Закони риторики

Етика— наука про мораль, її розвиток, принципи, норми й роль у суспільстві, іншими словами — про правильне (і неправильне) у поведінці. Отже, треба розрізняти етику як науку, а мораль — як реальне явище, яке вона вивчає. Мораль є формою суспільної свідомості, спрямованою на утвердження самоцінності людини, її прав на гідне та щасливе життя.

Спілкування— це мiжособистісна та мiжгрупова взаємодiя, основу якої становить пiзнання одне одного i обмiн певними результатами психiчної дiяльностi (iнформацiєю, думками, почуттями, оцiнками тощо)

Змістом ділового спілкування є “діло”, з приводу якого виникає й розвивається взаємодія. У літературі є різні описи його специфіки. Виокремлюються такі характеристики ділового спілкування: співрозмовники є особистостями, значущими одне для одного, вони взаємодіють з приводу конкретного діла, а основне завдання такого спілкування — продуктивна співпраця.

Етика ділового спілкування базується на таких правилах і нормах поведінки партнерів, які сприяють розвиткові співпраці. Передусім ідеться про зміцнення взаємодовіри, постійне інформування партнера щодо своїх намірів і дій, запобігання обману та невиконанню взятих зобов’язань.

3.2. Структура ділового спілкування. Техніка ділового спілкування.

Мовленнєвий етикет

До структури спілкування можна підійти по-різному, у даному випадку вона буде охарактеризована шляхом виділення в спілкуванні трьох взаємозалежних сторін: комунікативної, інтерактивної і перцептивної.

Сторони спілкування:

Комунікативна сторона спілкування (або комунікація у вузькому смислі слова) - обмін інформацією між індивідами та її уточнення, розвиток.

Інтерактивна - організація взаємодії суб’єктів, які спілкуються, тобто обмін не тільки знаннями, думками, ідеями, а й діями.

Перцептивну - процес взаємного сприймання й пізнання співрозмовників, та установлення на цій основі взаєморозуміння.

Структура ділового спілкування складається з:

*потреба і мета;

* зміст (тема);

*форма спілкування;

* засоби спілкування:

● вербальні (усна і письмова)

● невербальна

● погляд, міміка, пози, жести, підхід;

● відношення партнерів один до одного в просторі та інші;

При аналізі професійного та ділового спілкування слід пам'ятати, що сісітемообразующімі є його потребаі мета. Саме вони лежать в основі активності відправників та одержувачів повідомлень, що володіють індивідуальними психологічними особливостями і устремліннями.

Тема (зміст) повідомленняможе носить як офіційний так і не офіційний характер. Офіційна інформація може ділиться на вихідну, координуючу, направляючу, контролюючу і оцінну і бути як конфіденційної, так і неконфіденційної. Як правило вона передається в письмовій формі, оскільки це забезпечує визначеність джерела інформації, її сталість і можливість адекватного донесення.

Крім того, в інформаційному потоці слід розрізняти предметну інформацію та інформацію, яка несе модальність висловлювання.

Використовуваний в ході професійного ділового спілкування я зик може носити відкритий і закритий характер, бути директивно-розпорядчих та одно відповідальним, сприяти або не сприяти взаєморозумінню і досягнення цілей.

Форми і засоби спілкуваннядосить різноманітні. При цьому головним інструментом людського спілкування є мова.

Мова- це форма існування свідомості (думки, почуттів, переживань) однієї людини для іншої, служить засобом спілкування ...між ними, форма існування мислення .

Всяка конкретна мова або висловлювання людини є певною специфічною діяльністю або дією, які виходять з тих чи інших мотивів і переслідують певну мету.

Мова звичайно спрямована на вирішення какой то більш-менш усвідомленої мовцем завдання і є дією, що робить вплив на тих, до кого вона звернена.

У професійному і діловому спілкуванні зустрічаються різні види мови: мова (мова) жестів, звукова мова, письмова і усна, зовнішня і внутрішня мова.
Мовленнєвий етикет висуває перед людьми, що спілкуються, певні вимоги. їх розмова має бути ввічливою, статечною, пристойною, а самі комуніканти мають виявляти один до одного уважність і чемність.

