ЕКОНОМІЧНА СУТНІСТЬ РЕАЛЬНИХ ІНВЕСТИЦІЙ

Економічні ресурси, які направляються на збільшення реального ка­піталу суспільства (розширення або модернізацію виробничого процесу) називають реальними інвестиціями.

Реальні інвестиції - це вкладання коштів в реальний (основний та оборотний) капітал, спрямоване на приріст виробничих фондів та матеріа­льно-технічних запасів.

В економічній літературі прийнято розрізняти «чисті реальні інвес­тиції», які направляються на збільшення основного капіталу та утворення нових основних та частини оборотних фондів як виробничого, так і не ви­робничого призначення, та «валові реальні інвестиції», які відрізняються від «чистих» на розмір одноразових витрат, які забезпечують просте відтворен­ня. Крім того, реальні інвестиції в формі капітальних вкладень містять такі елементи «валових» інвестицій, як витрати на накопичення та реновацію основних фондів і накопичення оборотних фондів в частині приросту неза­вершеного будівництва. Отже, поняття «валових інвестицій» за складом ширше капітальних вкладень, які не містять витрат на утворення невстанов-леного обладнання та капітальний ремонт діючих основних фондів.

Реальні інвестиції можуть мати вигляд нетпю-інвесттіігі, або почат­кових інвестицій, які здійснюються на основі проекту або при купівлі підп­риємства (фірми), та реінвестицій (знову вивільнені інвестиційні ресурси, які використовуються на придбання нових засобів виробництва). Нстто-інвестиції разом із реінвестиціями утворюють брутто-інвесітіції.

Поділяють реальні інвестиції і на: інвестиції у «зовнішні умови» -найбільш вигідне вкладання вільних коштів в сторонні виробничі та інші структури; та інвестиції у власну діяльність - вкладання капіталу у підви­щення конкурентного статусу підприємства як за рахунок внутрішніх, так і за рахунок зовнішніх джерел фінансування. Оскільки останній тип визнача­ється як зовнішніми, так і внутрішніми факторами, то інвестиційна діяль­ність підприємства повинна бути направлена з одного боку, на посилення позитивного впливу зовнішніх умов на діяльність підприємств, з іншого -на вдосконалення виробничого потенціалу власного підприємства, інвести­ції у «зовнішні умови» здійснюються, зазвичай, у вигляді участі на паях підприємства в спільних проектах.

Інвестиції внутрішнього характеру мають за мету розвиток стратегіч­ного потенціалу за рахунок приросту тих чи інших ресурсів (технічних, тех­нологічних, інтелектуальних тощо) та утворення необхідних товарно-матеріальних запасів.

Значну частину реальних інвестицій становлять капітальні інвести­ції, під якими, відповідно до Закону України «Про оподаткування прибутку

підприємств», слід розуміти господарську операцію, яка передбачає прид­бання будинків, споруд, інших об'єктів нерухомої власності, основних фон­дів та нематеріальних активів, які підлягають амортизації [2].

Своєю чергою, за Національним стандартом № 3 «Оцінка цілісних майнових комплексів», капітальні інвестиції - це інвестиції, що спрямову­ються у будівництво, виготовлення, реконструкцію, модернізацію, прид­бання, створення необоротних активів (у т. ч. необоротні матеріальні акти­ви, призначені для заміни діючих, і устаткування для здійснення монтажу), а також авансові платежі для фінансування капітального будівництва [9].

Отже, до капітальних належать інвестиції, що містять капітальні вкладення; витрати, пов'язані з поліпшенням об'єкта (капітальний ремонт); придбання нематеріальних активів; витрати на формування основного стада та капітальні інвестиції на придбання будівель, споруд, їх окремих частин (в т. ч. квартир) та об'єктів незавершеного будівництва, див. табл. 4.1.

Інвестиції в основний капітал ча видами основних засобів поділяють на інвестиції у:

- житлові будівлі;

- будівлі (крім житлових) і споруди;

- машини, обладнання, інструмент, інвентар, у тому числі: елект­ричне та електронне устаткування;

- транспортні засоби тощо.

Основою капітальних інвестицій є капітальні вкладення- це витра­ти на будівництво нових, розширення, реконструкцію та технічне переобла­днання наявних основних фондів виробничого та невиробничого призна­чення.

