Студопедия

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника



Окремий номер




Читайте также:
  1. Базовые определения развития, формы, области, факторы и закономерности психического развития.
  2. Биомасса, или живое вещество биосферы. Закономерности распространения биомассы в биосфере, тенденции ее изменения под влиянием деятельности человека.
  3. Биосфера и закономерности ее развития. Понятие ноосферы. Экологические проблемы современности.
  4. Блок 3 вопрос Индивид, личность, индивидуальность. Структура личности и закономерности развития.
  5. Бронирование, подготовка, заселение в номерной фонд.
  6. Виды бронирования гостиничных номеров. Процесс бронирования номеров в гостинице.
  7. Виды гостиничных помещений. Классификация гостиничных номеров.
  8. Виды сервиса в ресторанах при гостинцах и их общие принципы. Методы обслуживания при организации питания в отеле. Организация обслуживания в номерах. Виды завтраков в отеле.
  9. Вопрос 14: Основные факты и закономерности психологии памяти. Влияние характера запоминаемого материала. Роль упражнений. Забывание и реминисценция.
  10. Вопрос 18. Основные факторы и закономерности детского развития. Теория детского развития.

Поступ: Щоденна газета / Відп. за вип. І. Мельник. – Львів, 2002. – 13-14 квіт. - № 55(912).

Б) журнал

Пам’ять століть: Історичний науковий та літературний журнал / Гол. ред. А. В. Денисенко. – К., 1999.

Окремий номер

Київська старовина: Науковий історико-філологічний журнал : Двомі-сячник / Голов. ред. Л. П. Голечко. – К., 2001. - № 5(341).

12. Опис словників,

бібліографічних покажчиків, енциклопедій

Словники

Дей О. Словник українських псевдонімів та криптонімів (ХVІ-ХХ ст.). – К. : Наук. думка, 1969. – 559 с.

Бібліографічні покажчики

Іван Франко : Бібліографія творів, 1874-1964 / Склав М. О. Мороз. – К. : Наук. думка, 1966. – 447 с.

Енциклопедії

Енциклопедія Українознавства : Слов. частина : У 10 т. / Голов. ред.

В. Кубійович. – Мюнхен; Нью Йорк : Молоде життя, 1955-1984.

Окремий том

Енциклопедія Українознавства : Слов. частина. – Т. 1. – Перевид. в Україні / Авт. передм.: І. Гель, О. Романів. – Львів, 1993. – 400 с. – Репр. відтворення вид. 1955-1984 рр.

 

1.4.2. Аналітичний опис творів друку

1. Опис твору або статті із зібрання творів одного автора

Франко І. Борислав : Картини з життя підгірського народу // Зібр. творів : У 50 т. – К., 1978. – Т. 14. – С. 175-239.

2. Опис статей з наукового збірника, вісника, енциклопедичного видання

Романюк М. М.Ардан Іван // Енциклопедія сучасної України. – К., 2001. – Т. 1. – С. 632.

3. Описи опублікованих тез та наукових доповідей

Дашкевич Я. Об’єктивне і суб’єктивне в просопографії // Український біографічний словник : Історія і проблематика створення : Матеріали наук.-практ. конф., Львів, 8-9 жовт. 1996 р. – Львів, 1997, - С. 40-47.

4. Опис газетних і журнальних статей

Городиський З. Бутисобою за всяку ціну... // Самостійна Україна. – 1989. – Ч. 1.

5. Опис рецензій

а) як окрему статтю у пресі (аналітично) з додаванням вставних слів: “Рец. на кн.”:

Мацько В.Свіжа думка, творчий пошук // Майбуття. – Хмельницький, 1997. - № 6. – С. 3. – Рец. на кн.: Романюк М. М. Українська преса Північної Буковини (1918-1940 рр.). – Львів : Фенікс, 1996. – 196 с.

б) у вигляді примітки до рецензованого твору:

Романюк М. М. Українська преса Північної Буковини (1918-1940 рр.). – Львів : Фенікс, 1996. – 196 с.



Рец:Мацько В. Свіжа думка, творчий пошук // Майбуття. – Хмельниць-кий, 1997. – № 6. – С. 3.

в) як окремі статті у пресі,

якщо подається кілька рецензій на одну книгу:

Романюк М. М., Галушко М. В. Українські часописи Коломиї (1865-1994 рр.) : Іст.-бібліогр. дослідж. / Передм. В. Качкана. – Львів, 1996. – 238 с.

Рец. Глаголюк В. Документальне джерело інформації // За вільну Україну. – Львів, 1997. – 16 жовт.; Дисак Ф. В центрі уваги – преса Коломиї // Дзвін. – Львів, 1998. – № 3. – С. 145, 146.

6. Опис глави або розділу книги

Грушевський М. Історія України-Руси : В 11 т., 12 кн.– К.: Наук. думка, 1991. – Т. 1 : До початку ХІ віку.

С. 1-20: Вступні замітки

Або

Грушевський М. Вступні замітки // Грушевський М. Історія України-Руси : В 11 т., 12 кн.– К.: Наук. думка, 1991. – Т. 1 : До початку ХІ віку. – С. 1-20.