Подібне традиційне розуміння мовленнєвого етикету встановилося в лінгвістичній, соціо- і психолінгвістичній літературі. Проте мовленнєвий етикет можна розуміти й значно ширше — як форму нормативної мовленнєвої поведінки в суспільстві в цілому . Так, дослідники англійського мовленнєвого етикету стверджують, що коло етикетних засобів значно ширше: сюди входять і евфемізми ("слова і вирази, які вживаються з метою уникнення слів з грубим чи непристойним змістом або з неприємним у певних умовах забарвленням, напр.: поважного віку замість старий, говорити неправду — брехати"), і способи найменувань.

Головне призначення етикету, в тому числі й мовленнєвого, — встановлення сприятливого контакту між людьми, регулювання їх взаємин на основі принципу ввічливості. Адже мета спілкування — вплив однієї людини на іншу, регуляція поведінки об'єкта спілкування суб'єктом .

Без знання прийнятих у суспільстві правил мовного етикету, не володіючи вербальними формами вираження ввічливих взаємин між людьми, особистість не може правильно встановити різноманітні контакти з оточуючими, тобто, не може з найбільшою користю для себе і для оточуючих здійснити сам процес спілкування.

Існують формули мовного етикету. Відомо, що спілкування можливе за наявності: мовця, адресата, до якого звернена мова; мети і теми мовленнєвої діяльності. Схематично код мовленнєвої ситуації можна зобразити так: "хто — кому — чому — про що — де — коли". Етикетною вважається тільки та ситуація, для якої суттєвими є відмінності між мовцями (їхній вік, соціальний статус, стать тощо). Структуру мовного етикету визначають такі основні елементи комунікативних ситуацій, які властиві всім мовцям: звертання, привітання, прощання, вибачення, подяка, побажання, прохання, знайомство, поздоровлення, запрошення, пропозиція, порада, згода, відмова, співчуття, комплімент, присяга, похвала тощо. З-поміж них вирізняють ті, що "вживаються при зав'язуванні контакту між мовцями — формули звертань і вітань; при підтриманні контакту — формули вибачення, прохання, подяки та ін.; при припиненні контакту — формули прощання, побажання тощо. Це — власне етикетні мовні формули" .

Названі елементи мовного етикету "покликані репрезентувати насамперед увічливість співбесідників". Дотримуючись правил мовного етикету, ми "передусім засвідчуємо свою вихованість, шану і уважність до співрозмовника, привітність, приязнь, прихильність, доброзичливість, делікатність, тобто риси, віддавна притаманні нашому народові".

Ситуації "ввічливого контакту" між комунікантами — необхідна й важлива складова частина процесу спілкування.

Загальна ж функціональна типологія одиниць мовленнєвого етикету українського народу може бути представлена у такому вигляді (наводимо приклади найбільш типових формул):

1. Етикетні одиниці, якими виражається вітання: Добрий ранок! Доброго ранку! Добрий день! Доброго дня! Добридень! Добрий вечір! Здрастуйте! Здоров був! Здоровенькі були! Доброго здоров 'я! Моє шанування! Вітаю Вас! Радий (-а) вітати Вас! Скільки літ, скільки зим! Яким вітром? Салют! Радий (рада) вас (тебе) бачити (вітати)!

2. Формули із значенням прощання: Прощайте! Прощавайте! До зустрічі! До побачення! Щасливо! Дозвольте попрощатись! Бувай (бувайте) здорові! Дозвольте відкланятись! На добраніч! Щасливої дороги! Будь щасливий (-а, -і)! Я з Вами не прощаюсь! Ми ще побачимось! Ми ще зустрінемось!

3. Вислови вибачення: Вибачте, пробачте, даруйте, прошу вибачення, я дуже жалкую, мені дуже шкода, прийміть мої вибачення, винуватий (-а), приношу свої вибачення, перепрошую, не гнівайтесь на мене, я не можу не вибачитись перед Вами; якщо можеш, вибач мені; не сердься на мене; вибач (-те), будь ласка; дозвольте просити вибачення, я не можу не просити у Вас пробачення...

4. Мовленнєві одиниці, що супроводжують прохання: Будь ласка, будьте ласкаві, будьте люб'язні, прошу Вас, чи не змогли б Ви чи можу я попрохати Вас..., маю до Вас прохання..., чи можу звернутися до Вас із проханням..., дозвольте Вас попросити..., якщо Ваша ласка..., ласкаво просимо..., якщо Вам не важко..., не відмовте, будь ласка, у проханні..., можливо, Ви мені допоможете...

