Схема аналізу ліричного твору

1. Короткі відомості про автора (передовсім ті, що допомо­жуть краще зрозуміти специфіку твору).

2. Історія написання і видання твору (у разі потреби).

3. Жанр твору (пейзажна, громадянська, інтимна (родинна), релігійна лірика тощо).

4. Провідний мотив твору.

5. Композиція твору (в ліричному творі сюжет відсутній, натомість увага зосереджується на певному почутті; виділяють такі композиційні етапи почуття: а) вихідний момент у розвитку почуття; б) розвиток почуття; в) кульмінація (можлива); г) резюме, або авторський висновок).

6. Ключові образи твору (найчастіше виз­начальним у ліриці є образ ліричного героя — це умовна дійова особа, думки й почуття якої розкриваються у ліричному творі).

7. Мовні засоби, які сприяють емоційному наснаженню твору (йдеться про лексику, тропи, фігури, фоніку).

8. Версифікація твору (рими, спосіб римування, віршовий розмір, вид строфи), її роль у розкритті провідного мотиву.

9. Підсумок.

20. Вивчення мови художнього твору.

21. Проектна технологія вивчення польської мови та літератури в школі.

Проектна технологія– одна із інноваційних технологій навчання і виховання, яка забезпечує формування основних компетенцій учня.

Метод проектів виник у 20-ті роки ХХ ст.. у США. Спершу його називали «методом проблем» і розвивався він у межах гуманістичного напряму у філософії та освіті, в педагогічних поглядах та експериментальній роботі Джона Дьюї. У ньому містились ідеї побудови навчання на активній основі через доцільну діяльність учня у співвідношенні з його особистим інтересом саме в цих знаннях. Надзвичайно важливо було показати дитині її особисту зацікавленість у здобутті цих знань, де і яким чином вони можуть їй знадобитись у житті. Проблема мусить бути з реального життя, знайома і значуща для дитини. Для її розв’язання дитині необхідно застосувати здобуті знання або ті, що їх належить здобути.

В. Х. Кілпатрику – одному з послідовників Дж. Дьюї – вдалося вдосконалити систему роботи над проектами. Під проектом у той час мався на увазі цільовий акт діяльності, в основі якого лежить інтерес дитини. Робота над проектом включає усвідомлення учнем мети, оформлення задуму, розробку організаційного плану, роботу за планом, підбиття підсумків у вигляді письмового звіту.

Метод проектів привернув увагу і російських педагогів початку ХХ ст. У 1905 р. під керівництвом російського педагога С. Т. Шацького було організовано невелику групу працівників, які намагалися активно запроваджувати проектні методи у практику викладання.

Пізніше, вже за радянської влади, ідеї проектування почали широко використовувати і включати в навчально-виховний процес школи. Але, на жаль, недостатньо продумано і послідовно, через що постановою ЦК ВКП(б) 1931 року метод проектів було засуджено і заборонено. Відтоді і в Росії, і в Україні більше не робилося жодних серйозних спроб відродити метод в освітянській практиці. Метод було засуджено і заборонено. Слово «проект» у перекладі з латинської мови означає «кинутий уперед». У сучасному розумінні проект – це намір, який буде здійснено у майбутньому.

Проектне навчання можна вважати проблемним і розвивальним, оскільки воно формує мотивацію до творення і перетворення самого себе.

«Проектна діяльність набуває особистісної значущості, оскільки в процесі володіння нею проявляється вміння враховувати і долати перешкоди для досягнення цілей проекту, формується стійка підпорядкованість мотивів, при цьому активна самодіяльність у навчальному процесі сприяє творчому і соціальному становленню особистості. Ступінь задоволення, отриманого при досягненні поставленої мети, впливає на поведінку людини у схожих ситуаціях у майбутньому» (Дж. Джонсон).

Проектна діяльність, за образним висловом видатного бразильського педагога Пауло Фрейде, дозволить подолати «банківську» (об’єктивну) систему освіти, коли:

§ учитель вчить, а учень вчиться;

§ учитель знає все, а учні – нічого;

§ учитель думає, а за учнів думають;

§ учитель говорить, а учні покірно слухають;

§ учитель дисциплінує, а учні підкоряються;

§ учитель діє, а учні мають ілюзію, що діють через учителя;

§ учитель визнає зміст програми, а учні (яких ніхто не питав) пристосовуються до неї;

§ учитель змішує владу знання з власною професійною владою, яку він встановлює на противагу свободі учнів;

§ учитель - суб’єкт навчального процесу, учні ж – його прості об’єкти.

!«Не дивно, що «банківська» модель освіти вважає людей пристосованими, керованими істотами»

Проектний метод у компетентнісно спрямованій освіті –це інструмент, який створює унікальні передумови для ключових компетенцій (соціальних, полікультурних, інформаційних, комунікативних тощо) і самостійності учня в осягненні нового, стимулюючи його природну допитливість і творчий потенціал.

У чому сила методів проектів?За словами Г. Ващенко, у тому, що це метод поєднання:

§ теорії з практикою, в основі якого лежать творчі пошуки учнів;

§ навчання і виховання з життям дитини та навколишнім середовищем.

У проектній діяльності докорінно змінюються відносини «учитель – учень».Знаючи добре свій предмет, учитель повинен:

§ бути компетентним і в інших галузях науки; бачити точки їх зіткнення;

§ добре знати своїх учнів, їхні можливості, інтереси, бажання;

§ розуміти своїх учнів;

§ враховувати їхні можливості й інтереси;

§ бути комунікабельним, толерантним, творчим;

§ досконало володіти педагогічною психологією, мистецтвом, акторською майстерністю.

Учитель виконує функції консультанта:

§ допомагає учням у пошуку джерел інформації;

§ сам є джерелом інформації;

§ координує процес роботи над проектом;

§ підтримує, заохочує учнів;

§ підтримує неперервний рух учнів у роботі над проектом;

§ допомагає учневі в усьому, не виконуючи роботи замість нього.