Витрати на капітальний ремонт будівель, споруд та інших видів осно­вних фондів до капітальних вкладень не зараховують, отже ці витрати до інвестиційних віднести не можна. До капітальних вкладень належать лише капітальні видатки у частині капітального будівництва та реконструкції чи реставрації.

Капітальні вкладення поділяють на:

-державні капітальні вкладення - інвестиції, спрямовані на створення і відновлення основних фондів, джерелом фінансування яких є кошти державного бюджету, державних підприємств та організацій, а також місцевих бюджетів;

- недержавні капітальні вкладення - інвестиції, що фінансуються за ра­хунок коштів інвесторів із недержавними формами власності, а саме:

- власних фінансових ресурсів інвестора (прибуток, амортиза­ційні відрахування, відшкодування збитків від аварій, стихійного лиха, грошові нагромадження та заощадження громадян, юридичних осіб то­що);

- позичкових фінансових коштів інвестора;

- залучених фінансових коштів інвестора (кошти, одержані від продажу акцій, облігацій, пайові та інші внески громадян і юридичних осіб);

- безоплатних та благодійних внесків, пожертвувань організацій, підприємств і громадян;

- коштів іноземних інвесторів (іноземні інвестиції, як прямі, так і портфельні, капітальні трансферти, кредити).

- капітальні трансферти - інвестування капітальних вкладень шляхом переведення іноземної валюти в Україну та передавання права володін­ня іноземними цінними паперами;

- змішані капітальні вкладення - інвестиції, спрямовані на створення і відновлення основних фондів, у загальному обсязі яких є частка держа­вних коштів.

Загальна сума усіх згаданих вище реальних інвестицій мас вигляд су­купних реальних інвестицій, об'єктами яких є:

-об'єкти виробничого призначення - об'єкти, які після завершення будів­ництва будуть функціонувати у сфері матеріального виробництва: про­мисловості, с/г, водному та лісовому господарствах, на транспорті та у зв'язку, у будівництві та громадському харчуванні, матеріально-технічному забезпеченні та у збуті;

-об'єкти невиробничого призначення об'єкти житлового та комунального господарства, заклади охорони здоров'я, фізкультури, соціального за­безпечення, освіти, культури, мистецтва, а також науково-дослідні та інші організації, пов'язані з розвитком науки;

-будови - це сукупність будівель та споруд (об'єктів), будівництво, роз­ширення яких здійснюється, зазвичай, за єдиною проектно-кошторисною документацією зі зведеним кошторисним розрахунком вартості будівни­цтва, на які у встановленому порядку затверджується титул будови;

-черги будівництва - частини будови, визначені проектом (робочим про­ектом), що забезпечують випуск продукції або надають послуги, можуть складатися з одного або декількох пускових комплексів:

-пускові комплекси - сукупність об'єктів основного, підсобного та обслу­говуючого призначення, енергетичного, транспортного і складського го­сподарства, зв'язку, інженерних комунікацій, охорони навколишнього середовища, благоустрій, що забезпечують випуск продукції або надання послуг, передбачених проектом для певного пускового комплексу;

-об'єкти будівництва - окремі будівлі або споруди, на будівництво, ре­конструкцію або розширення яких повинен бути складений окремий ко­шторис і проект;

-нове будівництво - будівництво комплексу об'єктів основного, підсоб­ного та обслуговуючого призначення новостворюваних підприємств, бу­дівель, споруд, а також філій і окремих виробництв, які після введення в експлуатацію будуть перебувати на самостійному балансі, яке здійсню­ється на нових майданчиках з мстою створення нової виробничої потуж­ності;

-розширення діючих підприсмств - будівництво додаткових виробництв на діючому підприємстві (споруді), а також будівництво нових та роз­ширення існуючих окремих цехів та об'єктів основного, підсобного й

обслуговуючого призначення на території діючих підприємств або на площах, що до них прилягають, з метою створення додаткових або но­вих виробничих потужностей, які після введення в експлуатацію не бу­дуть перебувати на окремому балансі;

