ХАРАКТЕРИСТИКА ФІНАНСОВИХ ІНВЕСТИЦІЙ

Одним із найпоширеннх видів інвестицій с фінансові інвестиції,або інвестування у фінансові інструмента, серед яких превалюють цінні напери, з метою одержання доходу (прибутку) у майбутньому.

Фінансові інвестиції групують за такі/ми стратегічними напрямами:

• інвестиційні операції з традиційними фінансовими інструментами;

• придбання похідних цінних паперів (деривативів);

• депозитні операції;

• пайова участь у спільних підприємствах.

Згідно з Законом «Про цінні папери та фондовий ринок» [3J. фінан­сові інструменти - це цінні папери, строкові контракти (ф'ючерси), ін­струменти грошового обігу, відсоткові строкові контракти (форварди), строкові контракти на обмін (на певну дату в майбутньому) в разі залежнос­ті ціни від відсоткової ставки, валютного курсу чи фондового індексу (від­соткові, курсові чи індексні свопи), опціони, що дають право на купівлю або продаж будь-якого із зазначених фінансових інструментів, у тому числі тих, що передбачають грошову форму оплати (курсові та відсоткові опціони).

Відповідно до стандартів бухгалтерського обліку [12], під фінансо­вими інструментамирозуміють контракти, які одночасно призводять до виникнення (збільшення) фінансового активу в одного підприємства та фі­нансового зобов 'язаиня або інструмента власного капіталу в іншого.

Фінансові інструменти поділяють на;

-фінансові активи, які поєднують: грошові кошти, не обмежені для використання, та їх еквіваленти; дебіторську заборгованість, не призна­чену для перепродажу; фінансові інвестиції, що утримуються до погашення; фінансові активи, призначені для перепродажу; інші фінансові активи;

-фінансові зобов'язання - містять фінансові зобов'язання, призна­чені для перепродажу, та інші фінансові зобов'язання;

-інструмента власного капіталу — це прості акції, частки та інші види власного капіталу;

-похідні фінансові інструменти - ф'ючерсні контракти, форвардні контракти та інші похідні цінні папери.

Основою фінансових інструментів є цінні папери - документи вста­новленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчують грошові або інші майнові права, визначають взаємовідносини особи, яка їх розмістила (видала), та власника, та передбачають виконання зобов'язань згідно з умо­вами їх розміщення, а також можливість передавання прав, що випливають із цих документів, іншим особам.

Усі цінні папери можуть бути використані для здійснення розрахун­ків, а також як застава для забезпечення платежів і кредитів.

В Україні у цивільному обороті можуть бути такі групи цінних паперів:

1) Пайові цінні папери - цінні папери, які посвідчують участь їх вла­
сника у статутному капіталі (крім інвестиційних сертифікатів), надають
власнику право на участь в управлінні емітентом і отримання частини при­
бутку, зокрема у вигляді дивідендів, та частини майна у разі ліквідації емі­
тента. До пайових цінних паперів належать:

а) акції;

б) інвестиційні сертифікати.

2) Боргові цінні папери - цінні папери, що посвідчують відносини
позики і передбачають зобов'язання емітента сплатити у визначений строк
кошти відповідно до зобов'язання. До боргових цінних паперів належать:

а) облігації підприємств;

б) державні облігації України;

в) облігації місцевих позик;

г) казначейські зобов'язання України;
д ) ощадні (депозитні) сертифікати;

с) векселі.

3) Іпотечні цінні папери - цінні напери, випуск яких забезпечений
іпотечним покриттям (іпотечним пулом), та які посвідчують право власни­
ків на отримання від емітента належних їм коштів. До іпотечних цінних
паперів належать:

а) іпотечні облігації;

б) іпотечні сертифікати;

в) заставні;

г) сертифікати фонду операцій із нерухомістю.

4)Приватизаційні цінні папери - цінні папери, які посвідчують право власника на безоплатне одержання у процесі приватизації частки майна дер­жавних підприємств, державного житлового фонду, земельного фонду;

5)Похідні цінні папери - цінні папери, механізм випуску та обігу яких пов'язаний із правом на придбання чи продаж протягом строку, вста­новленого договором, цінних паперів, інших фінансових та/або товарних ресурсів.

6)Товаророшорядчі цінні папери - цінні папери, які надають їхньо­му держателю право розпоряджатися майном, вказаним у цих документах.

Основними формами цінних паперів є:

♦ бездокумешпарна - це здійснений зберігачем обліковий запис, який є підтвердженням права власності на цінний папір;

♦ документарна - паперова форма цінного паперу, що містить реквізити відповідного виду цінного паперу певної емісії, дані про кількість цін­них паперів та засвідчує сукупність прав, наданих цими паперами.

Форма випуску цінних паперів визначається за рішенням емітента про випуск цінних паперів, затверджується Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку при реєстрації випуску та є підставою для взят-

тя цих цінних паперів на обслуговування Національною депозитарною сис­темою як іменних цінних паперів у документарній формі, цінних паперів на пред'явника у документарній формі або цінних паперів у бездокументарній формі, іменна ідентифікація власників яких здійснюється на підставі облі­кового реєстру рахунків власників у зберігана.

Випуск у документарній формі здійснюється емітентом шляхом виго­товлення сертифікатів, які випускаються з урахуванням вимог, визначених Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку.

У разі емісії цінних паперів у бездокументарній формі, емітент офор­мляє глобальний сертифікат', що відповідає загальному обсягу зареєстрова­ного випуску, і передає його на зберігання в обраний ним депозитарій.

За порядком розміщення (видачі) цінні папери поділяються на емі­сійні та неемісійні.

Емісійні пінні інтерн - цінні папери, що посвідчують однакові права їх власників у межах одного випуску стосовно особи, яка бере на себе від­повідні зобов'язання (емітент). До них належать: акції; облігації підпри­ємств; облігації місцевих позик; державні облігації України; іпотечні серти­фікати та облігації; сертифікати фондів операцій з нерухомістю; інвестицій­ні сертифікати; казначейські зобов'язання України.

Усі інші цінні папери, можуть бути визнані Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку ііеемісіііішми, якщо цс не суперечить спеціальним законам про ці групи та/або види цінних паперів.

За формою випуску цінні папери можуть бути на пред'явника, іменні або ордерні. Права, посвідчені цінним папером, належать:

- пред'явникові цінного паперу (цінний папір на пред'явника);

- особі, зазначеній у цінному папері (іменний цінний папір);

- особі, зазначеній у цінному папері, яка може сама здійснити ці права або призначити своїм розпорядженням (наказом) іншу уповноважену особу (ордерний цінний папір).

Далі більш детально зупинимося на характеристиці основних видів цінних паперів.