7. Опис опублікованих документів і матеріалів

Драгоманов М. Листи до Ів. Франка і инших (1887-1895) / Видав І. Фран-ко. – Львів, 1908. – 432 с.

8. Опис неопублікованих матеріалів (архівні джерела)

Дирекція поліції у Львові // Державний архів Львівської обл.– Ф. 350, оп. 1, спр. 2327.– Арк. 51-56.



Карбулицький І. Спомини з мого життя// Літературно-меморіальний музей О. Кобилянської (Чернівці). – Інв. № 3709-3730. – Рукопис.

9. Опис законів та нормативних документів

Про автономну республіку Крим: Закон України від 17.03.95. – Чинний з 21.03.95 // Урядовий кур’єр. – 1995. – 21 берез.

ДСТУ 3017-95. Видання. Основні види : Терміни та визначення : Вид офіц. – К. : Держстандарт України, 1995.

10. Опис телерадіопередач

Молодь – майбутнє України : [Виступи під час телемарафону] // Архів Львів. обл. телебачення. – 2001. – 1 черв.

Сучасна політична ситуація в Україні : [Бесіда з І. Дусчуком] // Львів. радіо. – 2001. – 14 берез.

11. Опис електронних носіїв інформації

Фесенко В. Соціологічні рейтинги: політичний дрючок або інструмент вимірювання? // http://www.pravda.com.ua/archive/2003/january/27/4.shtml

 

1.5. Мотиваційні моменти щодо вибору проблематики

та написання студентських наукових робіт

Головними мотиваційними моментами, які спонукують до продукування та реалізації цікавих наукових ідей та тем, є такі:

- пошук нових підходів та способів вирішення традиційних проблем у контексті застосування усталених парадигм (новітнє підтвердження та апробація уже існуючих підходів – пошук модерних аргументів для ствердження традиційного наукового дискурсу);

- зіставлення протилежних точок зору (концепцій, підходів) на предмет, який досліджується у роботі; такий компаративний підхід може передбачати звичайне порівняння точок зору без свідомого самоідентифікування дослід-ника з однією із них, але одночасно він може й призводити до вироблення студентом власної позиції, яка є цілком оригінальною чи збігається із однією з концепцій, яку він розглядав);



- заповнення прогалин у знаннях із конкретної проблеми (при такому підходові пошук чи збір фактів стає самоціллю та найвартіснішим елементом наукової роботи);

- розроблення нових концепцій, теорій та підходів (у рамках студентської наукової роботи виконати це завдання досить складно, однак не можна говорити про неможливість у принципі ставити питання саме так).

 

 

1.6. Вибір тем

Орієнтуючись на традиційні для журналістської ділянки теми та проб-леми, стратегічним орієнтиром при формулюванні тем студентських наукових робіт є стимулювання пошуку нових, оригінальних та нестандартних ідей та тем, які прямо дотичні до журналістики чи мають міждисциплінарний характер, тобто не підлягають під визначення в категоріях лише однієї дисципліни, а є виконаними на перетині двох чи навіть кількох дисциплін (журналістика обов’язково має бути однією із них). Роботи, які торкаються журналістики у її безпосередньому зв’язку та поєднанні із іншими дисцип-лінами (філологією, історією, політологією, філософією, релігієзнавством, соціологією, антропологією, педагогікою, психологією, культурологією, економічною наукою тощо) мають таку ж теоретичну та практичну вартість, як і наукові роботи, присвячені суто журналістським аспектам пізнання.

Хоча об’єктивно існує вмотивований традиціоналізм як у визначенні тем, так і в їхній розробці та вирішенні, але не викликає сумнівів, що домінування саме специфічного авторського підходу робить конкретну наукову роботу оригінальною, по-справжньому індивідуальною та вартісною як для самого початкуючого дослідника, так і для всієї сучасної медіально-наукової сфери.

 

 

2. СТРУКТУРА СТУДЕНТСЬКОЇ НАУКОВОЇ РОБОТИ

Подаючи та обґрунтовуючи основні структурні елементи наукової праці, використовуватимемо ту схему, яка рекомендована (Бюлетень ВАК України, 2000 р., ч. 2) Вищою Атестаційною Комісією (ВАК) України, активно функціонує в українському науковому середовищі та різнобічно апробована на всіх рівнях наукового аналізу (від студентських праць до докторських дисертацій).

Нашим оригінальним доповненням до цієї різнобічно апробованої схеми стане спроба поєднати свідому традиційність (усталеність) форми із модерним наповненням, сучасними методологічними підходами, що були запропоновані та дістали довершеності у західній науковій традиції, а також дослідницькими парадигмами, що домінують у міжнародних загальноінте-лектуальних та наукових комунікаціях.

