Література для вивчення теми. 1. Закон України "Про інвестиційну діяльність" від 18 вересня 1991 р.

1. Закон України "Про інвестиційну діяльність" від 18 вересня 1991 р.

2. Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 22 трав­ня 1997 року, №283/97 - ВР.

3. Закон України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціно­чну діяльність в Україні" від 12 липня 2001 року, № 2658-111

4. Закон України "Про оцінку земель" від 11 грудня 2003 року, № 1378-IV.

5. Постанова Кабінету міністрів України. "Про експертну грошову оцінку земельних ділянок" від 11 жовтня 2002 р. №

6. Постанова Кабінету Міністрів України. Про затвердження Національ­ного стандарту №1 "Загальні засади оцінки майна та майнових прав, від 10 вересня 2003 року. № 1440

7. Постанова Кабінету Міністрів України Про затвердження Методики оцінки майна, від 10 грудня 2003 р. № 1891.

8. Постанова КМУ Про затвердження Національного стандарту № 2 «Оці­нка нерухомого майна», від 28 жовтня 2004 р. №1442.

9. Постанова КМУ Про затвердження Національного стандарту № З, «Оцінка цілісних майнових комплексів» від 29 листопада 2006 p., №1655

10. Постанова КМУ Про затвердження Національного стандарту № 4 «Оці­нка майнових прав інтелектуальної власності», від 3 жовтня 2007 p., № 1185.

11. Наказ Міністерства фінансів України Про затвердження Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби». № 92, від 27.04.2000 р.

12. Наказ Державного комітету статистики України Про затвердження змін та доповнень до форми державного статистичного спостереження зі статистики капітальних інвестицій та Інструкції щодо її складання, від 19.08.2004. №487

13. Наказ ФДМ України Про затвердження Методики товарознавчої експе­ртизи та оцінки дорожніх транспортних засобів, від 24.11.2003, .№ 142/5/2092.

14. Международные стандарты оценки (МСО 2005). 7-е изд. / Пер. с англ. И. Артеменкова, Н. Павлова. М.: Российское общество оценщиков, 2005 г.

Контрольні запитання та завдання для вивчення теми:

1. Визначте характерні ознаки реальних інвестицій.

2. Назвіть основні об'єкти реальних інвестицій.

3. Визначте критерії, за якими відбираються об'єкти для реальних інвес­тицій.

4. Охарактеризуйте стадії кругообігу реальних інвестицій.

5. За якими ознаками класифікують реальні інвестиції.

6. Охарактеризуйте основні показники ефективності використання основ­них та обігових фондів.

7. Охарактеризуйте стан ринку реальних інвестицій в Україні.

8. Охарактеризуйте стан ринку нерухомості в Україні.

9). Визначте, за якими принципами здійснюється оцінка об'єктів реального інвестування.

10. Визначте фактори, що впливають на оцінку об'єктів нерухомості.

11. Що таке мультиплікатор валових рентних платежів?

12. Охарактеризуйте зміст методу капіталізації в оцінці нерухомості.

13. Що таке коефіцієнт капіталізації і як він визначається?

14. Охарактеризуйте зміст методу відшкодування капіталу.

15. Що передбачає прямолінійне повернення капіталу; повернення капіталу по фонду відшкодування за ставкою доходу на інвестиції; повернення капіталу по фонду відшкодування за безризикової ставки доходу на ін­вестиції?

16. Визначте особливості оцінки нерухомого майна.

17. Визначте особливості оцінки рухомого майна.

18. Визначте особливості оцінки матеріально-виробничих запасів.

- ринкова інновація - створення нового ринку товарів або послуг;

- маркетингова інновація — освоєння нового джерела постачання сировини або напівфабрикатів;

- управлінська інновація - реорганізація структури управління;

- соціальна інновація впровадження заходів щодо покращення життя населення;

- екологічна інновація - впровадження заходів щодо охорони на­вколишнього середовища.

Інновації можна також розглядати і як вкладення інвестиційного ка­піталу в нововведення, які призводять до кількісних або якісних змін в підп­риємницькій діяльності. Інноваціям передує науково-виробнича діяльність, пов'язана з появою нововведення, ідея нововведення може бути зароджена як іптенпія, ініціація або дифузія інновацій.