Акція - це іменний цінний папір, який посвідчує майнові права його власника (акціонера), що стосуються акціонерного товариства, у т. ч. право на отримання частини прибутку акціонерного товариства у вигляді дивіден­дів та право на отримання частини майна акціонерного товариства у разі його ліквідації, а також право на управління акціонерним товариством.

Емітентом акцій є виключно акціонерне товариство. Акція має номі­нальну вартість, установлену в національній валюті. Мінімальна номінальна вартість акції не може бути меншою, ніж одна копійка.

Глобальний сертифікат - цс документ, оформлений на весь випуск цінних паперів у бездокументарній формі, який підтверджує право на здійснення операцій ч цінни­ми паперами цього випуску в Національній депозитарній системі [ 2].

Реєстрацію випуску акцій здіпснюг Державна комісія з цінних папе­рів та фондового ринку в установленому нею порядку. Обіг акцій дозволя­ється після регстрації Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку звіту про результати розміщення акцій та видачі свідоцтва про реєст­рацію випуску акцій.

Акціонерне товариство розміщує тільки іменні акції. У сертифікаті акції зазначаються: вид цінного паперу, найменування та місцезнаходження акціонерного товариства, серія та номер сертифіката, номер і дата випуску, міжнародний ідентифікаційний номер цінного паперу, тип і номінальна вар­тість акції, ім'я власника, кількість акцій, що випускаються.

Акціонерне товариство розміщує акції двох типів - прості та приві­лейовані.

Прості акції надають їх власникам право на отримання частини при­бутку акціонерного товариства у вигляді дивідендів, на участь в управлінні акціонерним товариством, на отримання частини майна акціонерного това­риства у разі його ліквідації. Прості акції надають їх власникам однакові права. Прості акції не підлягають конвертації у привілейовані акції або інші цінні папери акціонерного товариства.

Привілейовані акції надають їх власникам переважні, стосовно влас­ників простих акцій, права на отримання частини прибутку акціонерного товариства у вигляді дивідендів та на отримання частини майна акціонерно­го товариства у разі Його ліквідації, а також надають права на участь в управлінні акціонерним товариством у випадках, передбачених статутом і законом, який регулює питання створення, діяльності та припинення акціо­нерних товариств. Частка привілейованих акцій у статутному капіталі акці­онерного товариства не може перевищувати 25 %.

Існують такі різновиди привілейованих акцій як: >* Привілейовані акції і коригованим дивідендом - цінний папір, який до­зволяє його власнику одержувати щоквартально збільшений дивіденд, що відображає зміну відсоткових ставок з короткотермінових держав­них облігацій або позичкового відсотку з банківських кредитів. "г Привілейовані акції з відстроченим дивідендом - цінний папір, який випускається тільки для засновників певного акціонерного товариства. Дивіденди по цій акції не виплачуються доти, доки за звичайними акці­ями не буде досягнуто виплати дивідендів за максимально встановле­ною квотою. Частина прибутку, що залишилася після таких виплат пов­ністю або частково розподіляється між власниками згаданих акцій. > Кумулятивні привілейовані акції- цс акції, що мають властивість куму­ляції (накопичення) дивідендів, що надає їм підвищеної надійності. Ме­ханізм здійснення накопичення є таким: дивіденди, не виплачені акціо­нерам протягом деякого періоду, не анулюються, а накопичуються і на­раховуються власникам привілейованих акцій. Вони одержують дохід у наступному періоді у розмірі накопиченої суми. А от власники некуму-

лятивних привілейованих акцій втрачають свій дохід у наступному пе­ріоді, протягом якого не оголошувалася виплата дивідендів. > Конвертовані привілейовані акції можуть мати властивість обмінювати­ся за обумовленою ставкою на певну кількість звичайних акцій чи облі­гацій певного емітенту. Неконвертовані акції не змінюють свій статус. Емітент може залишити за собою право відкликання привілейованих акцій, тобто право будь-коли викупити їх за номінальною ціною з ком­пенсаційною надбавкою.

В іноземній літературі зустрічаються й інші види акцій (див. рис. 3.1). Акції «з блакитними корінцями» (blue chip slocks). Це акції, що випу­скаються найбільш потужними і солідними компаніями (у США, наприклад, це General Electric Co., Walt Disney Co., General Motors, McDonald's Corp. та in.), які є лідерами у своїх галузях, а найголовніше, всю свою історію стабі­льно сплачували дивіденди акціонерам. Вкладання заощаджень у купівлю цих акцій є мало ризиковим. Першокласні акцій популярні серед більшості інвесторів, у результаті чого їхні курси часто високі, особливо коли ринок нестабільний і інвестори занепокоєні якістю своїх інвестицій.

Дохідні акції (income stocks). Це акції телефонних корпорацій, корпо­рацій водо-, газо-, електропостачання, а також інших комунальних компа­ній, дивіденди за якими перевищують середній рівень. Це пояснюється тим, що такі корпорації потрібні завжди, працюють стабільно і мають добре про­гнозовані джерела доходів. Інвестори купують ці акції, бо впевнені, що їхня вартість із часом буде тільки зростати.

Акції зростання (growth stocks). Це акції корпорацій, доходи і прибу­ток яких вищі за середній рівень, однак сплата по дивідендах частіше не

перевищує 35 %. Пояснюється така дивідендна прагненням корпорації, на­самперед, фінансувати наукові та інші дослідження, а також розширення масштабів виробництва і можливості збуту. Тому, незважаючи на низькі поточні дивіденди, більшість інвесторів наддає перевагу саме цим акціям, сподіваючись, що вони у майбутньому будуть приносити великі прибутки і ринкова вартість їх значно зросте.

Циклічні акції (сусііси! stocks). їх ціна зростає і знижується синхронно зі спадами і підйомами в економіці, тобто згідно з ритмом ділової активнос­ті. Переважно це акції корпорацій базових галузей економіки - важкої (осо­бливо металургійної), автомобілебудування, целюлозно-паперової та ін. Інвестори намагаються купити такі акції, коли мова йде про розширення виробництва, і встигнути їх продати до початку спаду.

Захищені (антициклічні) акції (Defensive or counter-cyclical stocks). Це акції корпорацій, ціна на які відносно стабільна навіть при спаді в економіці загалом. Такі корпорації не змінюють своєї дивідендної політики залежно від циклів в економічному розвитку і тому сплачують своїм акціонерам майже постійні дивіденди. Багато акцій цього виду одночасно класифікують як дохідні.

Спекулятивні (дріб 'язкові) акції (speculative (pennv) stocks). Таку на­зву мають акції «молодих» корпорацій. Ці акції частіше продаються «з при­лавку», обминаючи біржу, або на спеціалізованих «спекулятивних» біржах. Вони коштують набагато менше, ніж акції добре відомих корпорацій, однак, купуючи їх, вкладники повинні знати, на що йдуть: маленька ціна - великий ризик.

