клієнтів «власного» банку. Зазвичай банки не тіль­ки фінансують діяльність лізингових як дочірніх компаній, але й активно постачають їм клієнтів з числа тих, що звертаються безпосередньо до банку за отриманням кредиту на придбання основних засобів. Природньо, що компанії, які входять до структури великих банків, і самі є одними з найбі­льших на ринку, мають великий портфель замовлень, використовують су­часні методи роботи і кваліфікований персонал.

З пропозиціями на лізинговому ринку виступають також місцеві ор­гани влади та управління. Лізингові компанії, створені державними та муні­ципальними структурами, жорстко орієнтовані на здійснення лізингових угод з визначеними клієнтами. Умови лізингових угод, які пропонуються цими компаніями, а вони зазвичай використовують пільгове бюджетне фі­нансування, є більш привабливими для клієнтів, порівняно з умовами, які пропонують комерційні лізингові компанії, оскільки вони орієнтовані на державні підприємства. Нерідко перед такими компаніями питання ефекти­вності чи хоча б надійності лізингових проектів, що реалізуються, стоїть не так гостро, як перед комерційними лізинговими компаніями.

Галузеві лізингові компанії орієнтуються на обслуговування підпри­ємств певної галузі. Багато в чому вони користуються підтримкою держави. Лізингові компанії - дочірні підприємства різних торгових домів, підпри-сметв-виробників, а також створені приватними особами, не маючії доступу до достатніх фінансових ресурсів, укладають обмежену кількість лізингових угод. Ряд іноземних підприємств-виробннків (переважно це стосується ве­ликих вантажних автомобілів) використовують лізинг як інструмент збуту продукції. Укладені ними лізингові угоди зазвичай передбачають участь українського банку, що задовольняє іноземну компанію та дає гарантію що­до свого клієнта - кінцевого лізингоодержувача.

Важливим інструментом щодо захисту інвестицій є їх страхування. Інвестиційні проекти, особливо довгострокові, зазнають різного роду ризи­ків, причому з багатьма невідомими небезпеками, які чекають на інвестора. Природньо, що вкладення капіталу на тривалий строк завжди повинно здій­снюватися за участю страхових компаній.