Студопедия

КАТЕГОРИИ:

АстрономияБиологияГеографияДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника


Механізм економічних коливань




Економічний цикл аналізується за всіма параметрами господарського механізму, відбувається пошук можливостей пом'якшити циклічні коливання і наслідки кризи. Такий аналіз дає змогу обґрунтувати шляхи виходу з кризи. Рух виробництва від початку однієї економічної кризи до початку іншої утворює цикл. Так, за період з 1825 р. до кінця 90-х років ХХ ст. відбулося 23 цикли, кожен з яких унікальний. Але водночас усі цикли характеризують певні загальні ознаки, передусім однакова послідовність у зміні фаз циклу. На різних етапах економічного розвитку світового господарства і за різних конкретних умов відтворення цикл і його фази виявляються по-різному. Близька до ідеальної картина циклу виглядає так (рис. 29):

 

Рис. 29. Рух промислового виробництва

Криза— основна фаза циклу. Її економічна функція в кінцевому підсумку зводиться до тимчасового, на якийсь період, досягнення пропорційності між окремими ланками ринкової економіки (виробництвом і споживанням, виробництвом і обігом). Кризи характеризуються значним загостренням труднощів збуту продукції, зростають запаси нереалізованої продукції. Скорочуються портфелі замовлень на устаткування і будівництво. Спостерігається масове банкрутство торговельних і промислових фірм. Розладжується фінансово-кредитна система. Зростає попит на позичковий капітал, а пропозиція його різко скорочується; підвищується норма позичкового процента. Банкрутують дрібні і середні банки, масштаби товарообміну різко скорочуються, що призводить до великого спаду виробництва; поступово криза охоплює всі сфери економіки, спричиняє скорочення виробництва загалом.

Депресію, застій справедливо порівнюють з післяшоковою ситуацією. Під час депресії виробництво не розширюється, товарні запаси поступово зменшуються, частину з них знищують, а частину реалізують за зниженими цінами. Рух капіталу млявий і нечіткий. Під час депресії поступово формуються умови пожвавлення господарської активності. Цьому сприяють поступове відновлення розірваних кризою господарських зв'язків, переливання капіталу до перспективніших сфер застосування, а головне — оновлення основного капіталу. Зв'язок депресії з кризою полягає передусім у відновленні основного капіталу, але вже на новому, вищому технічному рівні. Тому у наступному циклі економіка досягає вищої точки піднесення (рис. 29).

Пожвавлення — наступна фаза циклу, яка відрізняється тим, що тут уперше після початку кризового падіння відбувається розширення попиту на засоби виробництва та робочу силу, відновлюється економічне зростання, збільшується заробітна плата. Оновлення основного капіталу є вирішальним чинником переходу від депресії до пожвавлення. Розвиток виробництва супроводжується залученням працівників у виробництво. Починає зростати попит на предмети споживання, що стимулює розширення виробництва на підприємствах. Фаза пожвавлення переходить у фазу піднесення.

Піднесення — це збільшення обсягів виробництва, підвищення продуктивності праці, зростання добробуту, при цьому економіка виходить на рівень, який перевершує всі попередні. Конкуренція на цій фазі гранично загострюється, виробництво розширюється відповідно до зростаючого попиту. Торгівля досить інтенсивна, прискорюється оборот капіталу, збільшується пропозиція вільного грошового капіталу. Розширюється попит на кредити, підвищується норма процента. Прибутки зростають, підвищуються курси акцій та інших цінних паперів, торгівля якими набуває значних розмірів. Особливо великих розмірів досягають кредитно-фінансові операції, а також операції на біржах.

 

Питання № 42

 

 

Хоч як бездоганно працювали б ринкові механізми, вони не можуть, проте, забезпечити повної зайнятості навіть за наявності вільних робочих місць. Багато представників різних напрямів економічної думки вважають безробіття центральною проблемою сучасного суспільства. Воно є невід'ємним атрибутом ринкової економіки.

Безробіття - це соціально-економічне явище, за якого частина працездатного населення не може знайти роботу, стає відносно надлишковою, поповнюючи резервну армію праці.

Безробіття в ринковій економіці- це стан ринку робочої сили за умов, коли пропозиція робочої сили перевищує попит на неї. Безробіття має циклічний характер.

Безробітними за класифікацією Міжнародної організації праці є особи, зареєстровані на біржі праці, які активно шукають роботу. Тимчасово звільнені й ті, хто має намір приступити до роботи протягом 30 днів, вважаються безробітними, якщо вони і не виконують другої вимоги щодо активних пошуків роботи.

До незайнятого належить те населення, яке відмовляється від пропонованої йому роботи. Сукупність зайнятого і безробітного населення називається самодіяльним населенням.