Інтенція - цс ідея, пропозиція або проект, які після опрацювання пе­ретворюються в інновацію.

Ініціація ~ це рекомендації щодо удосконалення науково-технічної, організаційної, виробничої або комерційної діяльності, метою яких є поча­ток інноваційного процесу або його розвиток.

Дифузія - цс процес передавання нововведення комунікаційними ка­налами між членами соціальної системи в часі. Нововведеннями можуть виступати ідеї, технології тощо, які є новими для суб'єкта господарювання. Це означає, що дифузія інновації - це розповсюдження вже одного разу освоєної і впровадженої інновації у нових умовах.

У реальних інноваційних процесах швидкість дифузії нововведення залежить від таких факторів, як: спосіб передавання інформації; форми прийняття рішення; властивості соціальної системи; властивості самого но­вовведення.

Підготовка, обгрунтування, освоєння та контроль за впровадженням нововведення є інноваційною діяльністю.

Інноваційна діяльність - цс діяльність, що спрямована на викорис­тання та комерціалізацію результатів наукових досліджень іа розробок і зумовлює випуск на ринок нових конкурентноздатних товарів та послуг. Вона містить:

- випуск та розповсюдження нових видів техніки та технологій;

- прогресивні міжгалузеві структурні зрушення;

-реалізацію довгострокових науково-технічних програм з вели­кими термінами окупності витрат;

-фінансування фундаментальних досліджень для здійснення які­сних змін у стані виробничих сил країни;

- розробку і впровадження нових ресурсозберігаючих техноло­гій, спрямованих на покращення соціального стану населення, екологічної ситуації тощо.

Інноваційна діяльність на підприємстві може здійснюватися у трьох видах, див. рис. 5.1.:

-впровадження нових виробів і технологій, які не є результатом власних розробок;

-виділена участь в інноваційній діяльності;

- спеціалізована діяльність підприємства як новатора.

У випадку, коли інноваційна діяльність підприємства здійснюється у вигляді виділеної участі, або спеціалізованої участі підприємства як новато­ра, така діяльність складається з інноваційного процесу, який охоплює весь комплекс відносин виробництва та споживання та є періодом від зароджен­ня ідеї до її комерційної реалізації, див. рис. 5.2.

Інноваційний процес у різних сферах діяльності внаслідок розвитку науково-технічного прогресу може проходити різні, щодо тривалості та ви­трат, етапи. У виробничому (інвестиційному) середовищі цей процес прохо­дить такі стадії:

1) сертифікація (патентування) ідеї;

2) наукове і техніко-економічне обгрунтування нового продукту або технології;

3) експериментальне освоєння зразків;

4) доведення до промислового виробництва;

5) одержання нового продукту у необхідному обсязі для його коме­рціалізації.

Враховуючи ці стадії, розрізняють три форми інноваційного процесу:

■простий внутрішньо організаційний (натуральний);

■простий міжорганізаційний (товарний);

■розширений.

Простий внутрішньо організаційний інноваційний процес - це процес створення і використання нововведення у межах однієї організації.

Простий міжорганізаційний інноваційний процес передбачає відо­кремлення функцій створення і виробництва нововведення від функції його споживання. Це означає, що воно стає предметом купівлі - продажу.

Рис. 5.1. Види інноваційної діяльності на підприємстві

Розширений інноваційний процес знаходить своє відображення в поя­ві нових виробників нововведення, у порушенні монополії виробника-початківця, що сприяє, за допомогою взаємної конкуренції удосконаленню споживчих якостей товару.

Сьогодні в Україні головними напрямами розвитку інноваційного ро­звитку є:

♦ підвищення ролі наукових та технологічних факторів у подоланні кризових явищ у соціально-економічному розвитку України;

♦ створення ефективних механізмів збереження, розвитку та ефек­тивного використання національного пауково-технологічного потенціалу;

♦ технологічне переобладнання і структурна перебудова виробниц­тва з метою нарощування випуску товарів, конкурентоспроможних на сві­товому та внутрішньому ринках;

♦ збільшення експортного потенціалу за рахунок наукоемких галу­зей виробництва, зменшення залежності економіки від імпорту;

5.2. ОБ'ЄКТИ ТА СУБ'ЄКТИ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Інноваційна діяльність містить процес доведення наукової ідеї або технічного винаходу до стадії практичного використання, що приносить дохід, а також прив'язані з цим процесом техніко-економічні та інші зміни у соціальному середовищі. У зв'язку з цим, об'єктами інноваційної діяльнос­ті є:

> інноваційні програми та проекти;

> нові знання та інтелектуальні продукти;

> виробниче обладнання та процеси:

> інфраструктура виробництва і підприємництва;

> організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру та якість виробництва і соціальної сфери;

> сировинні ресурси, засоби їх видобування і переробки;

> товарна продукція;

> механізми формування споживчого ринку і збуту товарної продукції.