-реконструкція діючих підприємств - переобладнання діючих цехів та об'єктів основного, підсобного призначення, зазвичай, без розширення існуючих будівель і споруд основного призначення, пов'язане з удоско­наленням виробництва та підвищенням його техніко-економічного рівня на основі досягнень НТП та здійснюване загалом з мстою збільшення виробничих потужностей, поліпшення якості та для зміни номенклатури продукції, насамперед, без збільшення численності працівників при од­ночасному поліпшенні умов їх праці та охорони навколишнього середо­вища;

-технічне переозброєння діючих підприємств - цс комплекс заходів щодо підвищення техніко-економічного рівня окремих виробництв, цехів та дільниць на основі впровадження передової техніки та технології, меха­нізації й автоматизації виробництва, модернізації та заміни застарілого і фізично зношеного устаткування новим, більш продуктивним, а також щодо удосконалення загальнозаводського господарства та допоміжних служб.

Усі об'єкти інвесторами відбираються на конкурсній основі. Зокрема, інвестор вкладатиме кошти у будівництво нового підприємства лише за умови, якщо об'єкт:

- відповідає вимогам науково-технічного прогресу, що підтверджується

висновком відповідних органів експертизи:

- має позитивний висновок державної екологічної експертизи; => забезпечує:

а) ефективність використання вкладених коштів;

б) окупність капітальних вкладень в межах п'яти років;

в) дотримання нормативних термінів будівництва;

г) сприяння рішенню економічних і соціальних проблем;

д) розширення експортних можливостей.

Інвестування витрат з технічного переозброєння, реконструкції та ро­зширення діючих підприємств буде здійснюватися тільки за умови, якщо ці заходи забезпечать:

-прискорення науково-технічного прогресу;

-розвиток наукомістких галузей;

-випуск нової високоефективної продукції; суттєве підвищення якості продукції;

- підвищення продуктивності праці і скорочення чисельності пра­цюючих;

- розширення виробництва товарів і платних послуг населенню.

При цьому в обов'язковому порядку мають дотримуватися такі вимоги:

• тривалість здійснення витрат не повинна перевищувати норматив­ну, а за відсутності норм не повинна перевищувати 2 років:

• продукція, що передбачена до випуску в результаті здійснення за­ходів, які інвестуються, повинна відповідати світовому рівню або перевер­шувати його, бути конкурентоздатною на світовому ринку і відповідати всім вимогам для реалізації за вільноконвертовану валюту.

Сі - фонд відшкодування матеріальних витрат, які входять до витрат виробництва;

С₂ - амортизаційний фонд;

ФН - фонд накопичення;

ФН1 - фонд накопичення, який направляється на відшкодування витра­ченого капіталу;

ФН₂ - фонд накопичення, який використовується для нових інвестицій. Наведена схема може відображати рух коштів за будь-якої форми пі­дприємницької діяльності. За необхідності, залежно від специфіки підпри­ємства, зі схеми можуть бути вилучені виробнича та товарна стадії руху коштів.

Економічний сенс наведеного ланцюжка полягає в тому, що інвести­ції в різноманітній формі (грошовій, фінансовій, товарній тощо) вкладають­ся в інвестиційні товари з метою створення матеріальних умов підприємни­цької діяльності, іншими словами, інвестиційний капітал, залежно від фор­ми його існування, вкладається (перетворюється) у конкретні інвестиційні товари (основний капітал К₀, обіговий капітал О_к, робочу силу PC), що в сукупності мають вигляд фізичного капіталу. Отже, відбувається матеріалі­зація інвестицій, що має вигляд приросту вартості капітального майна інве­стора (рухомого та нерухомого), а також науково-технічного потенціалу.

Оскільки отримані доходи є мстою інвестування, то обіг реальних ін­вестицій обов'язково містить період експлуатації придбаних капітальних вартостей (стадія ... В ... Т - Г) до моменту накопичення фінансових ресур­сів (частини амортизаційних відрахувань, прибутку), що відшкодовують вкладений у виробництво капітал. На практиці - чим вища норма дохідності (рентабельності) капітального майна, тим менший термін окупності, тобто період обігу інвестицій.