Залучення інвестиційних ресурсів на підприємстві через емісію акцій дає можливість мобілізувати вільні кошти населення та інших підприємств та організацій для поліпшення якісного стану виробничої бази та вирішення проблем фінансового забезпечення відтворення основних фондів.

Облігація - пінний папір, що посвідчує внесення його власником грошей, визначає відносини позики між власником облігації та емітентом, підтверджує зобов'язання емітента повернути власникові облігації її номі­нальну вартість у передбачений умовами розміщення облігацій строк та виплатити дохід за облігацією, якщо інше не передбачено умовами розмі­щення.

Облігації розміщуються у документарній або бездокументарній фор­мі. Емітент у порядку, встановленому Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку, може розміщувати облігації таких видів:

♦ відсоткові облігації облігації, за якими передбачається виплата відсо­ткових доходів.

♦ цільові облігації - облігації, виконання зобов'язань за якими дозволя­ється товарами та/або послугами відповідно до вимог, встановлених умовами розміщення таких облігацій.

- дисконтні облігації - облігації, що розміщуються за ціною, нижчою ніж їх номінальна вартість. Різниця між ціною придбання та номіналь­ною вартістю облігації виплачується власнику облігації під час її пога­шення і становить дохід (дисконт) за облігацією.

Облігації можуть розміщуватися з фіксованим строком погашення, єдиним для всього випуску. Дострокове погашення облігацій за вимогою їх власників дозволяється у разі, коли така можливість передбачена умовами розміщення облігацій, якими визначені порядок встановлення ціни достро­кового погашення облігацій і строк, у який облігації можуть бути пред'явлені для дострокового погашення.

Облігація має номінальну вартість, визначену в національній валюті, а якщо цс передбачено умовами розміщення облігацій - в іноземній валюті. Мінімальна номінальна вартість облігації не може бути меншою, ніж одна копійка.

Емітент може розміщувати іменні облігації та облігації на пред'явника. Обіг облігацій дозволяється після реєстрації Державною комі­сією з цінних паперів та фондового ринку звіту про результати розміщення облігацій та видачі свідоцтва про реєстрацію випуску облігацій.

У сертифікаті облігації зазначаються: назва виду цінного паперу, на­йменування та місцезнаходження емітента, міжнародний ідентифікаційний номер цінного паперу, номінальна вартість облігації, загальна сума випуску, строк погашення, розмір та строки виплати відсотків (для відсоткової облі­гації), дата прийняття рішення про розміщення облігацій, серія та номер сертифіката облігації, підпис керівника емітента або іншої уповноваженої особи, засвідчений печаткою емітента.

Відповідно до чинного законодавства, існують такі види облігацій.

Облігації підприємств, які підтверджують зобов'язання емітента за ними, розміщуються юридичними особами тільки після повної сплати свого статутного капіталу та не дають право на участь в управлінні емітентом.

Не допускається розміщення облігацій підприємств для формування та поповнення статутного капіталу емітента, а також покріптя збитків від господарської діяльності шляхом зарахування доходу від продажу облігацій як результату поточної господарської діяльності.

Юридична особа мас право розміщувати облігації на суму, яка не пе­ревищує трикратного розміру власного капіталу або розміру забезпечення, що надасться їй з цією метою третіми особами.

Умови розміщення облігацій можуть передбачати можливість їх кон­вертації в акції акціонерного товариства (конвертовані облігації).

Як засвідчує світова практика, корпорації, що випускають облігації, часто звертають увагу на умови їх погашення, ліквідність, міру безпеки то­що, щоб зробити ці облігації більш привабливими для майбутніх інвесторів.

Залежно від того, яким умовам відповідає та чи інша облігація, їх можна згрупувати у такі категорії, див. рис. 3.2:

г виходячи з механізму сплати відсоткової ставки, облігації по­діляються на іменні облігації (registered bonds) (зареєстровані), виплати за якими здійснюються безпосередньо їх власником поштою або іншим чи­ном, чиї імена мають бути вказані в облігації і занесені у книгу реєстрації, і облігації па пред 'явника (coupon bonds) (не зареєстровані), до яких дода­ються купони для одержання виплат на кожну дату платежу. Власник від­різає відповідний купон і пред'являє його до сплати, коли ця дата настає;

-виходячи з принципів викупу (погашення), - серійні обліга­ції (serial bonds), що гасяться послідовно по серіях через визначені інте­рвали часу, і ординарні облігації (ordinary or single -payment bonds), що викуповуються одночасно у встановлену дату;

-виходячи із міри безпеки - гарантовані облігації (secured bonds), впевненість у погашенні яких у встановлений строк базується на оголошеній заставі нерухомого майна або інших фондів, і незабезпечепі облігації (unsecured bonds) , що не підкріплені певною заставою;

-виходячи з можливого довгострокового викупу - облігації з правом дострокового погашення (callable or optional bonds), які за ініціати­вою емітента можуть викуповуватися раніше зафіксованого кінцевого стро­ку; відшкодовані облігації (redeemable bonds), які за бажанням власника мо­жуть у будь-який момент вільно обмінюватися на іроші; конвертовані облі­гації (convertible bonds), які за бажанням власника можуть обмінюватися на інші цінні папери (частіше прості акції), що випускаються емітентом.

Одні облігації мають вільний обіг, інші — обмежений. Купуючи останні, інвестор приймає зобов'язання залишатися їх власником протягом певного часу, обмежуючи ціни або коло суб'єктів торгівлі. Ллє є і такі облі­гації, котрі взагалі не підлягають обігу: вони не можуть ні продаватися, ні обмінюватися, ні використовуватися як застава.

Верховна Рада Автономної Республіки Крим або міська рада, відпо­відно до вимог, установлених бюджетним законодавством, можуть прийня­ти рішення про емісію та розміщення облігації місцевих позик.

До облігацій місцевих позик належать облігації внутрішніх та зовні­шніх місцевих позик. Реєстрацію випуску облігацій місцевих позик здійс­нює Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку.

Одним із видів облігацій є державні облігації, які поділяються на об­лігації внутрішніх державних позик України, облігації зовнішніх державних позик України та цільові облігації внутрішніх державних позик України. Державні облігації України можуть бути:

♦ довгострокові - понад п'ять років;

♦ середньострокові - від одного до п'яти років;

♦ короткострокові - до одного року.

Облігації внутрішніх державних позик України - державні цінні па­пери, що розміщуються виключно на внутрішньому фондовому ринку і під­тверджують зобов'язання України щодо відшкодування пред'явникам цих облігацій їх номінальної вартості з виплатою доходу відповідно до умов розміщення облігацій.

