МЕТОДИ ОЦІНКИ ОБ'ЄКТІВ РЕАЛЬНИХ ІНВЕСТИЦІЙ

Для проведення оцінки майна застосовуються такі основні методич­ні підходи:

- витратний (майновий - для оцінки об'єктів у формі цілісного майнового комплексу та у формі фінансових інтересів);

- дохідний;

- порівняльний.

Кожен із цих методичних підходів використовує свої методи, рис. 4.7.

Метод оцінки- цс спосіб визначення вартості об'єкта оцінки, послі­довність оціночних процедур якого дає змогу реалізувати певний методич­ний підхід.

Витратний підхід в оцінці майна та майнових прав передбачає ви­значення поточної вартості витрат на відтворення або заміщення об'єкта оцінки з подальшим коригуванням їх на суму зносу (знецінення).

Повна вартість заміщення - це вартість будівництва у поточних ці­нах, будівлі, яка має еквівалентну користь з об'єктом оцінки, але побудова­ної із нових матеріалів та відповідно до сучасних стандартів, дизайну та планування.

Повна вартість відтворення - цс вартість будівництва, у поточних цінах, точної копії будівлі із використанням таких самих матеріалів, будіве­льних стандартів, дизайну і з такою самою якістю робіт (які втілюють у себе усі недоліки, «невідповідності» та старіння), що і в об'єкта оцінки.

Іншими словами, один метод передбачає заміну споруди подібним об'єктом, тоді як інший - відтворення точної копії.

До ситуацій, у яких може використовуватися витратний підхід в оці­нці майна належать:

- техніко-скопомічпий аналіз для нового будівництва;

- визначення варіанту найкращого та найбільш ефективного вико­ристання землі;

- оновлення виробництва;

- заключне узгодження вартості майна;

- визначення вартості будов інституційного або спеціального при­значення;

- оцінка майна на пасивних ринках;

- оцінка майна при його страхуванні;

- оцінка майна при оподаткуванні прибутку та ін.

Недоцільно використовувати витратний підхід для визначення варто­сті об'єктів, ринок купівлі - продажу або оренди яких існує.

Використання витратного підходу розпочинається із визначення пов­ної вартості заміщення або відтворення. Для цього можуть бути використані такі методи оцінки, як:

1. Кількісне дослідження, при якому передбачається «розкладання» оудови або споруди на окремі елементи та множення витрат кожного еле-

менту на їх загальну кількість. Для більшості оцінювачів цей метод є най­більш трудомістким, тому використовується досить рідко.

2. Метод розбивки за компонентами - передбачає знаходження повної вартості відтворення (заміщення) через компоненти об'єкта, які пе­ремножуються на укрупнені вартісні показники (витрати на спорудження одиничного показника кожної частини будівлі з урахуванням витрат на ма­теріали, робочу силу на прибуток підрядника). Компонентами можуть бути фундамент, стіни, перегородки, перекриття інженерне устаткування та ін. Укрупнені показники можуть бути розраховані на їм"' , їм', 1 погонний метр тощо.

3. Варіанти методу розбивки за компонентами містять: а) метод субпідряду; б) розбивку за профілем робіт; в) виділення витрат. Метод суб­підряду базується на тому, що будівельник, зазвичай, приймає субпідрядни­ків для виконання частини певних робіт, тому вартість відтворення об'єкта визначається шляхом додавання витрат за усіма субпідрядниками. Метод розбивки за профілем робіт подібний попередньому. При методі виділення витрат різні компоненти будівлі оцінюються за вартістю будівництва на квадратний або кубічний метр, а потім ці оцінки додаються.

4. Метод порівняльної одиниці починається з визначення базової ва­
ртості будівництва 1 м³ або 1 м², взятих у вигляді орієнтиру «типової» спо­
руди. Потім вносяться поправки на особливості об'єкта, що оцінюється.
Обов'язково необхідно робіни поправки на коефіцієнт ефективності, який
визначається як відношення корисної площі, яка здається в оренду, до зага­
льної площі будови. Наприклад, офісна будівля, яка має площу 2 000 м%
може бути ефективною лише на 80 %, бо 20 % зайнято ліфтами, холами, і
т.п. Також можуть бути поправки на обладнання, накладні витрати та інші
елементи витрат.

Після визначення поточної вартості витрат на відтворення або замі­щення об'єкта, його коригують на суму зносу (знецінення).

Знос (знецінення) це втрата вартості майна, порівняно з вартістю нового майна. Знос, за ознаками його виникнення, поділяють на: ♦> фізичний знос, зумовлений частковою або повною втратою первісних технічних та технологічних якостей об'єкта оцінки;

♦ функціональний знос, зумовлений частковою або повною втратою пер­вісних функціональних (споживчих) характеристик об'єкта оцінки. Фу­нкціональний вид зносу зумовлений, переважно, впливом науково-технічного прогресу в галузі архітектури та будівництва;

♦ економічний (зовнішній) знос, зумовлений впливом соціальпо-скономічних. екологічних та інших факторів на об'єкт оцінки. Основ­ними причинами зовнішнього зносу можуть бути як загальний спад у районі, де розміщений об'єкт, так і дії уряду або місцевої адміністрації у сфері оподаткування, страхування тощо, інші зміни на ринку зайнято­сті, відпочинку, навчання і т.п. Засобом вимірювання зносу зовнішнього

впливу с аналіз парних продажів (коли на ринку продається два об'єкти, які можна порівняти, один із яких має ознаки зовнішнього зносу, а ін­ший - ні).

При витратному підході фактор зносу застосовується для того, щоб врахувати відмінності між характеристиками спеціально підібраного майна (будови) так, якби воно було новим, та фізичним та економічним станом майна, що оцінюється. Це спосіб коригування вартості гіпотетичної нової будови, за якої проводилася оцінка, та визначення відмінностей між нею та майном, що оцінюється.

Основним недоліком витратного підходу при оцінці майна є те, що важко визначити знос, зокрема, будов та споруд, вік яких переви­щує 10 років, бо неможливо відтворити заново стару будівлю. У таких випадках витратний підхід може дати неправильну оцінку вартості не тільки через неможливість повного відтворення об'єкта, але й через те, що така споруда може не бути найкращим та найефективнішим варіан­том використання земельної ділянки, на якій вона знаходиться. У зв'язку з цим. витратний підхід застосовується лише при оцінці вартос­ті діючих будов, не враховуючи при цьому його найкраще та найефек­тивніше використання.

Дохідний підхід в оцінці майна базується на порівнянні майбутніх доходів інвестора з його поточними витратами. Порівняння доходів здійс­нюється з урахуванням факторів часу та ризику. Таким чином, динаміка вартості компанії, визначена саме цим підходом, дає можливість приймати правильні інвестиційні рішення як власникам компанії, так і її менедже­рам.

Дохідний підхід передбачає використання двох методів: методу прямої капіталізації та методу непрямої капіталізації (дисконтованих грошових потоків).

Капіталізація - це визначення вартості об'єкта оцінки на підставі очікуваного доходу від його використання. Капіталізація може здійснюва­тися із застосуванням сіавки капіталізації (пряма капіталізація) або ставки дисконту (непряма капіталізація чи дисконтування);

Ставка капіталізації - цс коефіцієнт, що застосовується для визна­чення вартості об'єкта, виходячи з очікуваного доходу від його використан­ня за умови, що дохід передбачається незмінним протягом визначеного пе­ріоду в майбутньому. Ставка капіталізації характеризує норму доходу на інвестований капітал (власний та/або позиковий) і норму його повернення.

Метод прямої капіталізації застосовується у тих випадках, коли є до­статня кількість даних для оцінки доходу, дохід з майна є стабільним, або, в крайньому випадку, очікується, що поточні грошові доходи приблизно до­рівнюватимуть майбутнім, або темпи їх росту помірні. Це стосується, на­самперед, об'єктів з чітко визначеною орендною платою на майбутнє.

Одним із найважчих питань у процесі оцінки дохідності майна є і ро­зрахунок коефіцієнта капіталізації. Інвестуючи капітал у дохідне майно, інвестор бажає отримати дохід не тільки на вкладений капітал, а й повністю відшкодувати сам капітал. Відшкодування інвестованого капіталу можливе або шляхом перепродажу об'єкт, або шляхом одержання доходу, розмір якого забезпечує одержання не тільки процентного доходу на капітал, а й поступове його відшкодування за певний період часу. Показником, який характеризує цей процес, с коефіцієнт капіталізації, який складається з двох частин. Одна його частина відображає дохід на інвестований капітал, тобто винагороду власнику капіталу за цінність грошей з урахуванням часового фактору й ряду інших факторів, пов'язаних із цим інвестиційним проектом. Іншими словами, це процент, який виплачується за використання грошових коштів.

Друга частина коефіцієнта капіталізації відображає суму, яка йде на відшкодування початкового інвестованого капіталу.

Таким чином, коефіцієнт капіталізації складається із двох значень: ставки доходу на інвестиції із. норми повернення інвестицій.

Для розрахунку ставки доходу на інвестиції використовують метод кумулятивної побудови. Він передбачає побудову відсоткової ставки як результату додавання кількох значень. За основу береться, так звана, безри-зикова ставка, тобто ставка, яка показує дохідність на найбільш надійні цін­ні папери. Так, наприклад, при розрахунку відсоткової ставки доходу на інвестиції кумулятивним методом, можуть додаватися:

Ставка доходу по безризиковим цінним паперам - 5,0 %

Премія за ризик інвестування в певний об'єкт -2,5 %

Премія за політичний ризик —1,5 %

Премія за інші особливі ризики - 3,0 %

Разом відсоткова ставка - 12,0 %

Інший головний елемент коефіцієнту капіталізації - норма відшкоду­вання інвестицій (капіталу), яка може застосовуватися лише до тієї частини майна, то зношується з часом.

Існують три способи відшкодування інвестованого капіталу:

1) прямолінійне відшкодування капіталу;

2) повернення капіталу по фонду відшкодування та за ставкою доходу на інвестиції;

хід на інвестиції. Залишок виручки від перепродажу активів забезпечу! по­вернення інвестованого капіталу. Коефіцієнт капіталізації у подібних випа­дках може визначатися як різниця між ставкою дисконту та щорічним про­центом приросту капіталу.

Приклад. Земельна ділянка здається в оренду на 10 років за відсотко­вою ставкою в розмірі 12 % річних. Поточний дохід залишається постійним і становить 9,6 тис. грн. Передбачається, що до закінчення строку оренди вартість земельної ділянки зросте на 25 %.

Визначимо коефіцієнт капіталізації та поточну вартість ділянки.

Необхідна ставка віддачі: 0,12.

Приріст вартості: 0,25х(0.12/[1,12¹⁰ - 1] ) = 0,25x0,056984164 = 0,01424604.

Коефіцієнт капіталізації: 0,12x0,014246041 = 0,105753959.

Поточна вартість ділянки: 9,6: 0,105753959= 90.777 тис. грн.

Вартість на момент перепродажу: 90,777^х 1,25= 113,47 тис. грн.

Розглянувши методи розрахунку відшкодування капіталу, ми встано­вили, що періодичні доходи, що надходять, можуть бути поділені на дві частини: дохід на капітал та відшкодування капіталу. Дохід на капітал - це процентні гроші, отримані на вкладений капітал, тобто кінцева віддача. По­вернення капіталу характеризується нормою його відшкодування. Норма відшкодування капіталу залежить від тривалості інвестиційного проекту, ставки поточної віддачі, стабільності періодичного доходу та від приросту або зменшення вартості капіталу за період володіння.

Іншим методом, який використовується на практиці у дохідному під­ході оцінки майна є метод непрямої капіталізації або дисконтування майбутніх доходів.

Цей метод застосовується до тих об'єктів майна, які:

-приносять дохід;

-мають нерівні потоки доходів та витрат;

- мають рівні (ануїтстні) потоки витрат;

-приносять дохід після проведення реконструкції, навіть за відсут­
ності доходу у перші роки прогнозного періоду.

Розрахунки за методом дисконтування майбутніх доходів можна ро­зділити на три основні етапи:

1) прогноз потоку майбутніх доходів (витрат) та передбаченого перепро­дажу об'єкта (реверсії), навіть якщо продаж його не планується;

2) розрахунок ставки дисконту;

3) приведення майбутньої вартості грошових потоків до теперішньої з ви­користанням техніки складного процента.

Вартість об'єкта, визначеного цим методом - це поточна вартість усіх майбутніх грошових потоків та реверсії з урахуванням міри ризику та аль­тернативних варіантів використання. Вона може бути визначена за такою формулою:

де і- ставка дисконту, яка використовується при оцінці майна;

NОІ- майбутня вартість грошових потоків;

FV - майбутня вартість перепродажу (реверсії) майна.

Прогноз потоку майбутніх доходів та перепродажу об'єкта здійсню­ється таким чином; період, що аналізується, в ході оцінки, поділяється па прогнозний та постпрогнозний період. Розмір прогнозного періоду визнача­ється, виходячи із таких тенденцій.

* Оцінювач прагне скоротити його тривалість для забезпечення більшої реалістичності прогнозів.

* Оцінювач зобов'язаний продовжити період для виявлення тен­денцій в отримані грошових потоків та їх розміру.

* Тривалість прогнозного періоду має відповідати строку служби об'єкта.

* Періодичність надходжень майбутніх доходів може бути різною (рік, квартал, місяць). У зв'язку з тим, що на ринку об'єктів нерухомості спостерігається рівномірність надходжень доходів (наприклад, орендної плати), за крок у розрахунках, зазвичай, приймається один рік.

За прогнозну базу в ході оцінки об'єктів може використовуватися чи­стий дохід або грошовий потік (до чи після сплати податків).

Чистий дохід (експлуатаційний) - це дійсний валовий дохід за міну­сом експлуатаційних витрат та витрат з управління, але до сплати боргу та відсотків за кредит, податків та амортизаційних відрахувань.

Грошовий потік (до сплати податків) - це чистий дохід за мінусом витрат з обслуговування боргу та амортизації.

Розрахунок реверсії - це розрахунок виручки від продажу об'єкта в кінці останнього прогнозного періоду з урахуванням можли­вих змін у вартості об'єкта. Витрати, пов'язані з продажем та темпами зносу протягом прогнозного періоду, віднімаються. Своєю чергою, ва­ртість перепродажу може бути визначена на основі прогнозування по­току доходу у постпрогнозний період з використанням базової форму­ли капіталізації.

Важливим етапом цього методу є визначення станки дисконту.

З математичної точки зору, ставка дисконту ~ це процентна ставка, яка використовується для перерахунку майбутніх потоків доходів в єдине значення теперішньої (поточної) вартості, яка є базою для визначення рин­кової вартості бізнесу. З економічної точки зору, в ролі ставки дисконту виступає бажана інвестору ставка доходу на вкладений капітал у відповідні за рівнем ризику у подібні об'єкти інвестування, або - ставка доходу за аль­тернативними варіантами інвестицій із зіставлення рівня ризику на дату оцінки.

Ставка дисконту має визначатися з урахуванням трьох факторів:

а) наявності у підприємства різних джерел залученого капіталу, які
вимагають різних рівнів компенсації;

б) необхідності урахування для інвесторів вартості грошей у часі;

в) фактора ризику або міри ймовірності отримання очікуваних у май­
бутньому доходів.

Існують різні методики визначення ставки дисконту, проте найпоши­ренішими є: для грошового потоку для власного капіталу - модель оцінки капітальних активів (САРМ - Capital Asset Pricing Model) та метод кумуля­тивної побудови; для грошового потоку для всього інвестиційного капітаїу - модель середньозваженої вартості капіталу (WACC - Weighted Average Cost of Capital). (Ґрунтовно модель оцінки капітальних активів та модель середньозваженої вартості капіталу розглянуті нами у темі 8 підручника).

Метод кумулятивної побудови передбачає, що у структурі ставки ди­сконту до номінальної безризикової ставки позичкового відсотку додасться сукупна премія за інвестиційні ризики, яка складається із премій за окремі «несистематичні» ризики, які належать саме до цього проекту, та поправка на неліквідність. З урахуванням особливостей об'єкта, що оцінюється, оці­нювач може вносити й інші додаткові поправки.

Після визначення ставки дисконту, оцінювач визначає вартість об'єкта.

Приклад. Для придбання об'єкта нерухомості інвестор одержує кре­дит у розмірі 450 000 гри на 25 років під 12 % річних із щомісячною його амортизацією у сумі 4739,5 грн. За прогнозами об'єкт має приносити не ме­нше 14 % річного доходу на власний капітал, а через 10 років він буде про­даний за ціною не нижче 650 000 грн. У момент перепродажу розмір непо­гашеного кредиту становитиме 403 800 грн. За час володіння об'єктом, за розрахунками інвестора, він буде одержувати щорічні грошові надходження (чистий операційний дохід мінус річний платіж з обслуговування боргу) у таких розмірах (див. табл. 4.6).

Таблиця 4.6.

(гри-)

Визначимо вартість об'єкта.

1) Поточна вартість щорічних грошових надходжень представлена у табл. 4.7.

2) Поточна вартість кінцевої виручки від перепродажу об'єкта складе: (650 000-403 800) ( 1/(1+0,14)¹⁰) = 66 411 грн

3) Вартість власного капіталу: 76 829 + 66 411 = 143 240 грн

4) Повна вартість об'єкта:

143 240 + 450 Оф = 593 240 грн

Таблиця 4.7.

Порівняльний (ринковий) підхід воцінці майна грунтується на принципі заміщення, тобто інвестор не вкладатиме свій капітал у об'єкт, якщо його вартість перевищує витрати на придбання на ринку подібного об'єкта, який має такі самі властивості. Порівняльний підхід використову­ється, зазвичай, там, де є достатня база даних про угоди купівлі - продажу подібних об'єктів.

Основними перевагами цього методичного підходу є тс, що:

а) оцінювач орієнтується на фактичні ціни купівлі - продажу аналогі­
чних об'єктів, ціна на які визначасться ринком. Тому оцінювач обмежується
лише корективами, які забезпечують зівставлення аналогу з об'єктом, що
оцінюється;

б) оцінка, що базується на інформації з ринку, зазвичай, відображає
фактичні результати виробничо-фінансової діяльності підприємства;

в) ціна укладеної угоди максимально враховує ситуацію на ринку, а
значить є реальним відображенням попиту та пропозиції.

Разом із тим. порівняльним підхід має ряд суттєвих недоліків, а саме: ігнорує перспективи розвитку підприємства у майбутньому; отримання ін­формації від підприємств-аналогів є досить складним процесом; оцінювач маг зробити складні корективи, вносити поправки, які вимагають серйозно­го обгрунтування, у підсумкове значення та проміжні розрахунки.

Процес застосування порівняльного підходу виконуються у такій по­слідовності:

1) Вивчаються стан та тенденції розвитку ринку та, насамперед того сегменту, до якого належить об'єкт, що оцінюється. Виявляються об'єкти, які є найбільш зіставлені з оцінюваними, і які бути продані нещодавно.

2) Збирається та перевіряється інформація по об'єктам-аналогам, зі­брана інформація аналізується, а кожен об'єкт-аналог порівнюється з тим, що оцінюється.

3) Вносяться поправки у ціни продажу зіставлених об'єктів.

4) Вибирається метод розрахунку вартості об'єкта, виходячії з обся­гу та достовірності наявної інформації.

5) Узгоджуються зіставлені скориговані ціни об'єктів-аналогів та виводиться ринкове значення вартості об'єкта.

Порівняльний (ринковий) підхід в оцінці майна містить три основних методи: метод ринку капіталу, метод угод та метод галузевих коефіцієнтів.

Метод ринку капіталу- базується на ринкових цінах подібних ком­паній. Передбачається, що інвестор, діючи за принципом заміщення (або альтернативної інвестиції), може інвестувати свої кошти або в ці компанії, або в ту, яка оцінюється. Цей метод базується на фінансовому аналізі ком­панії, шо оцінюється із зіставленими компаніями.

Зіставлення цін продажу подібних об'єктів використовується лише в умовах розвинутого ринку. За цим підходом оцінна вартість визначається на рівні ціни продажу подібного нерухомого майна за формулою:

Визначення оцінної вартості нерухомого майна шляхом зіставлення цін продажу подібного майна передбачає зіставлення цін продажу кількох подібних об'єктів, тому кінцевий розмір оцінної вартості визначається як середнє значення для ранжованого ряду варіантів значення (без урахування найбільшого та найменшого значення) або найбільш поширене значення серед одержаних результатів.

Важливою складовою частиною оцінки за цим методом г аналіз фі­нансового стану підприємств (розглядається автором у наступному питанні цього розділу) та їх зіставлення. Фінансова інформація може бути отримана оцінювачем як з публікацій у періодичних виданнях, так і на основі письмо­вого запиту або безпосередньо на підприємстві у процесі співбесіди.

Порівняльний підхід в оцінці підприємства використовує усі тради­ційні прийоми та методи фінансового аналізу.

Визначення ринкової вартості власного капіталу підприємства порів­няльним підходом базується на використанні цінових мультиплікаторів.

Ціповий мультиплікатор - це коефіцієнт, який показує співвідно­шення між ринковою ціною підприємства або акцій та фінансовою базою. Фінансова база мультиплікатора є, власне, вимірювачем, який відображає фінансові результати діяльності підприємства, до яких можна віднести не лише прибуток, але й грошовий потік, дивідендні виплати, виручку від реа­лізації та деякі інші.

Для розрахунку мультиплікатора необхідно:

- визначити ціну акції за всіма компаніями, обраними за аналог, -не дасть значення чисельника у формулі;

- вирахувати фінансову базу (прибуток, виручку від реалізації, ва­ртість чистих активів і т. п.) або за певний період, або станом на дату оцінки - це дасть значення знаменника.

Ціна акції береться на останню дату, яка передує даті оцінки, або во­на є середнім значенням між максимальним та мінімальним розміром ціни за останній місяць.

У вигляді фінансової бази має виступати показник фінансових ре­зультатів або за останній звітних рік, або за останні 12 місяців, або середній розмір за декілька років, які передують даті оцінки.

Існує багато оціночних мультиплікаторів, які застосовуються при оцінці бізнесу. їх можна розділити на два типи: іптервальні та моментні.

До іитервсиїьішх мультиплікаторів належать: ціна/прибуток; ці­на/грошовий потік; ціна/дивіденди; ціна/виручка від реалізації.

До ліаментіїих мультиплікаторів належать: ціна/балансова вартість активів; ціна/чиста вартість активів.

Вибір найбільш прийнятних із них визначається у кожній конкретній ситуації, наприклад:

■=> P/R (ціна/валові доходи) - застосовується, коли компанія що оці­нюється та компанія, що зіставляється, мають подібні операційні витрати, наприклад, сфера послуг;

■=> Р/ЕВТ (ціна/прибуток до оподаткування) є переважним для зіс­тавлення компаній, що мають різні податкові умови;

■=> Р/Е (ціна/чистий прибуток) - застосовується у тому випадку, коли прибуток порівняно високий та відображає реальний економічний стан;

■=> P/CF (ціна/грошовий потік) - прийнятний, коли компанія має по­рівняно низький дохід щодо амортизації;

■=> P/BV (ціна/балансова вартість власного капіталу) - є найбільш прийнятним до тих компаній, які мають на балансі значні розміри активів, і коли є міцний зв'язок між показником балансової вартості та доходом, що генерується компанією.

Мультиплікатори ціна/прибуток та ціна/грошовий потік поширені для визначення ціни, так як інформація про прибуток компанії, що оціню­ється, та компанії-аналогу є найбільш доступною.

При оцінці бізнесу для отримання більш об'єктивних даних рекомен­дується застосовувати декілька мультиплікаторів одночасно.

Метод угод (або метод продажів) порівняльного підходу є окре­мим випадком методу ринку капіталу та базується на аналізі цін купів-лі-продажу контрольних пакетів акцій компаній-аналогів або аналізі цін придбання підприємства загалом. Ціна акцій приймається за ре­зультатами угод на світових фондових ринках. В основі цього методу -визначення мультиплікаторів на базі фінансового аналізу та прогнозу­вання. Фінансовий аналіз та зіставлення показників здійснюється так само, як і в методі ринку капіталу.

Головна відмінність методу угод (продажів) від методу ринку капі­талу полягає у тому, що перший визначає рівень вартості контрольного пакету акцій, який дає можливість повністю керувати підприємством, тоді як інший - визначає вартість підприємства на рівні неконтрольного паке­ту.

Як і в методі ринку капіталу, при використанні методу угод необхід­но вносити поправки до вартості підприємства, отримані за допомогою му­льтиплікаторів, на не операційні активи, на надлишок (нестачу) власних коштів, на політичний ризик тощо.

При порівняльному підхеїді в оцінці бізнесу використовують і метод галузевих коефіцієнтів, який полягає у тому, що-на основі аналізу практики продажів бізнесу у тій чи іншій сферах бізнесу виводиться певна залежність між ціною продажу та будь-яким показником. Цей метод, зазвичай, викори­стовується для оцінки малих компаній та мас допоміжний характер. У ре­зультаті узагальнення були розроблені досить прості формули визначення вартості підприємства, що оцінюється.