Аналізуючи схему кругообігу інвестицій, видно, що може виникнути ситуація, коли інвестор не може задовольнити свого попиту на інвестицій­ному ринку. У такому разі він змушений створювати необхідні йому елеме­нти фізичного капіталу або самостійно або доручаючи це іншим учасникам інвестиційного процесу. Наприклад, якщо інвесторові потрібен новий вид обладнання (активна частина основного капіталу) або новий різновид мате­ріалів (оборотний капітал), він може, попередньо вклавши кошти в науково-технічні розробки, самостійно налагодити виробництво такого обладнання (матеріалів). У цьому випадку схема кругообігу реальних інвестицій ускла­днюється, оскільки процес їх матеріалізації, поряд із придбанням елементів фізичного капіталу на інвестиційному ринку, охопить і процес виробництва (В_ті) цих елементів (див. рис. 4.2.);

Існують також особливості кругообігу реальних інвестицій на випа­док, коли гнвесторові для організації підприємницької діяльності необхідно створити елементи пасивної частини основного капіталу (нерухомого капі­тального майна) - будівлі, споруди. Ця обставина зумовлює закономірне залучення до інвестиційного процесу сфери капітального будівництва. Тут також є дві модифікації руху коштів залежно від ролі інвестора у процесі будівництва: інвестор може або самостійно зводити необхідні йому будівлі (споруди), або виступати в ролі замовника будівельної продукції. У першо­му випадку кругообіг засобів у сфері капітального будівництва безпосеред­ньо входить до формули кругообігу реатьних інвестицій (рис. 4.3). У друго­му - стосунки інвестора (замовника) з іншими учасниками будівництва рег­ламентуються договором підряду. Специфіка фінансових взасмовідносин замовника з іншими учасниками інвестиційного процесу полягають в аван­суванні витрат останніх (підрядників) з різним терміном, які визначені в договорі підряду, або в придбанні готової продукції «під ключ». Отже, ви­конання інвестором функцій замовника з попереднім авансуванням вироб­ничих витрат підрядника визначає специфіку кругообігу реальних інвести­цій в сфері капітального будівництва. Цей процес представимо таким чином (див. рис. 4.3.).

Друге перетворення - це перетворення вкладених коштів у приріст капітальної вартості, що характеризує кінцеве перетворення та одержання нової споживчої вартості у вигляді товарів чи надання послуг.

Трете перетворення - це приріст капітальних вартостей у формі до­ходу або соціального ефекту, тобто реалізується кінцева мета інвестиційної діяльності.

Початковий та кінцевий ланцюжок замикаються, створюючи новий взаємозв'язок: прибуток - інвестиційні ресурси. Тобто, процес реальною інвестування повторюється.

4.3. ЕФЕКТИВНІСТЬ ВИКОРИСТАННЯ ОБ'ЄКТІВ РЕАЛЬНИХ ІНВЕСТИЦІЙ (ОСНОВНИХ ФОНДІВ ТА ОБОРОТНИХ КОШТІВ)

Основним об'єктом реального інвестування є основні засоби або ма­теріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх у про­цесі виробництва або постачання товарів, надання послуг, здавання в орен­ду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуата­ції) яких більше одного року (або операційного циклу, якщо він довшиіі за рік), див. рис. 4.4.

Об 'ект основних засобів - цс:

♦ закінчений пристрій з усіма пристосуваннями і приладдям до нього;

♦ конструктивно відокремлений предмет, призначений для виконання певних самостійних функцій;

♦♦♦ відокремлений комплекс конструктивно з'єднаних предметів однаково­го або різного призначення, що мають для їх обслуговування загальні пристосування, приладдя керування та єдиний фундамент, унаслідок чого кожен предмет може виконувати свої функції, а комплекс - певну роботу тільки в складі комплексу, а не самостійно;

♦ інший актив, що відповідає визначенню основних засобів, або частина
такого активу, що контролюється підприємством.

За функціональним призначенням основні засоби на підприємстві прийнято розрізняти на активну частину - технологічне устаткування, ма­шини, механізми тощо, комп'ютерну та обчислювальну техніку, та пасивну частину - будівлі, тимчасові не титульні споруди, земельні ділянки, та ін.

Співвідношення окремих груп основних засобів становить їх струк­туру. Поліпшення структури основних засобів, передусім підвищення пито­мої ваги активної їх частини, сприяє зростанню ефективності виробництва, зниження його собівартості та збільшення прибутку.