5. Формули подяки: Спасибі! Дякую! Прийміть мою найсер-дечнішу (найщирішу) подяку! Не знаю, як і дякувати вам (тобі)!

6. Конструкції побажальної модальності: Будь(-те) щасливий (-а, і)! Щасливої дороги! Успіхів тобі (Вам)! Хай щастить! Зичу радості (гараздів, успіхів)! З роси і води!

7. Формули привітань з певної нагоди: Поздоровляю з Вітаю (Вас, тебе) з Прийми (-іть) поздоровлення (привітання) з З Новим роком! З днем народження!

8. Типізовані фрази ритуалу знайомства: Знайомтесь ....Я хочу представити тобі (Вам).... Дозволь(-те) представити (познайомити, рекомендувати) .... Рекомендую .... Маю честь представити (рекомендувати) тощо.

9. Звертання: мамо, тату, доню, сину, сестро, брате, бабусю, дідусю, пані, пане, панно, паничу, панове, добродію, добродійко, добродії, товаришу, товариство, друже, приятелю, подруго, колего...

10. Згода, підтвердження: Згоден, я не заперечую, домовилися, Ви маєте рацію, це справді так, авжеж, звичайно, певна річ, так, напевно, обов'язково, безперечно, безсумнівно, безумовно, ми в цьому впевнені, будь ласка (прошу), гаразд (добре), з приємністю (із задоволенням)...

11. Заперечення: Ні; ні, це не так; нас це не влаштовує; я не згодний (згоден); це не точно; неможна; не можу; ні, не бажаю; Ви не маєте рації; Ви помиляєтесь; шкодую, але я мушу відмовитись; нізащо; це даремна трата часу; дякую, я не можу; про це не може бути й мови...

12. Співчуття: Я Вас розумію; я відчуваю Вашу схвильованість (Ваш біль, Вашу стривоженість. Ваше хвилювання); це болить і мені; це не може нікого залишити байдужим; я теж перейнялася Вашим болем (горем, тривогою); я співпереживаю (Вашу втрату, Вашу тривогу); треба триматися, людина сильна; не впадайте у відчай (час усе розставить на місця, час вилікує, загоїть рану, втамує біль)...

13. Пропозиція, порада: Дозвольте висловити мою думку щодо..., а чи не варто б..., чи не спробувати б Вам..., чи не були б Ви такі ласкаві прийняти мою допомогу (вислухати мою пропозицію, пораду), чи не погодилися б Ви на мою пропозицію...

4. ЛЕКСИЧНИЙ АСПЕКТ СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ У ПРОФЕСІЙНОМУ СПІЛКУВАННІ.

4.1. Терміни і термінологія. Загальнонаукові терміни

4.2.Типи термінологічних словників (відповідно до фаху).

4.3.Точність і доречність мовлення. Складні випадки слововживання. Пароніми та омоніми. Вибір синонімів

4.1. Терміни і термінологія. Загальнонаукові терміни

Те́рмін (від лат. terminus — межа, кордон) — слово або словосполучення, яке точно і однозначно визначає чітко окреслене спеціальне поняття будь-якої галузі науки, техніки,мистецтва, суспільного життя тощо і його співвідношення з іншими поняттями в межах спеціальної сфери.

На відміну від слів загальної лексики, які часто є багатозначними та мають емоційний відтінок, терміни в межах сфери застосування є однозначними і позбавлені експресії.

Терміноло́гія — це:

1. Сукупність термінів, тобто слів або словосполучень, що висловлюють специфічні поняття з певної галузі науки, техніки чи мистецтва, а також сукупність усіх термінів, наявних у тій чи іншій мові. Від звичайних слів терміни відрізняються точністю семантичних меж.

2. Розділ лексикології, який вивчає терміни різних галузей знань.

Основні способи творення термінів:

* зміна значення слова звичайної мови;

* творення неологізмів шляхом словотвору з коренів та інших морфологічних елементів звичайної мови, що часто набирає форми кальок з іноземних мов;

* запозичення з іноземних мов (етранжизми).