Цільові облігації внутрішніх державних позик України - облігації внутрішніх державних позик, емісія яких с джерелом фінансування дефіци­ту державного бюджету в обсягах, передбачених на ню мету законом про Державний бюджет України на відповідний рік, та в межах граничного роз­міру державного боргу.

Кошти, залучені до Державного бюджету України від розміщення ці­льових облігацій внутрішніх державних позик України, використовуються виключно для фінансування державних або регіональних програм і проектів на умовах їх повернення в обсягах, передбачених на цю мету законом про Державний бюджет України на відповідний рік. Фінансування здійснюється відповідно до кредитних договорів, що укладаються між державою в особі Міністерства фінансів України та отримувачем коштів.

Облігації зовнішніх державних позик України - державні боргові цінні папери, що розміщуються на міжнародних фондових ринках і підтверджують зобов'язання України відшкодувати пред'явникам цих облігацій їх номіналь­ну вартість з виплатою доходу відповідно до умов випуску облігацій.

Емісія державних облігацій України є частиною бюджетного процесу і не підлягає регулюванню Державною комісією з цінних паперів та фондо­вого ринку.

Емісія державних облігацій України регулюється законом України про Державний бюджет України на відповідний рік, яким встановлюються граничні розміри державного зовнішнього та внутрішнього боргу.

Умови розміщення та погашення облігацій внутрішніх державних по­зик України і цільових облігацій внутрішніх державних позик України, не визначені умовами розміщення, встановлюються Міністерством фінансів України відповідно до законодавства.

Операції з обслуговування державного боргу, пов'язані з розміщен­ням облігацій внутрішніх державних позик та цільових облігацій внутріш­ніх державних позик України, їх погашенням і виплатою доходів за ними виконує Національний банк України, крім того, він провадить депозитарну діяльність щодо цих цінних паперів.

Державні облігації України можуть бути іменними або на пред'явника, вони розміщуються у документарній або бездокументарній формі.

Продаж облігацій внутрішніх державних позик здійснюється в націо­нальній валюті, а облігацій зовнішніх державних позик України - у валюті запозичення. Виплата доходів і погашення державних облігацій України здійснюються грошима або державними облігаціями України інших видів за згодою сторін.

Казначейські зобов'язання України- вид цінних паперів на пред'явника, що розміщуються виключно на добровільних засадах серед населення, засвідчують внесення їх власниками грошових коштів до бю­джету та дають право на одержання фінансового доходу.

Випускаються такі види казначейських зобов'язань:

а) довгострокові - від 5 до 10 років;

б) середньострокові - від 1 до 5 років;

в) короткострокові - до одного року.

Рішення про випуск довгострокових і середньострокових казначей­ських зобов'язань приймається Кабінетом Міністрів України.

Рішення про випуск короткострокових казначейських зобов 'язань приймає Міністерство фінансів України. У рішенні про випуск казначейсь­ких зобов'язань визначаються умови їх випуску.

Порядок визначення продажної вартості казначейських зобов'язань встановлюється Міністерством фінансів України, виходячи з часу їх прид­бання. Кошти від реалізації казначейських зобов'язань спрямовуються на покриття поточних видатків республіканського бюджету.

Виплата доходу по казначейських зобов'язаннях та їх погашення здійснюються відповідно до умов їх випуску, затверджених: за довгостро­ковими і середиьостроковими зобов'ячаннями - Кабінетом Міністрів Украї­ни, короткостроковими - Міністерством фінансів України.

Ощадний сертифікат- письмове свідоцтво банку про депонування грошових коштів, яке засвідчує право вкладника на одержання після закін-

чення встановленого строку депозиту і процентів по ньому. Ощадні серти­фікати розрізняють строкові (під певний договірний процент на визначений строк) або до запитання, іменні та на пред'явника. Іменні сертифікати обігу не підлягають, а їх продаж (відчуження) іншим особам є недійсним.

Дохід по ощадних сертифікатах виплачується при поданні їх для оплати в банк, що їх випустив. У разі, коли власник сертифіката вимагає повернення депонованих коштів по строковому сертифікату раніше обумо­вленого в ньому строку, то йому виплачується занижений процент, рівень якого визначається на договірних умовах при внесенні депозиту.

Інвестиційний сертифікат- це цінний папір, який випускається компанією з управління активами пайового інвестиційного фонду та засвід­чує право власності інвестора на частку в пайовому інвестиційному фонді. Таким чином, емітентом інвестиційних сертифікатів пайового інвестиційно­го фонду виступає компанія з управління активами цього фонду.

Пайовий інвестиційний фонд створюється за ініціативою компанії з управління активами шляхом придбання інвесторами випущених нею інвес­тиційних сертифікатів. Для створення пайового інвестиційного фонду ком­панія з управління активами має розробити та зареєструвати в Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку регламент інвестиційного фон­ду, укласти договори з аудитором (аудиторською фірмою), зберігачем, ре­єстратором, оцінювачем майна, зареєструвати пайовий інвестиційний фонд у реєстрі інституту спільного інвестування та організувати відкриту підпис­ку на інвестиційні сертифікати фонду або їх приватне розміщення. Відкрита підписка на інвестиційні сертифікати здійснюється відповідно до порядку проведення відкритої підписки на цінні папери, встановленого законодавст­вом, з урахуванням особливостей, встановлених законодавством України. Строк відкритої підписки на інвестиційні сертифікати пайового інвестицій­ного фонду відкритого або інтервального типу не обмежується. Приватне розміщення інвестиційних сертифікатів здійснюється у порядку, встановле­ному компанією з управління активами.

Інвестиційні сертифікати надають кожному його власникові однакові права та можуть розміщуватися шляхом відкритого продажу або приватного розміщення. Випуск компанією з управління активами похідних цінних па­перів на основі інвестиційних сертифікатів пайового інвестиційного фонду, активами якого ця компанія управляє, не допускається. Дивіденди за інвес­тиційними сертифікатами відкритого та інтервального пайового інвестицій­ного фонду не нараховуються і не сплачуються. Кількість проголошених інвестиційних сертифікатів пайового інвестиційного фонду зазначається у проспекті емісії.

Порядок розміщення та обігу інвестиційних сертифікатів пайових ін­вестиційних фондів встановлюється Законом України «Про інститути спі­льного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» [5].

Вексель - цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зо­бов'язання, за яким одна особа зобов'язана сплатити іншій визначену суму коштів у визначений строк, правовий статус якого регулюється законодав­ством про вексельний обіг. Вексельний обіг може охоплювати різні сфери. По-перше, відносини між банками та клієнтами при видачі банківських по­зичок (соло-векселі); по-друге, між суспільством та державою (казначейські векселі); по-третє, між фізичними та юридичними особами без посередниц­тва банку.

Залежно від мети та характеру угоди, які є в основі випуску векселів, а також їх забезпечення, розрізняють комерційні, фінансові та фіктивні век­селя.