У процесі класифікації економічно активного населення, віднесення його до тієї чи іншої групи найскладнішим є чітке розмежування безробітних і незайнятих. Крайні випадки розрізнити неважко. Деякі люди роблять все, аби тільки знайти роботу, водночас інших важко примусити працювати, але навіть і серед тих людей, які активно шукають роботу, є такі, що відхилять надані їм пропозиції, сподіваючись знайти щось краще. Люди, які кажуть, що не можуть знайти роботу, мають на увазі, що вони не можуть знайти місце роботи, де їм би хотілося працювати. Ті, хто говорить, що вони не хочуть працювати, мають на увазі, що вони не хочуть працювати на жодній з робіт, які можуть знайти. У деяких випадках відмінність між цими двома ситуаціями стає просто невидимою.

Західні економічні школи дотримуються різних поглядів на суть та причини безробіття.

Безробіття уперше виникло у Великобританії на початку ХІХ ст. Проте до кінця століття воно не мало масового характеру, зростало лише в період економічних криз. Так, у США в 1920-1929 рр. середня кількість безробітних становила 2,2 млн. чол., а в 30-х - близько 20% осіб найманої праці.

Першу спробу пояснити сутність безробіття зробив англійський економіст Т.Мальтус. Він пояснив його надто швидким зростанням населення, яке випереджає збільшення кількості засобів до існування. Причину такого явища він вбачав у вічному біологічному законі, властивому всім живим істотам, - розмножуватися швидше, ніж збільшується кількість засобів до існування. Ця теорія з певними модифікаціями існує й нині. Засобами усунення безробіття Мальтус і неомальтузіанці вважають війни, епідемії, свідоме обмеження народжуваності та ін.

У середині 50-х рр. виникла технологічна теорія безробіття, згідно з якою його причиною є прогрес техніки, технічні зміни у виробництві, особливо раптові. Боротися з безробіттям на думку її авторів слід через обмеження технологічного прогресу, його сповільнення.

Найпоширенішою в наш час є кейнсіанська теорія безробіття. Згідно з якою його причиною є недостатній сукупний попит на товари. Держава, підвищуючи доходи, або знижуючи податки, може збільшити в економіці суспільний попит, що зумовить зростання попиту на робочу силу, а це, в свою чергу, знизить рівень безробіття.

Ще одна концепція безробіття (класичний підхід) не вбачає у безробітті серйозної економічної проблеми, оскільки причиною його вважає надто високу заробітну плату, а в умовах вільного ринку такий стан довго зберігатися не може. Дійовим заходом проти безробіття вважається зниження заробітної плати до рівня економічної рівноваги. Безробіття зумовлене комплексом причин:

-- структурними змінами в економіці;
-- нерівномірністю розвитку продуктивних сил у народному господарстві, в окремих регіонах;
-- постійним прогресом техніки, особливо його революційної форми - НТР;
-- пошуком працівниками нових робочих місць, де вища заробітна плата, змістовніша робота;
-- диспропорційністю розвитку економіки;
-- обмеженістю попиту на товари і послуги тощо.

Як бачимо, причин безробіття може бути чимало. Тому економісти нині розглядають не безробіття взагалі, а його конкретні форми чи види.

На сьогодні за даними ООН, близько 800 млн. чол., тобто практично кожний третій працездатний у світі, не має роботи взагалі або має випадковий чи сезонний заробіток. Чим нижчий рівень соціально-економічного розвитку країни, тим вищий рівень безробіття, і навпаки. На території колишнього СРСР безробіття було приховане (або внутрішньозаводське).

Приховане безробіття має місце, якщо кількість працівників на виробничих дільницях перевищує об'єктивно потрібну. Наслідками його є депрофесіоналізація, низька якість продукції, падіння дисципліни праці, зрівнялівка в оплаті праці, зниження реальної заробітної плати. Серед поширених форм прихованого безробіття - вимушені виробничі простої з технологічних причин, прогули і простої, пов'язані з недобросовісним відношенням робітників до праці.

Для суспільства небезпечним є не саме безробіття, а відсутність механізму його регулювання, надійного захисту безробітних.

Загроза безробіття в умовах України пов'язана не з кризою надвиробництва, вичерпанням місткості ринку, як у західному світі, а з сучасною кризою недовиробництва, неузгодженістю процесів вивільнення, перерозподілу та працевлаштування робітників, тобто з глибокими деформаціями, що мали місце в попередній економічній системі та наступною економічною політикою.

Розрізняють такі види безробіття:

-- фрикційне;
-- структурне;
-- циклічне.

Фрикційне безробіття виникає тоді, коли частина людей добровільно змінює місце роботи, частина шукає нову роботу через звільнення, частина тимчасово втратила сезонну роботу, а частина, особливо молодь, вперше шукає роботу. Фрикційне безробіття вважається неминучим і деякою мірою бажаним, оскільки частина працівників тимчасово втративши роботу, переходить з низькооплачуваної, малопродуктивної роботи на вище оплачувану і продуктивну. Це означає більші доходи для робітників і раціональний розподіл трудових ресурсів, а отже і більший реальний обсяг національного продукту.