Якщо проаналізувати термінологію, яка вживається фахівцями певної галузі в наукових текстах, усному професійному мовленні, уводиться в словники, то виявимо, що частина термінів використовується лише в цій галузі, а частина - і в інших. Це свідчить про те, що терміни неоднакові за ступенем спеціалізації їхнього значення.

Залежно від ступеня спеціалізації значення терміни можна поділити на три основні групи:

* загальнонаукові терміни, тобто терміни, які вживаються практично в усіх галузевих термінологіях, наприклад: система, тенденція, закон, концепція, теорія, аналіз, синтез і т.д. Слід зазначити, що такі терміни в межах певної термінології можуть конкретизувати своє значення, пор.: валютна система, осушувальна система, теорія економічного ризику. До цієї категорії відносять і загальнотехнічну термінологію - машина (пристрій, агрегат).

* міжгалузеві терміни (це терміни, які використовуються в кількох споріднених або й віддалених галузях. Так, економічна наука має термінологію, спільну з іншими соціальними, природничими науками, наприклад: амортизація, екологічні витрати, санація, технополіс, приватна власність.

* вузькогалузеві терміни (це терміни, характерні лише для певної галузі, наприклад: лізинг, банківська гарантія, зрошувальна вода, дрена, чип.

Безперечно, професійне спілкування неможливе без використання термінів. Проте в мовленні фахівців, крім термінів, широко побутують і інші спеціальні одиниці

(професіоналізми та номенклатурні назви).

Професіоналізми- це слова або вислови, притаманні мові людей певної професійної групи. Суттєва різниця між термінами і професіоналізмами полягає в тому, що терміни

(це офіційні наукові назви поняття, а професіоналізми виникають як розмовні, неофіційні замінники термінів (платіжка - платіжне доручення; вишка - вища математика, пара - дві академічні години ) або коли та чи інша професія, рід занять не має розвиненої термінології (наприклад, рибальство, гончарство і т. д.).

Професіоналізми, на відміну від термінів, як правило, емоційно забарвлені, є переосмисленими словами загального вжитку. Вони можуть бути незрозумілі людям, які не належать до певної професії, пор.: підвал у мові поліграфістів, бобик, бублик у мові водіїв тощо.

Професіоналізми можуть використовуватися в неофіційному професійному спілкуванні, проте вони є ненормативними в професійних документах, текстах, в офіційному усному мовленні.

На відміну від термінів, професіоналізми не мають чіткого наукового визначення й не становлять цілісної системи. Якщо терміни – це, як правило, абстрактні поняття, то професіоналізми – конкретні, тому що детально диференціюють ті предмети, дії, якості, що безпосередньо пов’язані зі сферою діяльності відповідної професії, наприклад:
1. Слова та словосполучення, притаманні мові моряків: кок-кухар; кубрик-кімната відпочинку екіпажу; ходити в море-плавати, тощо.
2. Професіоналізми працівників банківсько-фінансової, торговельної та подібних сфер: зняті каси, підбити, прикинути баланс.
3. Професіоналізм музикантів: фанера-фонограма; розкрутити – розрекламувати.
Здебільшого професіоналізми застосовуються в усному неофіційному мовленні людей певного фаху. Виконуючи важливу номінативно-комунікативну функцію, вони точно називають деталь виробу, ланку технологічного процесу чи певне поняття й у такий спосіб сприяють кращому взаєморозумінню. У писемній мові професіоналізм вживають у виданнях, призначених для фахівців (буклетах, інструкціях, порадах).

Номенклатура (від лат. nomenclatura - перелік, список імен) - сукупність назв конкретних об’єктів певної галузі науки, техніки, мистецтва тощо. Їх потрібно відрізняти від термінів, що позначають абстраговані наукові поняття. Номенклатуру становлять іменники та словосполучення, які передають як систему назв об’єктів певної науки, так і сукупність назв одиничних об’єктів (наприклад, у географічній номенклатурі - Чорне море, Шацькі озера, річка Десна, видові назви у ботанічній лексиці назви дерев: дуб, смерека, ялина). Існує номенклатура медична, мовознавча, хімічна, економічна.

4.2.Типи термінологічних словників (відповідно до фаху).

Термінологічний словник – один із різновидів лінгвістичного словника, в якому подано термінологію галузі (кількох галузей) знань. Теорією і практикою укладання словників займається термінологічна лексикографія. Розроблення загальної класифікації документів є одним із провідних напрямків документознавства, класифікація термінологічних словників розглядається в колі проблематики термінографії.