Комерційні векселі з'являються в обігу на основі угод з купівлі-продажу товарів у кредит, коли покупець, не володіючії в момент купівлі грошима, пропонує продавцю вексель, який може бути як його власністю, так і чужим, але індосируваним, тобто таким, то містить передаточний на­пне. Комерційний вексель забезпеченні! тими сумами, які надійдуть від продажу куплених товарів. Такі векселі є основою вексельного обігу, бо вони обмежені конкретними строками та сумами проданих товарів у кредит.

Позичкові угоди в грошовій формі оформляються фінансовими вексе­лями. Формалізація грошового зобов'язання фінансовим векселем є спосо­бом додаткового забезпечення своєчасного та точного його виконання з мс­тою захисту прав кредиторів.

Векселі, походження яких не пов'язане з реальним переміщенням ні товарних, ні грошових цінностей називають фіктивними. До таких векселів належать дружні, бронзові (дуті) та зустрічні векселі. Дружній вексель ви­никає тоді, коли одне підприємство є кредитоспроможнім і «по дружбі» виписує вексель іншому, який мас фінансові проблеми з мстою одержання останнім грошової суми в банку шляхом врахування або застави цього век­селя. Якщо партнер, своєю чергою, виписує дружній вексель з метою гаран­тії оплати, то такий вексель називають зустрічним. Векселі, видані фіктив­ними або некредитоспроможними фірмами є бронювими або дутими.

Векселі бувають також перекаті (тратиш), видані в формі безумов­ної пропозиції (наказу) здійснити платіж, та прості, видані в формі безумо­вного зобов'язання здійснити платіж.

Особливість векселя як цінного паперу та боргового зобов'язання по­лягає в тому, що він є безумовним, беззаперечним зазвичай, абстрактним, тобто не залежить від причин, які спонукали його видачу, зобов'язанням. Він може також виконувати функції платіжного засобу. Передавання прав векеслядержаїеля іншій особі здійснюється шляхом передаточного надпису на звороті векселя, який називається індосаментом. У випадку не оплати векселя в строк або відмови трасата (платник за векселем) від акцепту, власник векселя має повідомити особу, від якої він одержав вексель за над­писом, про несплату та трасата - про відмову від акцепту.

Усі особи, які є трасатами, акцептантами, або вексельними поручите­лями, відповідають солідарно перед пред'явником векселя. Пред'явник мо­же звертати свою вимогу до цих осіб окремо до кожного або до усіх разом та не зобов'язаний дотримуватися послідовності, в якій вказані особи, що видали свое зобов'язання [13].

З 2004 року на фінансовому ринку України з'явилися нові фінансові інструменти - іпотечні цінні папери. їх поява зумовлена початком дії зако­нів «Про іпотеку» [7], «Про іпотечне кредитування, операції з консолідова­ним іпотечним боргом та іпотечні сертифікати» [8], «Про фінансово-кредитні механізми й управління майном при будівництві житла та операці­ях з нерухомістю» [10] та «Про іпотечні облігації» [9].

Згідно з цими законодавчими актами, право на існування в Україні мають такі види іпотечних цінних паперів, як заставні, іпотечні облігації та іпотечні сертифікати та сертифікати ФОН.

Усю сукупність іпотечних цінних паперів умовно можна поділити на дві групи:

1) боргові цінні папери: заставна, іпотечні облігації та іпотечний сертифі­кат з фіксованою дохідністю;

2) іпотечні інструменти участі: іпотечний сертифікат участі та сертифі­кати ФОН.

Заставна - це борговий цінний папір, який засвідчує безумовне право його власника на отримання від боржника виконання за основним зо­бов'язанням, за умови, що воно підлягає виконанню в грошовій формі, а в разі невиконання основного зобов'язання - право звернути стягнення на пре­дмет іпотеки. Заставна оформлюється, якщо її випуск передбачений іпотеч­ним договором. Схематично порядок емісії заставної наведений на рис. 3.3.

Заставна може передаватися її власником будь-якій особі шляхом вчинення індосаменту. Інший власник заставної має ті ж права, що мав іпотскодержатель згідно з іпотечним договором.

У разі видачі заставної припиняються грошові зобов'язання боржника за договором, який обумовлює основне зобов'язання, та виникають грошові зобов'язання боржника щодо платежу за заставною. Після оформлення заста­вної виконання основного зобов'язання та звернення стягнення на предмет іпотеки може бути здійснено лише на підставі вимоги власника заставної.

Рис. 3.3. Схема іпотечною кредитування за умови випуску заставної

Заставна підлягає державній реєстрації у встановленому законом по­рядку разом із державною реєстрацією обтяження відповідного нерухомого майна іпотекою та передаванню боржнику у разі належного виконання ним основного зобов'язання. Перебування заставної у боржника свідчить про виконання основного зобов'язання, якщо не буде доведено протилежне. У разі виконання основного зобов'язання боржником заставна, що знаходить­ся в нього, анулюється.

Існує три умови видачі заставної:

* основне зобов'язання має бути грошовим;

* в іпотечному договорі необхідно вказувати суму боргу за основним зо­бов'язанням на конкретний момент або критерії, якими можна її визначити;

* випуск заставної необхідно передбачити в іпотечному договорі.

Для оформлення заставної слід зазначити спеціальний пункт в іпоте­чному договорі, де описано, що саме є предметом застави та яку суму пок­риває ця заставна. Якщо абсолютна сума боргу не зазначається, то у догово­рі мають бути зазначені критерії, які дозволять її визначити на конкретну дату.

На практиці передбачається чотири способи рефінансування за допо­могою заставних: продаж заставної, операції РЕПО, застава заставної, а та­кож емісія іпотечних цінних паперів, див. рис. 3.4.

За змістом заставна схожа на вексель. Обидва види цінних паперів випускаються у документарній формі та мають відповідні вказівки щодо основного зобов'язання, а також можуть передаватися шляхом індосаменту.

Інструментами, що дозволяють створити систему рефінансування іпотечних кредитів є іпотечні сертифікати, емітентом яких може бути кредитна установа (переважно банк), який є власником іпотечних акти­вів [8].

Якщо емітентом є небанківська фінансова установа, кошти за розмі­щені сертифікати акумулюються на рахунку, відкритому нею в обслугову­ючому банку. Якщо емітентом с банк, такі кошти він акумулює на окремому рахунку у своєму балансі.

Іпотечні сертифікати мають строк обігу, сертифікати з фіксованою дохідністю - номінальну вартість, сертифікати участі - частку консолідова­ного іпотечного боргу, що припадає на один сертифікат.

Строк обігу сертифікатів одного випуску не може перевищувати строк існування іпотечних активів, які є забезпеченням цього випуску, та строку відчуження іпотечних активів.

