Класифікація

Економічна теорія вирізняє такі основні види витрат виробництва фірми: постійні, змінні, валові (загальні), середні, граничні, альтернативні. Сучасні західні концепції класифікують витрати виробництва, беручи за критерій залежність або незалежність їх від обсягу виробництва.

Постійні витрати (англ. Fixed Costs) — витрати, величина яких не змінюється залежно від зміни обсягу випуску продукції і які фірма повинна сплачувати навіть тоді, коли вона нічого не виготовляє. До них належать грошові витрати на експлуатацію будівель, споруд і обладнання, орендна плата, виплата відсотків за кредитом, заробітна плата апарату управління, витрати на охорону.(також позначаються FC)

Змінні витрати (англ. Variable Costs) — витрати, величина яких змінюється залежно від зміни обсягу виробництва. Динаміка їх нерівномірна: починаючи з нуля, вони спочатку зростають дуже швидко разом зі зростанням виробництва. З подальшим розширенням обсягів виробництва виникає фактор економії, і змінні витрати зростають повільніше, ніж збільшується обсяг продукції.(також позначаються VC)

Валові витрати (загальні витрати,англ. Total Costs) є сумою постійних і змінних витрат за кожного конкретного обсягу виробництва.(також позначаються TC)

Середні витрати — витрати на одиницю продукції, що випускається. Розрізняють загальні середні витрати, рівні частці від ділення повних витрат на обсяг виробництва; змінні середні витрати, рівні частці від ділення змінних витрат на обсяг виробництва: постійні середні витрати, рівні частці від ділення постійних витрат на обсяг виробництва.(також позначаються ATC)

Витрати на одиницю продукції — це середні валові витрати, які дорівнюють загальним витратам, поділеним на обсяг виробництва товарів. Нерівномірна зміна валових витрат веде до того, що зі зростанням обсягів виробництва змінюються витрати на одиницю продукції, це має особливе значення для ринкової стратегії фірми, оскільки дає змогу з'ясувати — за якого обсягу виробництва витрати на одиницю продукції будуть мінімальними.

Прямі витрати — витрати, що можуть бути безпосередньо пов'язані з визначеною діяльністю чи видом продукції.

Поточні витрати — витрати, що визнаються в період їх здійснення та відображаються в обліку за рахунками витрат.

Граничні витрати (також позначаються МС)— витрати необхідні для випуску додаткової одиниці продукції найефективнішим (найдешевшим) чином. МС=ΔТС/ΔQ

Альтернативні витрати (не явні) це вигода, втрачена внаслідок невикористання економічного ресурсу в найдохіднішій зі всіх можливих сфер і галузей господарювання.

Витрати майбутніх періодів — грошові витрати, що були здійснені в даному періоді, але на собівартість продукції будуть віднесені в майбутньому періоді, частинами.

Кожного виробника цікавить питання, скільки товару виробляти і скільки продавати залежно від ціни і витрат на його виробництво. Для виробництва продукції підприємець повинен зробити певні витрати. До таких витрат належать елементи факторів виробництва, які використовуються у виробництві. Це витрати на оплату живої праці (заробітну плату); на будівлі та обладнання (інвестиції); оплату природних ресурсів (води, корисних копалин, що використовуються як сировина та матеріали) та палива; оплату інших енергоносіїв.

Виробничі витрати- це фактичні витрати виробника (фірми) на придбання й використання всіх необхідних умов виробництва, які забезпечують осягнення кінцевого результату господарської діяльності.

Відсоткове співвідношення елементів витрат характеризує їх структуру. Так, наприклад, матеріаломісткими вважають галузі, у структурі витрат яких велика питома вага матеріальних витрат (харчова, легка промисловість), трудомісткими - галузі добувної промисловості, де витрати на зарплату становлять 50%. Фондомісткими вважають галузі, в структурі яких велику питому вагу мають амортизаційні відрахування (електроенергетика). Витрати виробництва поділяються на зовнішні та внутрішні.

Зовнішні витрати(їх ще називають явні, прямі, грошові) - це витрати підприємця на придбання ресурсів, які не належать даній фірмі. Наприклад, заробітна плата найманих працівників, витрати на придбання сировини, устаткування, сплата податків тощо.

Внутрішні витрати (або неявні, непрямі, неоплачувані) пов'язані з використанням факторів виробника, які перебувають у власності самої фірми (грошовий капітал, обладнання). Для розрахунку внутрішніх витрат підраховують ту вигоду, яку підприємство могло б мати, передавши власні ресурси на сторону.

Сучасна економічна наука відносить до внутрішніх витрат нормальний прибуток - мінімальну плату, необхідну для утримання підприємця в певній сфері бізнесу. Вирізнення зовнішніх і внутрішніх витрат необхідно для правильного визначення розміру прибутку, одержуваного підприємцем, отже, для оцінки реального стану справ у фірми.
Із виділенням зовнішніх та внутрішніх витрат розглядають два підходи до розуміння природи затрат фірми: бухгалтерський і економічний.