Найчастіше об'єкти інноваційної діяльності мають форму інновацій­ного проекту - це комплекс документів, що визначає процедуру і комплекс усіх необхідних заходів (у тому числі інвестиційних) щодо створення і реа­лізації інноваційного продукту або інноваційної продукції. Інноваційним визнається проект, яким передбачаються розробка, виробництво і реалізація інноваційного продукту і (або) інноваційної продукції, державна підтримка реалізації інноваційного проекту надасться за умови його державної реєст­рації.

Інноваційний проект,зазвичай, містить таку інформацію:

- загальну інформація про проект: пріоритетні напрями; назву проекту, його зміст (повний і короткий); стрижневі слова; дані про заявника проекту;

- науково-технічну характеристику проекту: міру новизни; рівень технології; міру захищеності;

> місце реалізації проекту і основні ринки збуту;

> строки реалізації проекту і його основних етапів;

> об 'сми та інші фінансові показники проекту;

> ефективність проекті': економічна, екологічна, бюджетна, соці­альна.

Усі інноваційні проекти мають пройти державну реєстрацію, яку здійснює за поданням суб'єктів інноваційної діяльності спеціально уповно­важений центральний орган виконавчої влади у сфері інноваційної діяльно­сті. Цей орган веде Державний реєстр інноваційних проектів. Необхідною умовою занесення проекту до Державного реєстру інноваційних проектів с його кваліфікування.

Проекти, визнані за результатами експертизи інноваційними, зано­сяться спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері інноваційної діяльності до Державного реєстру інноваційних проек­тів. Інноваційні проекти з пріоритетних напрямів інноваційної діяльності, затверджених Верховною Радою України, визнаються пріоритетними інно­ваційними проектами.

Результатом виконання інноваційного проекту та науково-дослідною та дослідно-конструкторською розробкою нової технології (у тому числі -інформаційної) чи продукції з виготовленням експериментального зразка чи дослідної партії є інноваційний продукт, який має відповідати таким вимо­гам:

а) він є реалізацією (впровадженням) об'єкта інтелектуальної власно­сті (винаходу, корисної моделі, промислового зразка, топографії інтеграль­ної мікросхеми, селекційного досягнення тощо), на які виробник продукту має державні охоронні документи (патенти, свідоцтва) чи одержані від вла­сників цих об'єктів інтелектуальної власності ліцензії, або реалізацією (впровадженням) відкриттів. При цьому використаний об'єкт інтелектуаль­ної власності має бути визначальним для цього продукту;

б) розробка продукту підвищує вітчизняний науково-технічний і тех­
нологічний рівень;

в) в Україні цей продукт вироблений (буде вироблено) вперше, або
якщо не вперше, то порівняно з іншим аналогічним продуктом, представле­
ним на ринку. Крім того, він є конкурентоздатним і мас суттєво вищі тех-
ніко-економічні показники. .

Об'єктом інноваційної діяльності може бути і іииоваціїиш продукція — це нові конкурентоздатні товари чи послуги. Інноваційною вона може бути, визнана, якщо відповідає таким вимогам:

а) вона є результатом виконання інноваційного проекту;

б) така продукція виробляється (буде вироблена) в Україні вперше,
або якщо не вперше, то порівняно з іншою аналогічною продукцією, пред­
ставленою на ринку, є конкурентоздатною і мас суттєво вищі техніко-'
економічні показники.

Інноваційна продукція може бути результатом тиражування чи засто­сування інноваційного продукту, крім того, інноваційною продукцією може бути визнано інноваційний продукт, якщо він не призначений для тиражу­вання.