Типологія словників– належність документа до певного типу за сукупністю ознак. Найсуттєвіші типоутворювальні ознаки для класифікації словників визначають за їхнім цільовим і читацьким призначенням.

Термінологічні словники, відображаючи лексику спеціальної сфери, мають чітко окреслене функційне призначення – відображати поняттєво-термінологічний апарат різних галузей науки йтехніки та забезпечувати наукову, навчальну, виробничу діяльність. Це зумовлює критерії відбору термінологічного матеріалу за читацькою адресою. Термінологічні лексикографічні праці призначено широким коламнауковців, викладачів, студентів усіх спеціальностей або певної спеціальності, аспірантів, слухачів підготовчих відділень, слухачів системи підвищення кваліфікації, учнів, науково-технічних працівників. Однак існують словники, які виникли як наслідок спостереження за професійною лексикою окремих категорій фахівців чи угруповань мовців.

Серед словників туристичної та готельної галузей слід виокремити такі:

- Смолій В.А., Федорченко В.К., Цибух В.І. Енциклопедичний словник-довідник з туризму / Передмова В.М. Литвина. — К.:Видавничий Дім "Слово", 2006. - 372 с. ISBN 966-8407-55-5;

- Вишневська О.О. Технологія готельної справи: Словник-довідник. – Харків: ХНУ ім. В.Н. Каразіна, 2010. – 34 с.

4.3. Точність і доречність мовлення. Складні випадки слововживання. Пароніми та омоніми. Вибір синонімів

Точність мови - комунікативне якість мови, що складається у відповідності її смислової сторони відображеної реальності і комунікативному задумом мовця. Точність мовлення залежить від правильності слововживання, вміння вибирати необхіднийсинонім, обліку багатозначності й омонімії, правильного поєднання слів. Точність як ознака культури мовлення визначається умінням чітко і ясно мислити, знанням предмету мови і законів російської мови. Точність мови найчастіше пов'язується з точністю слововживання, правильним використанням багатозначних слів, синонімів, антонімів, омонімів.

Причини порушення точності мови: незамечаемая мовцем синтаксична омонімія, використання довгих однотипних граматичних конструкцій, порушення порядку слів у реченні, захаращення пропозиції відокремленими зворотами та вставними конструкціями, мовленнєва надмірність і недостатність.

Точність мови досягається на основі чітких уявлень про значення слів, уміння точно вживати синоніми, розмежовуватиконтексти вживання багатозначного слова.

При відборі лексичних засобів рекомендується враховувати наступні фактори:

- Значення слова,

- Його багатозначність,

- Сполучуваність з іншими словами,

- Емоційно-експресивне забарвлення,

- Стилістичну характеристику,

-Сферу вживання,

- Граматичну оформленість, особливість афіксів.

Недотримання основних критеріїв відбору лексичних засобів призводить до помилок у слововживанні. Найбільш типовими з них є такі: вживання слів у невластивому їм значенні; не усунена контекстом багатозначність, що породжує двозначність; Плеоназм і тавтологія; зсув паронімів; помилки в стилістичній оцінці слів; помилки, пов'язані з сполучуваністю слів, вживання слів-супутників, слів в універсальному значенні та ін

Доречний -це такий, що відповідає ситуації спілкування, організовує мовлення відповідно до мети висловлювання. Отже, доречність– це така ознака культури мовлення, яка організовує його точність, логічність, виразність, чистоту і т.ін., вимагає такого добору мовних засобів, які відповідають змістові та характерові експресії повідомлення. Проте для доречності в мовленні самих мовних засобів не достатньо – доречність враховує ситуацію, склад слухачів (читачів), естетичні завдання.

Кожен стиль має свої закономірності відбору мовних засобів, певний реєстр цих засобів, яким він різниться від інших стилів. Стильова доречність твориться співмірністю, узгодженістю засобів, їх несуперечністю.

Складні випадки слововживання

Особливо уважним треба бути до дієслів, що можуть керувати різними відмінками. Поширеними є помилки в стійких словосполученнях, викликані змінами окремих слів. Наприклад: довести длявідома всіх громадян (замість: довести довідома всіх громадян).