Структурне безробіття є продовженням фрикційного. Воно виникає тоді, коли в результаті НТП відбуваються важливі зміни в техніці, технології та організації виробництва, які змінюють структуру попиту на робочу силу. Ці зміни призводять до того, що попит на деякі професії зменшується або взагалі зникає, а на інші професії, яких раніше не існувало, зростає. "Структурні" безробітні не можуть знайти роботу без відповідної перепідготовки, додаткового навчання, а то і місця проживання. Фрикційне безробіття має короткостроковий характер, а структурне - довгостроковий, тому і вважається більш важким.

Циклічне безробіття виникає за циклічних спадів, коли відбувається скорочення обсягів виробництва. Внаслідок цього падає сукупний попит на робочу силу і зайнятість скорочується, а безробіття зростає.

Зусилля багатьох держав, зокрема і нашої, тривалий час були спрямовані на ліквідацію безробіття, на те, щоб усі працездатні були зайняті у суспільному виробництві. Проте час показав, що таку "повну" зайнятість забезпечити неможливо, бо існує фрикційне та структурне безробіття, які є неминучими. Тому останнім часом повну зайнятість визначають як зайнятість, при якій оплачувану роботу мають менш як 100% працездатних. Тобто при повній зайнятості рівень безробіття дорівнює сумі фрикційного та структурного безробіття. Таке безробіття називається природним (нормальним).

Рівень безробіття визначають за формулою:

 

Отже, існування природного рівня безробіття вважається закономірним явищем і не виключає можливості повної зайнятості. Його величина, яка коливається від 4 до 6% для регіонів, де зареєстроване безробіття нижче, дорівнює або вище від загальнодержавного рівня, зменшує сферу прикладання праці.

Безробіття вважається, з одного боку, важливим стимулятором активності працюючого населення, а з другого - великим суспільним лихом. До негативних наслідків безробіття можна віднести:

* зменшення рівня життя;
* поява невпевненості в майбутньому;
* морально-психологічної травми (зайва людина);
* виникнення почуття власної неповноцінності;
* зниження кваліфікації працівників;
* ріст злочинності та ін.

Різноманітність типів безробіття дуже ускладнює завдання його скорочення. Оскільки єдиних "ліків від безробіття" бути не може, то для вирішення цієї проблеми доводиться використовувати різні методи, заходи як на рівні держави, так і на рівні підприємств.

 

Питання № 43

 

В умовах ринкової економіки організація заробітної плати та умови праці забезпечують мотивацію трудової поведінки працівників, їхню зацікавленість у роботі саме на цьому підприємстві, використанні особистісного потенціалу для покращення власних і колективних показників роботи.

Світовий досвід організації заробітної плати виробив соціально-економічний та правовий механізм регулювання відносин між роботодавцями і працівниками. Вони спрямовані на взаємореалізацію їхніх інтересів та розв’язання існуючих між ними суперечностей. Це знайшло відображення у трудових відносинах.

Трудові відносини – це відносини і зв’язки між соціальними групами та особами з роботодавцями, а також їхні відносини з суспільством загалом, що обумовлені трудовою діяльністю.

Визначне місце у механізмі реалізації трудових відносин відведено державі. Через свої органи і законодавчі акти вона встановлює мінімальну заробітну плату, тривалість робочого тижня, регулює зайнятість, регламентує використання праці жінок і молоді, забезпечує мінімальні соціальні гарантії працівникам і створює базу для формування тарифно-окладної системи, контролює умови праці, її охорону тощо.

Критерієм оцінки трудових відносин є якість умов праці, справедлива оплата праці та стимулювання високих кінцевих результатів діяльності підприємства. [1, 344-345]

Існує декілька розповсюджених визначень заробітної плати:

ñ по-перше, заробітна плата – це економічна категорія, що відображає відносини між власником підприємства ( або його представником ) і найманим працівником з приводу розподілу новоствореної вартості( доходу );

ñ по-друге, заробітна плата – це винагорода, яку за трудовим договором власник або вповноважений ним орган сплачує працівникові за виконану роботу;

ñ по-третє, заробітна плата – це елемент ринку праці, що є ціною, за якою найманий працівник продає послуги робочої сили. З огляду на це, заробітна плата виражає ринкову вартість використання найманої робочої сили;

ñ по-четверте, для найманого працівника заробітна плата – це його трудовий доход, який він отримує в результаті реалізації здатності, до праці і який має забезпечити об`єктивно необхідне відтворення робочої сили;

ñ по–п`яте, для підприємства собівартості продукції, робіт ( послуг ), і водночас головний чинник забезпечення матеріальної заінтересованості працівників у досягненні високих кінцевих результатів праці.


Поделиться:

Дата добавления: 2015-04-21; просмотров: 132; Мы поможем в написании вашей работы!; Нарушение авторских прав





lektsii.com - Лекции.Ком - 2014-2024 год. (0.007 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав
Главная страница Случайная страница Контакты