Розміщення сертифікатів здійснюється шляхом проведення відкрито­го продажу. Обслуговування обігу сертифікатів, у тому числі депозитарну діяльність щодо цих цінних паперів, здійснює обраний емітентом або упра­вителем банк, який обслуговує іпотечні активи, в Національній депозитар­ній системі.

Юридичні та фізичні особи мають право купувати та продавати сер­тифікати за ринковою ціною та здійснювати з ними інші операції, що не суперечать інформації про випуск сертифікатів.

Сертифікати можуть бути випущені в одній з таких форм:

* іменні сертифікати документарної форми випуску (іменні документарні сертифікати);

* іменні сертифікати бездокументарної форми випуску (іменні бездоку-ментарні сертифікати);

* сертифікати на пред'явника документарної форми випуску (документа­рні сертифікати на пред'явника).

Іпотечні сертифікати можуть бути випущені у вигляді:

* сертифікатів із фіксованою дохідністю;

* сертифікатів участі.

Сертифікати з фіксованою дохідністю- це сертифікати, які забез­печені іпотечними активами та посвідчують такі права власників:

- право на отримання номінальної вартості в передбачені умовами випус­ку сертифікатів терміни;

- право на отримання процентів за сертифікатами на умовах інформації

про випуск сертифікатів;

- право на задоволення вимог - у разі невиконання емітентом прийнятих на себе зобов'язань - з вартості іпотечних активів, що є забезпеченням випуску сертифікатів з фіксованою дохідністю, переважно перед інши­ми кредиторами емітента.

Виконання зобов'язань за одним випуском сертифікатів з фіксованою дохідністю можуть забезпечувати один або декілька консолідованих іпотеч­них боргів. У разі, якщо при реалізації права на задоволення вимог за раху­нок іпотечних активів їх загальна вартість буде меншою, ніж загальна вар­тість зобов'язань емітента за сертифікатами з фіксованою дохідністю, задо­волення вимог власників сертифікатів у частині, що перевищує вартість іпотечних активів за цими договорами, здійснюється за рахунок власного майна емітента.

Ризик дострокового виконання основних зобов'язань, реформованих у консолідований іпотечний борг, бере на себе емітент сертифікатів із фік­сованою дохідністю, про що обов'язково повідомляється в інформації про випуск сертифікатів.

Сертифікати участі- цс сертифікати, забезпечені іпотеками та які посвідчують частку його власника у платежах за іпотечними активами.

Власник сертифікатів участі має такі права:

♦ право на отримання частки у платежах за іпотечними активами відпові­дно до договору про придбання сертифікатів;

* право на задоволення вимог - у разі невиконання емітентом взятих на себе зобов'язань - з вартості іпотечних активів, які знаходяться у довір­чій власності управителя.

Виконання зобов'язань за одним випуском сертифікатів участі мо­жуть забезпечувати один або декілька консолідованих іпотечних боргів.

Власник сертифікатів участі бере на себе ризик дострокового вико­нання зобов'язань боржниками за договорами про іпотечний кредит, рефо­рмованими в іпотечний актив, про що обов'язково зазначається в інформації про випуск сертифікатів. Строк обігу сертифікатів участі має відповідати строку виконання зобов'язань за договорами про іпотечний кредит, що ре­формовані в іпотечні активи, та строку відчуження іпотечних активів.

Принципова відмінність між сертифікатами з фіксованою прибутко­вістю та сертифікатами участі криється у фінансовій моделі перетворення платежів, що надходять за іпотечними активами для виплати за сертифіка­тами. Модель, за якою випускаються сертифікати з фіксованою дохідністю, передбачає, що власником іпотечних активів, а отже, і платежів за ними, є емітент. Модель, за якою випускаються сертифікати участі, передбачає що власник сертифікатів передає іпотечні активи у довірчу власність. Звідси випливають відмінності в правових відносинах, що встановлюються між емітентами та власниками сертифікатів. У випадку придбання сертифікатів з фіксованою дохідністю їх власник виступає кредитором емітента. У випа­дку придбання сертифікатів участі, власник сертифікатів є опосередкованим кредитором позичальників за кредитами. Незважаючи на те, що іпотечні сертифікати власне, є новим інструментом для українського фондового ри­нку, не можна сказати, що це принципово незнайомі фінансові конструкції. Так, іпотечні сертифікати з фіксованою дохідністю подібні звичайним облі­гаціям, а іпотечні сертифікати участі мають ряд ознак інвестиційних серти­фікатів пайового інвестиційного фонду.

Незважаючи на істотні розбіжності між двома видами сертифікатів є кілька загальних ознак, що відрізняють іпотечні сертифікати від інших ви­дів цінних паперів:

1) Наявність реформованих зобов'язань. При ухваленні рішення про ви­пуск іпотечних сертифікатів, емітент повинен сформувати або придбати в іншого кредитора консолідований іпотечний борг і іпотечний пул. Консолідований іпотечний борг - це реформовані в неподільну ціліс­ність зобов'язання окремих позичальників здійснювати платежі за кре­дитними договорами. Іпотечний пул поєднує іпотеки, що забезпечують такі зобов'язання. Після випуску іпотечних сертифікатів консолідова­ний іпотечний борг здобуває статус іпотечних активів.

2) Механізм довірчого управління. Іпотечні активи, що є основою випуску іпотечних сертифікатів, знаходяться в довірчому управлінні спеціально призначеної особи - управителя. Управитель призначається власником іпотечних активів, що виступає засновником довірчого управління. При

встановленні довірчого управління власник іпотечних активів передає їх управителю в довірчу власність.

3) Принцип забезпеченості. Виконання зобов'язань за іпотечними серти­фікатами забезпечується іпотечними активами та пулом іпотек. Забез­печенням виконання зобов'язань за сертифікатами з фіксованою дохід­ністю є іпотечні активи. Забезпеченням виконання зобов'язань за сер­тифікатами участі є іпотеки, що складають іпотечний пул і забезпечу­ють виконання зобов'язань, реформованих у консолідований іпотечний борг;

4) Відокремлення іпотечних активів. Іпотечні активи, що є забезпеченням випуску іпотечних сертифікатів, відокремлюються від іншого манна емітента. Емітент не має права використовувати іпотечні активи для за­доволення своїх власних вимог. При банкрутстві емітента іпотечні сер­тифікати не входять до ліквідаційної маси;

5) Принцип розподілу функцій. До обігу іпотечних цінних паперів можуть бути залучені особи, що професійно виконують функції з обслугову­вання обігу іпотечних цінних паперів - розпорядник платежів, керую­чий іпотекою.

6) Наявність реестру забезпечення сертифікатів. Такий реєстр є систе­матизованим переліком зобов'язань, реформованих у консолідований іпотечний борг, і перелік іпотек, що складають іпотечний пул.