Правильно вживати словосполучення брати участь, замість російської кальки приймати участь.

Особливої уваги вимагають близькі за значенням слова, що обумовлюють різні відмінкові форми. Наприклад: наша земля багата на хліб.( замість хлібом). Наша земля славиться хлібом.

При складанні ділових документів треба звертати увагу і на відповідні прийменники, особливо під час використання усталених словосполучень типу: покладається на…, схильні до…, відрахування на… тощо.

Коли автори хочуть підкреслити напрям дії до чогось, використовують прийменники у (в)абодо:летіти в літаку, зайти до зали.

Дуже складаним є використання прийменників для, на. Навикористовується тоді, коли йдеться про сферу вживання, наприклад: виділити кошти на підручники.

Прийменник длявживається тоді, коли слід підкреслити мету дії: виділити кошти для придбання підручників.

Прийменник проти вживається в діловому мовленні при порівнянні: кількість населення нашого міста зросла в 2 рази проти 1990 року.

Прийменники завдяки, всупереч вимагають давального відмінка: завдяки сумлінній праці, всупереч прогнозам, перевиконані плани.

Переклад з російської на українську мову:

ввести в состав – ввести до складу;

по учебной работе – з навчальної роботи;

по научной работе – з наукової роботи;

сообщить по телефону – повідомити телефоном;

по поручению – за дорученням;

по собственному желанию – за власним бажанням;

по требованию – на вимогу.

Омоніми- це слова, однокові або подібні за звучанням, але різні за лексичним значенням.

Наприклад, балка - яр з положистими схилами і балка - дерев'яний чи металевий брус для перекриття стелі;порох - пил і порох - вибухова речовина; чайка - птах і чайка - човен.

Отже, омоніми мають однаковий звуковий склад, але зовсім різні за значенням, це різні слова, а не різні значення одного й того ж слова: стан - талія, стан - ситуація, обставини, стан - у техніці.

Омоніми сучасної української літературної мови переділяються на дві групи: повні (прості) і неповні (часткові).

Повні омоніми - це такі слова, які зберігають однакове звучання в усіх граматичних формах: деркач - птах і деркач - стертий віник. Такі омоніми завжди належать до однієї частини мови.

Серед неповних омонімів вирізняють декілька груп.

Омоформи - різні за значенням слова, однакове звучання яких зберігається лише в окремих граматичних формах: ранком (іменник в орудному відмінку однини і прислівник); мати, поле (іменники) і мати, поле (дієслова); світи (іменник у формі множини) і світи (дієслово наказного способу: Світи, сонечко, яскравіше).

Омофони - слова різні за значенням і написання, але однакові за звучанням: сонце і сон це, лежу (від лежати) і лижу (від лизати), мене (до я) і мине (від минати), проте і про те.

Омографи - слова, однакові за написанням, але різні за значенням і звучанням. Вони розрізняються наголосом:обід і обід (у колесі), мала (прикметник) і мала (дієслово), дорога (прикметник) і дорога (іменник).

Омоніми здебільшого вживаються в художній літературі, народній творчості, в розмовно - побутовому мовленні: Погана та мати, що не хоче дитя мати (Народна творчість). Ними послуговуються для створення дотепних висловів, каламбурів.

Однією з семантичних груп української лексики є пароніми- однокореневі слова, близькі за звучанням або які частково збігаються у значенні: абонент-абонент, афект-ефект. За характером смислових зв'язків пароніми поділяються на кілька груп: Синонімічні: важкий - тяжкий, привабливий - принадливий. Антонімічні: прогрес - регрес, еміграція - імміграція, адресат - адресант. Що мають семантичну близькість: вирізняться - відрізнятися, витрати -затрати. Тематичні: абонемент - абонент, пам'ятка - пам'ятник. Явище паронімії вимагає точного знання значень і адекватного їх вживання. Незначна відмінність між двома словами приводить до помилок, зокрема до неправильної заміни одного слова іншим. Отте, при використанні паронімів слід звертатися до відповідних тлумачних словників з метою уточнення значення, правопису і вимови потрібного слова.
Синоніми- це слова тотожні або близькі за значенням, але різні за звучанням: аргумент, доказ, підстава, обґрунтування; конче, доконче, неминуче; будувати, споруджувати, зводити, (хату) ставити, (з каменю) мурувати; (машини) складати, виготовляти; (суспільство) створювати, організовувати; (світогляд) формувати, ґрунтувати.