Бухгалтерський підхід передбачає врахування зовнішніх (явних) витрат, які оплачуються безпосередньо після отримання рахунка чи накладної. Ці витрати відображаються у бухгалтерському балансі фірми і є бухгалтерськими витратами. Економічний підхід до витрат виробництва передбачає врахування не тільки зовнішніх, а й внутрішніх витрат, пов'язаних з можливістю альтернативного використання ресурсів. Економічні витрати відрізняються від бухгалтерських на величину альтернативної вартості власних ресурсів.

Таким чином, економічні (вмінені) витрати - справжні витрати виробництва на даний товар, що визначаються як найвища корисність тих благ, які суспільство може отримати за оптимального використання ресурсів.

Для фірми (виробника) дуже важливо також аналізувати витрати виробництва з огляду на чинник часу. Для фірми існують два періоди функціонування:

1. Довгостроковий період функціонування фірми- це інтервал часу, впродовж якого фірма має можливість змінити всі зайняті ресурси, зокрема й виробничі потужності.
2. Короткостроковий період - це період часу, впродовж якого фірма не може змінити обсяг (кількість) принаймні одного з наявних у неї видів виробничих ресурсів, скажімо, капітального.

Таким чином, у короткостроковому періоді одна частина ресурсів є перемінною (природні й трудові ресурси), а друга частина - постійною. Тому короткостроковий період нерідко називають періодом фіксованих виробничих потужностей. Відповідно, одна частина витрат фірми становить постійні витрати, а друга - змінні.

Постійними витратами (Fixed Cost - FC) називають такі, величина яких не залежить від зміни обсягу виробництва. До постійних витрат належать витрати, на cплату оренди (якщо орендуються приміщення, основні фонди тощо), витрати на рентні та страхові платежі, сплату відсотків за кредит та ін. Постійні витрати є обов'язковими і зберігаються навіть тоді, коли фірма нічого не виробляє, але мусить підтримувати готовність до виробництва.

Змінними витратами (Variable Cost - VC) називають витрати, величина яких знаходиться в залежності від зміни обсягу виробництва. До змінних належать витрати на заробітну плату, сировину, матеріали, паливо, електроенергію. Сума постійних і змінних витрат при кожному даному обсязі виробництва утворює загальні (валові) витрати виробництва (ТС).

Суму постійних і змінних витрат виробництва називають загальними витратами фірми (Total Cost - TC). Тому формулою загальних витрат є:

TC=FC+VC

де FС - постійні витрати, VC - змінні витрати.

Велике значення в економічному аналізі роботи підприємств мають граничні витрати. Граничні витрати (Marginal Cost - MC) - це витрати, котрі додатково потрібні для виробництва кожної одиниці продукту понад визначений обсяг:

де TC - зміна загальних витрат, Q - зміна кількості продукції, що виробляється.

Зростання граничних витрат призводить до зменшення виробництва продукції, а отже - і до підвищення їх ціни.
Зміну витрат на створення додаткової одиниці продукції зумовлено дією закону спадної продуктивності факторів виробництва. Суть його полягає в тому, що коли один із факторів виробництва є змінним, а інші постійними, то, починаючи з певного моменту, гранична продуктивність кожної наступної одиниці змінного фактора зменшуватиметься.

Витрати виробництва у грошовій формі на одиницю продукції становлять собівартість продукції. Визначається вона, як сукупні витрати, поділені на кількість виробленої продукції, тобто як середні витрати:

AC= TC : Q,

де AC - середні витрати, TC - загальні витрати, Q - кількість виробленої продукції.

Собівартість продукції є мірилом витрат і доходів підприємства. Зменшення витрат на виробництво продукції збільшує доходи, і навпаки. Отже, собівартість відображає реальні витрати підприємства на виробництво продукції, дає можливість визначити ефективність його роботи.

Товаровиробники в умовах конкуренції повинні прагнути до скорочення витрат виробництва або собівартості продукції. Так, для зниження витрат, пов'язаних з використанням основних фондів, необхідно поліпшувати якість машин, устаткування, споруд, зменшувати частку пасивної частини основних фондів (кількість складських приміщень, інших споруд, тари тощо).

Слід особливу увагу звернути на зниження непродуктивних витрат - штрафів, відшкодування збитків тощо, пов'язаних із невиконанням підприємством своїх договірних зобов'язань. До таких витрат належать також прогули працівників на підприємстві. В Україні надзвичайно важливу роль у зниженні собівартості на підприємствах відіграє економія сировини, електроенергії, палива.

Собівартість продукції– це грошовий вираз витрат по виготовленому продукту.