Суб'єктами інноваційної діяіьності можуть бути фізичні й юридичні особи України, фізичні і юридичні особи іноземних держав, особи без гро­мадянства, об'єднання цих осіб, які провадять в Україні інноваційну діяль­ність і (або) залучають майнові та інтелектуальні цінності, вкладають власні чи запозичені кошти в реалізацію в Україні інноваційних проектів.

За характером діяльності та змістом інноваційної діяльності усі суб'єкти поділяють на три групи, див. рис. 5.3.

Активну участь в інноваційному процесі беруть державні органи управління. Вони визначають правові, економічні та організаційні засади державного регулювання інноваційної діяльності в Україні, а також встано­влюють форми стимулювання інноваційних процесів, спрямованих па підт­римку розвитку економіки України інноваційним шляхом. Зокрема:

Верховна Рада України визначає єдину державну політику у сфері ін­новаційної діяльності, а саме: створює законодавчу базу для сфери іннова­ційної діяльності; затверджує пріоритетні напрями інноваційної діяльності як окрему загальнодержавну програму або у складі Програми діяльності Кабінету Міністрів України, загальнодержавних програм економічного, на­уково-технічного, соціального розвитку, охорони довкілля; в межах Держа­вного бюджету України визначає обсяг асигнувань для фінансової підтрим­ки інноваційної діяльності.

Рис. 5.3. Суб'єкти інноваційної діяльності

■ Верховна Рада Автономної Республіки Крим, обласні і районні ради відповідно до їх компетенції, затверджують регіональні інноваційні програ­ми, що кредитуються з бюджету Автономної Республіки Крим, обласних і районних бюджетів; визначають кошти бюджету Автономної Республіки Крим, обласних і районних бюджетів для фінансової підтримки регіональ­них інноваційних програм і доручають Раді міністрів Автономної Республі­ки Крим, делегують повноваження обласним і районним державним адміні­страціям фінансування регіональних інноваційних програм через державні інноваційні фінансово-кредитні установи (їх регіональні відділення) у ме­жах виділених з цих бюджетів коштів; контролюють фінансування регіона-

льних інноваційних програм за кошти бюджету Автономної Республіки Крим, обласних і районних бюджетів.

■Кабінет Міністрів України: здійснює державне управління та за­безпечує реалізацію державної політики у сфері інноваційної діяльності; готує та подає Верховної Ради України пропозиції щодо пріоритетних на­прямів інноваційної діяльності як окрему загальнодержавну програму або в рамках Програми діяльності Кабінету Міністрів України, загальнодержав­них програм економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку, охорони довкілля; здійснює заходи щодо реалізації пріоритетних напрямів інноваційної діяльності; сприяє створенню ефектив­ної інфраструктури у сфері інноваційної діяльності; створює спеціалізовані державні інноваційні фінансово-кредитні установи для фінансової підтрим­ки інноваційних програм і проектів, затверджує їх статути чи положення про них, підпорядковує ці установи спеціально уповноваженому централь­ному органу виконавчої влади у сфері інноваційної діяльності; затверджує положення про порядок державної реєстрації інноваційних проектів і ве­дення Державного реєстру інноваційних проектів.

■Центральні органи виконавчої влади: здійснюють підготовку про­позицій щодо реалізації інноваційної політики у відповідній галузі економі­ки, створюють організаційно-економічні механізми підтримки її реалізації; доручають державним інноваційним фінансово-кредитним установам здійс­нення конкурсного відбору пріоритетних інноваційних проектів із пріорите­тних галузевих напрямів інноваційної діяльності і здійснення фінансової підтримки цих проектів у межах коштів, передбачених законом про Держа­вний бюджет України на відповідний рік.

■Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері інноваційної діяльності, який здійснює заходи щодо проведення єди­ної науково-технічної та інноваційної політики. Таким органом є Державне агентство України з інвестицій та інновацій (Держінвесшицій Украї­ни).