 

 

2.1. Зміст

Його доречно подавати на початку роботи, зазначаючи назви та номери початкових сторінок усіх структурних елементів праці. Такими структурними елементами наукової праці можна вважати усі її компоненти, які мають власну назву і здебільшого потребують того, щоб починатися з окремої сторінки. Крім назв розділів, підрозділів, а також (коли це необхідно) – параграфів чи пунктів, у змісті треба обов’язково відзначити вступ, висновки, перелік використаної літератури і додатки, якщо вони є.

 

 

2.2. Перелік умовних скорочень

Такий перелік, зрозуміло, вміщують, якщо робота містить багато специфічних термінів та понять, а також маловідомих скорочень, символів, позначень, які слід було б пояснити та подати окремо. Згідно з усталеною традицією, список скорочень та їхню детальну розшифровку (у вигляді двох паралельних колонок за абеткою: ліва колонка – скорочення, права - пояснення) подають на початку праці ще перед вступом, оскільки у ньому вже можуть бути використані окремі із скорочень.

 

 

Вступ

Основні елементи вступу

 

2.3.1. Актуальність теми та загальний опис дослідницької проблеми

Кожну із запропонованих та обраних для глибшого аналізу та наукової інтерпретації тем слід співвіднести із змістом та характером сьогочасних процесів, тенденцій, які визначають розвиток суспільства на сучасному етапі, тобто вказати (віднайти й довести) на фактори та особливості праці, які визначають її актуальність.

У рамках обґрунтування актуальності теми дослідження (доведення сутнісної, неформальної співвіднесеності дослідницької проблематики із змістом сучасного моменту у відповідній суспільній ділянці) цілком вмотивованим та надзвичайно важливим із методологічної точки зору є короткий та чіткий, але переконливий виклад суті майбутньої наукової роботи. Ясна постановка проблеми від самого початку налаштовує на краще усвідомлення і сприйняття всього подальшого викладу – як його власне інтелектуальної, так і фактологічної частини.

Після цього короткого і найзагальнішого вступного викладу головної проблематики наукової роботи має бути представлена принципово важлива інформація про межі даного наукового дослідження, включаючи (якщо це необхідно) його хронологічні рамки.

Цілком доречним є й зіставлення дослідницької проблематики із ширшим загальнокультурним, політико-соціальним та якимось іншим (інколи можна говорити навіть про загальноінтелектуальну перспективу) контекстом. Тобто, йдеться про стисле змалювання загального фону (він може бути дуже різним – у залежності від специфіки та теми наукової роботи), на якому чи в рамках якого відбуваються процеси, які обрані до детальнішого осмислення. Саме це співвіднесення локальної проблеми та загального контексту дає змогу чіткіше та упевненіше продемонструвати важливість та актуальність теми, яка розробляється у дослідженні.

У цій же частині вступу можна зробити й усі необхідні додаткові зауваги, що мають принципове значення для вирішення наукових завдань, які ставить перед собою дослідник-початківець. Саме у такому контексті можна говорити про, до прикладу, міждисциплінарний характер роботи, особливості авторського підходу чи ще якесь новаторство або специфіку, до якої вдався автор наукової праці.

Вирішуючи усі ці завдання грамотного представлення специфіки студентської наукової роботи на практиці, слід особливо наголосити на необхідності збалансованого змалювання загальної теми наукової роботи та опису конкретних чи спеціальних проблем, які треба буде аналізувати заради якісного вирішення теми в цілому. Якщо подати надто велике число таких проблем, то закономірно можуть виникнути сумніви щодо можливості їх адекватного поєднання чи тим більше розгляду у рамках однієї (а саме – студентського формату) наукової роботи. Натомість побіжне та недостатнє відзначення таких проблем може засвідчити поверховість обізнаності студента із темою, якій він присвятив наукову працю.

2.3.2. Огляд наукової літератури

Після обґрунтування актуальності теми, викладу суті проблеми та змалювання загального контексту (предметного поля, конкретних феноменологічних характеристик тощо), на фоні якого чіткіше простежується проблематика дослідження, слід подати огляд літератури. Його призначення – бути своєрідним містком, поєднанням постановочної частини та інших структурних елементів вступу, у першу чергу – чіткого зазначення предмета та об’єкта дослідження, а також мети і завдань, які стають більш зрозумілими та відчутними, коли студентом зроблено широкий аналітичний огляд напрацювань тих, хто до подібної тематики звертався раніше. Окрім того, на фоні повно та грамотно побудованого огляду літератури можна наочніше та переконливіше відзначити новаторські елементи дослідження, вага яких стане ще більшою, коли проілюструвати існуючий рівень та ступінь осмислення наукової проблематики.

Очевидним є також те, що будь-яка наукова праця за самим визначенням чи властивим характером цього виду інтелектуальної творчості має опиратися на результати попередніх досліджень у відповідній галузі. Це зайвий раз актуалізує важливість кваліфікованого та критичного огляду, принаймні, основної літератури, що має безпосереднє відношення до теми наукової праці.

Такий огляд не повинен бути підготовлений у формі звичайного переліку усіх відомих джерел чи спеціальних робіт. Тобто, він не може мати характеру простого бібліографічного представлення літератури. У більшості випадків неприйнятним є також механічне переповідання змісту (у формі резюме) основних праць, які дотичні до тематики наукової роботи.