Собівартість продукції є комплексним економічним показником, який характеризує ступінь використання усіх виробничих ресурсів (матеріальних, грошових, трудових).

Собівартість як показник використовують:

для контролю за використанням ресурсів;

визначення економічної ефективності від запроваджених заходів;

встановлення цін на продукцію;

від собівартості залежить розмір прибутку

Ц = Собівартість + Прибуток

В залежності від часу формування затрат є собівартість:

планова;

фактична;

Планова собівартість – визначають перед початком планового року і планують на основі норм витрат ресурсів та цін на ресурси на момент складання плану.

Фактична собівартість – відображає фактичні витрати на виробництво продукції за даними бух обліку.

.у промисловості розрізняють:

Індивідуальну і суспільну.

Індивідуальна – це витрати по виготовленню і реалізації продукції окремого виробника.

Суспільна собівартість (галузева) - це узагальнене значення індивідуальних собівартостей, вона становить основу ринкової ціни.

Собівартість складається із ряду елементів витрат.

А структура собівартості – це % співвідношення між елементами витрат.

За складом продукції:

собівартість валової продукції

собівартість товарної продукції

собівартість рентабельності підприємства

собівартість незавершеного виробництва

собівартість одиниці виробу

ІІ. Класифікація витрат на виробництво

Витрати є загальні й на одиницю продукції.

Загальні витрати – це на весь обсяг продукції за певний період.

Сума їх залежить від тривалості періоду і кількості виготовленої продукції.

Витрати на одиницю продукції обчислюються як середні за певний період

Собівартість = З / Q

Витрати підприємства при плануванні обліку і аналізу класифікуються за певними ознаками:

за ступенем однорідності

за способом обчислення на одиницю продукції

за зв’язком з обсягом виробництва.

за цілісністю

залежно від видів діяльності.

за економічними елементами

За ступенем однорідності:

елементні

комплексні

Елементні – це затрати однорідні за складом, мають єдиний економічний зміст і є первинними (матеріальні витрати, оплата праці. Відрахування на соціальне страхування).

Комплексні витрати різнорідні за складом і охоплюють декілька елементів витрат їх групують за економічним призначенням при калькуляції (витрати нам оплату праці апарату управління, відрахування на соціальне страхування, витрати на опалення, освітлення, охорону праці, техніку безпеки).

2. За способом обчислення (або за цільовим спрямуванням і техніко-економічним призначенням) витрати поділяються

прямі

непрямі

Прямі витрати – зв’язані з виготовленням певного виду продукції і може бути обчислена прямо на одиницю (сировина, матеріали, півфабрикати, оплата праці).

Непрямі (накладні) витрати не можна обчислити безпосередньо на окремий вид продукції, бо вони зв’язані з виготовленням різних виробів.

Це витрати пов'язані з управлінням і обслуговуванням виробництва. Яке необхідне для його нормального функціонування.

Вони поділяються:

загально виробничі (цехові)

адміністративні

Величина цих витрат залежить від структури підприємства.

3. Залежно від зв'язку з обсягом виробництва витрати поділяють

постійні

змінні

пропорційні

непропорційні

Постійні витрати є функцією часу, а не обсягу продукції.

Загальна сума не залежить від кількості виготовленої продукції в певних межах (витрати на утримання, експлуатацію будов і споруд, організацію виробництва, управління.

Змінні витрати – це витрати, які залежать від обсягу виробленої продукції (сировина, матеріали, заробітна плата)

Змінні витрати поділяються:

пропорційні

не пропорційні

Пропорційні – змінюються прямо пропорційно від обсягу (сировина, матеріали, заробітна плата)

Непропорційні – вони виникають тоді, коли збільшення обсягу виробництва вимагає збільшення витрат на одиницю продукції (виплати по відрядно прогресивної оплати праці, додаткові рекламні, торгові витрати).

4. За цілісністю витрати поділяються:

Продуктивні

Непродуктивні

Продуктивні – ці витрати залежать від характеру господарської діяльності і передбачені кошторисом витрат на виробництво та планом економічно-соціального розвитку.

До них відносять більшу частину витрат, які утворюють собівартість продукції.

Непродуктивні витрати утворюються через недоліки технології та організації виробництва (втрати від браку, простоїв, т.д.).

5. Від діяльності підприємства всі витрати поділяються на 2 групи

виробничої (операційної) діяльності;

фінансові витрати

Виробничі – це витрати зв’язані з виробництвом продукції.

Фінансові – це оплата о/о за користування кредитом та інші витрати пов'язані із залученням позичкового капіталу.

6. За економічними елементами і калькуляційними статтями.

За економічними елементами затрати формуються відповідно до їх економічного змісту і на їх основі складається кошторис витрат на виробництво.

А за статтями витрат визначають собівартість одиниці продукції т.т калькуляцію

Питання №34