Чинне законодавство запроваджує систему норм, спрямованих на за­хист прав інвесторів, які вклали кошти в іпотечні сертифікати:

1) для здійснення емісії іпотечних сертифікатів емітент повинен одержати спеціальний дозвіл;

2) діяльність всіх учасників системи чітко регламентована та встановлені спеціальні вимоги до кожного з учасників;

3) обсяг зобов'язань за сертифікатами не може перевищувати 90 % вартос­ті іпотечних активів;

4) не можуть виступати забезпеченням випуску сертифікатів вимоги за зобов'язаннями, забезпечені іпотекою майнових прав на нерухомість, будівництво якої не завершене, й іпотекою, що знаходиться у власності осіб з обмеженою дієздатністю;

5) у випадку невиконання боржником основного зобов'язання, керуючий іпотекою здійснює заходи щодо примусового стягнення за цим зо­бов'язанням і накладає стягнення на предмет іпотеки;

6) власники сертифікатів мають переважне право на задоволення своїх вимог за сертифікатами у випадку накладення стягнення на предмет іпотеки, що забезпечує виконання зобов'язань за кредитним договором;

7) у випадку визнання емітента банкрутом, іпотечні активи не приєднують до ліквідаційної маси;

8) в інтересах власників іпотечних сертифікатів, управитель може здійс­нювати заміну частин іпотечних активів;

9) при банкрутстві емітента сертифікатів участі обов'язки з довірчого управління іпотечними активами передаються іншому управителю.

Завдяки системі захисту прав інвесторів іпотечні сертифікати обіця­ють стати надійними фінансовими інструментами на фондовому ринку України. Власники іпотечних сертифікатів з фіксованою дохідністю мають переваги перед власниками корпоративних облігацій, оскільки виконання зобов'язань за іпотечними сертифікатами забезпечується іпотечними акти­вами.

Ще одним видом іпотечних цінних паперів є іпотечні облігації- це іменні облігації, виконання зобов'язань емітента за якими забезпечене іпо­течним покриттям [9]. Іпотечна облігація засвідчує внесення грошових ко­штів її власником і підтверджує зобов'язання емітента відшкодувати йому номінальну вартість цієї облігації та грошового доходу, а в разі невиконання емітентом зобов'язань за іпотечною облігацією надає її власнику право за­довольнити свою вимогу за рахунок іпотечного покриття.

Державну реєстрацію випусків і проспектів емісії іпотечних облігацій здійснює Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку. Випуск іпотечних облігацій здійснюється у бездокументарній формі.

Виконання зобов'язань за іпотечними облігаціями здійснюється в по­рядку та у строки, визначені в їх проспекті емісії, а для структурованих іпо­течних облігацій - також у договорі про управління іпотечним покриттям.

Проспектом емісії може передбачатися надання власникам іпотечних облігацій гарантії щодо виконання грошових зобов'язань емітента або ство­рення для цієї мети спеціального резервного чи страхового фонду.

Процент за іпотечними облігаціями може бути фіксованим або пла­ваючим. У разі застосування плаваючого процента у проспекті емісії повин­ні зазначатися критерії або формула для його розрахунку.

Власники іпотечних облігацій мають виший пріоритет перед правами чи вимогами інших осіб щодо іпотечного покриття.

Іпотечні облігацій можуть випускатися у вигляді:

1) звичайних іпотечних облігацій;

2)структурованих іпотечних облігацій.

Емітентом звичайних іпотечних облігацій с іпотечний кредитор, що несе відповідальність за виконання зобов'язань за такими іпотечними облі­гаціями іпотечним покриттям та всім іншим своїм майном, на яке, відповід­но до законодавства може, бути звернено стягнення.

Для кожного випуску звичайних іпотечних облігацій формується окреме іпотечне покриття. Протягом строку обігу звичайних іпотечних об­лігацій сукупний розмір іпотечних активів, зобов'язання боржників за яки­ми забезпечені іпотекою жилих будинків або квартир, повинен становити не менше ніж 85 % від сукупного розміру усіх іпотечних активів, які входять до складу іпотечного покриття звичайних іпотечних облігацій. Основна су­ма боргу за іпотечними активами, предметом іпотеки за якими г нерухо-

мість нежилого призначення та які входять до складу іпотечного покриття, не повинна перевищувати 60 % від оціночної вартості предмета іпотеки.

Для емітентів звичайних іпотечних облігацій, виконання зобов'язань за якими повністю гарантовано державою, коефіцієнт їх іпотечного покрит­тя не повинен перевищувати 1.

Якщо протягом строку обігу звичайних іпотечних облігацій коефіці­єнт іпотечного покриття перевищує встановлені цією статтею значення, емітент зобов'язаний ввести нові іпотечні активи до складу іпотечного пок­риття для приведення його розміру у відповідність із встановленим у цій статті значенням коефіцієнта іпотечного покриття.

Управління іпотечним покриттям звичайних іпотечних облігацій по­кладається на управителя, яким може бути банк або небанківська фінансова установа, яка отримала ліцензію на управління іпотечним покриттям, вида­ну Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку.

Емітентом структурованих іпотечних облігацій с спеціалізована іпо­течна установа, яка несе відповідальність за виконання зобов'язань за та­кими іпотечними облігаціями лише іпотечним покритгям.

Спеціалізована іпотечна установа- це фінансова установа, виклю­чним видом діяльності якої є придбання іпотечних активів та випуск струк-турованих іпотечних облігацій. Вона може бути створена без обмеження строку існування або на строк до повного погашення структурованих іпоте­чних облігацій.

Загальний розмір зобов'язань за всіма випусками структурованих іпотечних облігацій, виконання зобов'язань за якими забезпечене єдиним іпотечним покриттям, не повинен перевищувати розмір такого покриття.

Виконання зобов'язань емітента за структурованими іпотечними об­лігаціями здійснюється виключно за рахунок іпотечного покриття.

Грошові доходи від іпотечних активів у складі іпотечного покриття підлягають переказу обслуговуючою установою на рахунок управителя.

Функції державного регулювання, нагляду та контролю у сфері випу­ску та обігу іпотечних облігацій і діяльності фінансових установ здійсню­ють: •S щодо випуску та обігу іпотечних облігацій - Державна комісія з цінних

паперів та фондового ринку; S щодо діяльності банків - Національний банк України; S щодо діяльності фінансових установ, які не є банками, - спеціально уповноважений орган виконавчої влади у сфері регулювання ринків фі­нансових послуг.

Сертифікат фонду операцій анерухомістю (сертифікати ФОН)це цінний папір, що засвідчує право його власника на отримання доходу від інвестування в операції з нерухомістю.