Основними факторами, які впливають на структуру основних засобів будь-якого підприємства є рівень автоматизації та механізації, спеціалізації та кооперування тощо. Кожний фактор по-різному впливає на структуру основних засобів. Поліпшити структуру основних засобів можна за рахунок: оновлення та модернізації діючого обладнання; встановлення нового (інно­ваційного) обладнання; ефективнішого використання виробничих примі­щень; встановленням додаткового устаткування на вільній площі; ліквідації зайвого та малоефективного устаткування тощо.

Джерелами інформації для аналізу складу та структури основних за­собів є П(с)БО 7 «Основні засоби» [11], де визначаються методологічні за­сади формування інформації про основні засоби, інші необоротні матеріа­льні активи та незавершені капітальні інвестиції в необоротні матеріальні активи тощо.

Оцінка ефективності використання основних засобів полягає у:

♦♦♦ вивченні обсягів, складу, структури та руху основних фондів;

♦♦♦ оцінки технічного стану основних фондів, темпів їх оновлення та техні­чного вдосконалення;

♦ аналізі узагальнюючих показників використання основних засобів, а
також факторів, які визначають ці показники;

♦♦♦ визначенні впливу використання основних засобів на обсяг дохідних операцій підприємства;

♦ виявленні резервів підвищення ефективності використання основних за-

собів.

Наприклад, дані таблиці 4.2. свідчать про тс, що за звітний період ва­ртість основних фондів зросла на 162578 тис. гри. або на 72,4 %. Найбільшу частку у структурі основних засобів становлять машини та обладнання -43,7 % на початок періоду та 33,9 %; будинки, споруди та передавальні при­строї, відповідно - 36,4 % на початок та 52,7 % на кінець періоду. Така змі­на у структурі свідчить про те, що збільшується пасивна частина основних засобів, що може негативно вплинути на динаміку росту прибутку підпри­ємства у майбутньому.

Для аналізу основних засобів необхідно використовувати показники, які відокремлюють у три групи (див. рис. 4.5.):

1) показники забезпечення підприємства основними засобами;

2) показники стану основних фондів;

3) показники ефективності використання основних фондів.

До показників, які характеризують забезпеченість підприємства ос­новними засобами, належать: фондомісткість, фондоозброєність.

Фондомісткість (Фм) характеризує вартість основних засобів, що припадає на одиницю виготовленої продукції (наданих послуг), або на оди­ницю прибутку, та визначається за формулою:

Фм = Б_ф/Оп (4.1)

або Фм = Б_ф/П, (4.2)

де О_п- обсяг виробленої продукції (наданих послуг), грн.;

Бф- балансова вартість основних фондів, грн.;

П - прибуток, грн.

Приклад. На початок звітного періоду підприємство отримало прибу­тку на суму 13294 тис. грн., а вартість основних фондів становила 224586 тис. грн. (див. табл. 4.2.). Фондомісткість дорівнює (224586 тис. грн. / і 3294 млн. гри.) = 16,89, тобто на кожну гривню виготовленої продукції припадає 16 грн. 89 коп. основних засобів.

Збільшення рівня показника фондоозброєності також є позитивним факто­ром.

Стан основних засобів характеризують через коефіцієнти: зносу ос­новних фондів; придатності; оновлення; вибуття (приросту) основних засо­бів.

Коефіцієнт зносу (Кз) характеризує частку вартості основних засобів, яку списано на витрати виробництва у попередніх періодах. Коефіцієнт зно­су визначається відношенням суми зносу основних засобів до балансової вартості основних засобів:

Кз= 3₀/Б_ф. (4.3)

де 3₀ - сума зносу основних засобів;

Бф- балансова вартість основних засобів.

Показник зносу основних засобів може визначатись також у відсот­ках на початок і на кінець звітного періоду і дає змогу оцінити стан основ­них засобів.

Приклад. Вартість основних фондів на початок періоду становить 224 586 тис. гри. (див. табл. 4.2.), а сума зносу - 62 508 тис. гри. На кінець року відповідно - 387 164 тис. гри. і 97 511 тис. грн. Отже, на початок року кое­фіцієнт зносу становитиме - 0,27 (62 508 / 224 586), а на кінець - 0,25 (97 511/ 387 164). Як бачимо, сума зносу як на початок, так і на кінець року становить четверту частину основних засобів банку.