Відповідно до покладених на нього завдань, Держінвестицій України: готує і подає Кабінету Міністрів України пропозиції щодо пріоритетних напрямів інноваційної діяльності, державних інноваційних програм і щодо необхідних обсягів бюджетних коштів для їх кредитування; координує ро­боту у сфері інноваційної діяльності інших центральних органів виконавчої влади; здійснює державну реєстрацію інноваційних проектів і веде Держав­ний реєстр інноваційних проектів; готує і подає Кабінету Міністрів України пропозиції щодо створення спеціалізованих державних інноваційних фінан­сово-кредитних установ для фінансової підтримки інноваційних програм і проектів, розробляє статути чи положення про ці установи; затверджує по­рядок формування та використання коштів підпорядкованих йому спеціалі­зованих державних інноваційних фінансово-кредитних установ і контролює їх діяльність; доручає державним інноваційним фінансово-кредитним уста-

новам здійснення конкурсного відбору пріоритетних інноваційних проектів і здійснення фінансової підтримки цих проектів у межах коштів, передбаче­них законом про Державний бюджет України на відповідний рік; організо­вує підвищення кваліфікації спеціалістів у сфері інноваційної діяльності.

■Представницькі органи місцевого самоврядування - сільські, сели­щні, міські ради відповідно до їх компетенції, затверджують місцеві іннова­ційні програми; у межах коштів бюджету розвитку визначають кошти міс­цевих бюджетів для фінансової підтримки місцевих інноваційних програм; створюють комунальні інноваційні фінансово-кредитні установи для фінан­сової підтримки місцевих інноваційних програм за кошти місцевих бюдже­тів, затверджують їх статути чи положення про них. підпорядковують їх своїм виконавчим органам.

■Виконавчі органи місцевого самоврядування відповідно до їх компе­тенції, розробляють проекти місцевих інноваційних програм і подають їх для затвердження відповідним місцевим радам; вжинають заходів щодо ви­конання місцевих інноваційних програм; залучають підприємства, установи і організації, розташовані на підпорядкованій їм території, за їх згодою, до розв'язання проблем інноваційного розвитку населених пунктів; доручають державним інноваційним фінансово-кредитним установам (їх регіональним відділенням) або комунальним інноваційним фінансово-кредитним устано­вам проведення конкурсного відбору інноваційних проектів місцевих інно­ваційних програм і здійснення фінансової підтримки цих проектів у межах коштів, передбачених у відповідному місцевому бюджеті.

Основним суб'єктом інноваційної діяльності є інноваційне підприєм­ство - це підприємство (об'єднання підприємств) будь-якої форми власнос­ті, якщо більше 70 % обсягу його продукції (у грошовому вимірі) за звітний податковий період становлять інноваційні продукти та (або) інноваційна продукція. Інноваційне підприємство може функціонувати у вигляді техно-полісу, технопарку, інноваційного центру, бізнес-інкубатора тощо.

Інноваційні підприємства розрізняються переважно цілями проектів і місцевою специфікою їх реалізації. Метою їх створення є інтенсифікація процесу розробки і впровадження у виробництво новітніх техніки та техно­логій, підготовка висококваліфікованих кадрів.

З метою створення та широкого застосування конкурентноспромож-них на світовому ринку нових технологій та наукової продукції, посилення впливу інноваційних чинників на структурну переорієнтацію економіки Кабінет Міністрів України прийняв постанову «Про затвердження Поло­ження про порядок створення та функціонування технопарків та інновацій­них структур інших тииів»[6].

Цим документом визначено, що інноваційною структурою є юриди­чна особа будь-якої організаційно-правової форми, створена відповідно до законодавства, або група юридичних і фізичних осіб, яка діє на основі дого­вору про спільну діяльність, з визначеними галуззю діяльності та типом

функціонування, орієнтованим на створення та впровадження та наукоємкої конкурентоспроможної продукції.

Найдосконалішими формами інноваційних структур системи «наука - виробництво - соціальна сфера» с технополіси та технопарки. Створенню яких у розвинених країнах останніми десятиліттями надасться виняткове значення.

Технополіс - цс науково-промисловиіі комплекс, створений для виро­бництва нової прогресивної продукції або розроблення нових наукоемких технологій на базі тісних відносин з університетами і науково-технічними центрами. У ньому поєднуються наука, техніка і підприємництво, здійсню­ється тісне співробітництво між академічною наукою, підприємцями, місце­вими і центральними органами влади.

Функцією технополісу є максимальне використання унікального нау­ково-виробничого та трудового потенціалу великого міста, його зручного економіко-географічного положення через формування життєво важливої для інноваційної діяльності інфраструктури.