їх емітентом може бути фінансова установа - Фонд операцій із неру­хомістю [10]. Емітент сертифікатів ФОН, який не є банківською установою.

відкривав в обраному ним банку на своє ім'я окремий поточний рахунок, який є рахунком ФОН.

Власником сертифікатів ФОН може бути будь-яка юридична або фі­зична особа.

Управитель ФОН інвестує кошти, залучені від продажу сертифікатів ФОН, в операції з нерухомістю, отримує дохід від цих операцій та розподі­ляє отриманий дохід між власниками сертифікатів ФОН на умовах Правил ФОН.

ФОН діє до моменту виконання усіх зобов'язань перед власниками сертифікатів ФОН. ФОН створюється на строк, встановлений проспектом емісії, і до його закінчення емітент сертифікатів цього ФОН не бере на себе зобов'язань щодо викупу таких сертифікатів. Після закінчення строку, на який був створений ФОН, він припиняє своє функціонування.

Кількість випусків сертифікатів ФОН одного емітента, що одночасно знаходяться в обігу, не обмежується. Оплата сертифікатів ФОН при їх роз­міщенні здійснюється тільки грошовими коштами. Розміщення сертифікатів ФОН здійснюються за цінами, встановленими на певну дату, виходячи з правил ФОН.

Юридичні та фізичні особи мають право купувати і продавати серти­фікати ФОН за ринковою ціною та здійснювати з ними інші операції, що не суперечать умовам випуску.

Сертифікати ФОН, випущені одним емітентом, можуть підлягати конвертації, якщо цс передбачено інформацією про умови випуску сертифі­катів ФОН. Конвертація сертифікатів ФОН здійснюється емітентом шляхом вилучення з обігу сертифікатів ФОН одного випуску, їх анулювання та об­міну на сертифікати ФОН іншого випуску.

Сертифікати ФОН можуть бути випущені в одній з таких форм:

* іменні сертифікати ФОН документарної форми випуску (іменні доку­ментарні сертифікати ФОН);

* іменні сертифікати ФОН бездокументарної форми випуску (іменні без-документарні сертифікати ФОН);

* сертифікати ФОН на пред'явника документарної форми випуску (доку­ментарні сертифікати ФОН на пред'явника).

Емітентом сертифікатів ФОН може бути банк або інша фінансова установа, якщо вона відповідає вимогам, встановленим спеціально уповно­важеним органом виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг, а також має дозвіл на здійснення емісії сертифікатів ФОН.

Отже, сертифікати ФОН за своїм цільовим призначенням нагадують інвестиційні сертифікати пайових інвестиційних фондів. Проте вони мають свої специфічні особливості, а саме;

♦ управитель ФОН зобов'язаний викупити не менше 1 % від суми емісії
кожного випуску сертифікатів ФОН. функції управителя якого він ви­
конує;

♦ загальна номінальна вартість сертифікатів ФОН, випущених емітентом, не може перевищувати 50-кратного розміру власного капіталу емітента;

♦ обсяг здійснюваного в рамках емісії випуску сертифікатів ФОН має
бути в сумі, еквівалентній не менше ніж 100 тис. євро за курсом НБУ на
день прийняття рішення про емісію сертифікатів ФОН:

• оплата сертифікатів ФОН при їх розміщенні здійснюється тільки гро­шовими коштами;

♦ випускаються іменними або на пред'явника, але лише у документарній
формі. Такий висновок випливає з того, що ведення реєстру власників
іменних сертифікатів ФОН емітент здійснює самостійно.

Особливою групою цінних паперів є похідні цінні папери, які мають встановлені законодавством реквізити та засвідчують зобов'язання внаслі­док виконання яких відбувається перехід права власності на базовий актив та/або проводяться розрахунки на підставі ціни (розміру) базового активу. До похідних цінних паперів належать деривати та депозитарні розписки (свідоцтва).

Дериватив- це стандартний документ, що засвідчує право та/або зо­бов'язання придбати або продати базовий актив (цінні папери) на визначе­них ним умовах у майбутньому. Існують такі форми деривативів: S ф 'ючерсний контракт — це стандартний документ, який засвідчує зо­бов'язання придбати (продати) базовий актив у визначений час та на визначених умовах у майбутньому, з фіксацією ціни на момент укла­дання зобов'язань сторонами контракту. •ґ от/іон - це стандартний документ, який засвідчує право придбати (про­дати) базовий актив на визначених умовах у майбутньому, з фіксацією ціни на момент укладання такого контракту або на час такого придбан­ня за рішенням сторін контракту. S варант - це різновид опціону на купівлю, який випускається емітентом разом із власними привілейованими акціями чи облігаціями та надає його власнику право на придбання простих акцій цього емітенту протя­гом певного періоду за певною ціною.

Депозитарна розписка (свідоцтво)- це похідний цінний папір, що засвідчує право власності інвестора-резидента на визначену кількість цін­них паперів іноземного емітента, загальний обсяг емісії який обліковується в іноземній депозитарній установі. Емітентом їх можуть бути юридичні особи - резиденти, які є учасниками Національної депозитарної системи, за умови встановлення кореспондентських відносин між депозитарієм, у якому зберігається глобальний сертифікат на загальний обсяг емісії депозитарних розписок, та іноземною депозитарною установою, що веде облік права вла­сності за цінними паперами, які лежать в основі депозитарних розписок.

Похідні цінні папери вводяться в обіг юридичними особами -суб'єктами підприємницької діяльності, які зобов'язуються виконувати, передбачені в інформації про випуск похідних цінних паперів.

Похідні цінні папери, що утворюються шляхом надання пропозицій щодо провадження певних дій, спрямованих на встановлення зобов'язань, умови виконання яких передбачені у похідних цінних паперах, можуть бути утворені лише організатором торгівлі.

Випуск від імені держави похідних цінних паперів, базовим активом яких є державні цінні папери, здійснює за рішенням Кабінету Міністрів України Міністерство фінансів України. У рішенні Кабінету Міністрів України повинні визначатися основні умови випуску та обігу таких похід­них цінних паперів. Випуск та інформація про випуск таких цінних паперів не підлягають реєстрації у Дсржавнііі комісії з цінних паперів та фондового ринку.

Для введення в обіг похідних цінних паперів емітент чи організатор торгівлі повинен узгодити можливість використання базового активу з:

- Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку - якщо базо­вим активом є цінні папери (крім державних), фондові індекси чи став­ки прибутковості за цінними паперами;

- Міністерством економіки України - якщо базовим активом єтоварні ресурси;

- Національним банком України - якщо базовим активом є кошти, їх ри­нкові характеристики та банківські метали;

- Міністерством фінансів України - якщо базовим активом є державні цінні папери.

Міністерство економіки України та Національний банк України мо­жуть встановлювати квоти на обсяги використання відповідного базового активу.