Коефіцієнт придатності основних засобів показує, яка частина осно­вних засобів придатна для експлуатації в процесі господарської діяльності підприємства та розраховується за формулами:

Кп=1-Кз, або (4.4)

Кп= 100%-Кз(4.5)

де К_п - коефіцієнт придатності основних засобів;

К₃ - коефіцієнт зносу основних засобів.

Коефіцієнти оновлення (Ко) та вибуття (Kв) розраховуються за фор­мулами:

Ко = Ф_у / Б_ф, (4.6)

Ко = Ф_в / Б_ф, (4.7)

де Ф_у - вартість уведених основних засобів за звітний період;

Фв- вартість виведених основних засобів за звітний період.

Коефіцієнт оновлення основних засобів характеризує інтенсивність уведення в дію нових основних засобів. Він показує частку введених за пев­ний період основних засобів у загальній вартості основних засобів на кінець звітного періоду.

Коефіцієнт вибуття показує інтенсивність вибуття основних засобів, тобто рівень вибуття тих основних засобів, які або морально застаріли, або зношені та непридатні для подальшого використання. Позитивною у діяль­ності підприємства є ситуація, коли вартість уведених у дію основних засо-

Абсолютним показником ефективності використання основних засо­бів є сума прибутку на одну гривню основних засобів.

Приклад. На початок звітного періоду підприємство отримало прибу­ток на суму 13 294 тис. грн., а вартість основних фондів становила 224 586 тис. грн. (див. табл. 4.2.). За звітний період прибуток становить 76 805 тис. грн.. а вартість основних засобів 387 164 тис. грн. Отже, рентабельність на початок періоду становила - 0.06 (13 294 тис. грн. / 224 586 тис. гри.), а на кінець - 0,2 (76 805 тис. грн. / 387 164 тис. грн.). Зростання рентабельності основних засобів за звітний період більше ніж у тричі свідчить про високу ефективність використання основних засобів на підприємстві.

За необхідності, в аналізі основних засобів можуть бути використані й інші показники, які характеризують технічний стан та ефективність вико­ристання основних засобів, зокрема, показник питомої ваги активної части­ни основних засобів у їхній загальній сумі та ін.

До об'єкта реальних інвестицій належать і оборотні кошти, їх голо­вна функція - це здійснення розрахунків за поставлені товари, виконані ро­боти, готову продукцію.

Оборотні кошти - це грошові кошти та їх еквіваленти, не обмежені у використанні, а також інші активи, призначені для реалізації чи споживання впродовж операційного циклу чи впродовж дванадцяти місяців з дати бала­нсу. До них належать:

• Фонди обертання - це вартість готової продукції, кошти, пов'язані з її переміщенням до моменту повної реалізації; кошти в розрахунках з за­мовниками: кошти в касі.

• Оборотні фонди - цс сировина, конструкції, деталі, виробничі запаси, паливо, МБП, незавершені будівельно-монтажні роботи, витрати май­бутніх періодів тошо.

Оборотні кошти за видами відображають у Балансі за встановленою П(с)БО 2 «Баланс» формою у II розділі активу балансу. Оборотні кошти постійно обслуговують усі стадії виробничого процесу, характеристику окремих статей оборотних активів наведено у таблиці 4.3.

де Тоб тривалість обороту дня.

Розмір умовної економії за рахунок вивільнення коштів (Eум): Еум=Опр/Тх(Д2-Д1), (4.14)

де 0_пр- обсяг продукції у плановому і фактичному періоді;

Т - тривалість цього періоду;

Д.2: Д1 - середня тривалість одного обороту.

Показники обертання залежать від середніх залишків оборотних ко­штів та суми обороту відповідного періоду. Крім загальних показників обе­ртання розраховують індивідуальні показники за окремими складовими: за виробничими запасами; незавершеному виробництву і т.п.

За рахунок прискорення обертання оборотних коштів відбувається їх вивільнення та можливість їх використання в інших напрямах, зокрема, го­сподарській діяльності. Вивільнення буває: абсолютне та відносне.

• Абсолютне вивільнення свідчить про зменшення фактичних серед­ніх залишків оборотних коштів при тому самому обороті або при його зрос­танні.

• Відносне вивільнення свідчить, що темп зростання обсягу обороту випереджає темп зростання середніх залишків оборотних коштів.