Основою технополісу є його науково-дослідний комплекс. Він готує радикальні прориви в технології на основі фундаментальних наукових дос­ліджень міжгалузевого характеру, які визначають перспективи розміщених у ньому виробництв.

Технополіси істотно різняться за масштабами, структурою та обсягом послуг, які надаються, за рівнем наукомісткості, складом учасників. До складу технополісів можуть входити:

> науково-дослідні організації та установи;

> промислові підприємства;

> культурно-побутові об'єкти;

> комунальні та інформаційні мережі; проектно-конструкторські центри та дослідні виробництва;

> фінансово-кредитні установи;

> торговельні, посередницькі, консультаційні та інші структури. Технополіс характеризує гнучкість для формування нових структур,

перерозподілу ресурсів, утворення нових суб'єктів наукової, науково-технічної та промислової діяльності. Науково-дослідні, промислові та інші організації в ньому самоорганізуються на основі спільної інфраструктури та інформаційної мережі, певної спеціалізації, а роль органів управління об­межується створенням базової інфраструктури, вирішенням різних органі­заційних питань, стимулювання науково-дослідної діяльності та сприятли­вого економічного клімату.

Зазвичай технополіси створюються в місцях розташування найбіль­ших співтовариств учених та університетів; поряд із найбільшими промис­ловими компаніями і в місцях концентрації висококваліфікованих фахівців; на перетині найбільших авто- і повітряних шляхів; у місцях із сприятливими

природними та кліматичними умовами, високим культурним рівнем насе­лення.

Створення технополісів охоплює тривалий інтервал часу і відбува­ється в 4 етапи:

1-й - підготовчий, він займає близько 5 років;

2-й - етап створення базової інфраструктури технополіса, що розтя­гується на 15-20 років;

3-й - етап розвитку технополіса з тривалістю від 10 до 20 років;

4-й - так званий комерційний етап, на якому напрями наукомісткого технологічного процесу, що реалізуються технополісом, починають давати комерційну віддачу. Цей етап завершує створення і розвиток технополіса з визначеною для нього спеціалізацією.

Ключовими факторами успішного розвитку технополіса можна вва­жати розроблення радикального плану його формування, створення критич­ної маси талановитих вчених, інженерів і підприємців, наявність тісних зв'язків академічної науки, промисловості та органів влади, широке залу­чення ризикового капіталу та інших фінансових ресурсів.

Світовий досвід свідчить, що одним з найефективніших шляхів дер­жавної підтримки високотехнологічних, наукомістких, екологічно чистих виробництв є створення регіональних науково-техиологічних парків.

Науково-технологічні парки, або технопарки, складають організацій­ну основу інноваційних процесів, відіграють важливу роль у перенесенні високих технологій із галузі фундаментальних розробок у виробництво і сприяють комерціалізації науки, позитивним структурним зрушенням в економіці, росту конкурентоспроможності продукції на світовому ринку.

Технопаркові структури - найдоступніша форма комерційної реалі­зації науково-технічної розробки в країнах розвиненої ринкової економіки. Автор нової ідеї входить до складу технопарку з метою розвитку власного венчурного бізнесу.

Перший технопарк з'явився в США в 1949 р. на базі Стенфордського університету (штат Каліфорнія). Ідея була проста: здати ділянку універси­тетської землі в оренду компаніям для розміщення там їхніх науково-дослідних підрозділів, що об'єднувалися в комплекс для розробок у сферах передових технологій з університетськими лабораторіями і дослідними гру­пами.

Технопарк створюється для розвитку наукомістких технологій, нау­комістких фірм. Це своєрідна фабрика з виробництва середніх і малих ризи-кових інноваційних підприємств. Одна з найважливіших функцій технопар­ку - постійне формування нового бізнесу і його підтримка. Проте технопарк мас власну, відмінну від інших парків організаційно-функціональну струк­туру.

Науково-технологічний парк- це комплекс дослідних інститутів, лабораторій, дослідних заводів, створюваних на заздалегідь підготовлених

територіях навколо великих університетів з розвиненою інфраструктурою (лабораторні корпуси, виробничі приміщення багатоцільового призначення, інформаційно-обчислювальні центри колективного користування, системи транспортних та інших комунікацій, магазини, житлові приміщення) [13, С. 116-117].

В основу створення технопарків покладені такі принципи: