ОСОБЛИВОСТІ ОЦІНКИ ЕФЕКТИВНОСТІ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНИХ ІНВЕСТИЦІЙ

Реалізація інноваційних проектів тісно пов'язана з інтелектуальною власністю - правом особи на результат інтелектуальної чи творчої діяльно­сті або на інший об'єкт права. Право інтелектуальної власності становлять особисті нсмайнові права інтелектуальної власності та (або) мапнові права інтелектуальної власності, див. рис. 5.5.

Оцінюючи особисті немайнові та майнові права інтелектуальної вла­сності потрібно враховувати, що особисті немайнові права є чинними безс­троково, а майнові права діють протягом певного строку, а іноді вони мо­жуть бути припинені достроково.

Інтелектуальна власність може існувати у вигляді:

* документації- зафіксована на матеріальному носії інформація про тех­нології - нормативна, науково-технічна, конструкторська документація, звіти про результати патентно-кон'юнктурних, наукових і науково-прикладних досліджень, конструкторських і проектних робіт, держав­них випробувань окремих складових технологій тощо;

*ноу-хау- інформація, отримана завдяки досвіду та випробуванням, яка не є загальновідомою чи легкодоступною на день укладення договору про трансфер технологій, але є істотною, тобто важливою та корисною для виробництва продукції та/або надання послуг, і є визначеною, тобто описаною достатньо вичерпно, щоб можна було перевірити її відповід­ність критеріям незагальновідомості та істотності;

... ....

* технології- результатів інтелектуальної діяльності, сукупності систе­матизованих наукових знань, технічних, організаційних та інших рі­шень про перелік, послідовність та строк виконання операцій щодо ви­робництва та/або зберігання і реалізації продукції, надання послуг.

Таким чином, інтелектуальними інвестиціями вважаються вкладення у наукову (творчу) діяльність - діяльність, спрямовану на одержання та ви­користання нових знань. Основними формами наукової діяльності є:

</ фундаментальні наукові дослідження - наукова теоретична та (або) експериментальна діяльність, спрямована на одержання нових знань про закономірності розвитку природи, суспільства, людини та їх взає­мозв'язок;

■S прикладні наукові дослідження - наукова та науково-технічна ді­яльність, спрямована на одержання і використання знань для практичних цілей.

Основними об'єктами інтелектуальних інвестицій є наукові та науко­во-технічні результати, об'єкти права інтелектуальної власності, в яких ві-

дображені перелік, строк, порядок та послідовність виконання операцій, процесу виробництва та/або реалізації і зберігання продукції, до яких нале­жать:

наукове відкриття - встановлення невідомих раніше, але об'єктивно існуючих закономірностей, властивостей та явищ матеріального світу, які вносять докорінні зміни у рівень наукового пізнання;

винахід - придатний для набуття права інтелектуальної власності об'єкт, якщо він є новим, має винахідницький рівень і придатний для про­мислового використання. Об'єктом винаходу може бути продукт (пристрій, речовина) або процес у будь-якій сфері технології;

корисна модель - придатна для набуття права інтелектуальної влас­ності модель, якщо вона є новою і придатною для промислового викорис­тання. Об'єктом корисної моделі може бути продукт (пристрій, речовина) або процес у будь-якій сфері технології;

промисловий зразок - придатний для набуття права інтелектуальної власності зразок, якщо він є новим. Об'єктом промислового зразка можуть бути форма, малюнок чи розфарбування або їх поєднання, що визначають зовнішній вигляд цього об'єкт;

раціоналізаторська пропозиція є визнана юридичною особою (орга­ном) пропозиція, яка містить технологічне (технічне) або організаційне рі­шення у будь-якій сфері її діяльності. Об'єктом раціоналізаторської пропо­зиції може бути матеріальний об'єкт або процес;

торговельна марка - будь-яке позначення або будь-яка комбінація позначень, які придатні для вирізнення товарів (послуг), що виробляються (надаються) юридичною чи фізичною особою, вид товарів (послуг), що ви­робляються (надаються) іншими особами. Такими позначеннями можуть бути, зокрема, слова, літери, цифри, зображувальні елементи, комбінації кольорів тощо;

комерційна таємниця - це інформація, яка є секретною в тому розу­мінні, що вона загалом чи в певній формі, частині або сукупності її складо­вих є невідомою та легкодоступною для осіб, які зазвичай мають справу з цим видом інформації, що має комерційну цінність і потребує збереження її секретності (захисту), вжитих особою, яка законно контролює цю інформа­цію. Комерційною таємницею можуть бути відомості технічного, організа­ційного, комерційного, виробничого та іншого характеру, за винятком тих, які, відповідно до чинного законодавства, не можуть бути віднесені до ко­мерційної таємниці.

Інтелектуальні інвестицій тісно пов'язані з інвестиціями у людський капітал, тобто заходи, що підвищують професійну кваліфікацію та продук­тивні здібності людини (колективу). Витрати, що сприяють підвищенню людської продуктивності, можна розглядати як інвестиції, оскільки вони здійснюються з розрахунком їх багаторазового використання та компенсації у майбутньому.

Інвестиції в людський капітал - це, передусім, витрати на освіту, у т. ч. загальну та спеціальну, формальну та неформальну, підготовку за місцем роботи і т. ін. Освіта формує працівників, які стають більш кваліфікованими і продуктивнішими. Витрати на охорону здоров'я також мають велике зна­чення. Добре здоров'я - результат витрат на профілактику захворювань, медичне обслуговування, дієтичне харчування та поліпшення життєвих умов, відпочинок - продовжує тривалість життя, підвищує працездатність і продуктивність праці. Нарешті, витрати на мобільність, тобто можливість швидкого пересування до роботи з високою продуктивністю (загалом), збі­льшують віддачу людського капіталу. Крім названих вище, велике значення мають інвестиції на охорону здоров'я, освіту, відпочинок членів родини працівника. Такс піклування приносить значні вигоди роботодавцям у май­бутньому.

Оцінка інтелектуальних інвестицій мас здійснюватися у певній мето­дичній послідовності. Спочатку проводиться обстеження об'єктів інтелек­туальної власності, тобто аналізуються технічні описи, креслення, схеми, зразки виробництва продукції тощо. Потім проводиться правова експертиза та ідентифікація майнових прав об'єктів інтелектуальної власності, виявля­ються виключні права, що передаються ліцензіату без збереження за ним права на видачу ліцензій іншим особам, а також невиключні права, які пе­редаються ліцензіату із використанням права видачі ліцензії іншим особам. Далі здійснюється правова експертиза для перевірки наявності документів (патентів, охоронних свідоцтв, ліцензійних договорів тощо), які підтвер­джують правомірне володіння суб'єктами майнових прав.

Перш ніж визначити дохід від реалізації інтелектуальних інвестицій, необхідно скласти кошторис на створення (відтворення) або придбання об'єктів інтелектуальної власності. Якщо підприємство самостійно створює такі об'єкти, з подальшим введенням їх у господарський оборот, у кошторис вводяться витрати на проведення патентних досліджень, створення об'єктів інтелектуальної власності, їх патентування та підтримку протягом усього терміну дії. Оскільки перелічені етапи робіт мають досить тривалий термін (10-15 років), витрати повинні враховувати ціновий індекс.

Витрати на патентні дослідження містять оплату праці патентознав-ців. Витрати на створення об'єктів інтелектуальної власності складаються з витрат на проведення дослідно-експериментальних робіт, виготовлення та випробування моделей та зразків, а також на організацію виставок, оглядів, конкурсів, виплати авторських винагород. Для нових об'єктів також врахо­вуються роботи з формування нових та вдосконалення діючих технологій, створення нових видів сировини та матеріалів з подальшим захистом вина­ходів патентами.

Для визначення ефективності інтелектуальних інвестицій найчастіше використовується метод розрахунку додаткового прибутку від впроваджен­ня у виробництво об'єктів інтелектуальної власності.

д) кошти (інвестиції) будь-яких фізичних і юридичних осіб;

є) інші джерела, не заборонені законодавством України.

В умовах постійного скорочення бюджетного фінансування іннова­ційних заходів за рахунок державних коштів фінансуються сьогодні, пере­важно, фундаментальні та довгострокові прикладні дослідження, що мають загальнонаціональне значення, а також міждержавні, загальнодержавні нау­ково-технічні програми та проекіи. Крім того, держава створюг умови для фінансування науково-дослідних, дослідно-конструкторських робіт з різних джерел. У галузі прикладних досліджень і розробок головним має стати ко­нтрактний метод фінансування на базі проектної (програмно-цільової) орга­нізації.

Активну участь у фінансовому забезпеченні інноваційного розвитку економіки відіграють державні установи. Наприклад, для здійснення фінан­сової підтримки інноваційної діяльності суб'єктів господарювання різних форм власності Кабінет Міністрів України за поданням спеціально уповно­важеного центрального органу виконавчої влади у сфері інноваційної діяль­ності створює спеціалізовані державні небанківські інноваційні фінансово-кредитні установи, зокрема, Державну інноваційну фінансово-кредитну установу (ДІФКУ)^3.

Засновником ДІФКУ є держава в особі Кабінету Міністрів України і належить вона до сфери управління Державного агентства України з інвес­тицій та інновацій.

Метою ДІФКУ є здійснення фінансової підтримки інноваційної дія­льності суб'єктів господарювання різних форм власності, а також залучення вітчизняних та іноземних інвестицій для розвитку національної економіки.

Основними завданнями ДІФКУ є:

♦ фінансування за рахунок власних та залучених коштів науково-технічних і маркетингових досліджень, конструкторсько-технологічних та інших проектних робіт, науково-технічного пошуку, інноваційних та інвестиційних проектів і програм, спрямованих на впровадження у ви­робництво прогресивних науково-технічних розробок і технологій, освоєння випуску нових видів продукції шляхом створення нових виро­бництв;

♦ фінансування заходів щодо розвитку інноваційної інфраструктури;

♦ залучення коштів, у тому числі іноземних, для фінансування науково-технічних і маркетингових досліджень, конструкторсько-технологічних та інших проектних робіт, науково-технічного пошуку, інноваційних та інвестиційних проектів і програм;

♦ розроблення та здійснення комплексу заходів псрсдінвсстиційиого ха­рактеру;

³ Офіційна сторінка Державної інноваційної фінансово-кредитної установи //http://www.diflcu.gov.ua/

♦ налагодження співробітництва з міжнародними фінансовими організа­ціями, урядовими та неурядовими організаціями іноземних держав з питань залучення фінансових ресурсів в економіку України і реалізація спільних інноваційних та інвестиційних проектів і програм.

Державна інноваційна фінансово-кредитна установа може надавати суб'єктам інноваційної діяльності для реалізації ними інноваційних проек­тів фінансову підтримку у вигляді:

а) повного безвідсоткового кредитування (на умовах інфляційної
індексації) пріоритетних інноваційних проектів за рахунок коштів Держав­
ного бюджету України, коштів бюджету Автономної Республіки Крим та
коштів місцевих бюджетів;

б) часткового (до 50 %) безвідсоткового кредитування (на умовах
інфляційної індексації) інноваційних проектів за рахунок коштів Державно­
го бюджету України, коштів бюджету Автономної Республіки Крим та кош­
тів місцевих бюджетів за умови залучення до фінансування проекту решти
необхідних коштів виконавця проекту і (або) інших суб'єктів інноваційної
діяльності;

в) повної чи часткової компенсації (за рахунок коштів Державного
бюджету України, коштів бюджету Автономної Республіки Крим та коштів
місцевих бюджетів) відсотків, сплачуваних суб'єктами інноваційної діяль­
ності комерційним банкам та іншим фінансово-кредитним установам за
кредитування інноваційних проектів;

г) надання державних гарантій комерційним банкам, що здійсню­
ють кредитування пріоритетних інноваційних проектів;

д) майнового страхування реалізації інноваційних проектів у стра­
ховиків.

Для отримання фінансової підтримки суб'єкти інноваційної діяльнос­ті, інноваційні проекти яких занесені до Державного реєстру інноваційних проектів, подають до Державної інноваційної фінансово-кредитної установи (її регіональних відділень) інноваційні проекти та всі необхідні документи, перелік яких визначається нею. Державна інноваційна фінансово-кредитна установа організовує на конкурсних засадах у порядку, що визначається спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері інноваційної діяльності, відбір інноваційних проектів для їх фінансової під­тримки. Конкурсні відбори інноваційних проектів здійснюються на засадах прозорості, відкритості, гласності.

Суб'єкт інноваційної діяльності, інноваційний проект якого пройшов конкурсний відбір, залежно від встановленого конкурсною процедурою рейтингу, може отримати від Державної інноваційної фінансово-кредитної установи один чи кілька видів фінансової підтримки.

Фінансова підтримка Державною інноваційною фінансово-кредитною установою інноваційних проектів шляхом надання кредитів чи передавання майна у лізинг здійснюється за умови наявності гарантій повс-

рнення коштів у вигляді застави майна, договору страхування, банківської гарантії, договору поруки тощо. Ця установа здійснює супроводження реа­лізації інноваційних проектів, які нею фінансуються, та контролює цільове використання суб'єктами інноваційної діяльності наданих нею коштів.

Для здійснення фінансової підтримки місцевих інноваційних програм органи місцевого самоврядування можуть створювати комунальні спеціалі­зовані небанківські інноваційні фінансово-кредитні установи і підпорядко­вувати їх виконавчим органам місцевого самоврядування. Ці установи діюіь на основі положень (статутів) про них, що розробляються і затверджуються органами місцевого самоврядування.

Кошти комунальної інноваційної фінансово-кредитної установи фор­муються за рахунок коштів відповідного місцевого бюджету, залучених віт­чизняних та іноземних інвестицій юридичних та фізичних осіб, добровіль­них внесків юридичних та фізичних осіб, власної чи спільної фінансово-господарської діяльності та інших джерел, не заборонених законодавством України.

Комунальна інноваційна фінансово-кредитна установа здійснює су­проводження реалізації інноваційних проектів, які нею фінансуються, та контролює цільове використання суб'єктами інноваційної діяльності нада­них нею коштів. Фінансова підтримка реалізації інноваційних проектів мо­же надаватися комунальною інноваційною фінансово-кредитною установою у формі послідовних траншів за результатами контролю ходу виконання проектів.

Велику роль у фінансуванні інноваційної діяльності відіграють пози­чкові кошти, до яких належать:

> кредити комерційних банків;

> позикові кошти від розміщення облігацій інноваційного підпри­ємства;

> податковий кредит;

> комерційний кредит постачальників матеріальних ресурсів при покупці цих ресурсів з відстроченим платежем;

> фінансовий лізинг.

Активну участь у фінансуванні інноваційного процесу в Україні віді­грають банки, кредитна політика яких направлена, насамперед, на банківсь­ке обслуговування інноваційної діяльності підприємств.

Відомо, що комерційне фінансування передбачає стандартні банків­ські послуги та кредитування, зберігання вільних коштів під відсотки, роз­рахункове і касове обслуговування, організацію цільових інвестицій.

Своєю чергою, інноваційне фінансування банки здійснюють за де­якими принципами функціонування «ризикових» фондів: організація част­кового фінансування розробки; впровадження у дослідне підприємство.пер­спективних науково-технічних досягнень, а на цій основі у подальшому -

одержання прибутків від спільного володіння патентом на профінансовану банком розробку.

Специфікою діяльності банків у інноваційній сфері є те, що:

по-перше, вона забезпечує акціонерам можливість одержання високо­го процента на вкладений капітал;

по-друге, при сприянні банку акціонери мають можливість оператив­но і якісно вирішувати питання власного науково-технічного розвитку й одержати від цього додатковий прибуток, а також організувати широкома­сштабне впровадження розроблених ними нововведень і безпосередньо бра­ти участь в одержанні прибутку від їх експлуатації;

по-третс. через банк акціонери можуть одержати па пільгових умо­вах кредит для вирішення не тільки науково-технічних, а й інших виробни­чих цілей власного розвитку;

по-четверте, завдяки обліку потреб у науково-технічній продукції та можливостей наукового потенціалу регіону банк забезпечує високий рівень інформованості акціонерів з таких питань. Це дає можливість з більшою ефективністю планувати та здійснювати власні програми науково-технічного і соціально-економічного розвитку.

Головними напрямами діяльності банків є:

/. Кредитування різних стадій пронесу «дослідження - виробниц­тво». Кредит може бути виданий під наявні фонди заявника, або під гаран­тію іншої організації, або під укладені договори на придбання продукції, що виробляється з використанням кредитованого нововведення. Відсоткова ставка за кредит на створення інновації встановлюється залежно від її об'єктивності, строків окупності та відповідності пріоритетам науково-технічного розвитку держави. Аналіз цих та деяких інших параметрів ново­введення дає змогу оцінити рівень банківського ризику кредитованого захо­ду, на основі якого встановлюється взаємоприйнятна ставка за кредит.

2. Фінансування, створення та впровадження прогресивних науко­во-технічних нововведень. Внаслідок цієї операції банк стає на певний строк співвласником кінцевого результату, повертаючи витрати у вигляді частки прибутку від експлуатації нововведення. У договорі про фінансування обу­мовлюється строк, після закінчення якого частка банку може бути продана зацікавленій юридичній особі (наприклад, підприємству- інноватору).

3. Придбання авторських прав на нововведення. Відповідно до За­кону України «Про винахідництво», банк, придбавши повний обсяг або час­тину авторських прав на нововведення, організовує його впровадження та широкомасштабне тиражування. Витрачені фінансові ресурси повертаються до банку у вигляді частки прибутку, що відраховується підприємствами, які прийняли нововведення до експлуатації.

4. Лізингові операції. Банк може придбати діючі (здебільшого зби­ткові) підприємства або створити нове виробництво. На базі цих потужнос­тей організується впровадження нововведення, придбаного банком. Реконс-

труйоване виробництво, власником та співвласником якого є банк, здається в оренду. Орендар відраховує зумовлену в договорі суму, яка йде на пок­риття банківських витрат.

5. Факторингові операції. Банк сплачує рахунки та заборгованість підприємства, акредитує його технічну переозброєність і розвиток на базі портфеля інновацій. Підприємство зобов'язується повернути витрачені бан­ком кошти в зумовлені строки. Для стимулювання діяльності реконструйо­ваного підприємства відсоткова ставка за кредит може бути зменшена за рахунок надання банку на певний сірок можливості браги участь у розподі­лі прибутків.

6. Конкурсне фінансування. Банк здійснює розподіл відрахованих у фонд коштів, бере участь у проведенні експертизи запропонованих робіт, з'ясовує потреби та обсяги впровадження, контролює правильність витра­чання коштів. Напрями та обсяги фінансування визначаються на конкурсній основі.

7. Кредитування заходів щодо підвищення технічного рівня і роз­витку підприємств. Банк надає своїм клієнтам комплекс фінансово-кредитних послуг для забезпечення робіт, що супроводжують впровадження нововведень.

8. Проведення досліджень. Для вирішення актуальних науково-технічних проблем розвитку підприємств банк організовує проведення від­повідних досліджень і розробок. З цією мстою при банку створюються тим­часові творчі колективи, до складу яких залучають провідних учених, спеці­алістів і представників зацікавлених підприємств. Фінансуючи дослідження, банк орієнтується на перспективні для широкого тиражування розробки. Свої витрати банк відшкодовує прямим продажем (впровадженням) резуль­татів досліджень підприємствам або у вигляді відрахувань від додаткового прибутку, отриманого за допомогою інновацій.

9. Експертиза нововведень. Банк, заохочуючи на договірній основі висококваліфікованих спеціалістів, проводить для власних потреб і на замо­влення зацікавлених організацій комплексну експертизу інновацій. При цьому нововведення оцінюються з наукової, техніко-техиологічної, еконо­мічної позиції. Вартість комплексної експертизи становить до 1 % розраху­нкової або договірної вартості розробки.

10. Надання послуг - інформаційних, фінансово-розрахункових, по­середницьких, консультативних, науково-технічних, організаційно-економічних, рекламних, прогнозних тощо. Вартість виконання цих послуг визначається договором між клієнтами та банками.

11. Організація спільних виробництв. Для прискорення впрова­дження прогресивних науково-технічних нововведень, випуску нових видів продукції банк практикує створення та фінансування діяльності спільних виробництв.

Однією з форм фінансування інноваційної діяльності підприємств є податковий інвестиційний кредит, який визначається як: відстрочка сплати податку на прибуток, що надається суб'єкту підприємницької діяльності на визначений строк з метою збільшення його фінансових ресурсів для здійс­нення інноваційних програм з подальшою компенсацією відстрочених сум у вигляді додаткових надходжень податку через загальне зростання прибутку, ідо буде отриманий, згідно з чинним законодавством, внаслідок реалізації інноваційних програм.

Економічну основу податкового інвестиційного кредиту становлять кошти, які підприємство сплачує у вигляді податку на прибуток. Тому він багато в чому подібний до такої форми фінансової підтримки підприємства, як пільгове оподаткування прибутку.

Інвестиційний податковий кредит має цільове призначення. Його на­дають переважно під інноваційні програми, які забезпечують реалізацію таких науково-технічних пріоритетів, як:

■ науково-технічне оновлення виробництва з підвищенням його те-хніко-економічних показників і забезпеченням конкурентоспроможності на світовому ринку;

■ прискорення розвитку наукомістких та високотехнологічних га­лузей і виробництв, здатних кардинально змінити економічний та науково-технічний потенціал України;

• розширення виробництва в найбільш пріоритетних і ефективних для національної економіки секторах ринку.

Введення інвестиційного податкового кредиту має певні переваги, порівнянно з іншими формами кредиту. Так, при звичайному банківському кредитуванні використовуються вільні кредитні ресурси, яких, як відомо, хронічно не вистачає. Крім того, банківський кредит надається на умовах сплати досить значних відсотків, що робить інноваційні інвестиції, за раху­нок такого кредиту для підприємства економічно обтяжливими.

Запровадження інвестиційного податкового кредиту не вимагає дода­ткових кредитних ресурсів, бо в ньому використовується ресурсний потен­ціал самого підприємства у вигляді прибутку, а саме - тієї частини, яка по­винна відраховуватися до бюджету у вигляді податку на прибуток. Тому введення інвестиційного податкового кредиту буде заохочувати підприємс­тва в підвищенні ефективності своєї роботи та отриманні прибутку.

Визначальними умовами надання інвестиційного податкового креди­ту є:

по-перше, стале фінансове становище підприємства - позичальника, тобто систематичне отримання ним прибутку, з якого нараховується пода­ток;

по-друге, переважно (не менше 50 %) інвестиційна спрямованість у використанні власних фінансових ресурсів інвестора (прибуток, амортиза-

ційні відрахування, відшкодування збитків від аварій, стихійних лих, гро­шові накопичення громадян, юридичних осіб тощо);

по-третс, наявність економічно обгрунтованого інноваційного прое­кту (бізнес-плану), який забезпечує після його реалізації підвищення ефек­тивності виробництва, зростання загального обсягу отриманого підприємст­вом прибутку та, відповідно, сум податку на прибуток як джерела компен­сації інвестиційного податкового кредиту:

по-четверте, термін окупності запозичених через інвестиційний по­датковий кредит коштів, тобто їх повернення до бюджету у вигляді додатко­вих надходжень податку на прибуток, не повинен перевищувати певну кіль­кість, наприклад, п'яти років після реалізації інноваційного проекту.

Дотримання цих умов знижує ризик кредитору, у цьому випадку -держави, щодо ефективності використання інвестиційних ресурсів.

Споживачами інвестиційного податкового кредиту можуть бути суб'єкти підприємницької діяльності, а саме: підприємства усіх форм влас­ності, яким для реалізації інноваційних програм не вистачає власних інвес­тиційних ресурсів. Рішення про надання кредиту за галузевою підпорядко­ваністю підприємств приймають міністерства (відомства), які за дорученням Кабінету Міністрів України виступають розпорядниками інвестиційного податкового кредиту на галузевому рівні.

Отримання інвестиційного податкового кредиту здійснюється на під­ставі кредитного договору між галузевим міністерством (відомством) і під-приємством-позичальником. Йому повинна передувати всебічна експертиза ефективності інноваційної програми (бізнес-плану) та наявності умов, які б підтверджували реальні можливості підприємства щодо успішної реалізації цієї програми.

Загальний обсяг ресурсів інвестиційного податкового кредиту на ко­жен рік визначається Кабінетом Міністрів України в розрахунках до бю­джету. Виходячи зі стану економіки, він може досягати до 10 % надходжень до бюджету податку на прибуток з подальшим розподілом знижки податку по міністерствах (відомствах) відповідно до пріоритетності напрямів їх ін­новаційної діяльності.

Посилюючи вимоги до ефективності використання інвестиційних ре­сурсів, інвестиційний податковий кредит може надаватися підприємствам під конкретний інноваційний проект на строк до п'яти років. Довший тер­мін не відповідає сучасним вимогам щодо тривалості освоєння нової техні­ки (нових виробництв), веде до розпорошення державних ресурсів, знижує ефективність використання інноваційних інвестицій.

Одним із способів оновлення основних фондів підприємства, що най­більш динамічно розвивається, є лізинг. Він дас змогу орендаторові гнучко вирішувати свої виробничі завдання через тимчасове використання, а не придбання особливо дорогої, з більшим ризиком моратьного старіння, тех­ніки. Розвиток лізингу є одним із найпрогресивніших методів матеріально-

технічного забезпечення виробництва. Він відкриває доступ до найпередо-вішої техніки та дає можливість розв'язати протиріччя між необхідністю використання такої техніки та швидким її моральним старінням. Отже ство­рюються умови як для одержання прогресивної техніки й технологій, її ус­пішного освоения та підтримки на високому технічному рівні, так і для за­безпечення збуту підприг.мствам-виробникам цієї техніки.

У зв'язку зі зниженням частки державних асигнувань та недоступно­сті для більшості підприємств довгострокових позичкових коштів (через велику їх вартість) власні кошти підприємства - прибуток та амортизація - є сьогодні єдиним реальним джерелом фінансування інноваційної діяльності. За рахунок цих коштів фінансується близько 65-70 % усіх інноваційних інвестицій, в тому числі прибуток забезпечує фінансування 20 % усіх інно­ваційних вкладень. Великим резервом для акумулювання коштів для реалі­зації ініюваціґшо-інвсстицінних проектів є також вивільнення від зайвого морально та фізично застарілого обладнання.

Одним із нових та перспективних методів фінансування інноваційної діяльності є венчурне фінансування. Таке фінансування може здійснюватися на усіх стадіях життєвого циклу виробництва продукту.

На рис. 5.6. наведена схема фінансування інноваційно-інвестиційної діяльності підприємства, яка містить елементи венчурного фінансування на різних етапах життєвого циклу продукту у взаємозв'язку з іншими формами фінансування.

На схемі виділені три види венчурного фінансування, які пов'язані з найважливішими стадіями життєвого циклу продукту:

1. Фінансування інкубаційного періоду.На цьому етапі проводить­ся експрес - аналіз інноваційних пропозицій та здійснюються роботи зі створення бізнес-інкубатора чи інноваційного центру. На цьому етапі виді­ляється дві стадії: передстартпве та стартове фінансування. На першій стадії здійснюється фінансування початкових етапів підприємницької дія­льності, а саме: роботи з оцінки нематеріальних активів, патентного захис­ту, аналізу ринку збуту, правового забезпечення вигідних франчайзингових договорів та договорів купівлі - продажу, а також з формування плану підп­риємницької діяльності.

2. Фінансування комерційного освоєння.Цей етап також містить дві стадії: фінансування початкової стадії та фінансування освоєння. На початковій стадії передбачається надавати кошти підприємцям та керівни­кам підприємств, які мають значний потенціал росту. Фінансування освоєн­ня передбачає виділення коштів на комерційну реалізацію дослідного зразка продукції. Основними джерелами фінансування на цьому етапі є банківські кредити та кошти синдикатського інвестора. Синдикатське інвестування -це пайове фінансування малих інноваційних підприємств, зацікавлених у провадженні продуктових або інших інновацій, які одержують в процесі

3. Фінансування розвитку. Венчурне фінансування с суто цільовим «під ключ». Основною умовою такого фінансування є наявність у підприєм­ства технологічного та комерційного заділу з випуску на ринок продукту. Венчурний капітал інвестується в непов'язані між собою проекти в розра­хунку на швидку окупність коштів. Для венчурних інвесторів дуже важли­вим є правильно спрогнозувати очікувану ринкову вартість бізнес-напряму. куди вони вкладають кошти. Тому, на цьому етапі здійснюється встанов­лення спільних з інвестором або самостійних нових цільових підприємств з ряду бізнес-інкубаторів, що створюються на першому етапі.

Отже, венчурний капітал використовується, зазвичай, для фінансу­вання діяльності підприємств, що швидко розвиваються, і тому відіграє ва­жливу роль у забезпеченні конкурентоспроможності промисловості загалом, функціональне завдання венчурного фінансування - сприяти росту перспе­ктивного бізнесу шляхом надання певної суми грошових коштів в обмін на частку в статутному капіталі. На практиці найчастіше зустрічається комбі­нована схема венчурного інвестування, при якій частина коштів вноситься в акціонерний капітал, а інша надається у формі інвестиційного кредиту.

Реалізація комерційного інтересу венчурного фінансування полягає у тому, щоб підприємство успішно розвивалося і через 3-5 років підвищило свою вартість та вартість своїх акцій в 5-7 разів, забезпечивши, таким чи­ном, в середньому 30-40 % щорічного росту. Це дасть можливість венчур­ному інвестору на певній стадії продати свої акції або самому підприємству, або на фондовому ринку, або іншій зацікавленій стороні. В результаті він одержує повернення своїх інвестицій та прибуток з капіталу при виході з бізнесу.

Основним недоліком венчурного фінансування с те, що через висо­кий ризик такий капітал надається під вищий відсоток, ніж банківський кредит, а в деяких випадках, пов'язаних із збільшенням гарантії проти неці­льового використання вкладених коштів, венчурні інвестори можуть зали­шатися співвласниками підприємства, створеного під перспективний інвес­тиційний проект, протягом всього життєвого циклу освоєння продукту. В цьому випадку вони розраховують на одержання дивідендів з очікуваних прибутків.