Отже, у жодному випадку огляд літератури не повинен бути поверховим і схематичним, оскільки це свідчитиме про те, що студент не обізнаний із фундаментальними роботами з досліджуваної проблематики. А це відразу поставить під сумнів якість виконаної ним наукової праці в цілому.

Призначення ж і суть такого вибіркового огляду літератури полягає у виробленні студентом власної оцінки основних знань та наукових фактів із конкретної проблематики. У зв’язку з цим мета такого системного аналітичного огляду наукової літератури може бути визначена під кількома кутами зору:

- демонстрування того, наскільки студент ознайомлений із визначальними парадигмами (найзагальнішими концепціями) та методами, які наука на сучасному етапі застосовує до аналізу тих проблем чи явищ, про які дослідник говорить у своїй науковій праці;

- відшукування дослідником власного місця в існуючій ієрархії наукових пріоритетів і досягнень із конкретної проблематики;

- творче та комплексне осмислення сучасного рівня наукового усвідомлення будь-якої проблеми.

Цей останній аспект є важливим і вартісним ще в одному сенсі: як самостійна аналітична робота (міні-дослідження), що виробляє новий рівень чи тип знань стосовно досліджуваного предмету.

Як правило, стосовно кожної із традиційних чи навіть модерних наукових проблем існує велика кількість літератури, з якої науковець-початківець може черпати ідеї чи факти. У цьому контексті прийнято поділяти весь масив існуючої наукової літератури з будь-якої проблематики на дві головні групи: аналітичні (теоретичні) праці та конкретно-емпіричні (дискретні) роботи. Теоретичні праці дають загальну концептуальну основу для вивчення окремих проблем чи явища у цілому. Натомість емпіричні праці присвячені переважно конкретним чи локальним аспектам досліджуваної проблематики, містять необхідний фактологічний матеріал та апробують методології, запропоновані іншими авторами.

У своєму огляді спеціальної літератури студент повинен враховувати цей поділ. Шукаючи спеціальну літературу з досліджуваної проблематики та готуючи огляд літератури, молодий дослідник звертатиметься до бібліографіч-них збірників, професійних чи статистичних довідників, а також спеціа-лізованих журналів, кожний із яких (чи в бібліографічних посиланнях до окремих статей, чи в спеціальних бібліографічних розділах) містить багато корисної бібліографічної інформації та оглядів чи резюме найсвіжішої наукової літератури.

Важливою характеристикою та особливістю системної подачі наукової літератури за сучасних умов загальносуспільного та інтелектуального плюралізму є адекватне відображення існуючих протиріч та різних точок зору з конкретної наукової проблематики. Якщо у науковому огляді представлена уся різноманітність думок, то це створює максимально сприятливі можливості для чіткішого виокремлення позиції самого автора та місця його праці (навіть у формі студентської наукової роботи) у системі вже існуючих наукових пріоритетів та оцінок.

При цьому студент має засвідчити своє чітке розуміння відмінностей, які існують між сучасним рівнем освоєння наукової проблематики та методологічними й теоретичними розробками, що втратили свою актуальність чи не мають власне наукового підґрунтя, асоціюються більше із журналіс-тикою, публіцистикою чи есеїстикою.

Автор дослідження не повинен включати також в огляд наукової літератури джерел та спеціальних робіт, які не стосуються проблематики, над якою він працює. Подібна помилка може спричинити звинувачення дослідника у некомпетентності та нерозумінні суті проблеми, яку він розробляє.

Варіантів висвітлення та представлення наукової літератури може бути багато, особливо, коли мати на увазі специфіку індивідуальних підходів та форм самовираження. Часто трапляються випадки, коли науковець не може себе однозначно ідентифікувати із жодним з існуючих теоретичних підходів. У такому випадку система представлення наукового доробку з конкретної проблематики завжди набуває індивідуальних рис, пов’язаних зі специфікою авторського підходу, задуму, концепції.

Окрім представленого нами усталеного для української наукової традиції розуміння місця огляду літератури у вступі (коли огляд літератури випереджує інші методологічні питання - визначення предмета та об’єкта, мети і завдань), все більшого визнання та практичного застосування дістає й інша концепція, згідно з якою огляд літератури має не випереджувати інші методологічні зауваження, а бути наслідком чіткого їх усвідомлення. Згідно із цією настановою, огляд літератури слід робити після зазначення предмета, об’єкта, мети і завдань, підкреслюючи, що функцією огляду літератури є не відшукування інтелектуальної (наукової) ніші, а лише демонстрування того, що зроблено іншими авторами з проблеми, яку автор конкретної наукової праці вже, принаймні для себе, чітко окреслив. Саме така позиція є доміну-ючою в європейській інтелектуальній традиції, а тому її апробування є цілком можливим і у нас, що свідчитиме про можливості та рівень адаптування захід-них наукових ідеологем та підходів.

 

2.3.3. Мета і завдання

Поширеною, але хибною практикою при написанні студентських наукових робіт є ототожнення мети та завдань наукового дослідження. Часто зазначають лише одну більшою чи меншою мірою глобальну ціль (власне мету) дослідження або подають як однопорядкові явища кілька цілей наукової роботи, не роблячи розмежування між основним завданням наукової праці (метою) та вирішенням багатьох, але дрібніших та локальніших проблем (власне завдань), які ставить перед собою дослідник у рамках реалізації магістрального наукового задуму (їхнє вирішення є необхідною передумовою і навіть гарантом досягнення основної мети дослідження).

Цілком доречно визначати мету наукової праці як головне, універсальне наукове завдання, стратегічну ціль, вирішенню якої підпорядкована робота в цілому, усі її структурні частини, вся логіка роздумів та інтелектуальних побудов, що мала б пронизувати працю від її початку до завершення. За природою цього визначення, мета дослідження може бути тільки одна – своєрідна універсальна мегаціль, якій підпорядковані всі інші мотиваційні установки (власне завдання).

Натомість підзавданняминаукової роботи слід розуміти локальніші, чіткіші, дрібніші питання (проблеми), на які треба дати відповідь в окремих розділах наукової роботи чи навіть частинах цих розділів. Хоч вирішення цих завдань є принципово важливим, щоб осягнути мету дослідження (повтори-мося – усі наукові завдання підпорядковуються основній меті), але воно складає тільки окремі етапи в реалізації магістрального задуму.

Під цим оглядом можна стверджувати, що мета наукової праці може бути сформульована як певна одинична, хоч і глобальна (у масштабах конкретного дослідження) проблема, а завдань, вирішення яких сприяло б осягненню мети наукової роботи, може бути визначено стільки, скільки цього вимагає логіка розвитку дослідницького задуму.

Розмежовуючи мету та завдання наукової роботи, треба пам’ятати про необхідність того, щоб вони перебували у логічній взаємозалежності та пов’язаності: постановка, а тим більше вирішення локальних завдань знаходилися в інтелектуальному полі головної проблематики. Власне, виокремлення цих завдань та їх аналіз треба розглядати як певні етапи загального процесу наукового осмислення обраної до опрацювання теми.

Окремі наукові роботи можуть бути побудовані навколо кількох важливих проблем, тобто декількох відповідних наукових завдань. Інші ж роботи є своєрідним нанизуванням великої кількості локальних завдань і проблем. Яким би за своїм характером та обсягом залученого матеріалу не було дослідження, цілком доречним є розбивання обраної теми на окремі складові аналітичні частини. Така структуризація та відповідна деталізація наукових завдань сприятиме кваліфікованішому висвітленню проблематики в цілому.

 

2.3.4. Об’єкт та предмет

Попередньо зроблений огляд літератури дозволяє визначити ті конкретні феномени, на яких автор планує зосередитися у рамках своєї праці. У цьому сенсі виокремлюють два поняття – об’єкт та предмет дослідження.

Об’єкт – це певне інтелектуальне поле, середовище, явище, макро-феномен, сфера чи сегмент буття, які “породжують проблемну ситуацію” (Бюлетень ВАК України, 2000 р., ч. 2, с. 30) і які науковець свідомо виок-ремює із навколишнього світу, беручи до детальнішого аналізу у рамках свого наукового дослідження.

Натомість предметом можна вважати якийсь локальніший та конкретніший феномен (тенденцію, спрямування, залежність тощо), який дослідник визначає у межах визначеного об’єкту і ґрунтовно вивчає. Тобто, предмет є явищем понятійно вужчим і локальнішим, коли його зіставити із об’єктом дослідження. Ці дві категорії наукового аналізу співзвучні між собою як загальне та часткове, оскільки саме у межах об’єкту виділяється якась частина, що, власне, і є предметом дослідження.

У теорії пізнання та методології досліджень були намагання об’єднати ці два поняття, беручи до уваги відносність розмежування між ними. Однак практика багатолітнього використання двох понять переконливо довела продуктивність їхнього одночасного застосування, оскільки це сприяє більшій структуризації явища, на яке спрямована дослідницька увага.

Щоб запропоновані вище дефініції обох термінів стали зрозумілішими, проілюструємо їх, використавши конкретний матеріал. Працюючи, наприклад, над темою “Мистецтво сучасного телевізійного репортера”, об’єкт дослідження можна означити таким чином: сучасні телевізійні мережі, на прикладі яких буде розглянутий і проілюстрований феномен телевізійного репортерства. Відповідно до авторського задуму та інших обставин зреалізування наукової ідеї, як змодельоване нами, так і будь-яке інше визначення об’єкта також повинне містити логічні обмеження поля уваги (звуження об’єкта), що допоможе сконцентруватися на локальніших, але зручніших для студентського вивчення феноменах: наприклад, телевізійні мережі сучасної України, … України доби незалежного існування, … країн Східної Європи, західноукраїнські телевізійні мережі, львівські канали тощо. Таке звуження об’єкта є не тільки вмотивованим, але й необхідним, бо не лише авторові, але й читачеві дозволяє зрозуміти, на якому саме матеріалі студент збирається осмислювати поставлену проблему.

Розвиваючи запропонований нами приклад із уявною студентською роботою на тему “Мистецтво сучасного телевізійного репортера”, спробуємо сформулювати кілька можливих визначень предмета дослідження у праці такого змісту: система теоретичних та практичних репортерських навичок, зовнішні передумови і обставини формування іміджу і типу сучасного репортера тощо.

Зрозуміло, що сформульовані об’єкт і предмет відповідно до запропонованої теми не є абсолютними чи винятковими. Вони, очевидно, відзначаються закономірною суб’єктивністю та є відповідними до авторських уявлень про можливість наукового вирішення цієї теми. Таких формулювань і, відповідно, специфічних авторських бачень двох концептів (наукових категорій) може бути дуже багато. Ми ж проілюстрували лише один із можливих варіантів співвідношення (визначення, встановлення зв’язків, причинно-наслідкової, логічної та предметно-понятійної залежності) об’єкта і предмета дослідження.

 

2.3.5. Методи дослідження

Якість і рівень зреалізування первісного дослідницького задуму, а також рівень довіри до наукової праці визначальною мірою залежать від того, яку і наскільки правильну методологію (план конкретних дослідницьких дій) вибрав для себе науковець. Без чіткого розуміння цього аспекту, підтверджен-ням чого є конкретно сформульовані у відповідній частині вступу пояснення і міркування (зазначені методи), є всі підстави твердити, що дослідження є виконаним не на належному науковому рівні, а з домінуванням інтуїтивного, стихійного чи публіцистичного підходів.

З філософської точки зору методологія – це система принципів і способів побудови та здійснення теоретичної і практичної діяльності, у науковій ділянці зокрема. У практичному сенсі під методологією розуміємо сукупність прийомів (методів) віднайдення, збору, аналізу та інтерпретації фактів, що відіграє принципово та унікально важливу роль у реалізації будь-якого науково-дослідницького плану.

Хоч термін “методологія” вживають як у вузькому (на позначення методик роботи із емпіричними даними – добування та початкове пояснення фактів), так і в широкому (аналітична праця із значними масивами інформації, а також ідеями чи концепціями) значеннях, але, на наш погляд, цілком закономірно, коли до цього поняття підходити як до універсального концепту, що пронизує чи стосується усіх аспектів та етапів реалізації науково-дослідницького задуму – від збору фактів до продукування висновків у будь-якій формі (аналітичні висновки, результати зіставлень, нові ідеї, теорії різного рівня тощо).

Наукова робота, у вступі до якої немає чітких дефініцій застосовуваних автором методів збору та обробки даних, не може вважатися серйозним дослідженням, навіть якщо вона присвячена надзвичайно важливій та актуальній темі чи вагомій науковій проблемі. Одними із найважливіших критеріїв оцінки якості та рівня методології є їх співставлення, з одного боку, із характером поставленої наукової проблеми, а з іншого боку, - із можливостями практичного застосування.

Останній із відзначених моментів часто випускають з уваги, декларуючи у вступі методологію, яку за конкретних умов провадження наукового дослідження або взагалі неможливо застосувати, або вона об’єктивно не може слугувати цілям вже попередньо сформульованого наукового завдання. Механічне згадування методів у вступі означає нерозуміння автором природи наукової діяльності та відсутність у нього наукового мислення. Поширеною практикою стало й формальне згадування у вступі усіх відомих методів: аналі-тичних (наприклад, системного, конкретно-історичного, синхронно-описо-вого, проблемно-хронологічного, порівняльного, синхронно-зіставного, діа-хронного аналізу, контент-аналізу, проектування, моделювання, структурного, функціонального, систематизації, статистичного, періодизації, багатьох спеціальних чи вузько дисциплінарних тощо) чи емпіричних (наприклад, анкетування, опитування, спостереження, опрацювання документів тощо), про які студент не має чіткого уявлення або які є абсолютно невідповідні до цілей дослідження.

Загальновизнаною практикою є окреме відзначення та роздільний опис у вступі наукових методів, присвячених спершу зборові та аналізові наукових даних. Крім того, дослідникові необхідно чітко вказувати і обґрунтовувати, чому і за яких обставин він звертається до традиційної методології, а коли він змушений застосовувати новаторські (запозичені чи власні) прийоми дослідження.

 

2.3.5.а Методологія емпіричних досліджень

Наукові роботи присвячені зборові та первинному аналізу емпіричних даних поділяють на два типи: первинні та вторинні.

Дослідження першого типу пов’язані зі збором даних, які дослідник використовує у своїй роботі. Тобто, конкретна наукова праця стає першоджерелом для якогось масиву інформації, вона вперше вводить конкретні факти (наприклад, результати проведеного соціологічного дослідження, підсумки систематизації значної кількості емпіричних даних тощо) у науковий обіг. Збираючи цей первісний чи “сирий” матеріал, дослідник вдається до архівних досліджень, анкетування, використання спеціальних питальників, вивчення документів та інтерв’ю.

Натомість т. зв. вторинні дослідження ґрунтуються на даних, які вже були кимось зібрані, опрацьовані, систематизовані і, можливо, навіть опубліковані. Тобто, вони на час проведення дослідження чи написання конкретної наукової праці вже були відомі науковій громадськості.

Незаперечно, що, крім двох, чітко дефінійованих вище типів емпіричних досліджень, є всі підстави говорити й про дослідження третього змішаного типу, в якому поєднані елементи і компоненти наукової роботи як першого, так і другого типу.

Однак незалежно від того, яким за своїм характером є емпіричне дослідження – вторинним чи первинним, у вступі треба обов’язково іденти-фікувати (зазначити) основні джерела даних, без яких написання роботи було б неможливим. При цьому слід пам’ятати, що, згадуючи те чи інше джерело, треба бути упевненим у тому, що воно є доступним для опрацювання, а не було механічно, без перевірки запозичене із інших праць та досліджень без ознайомлення із його цілісним та реальним змістом.

 

2.3.5.б Методологія наукового аналізу

Вибір та застосування наукових методів, пов’язаних не зі збором матеріалу, а з його поясненням та різнобічним осмисленням, у кожному конкретному випадку залежить від характеру та типу наукової роботи. З’ясування специфіки застосування аналітичних наукових методів є окремим питанням, яке заслуговує на спеціальну працю чи навіть курс (наприклад, “Методологія наукової праці”). Тому у цих методичних рекомендаціях не зупинятимемося на особливостях використання подібних методів (як і на спе-цифіці методів емпіричного пізнання), обмежимося лише загальною типоло-гією наукових робіт неемпіричного рівня.

За характером освоєння та системного представлення фактологічного матеріалу такі роботи можуть бути трьох основних типів:

- описові, що ставлять за мету зібрати та послідовно представити певний феномен, явище, систему чи послідовність подій;

- аналітичні, в яких за мету взято не комплексне змалювання певного феномену, в відшукування сутнісних тенденцій, причинно-наслідкових зв’яз-ків між окремими компонентами різних структур чи навіть між самими структурами, цілісного осмислення макросистем чи їх окремих складових;

- порівняльні (компаративістські), які містять зіставлення двох чи більше феноменів, які розглядають з точки хору подібності та відмінності зовнішніх проявів та сутнісних тенденцій розвитку.

Дослідження, присвячені аналізові фактологічного матеріалу, залежно від поставлених завдань можуть відзначатися домінуванням якісних або кіль-кісних методів аналізу.

Міркуючи про можливості, обставини, конкретні приклади та випадки застосування ситуаційного аналізу, необхідно завжди мати на увазі, як, коли і чому описаний та детально осмислений факт співвідноситься із теоретичною схемою, запропонованою у рамках дослідження. Коли ж йдеться про порів-няльний аналіз, то кожен науковець перш за все повинен відповісти на запитання, чим він мотивує вибір саме цих, а не інших елементів для їхнього однопорядкового розгляду (власне порівняння).

 

2.3.6. Новизна наукової роботи

Максимально повне та адекватне розуміння досвіду попередників (огляд спеціальної літератури з конкретної проблематики), а також чітке усвідом-лення та формулювання об’єкта, предмета, мети і завдань дослідження є необхідною передумовою для знаходження та визначення особливого (влас-ного) місця у розробці обраної теми. Ця частина вступу логічно розвиває і продовжує усі його попередні структурні компоненти.

Міркуючи про новизну роботи, автор може виходити з трьох основних позицій, які визначаються ступенем розробленості та опрацювання теми (проблематики) дослідження:

1) якщо тема розроблена дуже глибоко чи доволі ґрунтовно;

2) якщо тема опрацьована мало;

3) якщо проблема взагалі не мала попереднього наукового осмислення.

Нижче відзначимо специфіку опису новаторських елементів та необхідних додаткових аргументаційних компонентів відповідно до кожної із цих ситуацій.

1. Якщо дослідження присвячене проблемі, яка є достатньо розробленою та висвітленою, то у цій частині вступу слід додати обґрунтування, чому необхідним є подальше заглиблення у тему, що воно може дати науці в цілому чи що нового вносить у розробку конкретної теми.

2. Якщо тема розроблена недостатньо, то у цій частині вступу треба переконати у кількох моментах:

4) що сама постановка проблеми може мати місце;

5) що проблема надається до наукового вивчення;

6) що тема заслуговує на більшу увагу, ніж вона її мала до цього часу.

3. Якщо ж у роботі очевидно домінують новаторські підходи (як у теоретичній, так і в емпіричній площинах), то необхідним є пояснення, чому ця тема так довго перебувала поза межами дослідницької уваги.