Синоніми переважно належать до однієї частини мови і відрізняються відтінками значень або стилістичними забарвленням, чи обома ознаками одночасно. Наприклад, дієслова із загальним значенням говоритирозрізняються і відтінками значень, і емоційним забарвленням: базікати - говорити про щось не варте уваги,шептати - говорити тихо, варнякати - говорити дурниці, воркотати - ніжно і стиха розмовляти, бурчати - говорити нерозбірливо, з незадоволенням тощо.

Синоніми групуються в синонімічні ряди (синонімічні гнізда).

Синонімічній ряд - це група слів, що мають однакове чи подібне значення: бідність, нестатки, убогість, убозтво, незабезпеченість, злиденність; істотний, посутній, сутній, суттєвий, дуже важливий, значний, вагомий, поважний; шкодувати, жалкувати; (за чим) уболівати; (кого) жаліти, співчувати (кому); (гроші) економити, заощаджувати.

У синонімічному ряді всі слова об'єднуються навколо опорного, стрижневого слова або домінанти. Це слово найуживаніше серед інших, стилістично нейтральне і найповніше виражає значення, властиве всім членам ряду. Наприклад, на означення особи, яка дотримується правил пристойності нейтральним словом виступає прикметник ввічливий. Саме навколо нього групуються всі інші синоніми: чемний, ґречний, вихований, тактовний, обхідливий, коректний, делікатний, галантний, люб'язний, ласкавий, уважний.

Синоніми одного синонімічного ряду функціонують у мовленні неоднаково: одні вживаються в усіх стилях, інші - в якомусь одному стилі.

Виокремлюють такі різновиди синонімів: лексичні і контекстуальні.

Лексичні синоніми - це слова, що належать до однієї частини мови і мають відмінності у значенні.

Серед лексичних розрізняють семантичні, стилістичні, семантико-стилістичні й абсолютні.

Семантичні (поняттєві, ідеографічні) синоніми - це стилістично нейтральні слова, що відрізняються відтінками у значенні: схвалювати, підтримувати, затверджувати; взаємини, стосунки, відносини.

Стилістичні синоніми - це слова, що різняться експресивно-емоційним забарвленням, належністю до мовних стилів: біографія (офіційно-діловий стиль) і життєпис (публіцистичний стиль).

Семантико-стилістичні синоніми - слова, що різняться і відтінками значень, і емоційним забарвленням: бити, ударяти, гатити, гамселити, садити.

Абсолютні синоніми - це слова тотожні за значенням і різняться лише звучанням: алфавіт, азбука, абетка; дієслово, інфінітив, неозначена форма дієслова; безплатний, безкоштовний. Ці синоніми позбавлені експресивно-емоційних відтінків: мовознавець, лінгвіст, баритися, гаятися.

Контекстуальні синоніми - це слова, що мають близьке значення тільки в контексті. Поза контекстом ці слова вживаються з абсолютно різним значенням. Так дієслова провалитися і не скласти не є синонімами, але в певному контексті вони можуть вживатися як синоніми (провалитися на екзамені - не скласти екзамену).

Специфічними синонімами є евфемізми - слова, що вживаються для непрямого, прихованого, ввічливого позначення певного предмета, явища, дії замість прямої їх назви: нерозумний замість дурний; допускати неточність замість збрехати; знешкодження, нейтралізація замість убивство. Джерела евфемізмів - у прагненні уникнути з тих чи інших міркувань прямої назви предмета шляхом заміни її позитивним еквівалентом.

Запам'ятайте значення слів-синонімів, що часто вживаються в діловому мовленні:

Вірно. Правильно

У сучасній мовній практиці під впливом російської мови дуже активізувавася прислівник вірно у значенні "правильно". І тому чуємо й читаємо переважно: вірно сказав, вірно розв 'язав, вірно відповів.

Літературна норма другої половини XX ст. розрізняє вживання слів вірно і правильно. Нормативна сполучуваність вірно любити* а в згаданих вище прикладах треба вживати прислівники правильно, слушно, справедливо. Наприклад: правильно пояснив, слушно зауважив, справедливо довів, правильно розв язав.