Мовне оформлення композиції наукового дослідження.

Будь-який текст розрахований на чиєсь сприйняття. Так утворюється відома тріада: автор – текст - читач. В процесі пізнавальної діяльності мова має вирішальне значення, оскільки вона опосередкує взаємодію між людиною і навколишнім світом. Кожному вченому притаманний особистий ритм пошуку, аналізу, написання тексту. Науковець, як і митець, має свої таємниці творення – тієї особливої магії думки, розвитку сюжету, образного осмислення ідеї, врешті художньої досконалості формул, графіків і таблиць, які в науці теж можуть виконувати функції поетичної форми. Костянтин Паустовський вважав: „Кожну річ треба писати так, ніби вона остання у твоєму житті”.

При цьому від ученого очікують яскравої мови, образних порівнянь, цікавого сюжету.

Головне ж достоїнство наукової мови – зрозумілість, легкість, лаконічність, вільні переходи від речення до речення, зовнішня простота. Логічні перепади відсутні, кожна фраза поєднана природними, непомітними смисловими зв’язками.

Навіть відомі вчені, яким часто доводиться оприлюднювати свої ідеї й публічно виступати, не цураються перевірки написаної фрази на слух: мовлене слово звучить об’ємніше, аніж закарбоване на папері.

Мова і стиль наукового дослідження характеризується чіткістю, використанням притаманного окремій галузі науки поняттєвого апарату.

У час інформаційних сплесків та обмінів, глобалізації багатьох галузей знань з’являється постійна спокуса запозичення, легкого впровадження в мову іноземної лексики без належного обґрунтування її семантичної чи функціональної доцільності. Безперечно, духовно-культурний розвиток і наукові взаємовпливи потребують певної інтернаціоналізації понять. Але звикаючи до „мовних прибульців”, над смислом і походженням яких часто навіть не задумуємося, ми збіднюємо і знецінюємо свою мову й мислення. Насправді, запозичена термінологія без чіткого мотиву і загальновизнаного розуміння лише ускладнює текст і затуманює суть.

У науковому спілкуванні трапляється чимало слів-паразитів, які варто викорінювати, адже вони затінюють основну думку, відволікають від серйозного і глибокого сприйняття тексту.

Не прикрашають науковий текст і неточності, розмиті визначення, захоплення епітетами Необхідно і варто висловлювати власну думку, але не слід зловживати займенником „я” настільки, щоб це впадало у вічі. Як правило, для офіційних доповідей доречно уникати особових займенників я, ми, ти, ви, бо вони надають спілкуванню і тексту відтінку особистого звертання, неофіційного характеру. Найчастіше у науковій комунікації переважає використання безособових форм

Цитати.У наукових дослідженнях часто використовуються цитати – дослівні уривки з використаних джерел, щоб за їхньою допомогою обґрунтувати, підтвердити або доповнити власну думку.

Текст цитати береться у лапки і наводиться без жодних змін, зі збереженням особливостей авторського написання, зокрема орфографії, пунктуації і шрифтових виділень. Якщо доводиться цитувати не все речення, а лише окремі слова чи фрази, то такі вислови беруться в лапки, пропуск позначається трьома крапками, вказується джерело, звідки запозичена думка. В такому разі може змінюватися навіть відмінок у слові чи словосполученні, якщо цитати не є повною і підпорядковується синтаксичній будові фрази, частиною якої вона стає.

Скорочення.Скороченню підлягають різні частини мови. Можливе використання як загальноприйнятих скорочень. Якщо в науковому тексті використовуються маловідомі скорочення, то їх варто розшифрувати при першому згадуванні: записати повністю, а поряд у дужках вказати скорочену назву, яка вживатиметься надалі. Скорочення мають бути однаковими в усій роботі.

Мова наукового тексту залишає широкий аспект для окремого вивчення, оскільки саме слово є тією найменшою структурною ланкою, за допомогою якої автор вербалізує реальність. Інформаційні ж перевантаження в умовах демократизації мови ставлять до мови наукових текстів жорсткіші вимоги. Цей процес диктує оптимальність мовного оформлення, оскільки розвиток суспільства певною мірою визначається рівнем організованості мови як одного із елементів суспільства.