Після зазначення усіх новаторських моментів, які асоціюються із темою роботи на макрорівні, треба чітко підкреслити усі ті здобутки, які дослідник вносить у висвітлення проблематики на будь-якому із конкретних рівнів – чи на рівні теорії (пропонування або апробація новітніх ідей або концепцій, вироблення нестандартних підходів чи концепцій розвитку), чи на рівні емпіричному (збір, систематизація релевантних фактів).

 

2.3.7. Обґрунтування структури роботи

У цій частині вступу треба не лише назвати кількість та назви розділів, з яких складається основна частина роботи, але й переконати у доцільності запропонованої структури. Тобто, необхідно зробити усі зауваження та коментарі, які проілюструють та доведуть правильність та вмотивованість логіки, на яку опирались при структуруванні фактологічного та аналітичного матеріалу.

Подібні мотиваційні зауваги можуть і повинні торкатися як характеру матеріалу, який автор використовує у своєму дослідженні, так і тих наукових чи загальноінтелектуальних принципів, які використав науковець, структу-ризуючи матеріал чи пропонуючи певні аналітичні схеми. Крім того, саме тут можна запропонувати будь-які уточнення чи коментарі щодо назв та змісту окремих розділів.

2.3.8. Наукове та практичне значення результатів дослідження

Роздумуючи над цими аспектами, слід обов’язково вказати, кого можуть цікавити прямо чи опосередковано результати, які отримав студент, проводячи певне дослідження та пишучи підсумкову наукову роботу.

Зрозуміло, що далеко не кожне дослідження має чи може мати загальносуспільне значення чи резонанс. Якщо дослідження має такий суспільний контекст чи його висновки можуть бути спроектовані на вирішення певної суспільної чи соціальної проблеми, це треба підкреслити. У будь-якому випадку доречно зазначити, чи має написане дослідження соціальне звучання, чи воно локалізоване виключно у теоретичній площині.

 

 

2.4. Виклад основного змісту наукового дослідження

Ця частина студентської наукової роботи може складатися із такої кількості розділів та інших структурних частин (підрозділів, пунктів, підпунктів, параграфів, підпараграфів), яка є адекватною для повного та кваліфікованого висвітлення теми. Традиційною та апробованою під будь-яким кутом зору вважають таку структуру студентської наукової роботи, яка включає від двох до чотирьох розділів (кожен розділ має починатися з окремої сторінки). Щоправда, сучасні підходи та модерні концепції побудови наукових робіт, базовані у т.ч. й на експериментуванні із формою, дозволяють використовувати стільки розділів, скільки їх, на думку самого дослідника, є необхідно. При цьому кількість розділів, навіть у традиційних за обсягом роботах, може сягати десяти і більше. У зрозумілому сенсі така поглиблена та розширена структуризація у формі подрібнення розділів (чи створення багатьох підрозділів або параграфів) є цілком виправданою та доречною з точки зору чіткішого представлення фактологічного та аналітичного мате-ріалу. Цей структурний модернізм не повинен перешкоджати якісному та логічному висвітленню проблематики дослідження.

Оскільки тем і варіантів їхнього вирішення є необмежена кількість, навряд чи можливо дати вичерпні та універсальні рекомендації стосовно того, за яким принципом слід структуризувати всі типи інформації, які може містити наукова робота, та, відповідно, ділити виклад основного змісту роботи на розділи. Спосіб і механізм поділу наукової роботи на частини визначає логіка розвитку авторської думки та специфіка дослідження.

Єдиним універсальним правилом може і повинен залишитися той принцип, за яким методологічні та найзагальніші теоретичні частини роботи повинні передувати іншим структурним компонентам, у першу чергу – емпіричним. Тобто, перший розділ (чи декілька перших розділів) традиційно має бути присвячений розглядові термінологічної бази дослідження, форму-люванню та з’ясуванню основних категорій, до яких звертаються у роботі, поглибленому аналізові наукової літератури з певного питання, виробленню та представленню власних візій як щодо досліджуваного предмета, так і щодо всього комплексу проблем, які супроводжували дослідження.

Поширеною та вмотивованою є практика завершення кожного із розділів одним чи кількома абзацами, в яких автор концентровано подає т.зв. висновки “першого порядку”, тобто головні із спостережень та результатів емпіричних досліджень чи аналітичних розробок, яким автор присвячував цей конкретний розділ. Висновки наприкінці розділу допомагають зробити проміжний підсумок, який є важливим чи як основа для розгортання подальших міркувань у наступному розділі, чи як важливий результат, що має цінність сам по собі, оскільки означає завершення окремого етапу в реалізації цілісного дослідницького задуму. Не буде помилкою чи недоречним повторенням, коли основні ідеї проміжних висновків (але не їхні деталі чи подробиці) будуть озвучені ще раз у загальних висновках до роботи, що зайвий раз засвідчить логічність, послідовність та вмотивованість побудови дослідження, а також взаємопов’язаність її структурних елементів і, як наслідок, – отриманих результатів.

 

 


Дата добавления: 2015-04-18; просмотров: 12; Нарушение авторских прав







lektsii.com - Лекции.Ком - 2014-2022 год. (0.05 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав
Главная страница Случайная страница Контакты