Способи викладу інформації в тексті.

Перш за все на формування тексту впливають види змістовної інформації. В залежності від інформації вибирається спосіб викладення: опис, розповідь, роздуми. Останні містять концептуальну інформацію, що виражається у вигляді суджень, умовиводів, філософських та психологічних узагальнень у формі підсумків та висновків.

Чистота та виразність мовлення сприяють адекватному сприйманню наукових текстів. Чистоту мовлення як одну із характеристик мови наукового тексту можна тлумачити не тільки як відповідність нормі, але й як відповідність моральній стороні людської свідомості. Для наукового тексту ця характеристика мови є принциповою і необхідною умовою його адекватного сприймання.

Поняття виразності мовлення в тексті має різний зміст. Наприклад, виразність в науковому тексті досягається шляхом доведення, аргументованості, на відміну від художнього тексту, де виразність досягається шляхом створення наочної образності.

Отже, кожен текст як цілісний мовленнєвий твір оцінюється за цілим комплексом критеріїв. Основними складовими цих критеріїв є інформаційно-структурні (логічність, зв'язність і цілісність, точність, ясність, зрозумілість, доступність) та стилістичні (правильність, чистота та культура мовлення) характеристики тексту.

Проте є інші характеристики тексту, які пов'язані, але прямо не відносяться до мови. Наприклад, науковий текст має високий рівень інформативності, через що створюється певне напруження в процесі сприймання. Напруження створюють схеми, формули, цифри, символи, терміни, що є носіями ємкої наукової інформації.

Науковий текст має нормативно-прагматичні або раціонально-логічні особливості, що об'єднують норми, пов'язані з традиціями наукового викладення, з канонами, яких має дотримуватись автор, щоб залишатись в рамках стилю і мати право очікувати бажаних результатів. Наприклад, типовими для наукового тексту є логічність, точність, ясність, аргументованість викладення тощо. Нормативно-риторичні особливості пов'язані з умінням творчо переробляти норму, створювати метафори, користуватися виразними засобами вербального і невербального характеру, структурувати частини тексту. Такі риторичні засоби активізують процес розуміння в свідомості реципієнта та служить для поглиблення адекватності діалогу між автором та читачем. Але найскладнішим для описання риторичним засобом є інтелектуальна експресія. Вона об'єднує даний момент мовлення з попереднім чи наступним етапом викладення, що створює одне єдине ціле наукового тексту. Повертаючи час від часу пам'ять читача до яких-небудь концептуально значимих моментів та акцентуючи на них увагу, автор поступово досягає глибокого та найбільш вірного розуміння реципієнтом складного наукового змісту цілого тексту, а відповідно і нового наукового знання, заради якого власне і складався текст.

Науковий текст повинен мати чіткий зміст та чітке вираження думки. Неясності, які знижують доступність та зрозумілість тексту, можуть виникати при перенасиченні наукового тексту вузькоспеціальною термінологією та при ускладненому синтаксисі. Неясності провокуються відсутністю дефініцій при термінах.

У всіх цих випадках критерій ясності та доступності вимагає однозначного використання номінацій і визначення їх, коли є сумніви в знанні їх адресатом. Навіть загальний графічний вигляд тексту, його поділ на абзаци, глави може піднімати рівень його доступності або ж занижувати його. Наприклад, текст офіційного ділового чи інструктивного документу, не поділений на абзаци, стає надзвичайно складним і незрозумілим, якщо обсяг речень в тексті за великий.

Такі ж складнощі виникають при довгих переліках правил, рекомендацій, інструкцій і т.д. Так виникає необхідність поділу складних по об'єму синтаксичних побудов. Велике значення для полегшення сприймання мають фонові знання, уміння їх активізувати та творчо використовувати для розуміння наукового тексту. Незрозумілість може бути ненавмисною та навмисною. Навмисна неясність частіше зустрічається в художніх текстах і не є характерною ознакою наукового тексту. Незнайомі слова в науковому тексті мають бути поясненні.

Додаткова інформація може подаватись у різних формах: визначення, пояснення, уточнення, приєднання. Чим більше вказується ознак предмета, тим повніше складається про нього уявлення.

Виділення, курсив, додаткові знаки в тексті не є додатковою інформацією, але вони полегшують сприймання тексту шляхом забезпечення цілеспрямованого пошуку потрібної інформації.