ОДЕСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

МВС УКРАЇНИ

Кафедра конституційного та міжнародного права

Реферат

на тему:

«Правова природа та принципи унітарної держави.»

Виконав: курсант 202 взводу

ФПФПКМ

рядовий міліції

Марієвский О.А.

Перевірила: старший викладач

кафедри

Шевчук В.В.

Одеса 2014

Зміст

Вступ

Розділ 1. Поняття унітарної держави

1.1 Принципи державно-територіального устрою держави

1.2 Ознаки унітарної держави

Розділ 2. Унітарна форма державного устрою в Україні

2.1 Порівняння України, як унітарної держави із федеративною формою державного устрою

Розділ 3. Переваги та недоліки унітарної форми державного устрою у порівнянні із федеративним устроєм

Висновок

Список літератури

Вступ

Вивчення територіального устрою України та інших держав має не тільки чисто пізнавальний, академічний, але і політико-практичний характер. Воно дозволяє глибше зрозуміти природу унітарного устрою держави, його риси і особливості, дає можливість проаналізувати причини та умови встановлення цього чи іншого виду державного устрою, його розвиток. Дозволяє чіткіше визначити усі властивості унітарного державного устрою, встановити його місце і роль у житті суспільства і політичної системи. Територіальному устрою України присвячений розділ IX Конституції 1996 р. Норми цього розділу є одним з найважливіших правових інститутів конституційного права України.

Територія — одна з основних ознак держави, що визначає простір, на який поширюється суверенітет і влада держави. Під територією розуміється не тільки сухопутна її частина, а й водні і повітряні простори над ними. До території морських держав безпосередньо примикають, хоча до неї не входять, континентальний шельф та виключна економічна зона. Територіальний устрій України — це внутрішній її поділ на певні територіальні частини, співвідношення держави в цілому з її складовими частинами.

У світі немає такої держави, територія якої не поділялася б на певні частини. Навіть найменші країни не можуть обійтися без поділу своєї території. Територіальний устрій дає відповідь на питання про те, як організована територія держави, з яких частин вона складається, який їх правовий статус, як будуються взаємовідносини центральних органів з місцевими. Територіальний устрій необхідний для здійснення найрізноманітніших державних функцій. Насамперед відповідно до територіального устрою будується система державних органів та самоврядних органів на місцях. Він також сприяє збалансованому розвитку всієї території; створенню сприятливих Умов для задоволення матеріальних, соціальних та культурних потреб громадян тощо. Сутність територіального устрою України відбивається в його принципах, які визначені в Конституції України (ст. 132).

Сучасні держави за формою устрою поділяються на унітарні (прості) і федеративні (складні). Унітарна держава — це держава, яка є єдиною, тобто до складу якої не входять інші держави. Вона характеризується тим, що її територія становить єдине ціле, що поділяється лише на адміністративно-територіальні одиниці. Унітарна держава має спільні для всієї країни органи влади (такі як парламент, уряд, верховний суд, єдині збройні сили, податкову систему), повноваження яких поширюються на всю територію. В унітарних державах діє, як правило, єдина система законодавства. Актуальність роботи: у зв’язку з різноманіттям форм державного устрою різних країн світу виникає нагальна потреба для засвоєння знань в цьому напрямку. Такі поняття все частіше звучать в повсякденному житті.Завдання роботи: проаналізувати поняття держави та її устрою, розкрити суть форми державного правління, державного устрою та політичного режиму, вказати на переваги та недоліки держави з унітарною формою територіального устрою.

Розділ 1. Поняття унітарної держави

1.1 Принципи державно-територіального устрою держави

Кожна держава має не тільки форму правління, а й територіальний або державно-територіальний устрій. У більшості випадків територіальний устрій називають державним устроєм, але державний устрій (лад) - ширше поняття, яке означає організовану державну владу, що має форми правління, види політичного режиму, а також структуру чи -адміністративно-територіальний устрій (або територіальний устрій). Адміністративно-територіальний устрій є складовою частиною державного устрою держави або територіальною організацією влади, в межах її кордонів (території), є структурою держави за територіальною ознакою. Із збільшенням кількості населення і населених пунктів у державі виникає об"єктивна необхідність організації місцевих державних органів влади і органів самоврядування (зокрема самоорганізації) для вирішення політичних, економічних та інших соціальних питань державного і місцевого значення. Із збільшенням кількості населення, збільшенням районів, міст і областей (провінцій) неможливо об"єктивно і результативно управляти суспільством, окремими районами і регіонами, а також державними органами з одного центру.

Історія свідчить, що із збільшенням населення і населених пунктів збільшується та ускладнюється структура держави, державний апарат - апарат управління і правоохоронних органів, який забезпечує виконання законів і правопорядок. Державна влада вимушена здійснювати управління всією територією, дбати про матеріальні та культурні цінності, зокрема і про своїх громадян, які є найбільшим багатством кожної держави і суспільства.

Для реалізації державної політики держава приймає закони, укази, постанови, рішення, які мають економічний, політичний, екологічний, культурний та інший соціальний характер. Для реалізації цих законів і рішень необхідні місцеві органи державної влади і самоврядування (самоорганізації). Тому найвищі органи державної влади свою політику здійснюють саме через них. Усі місцеві органи влади та управління, відповідно до конституції та інших конституційних законів, підпорядковані вищим органам державної влади. Водночас найвищі органи державної влади мають прямий і зворотний зв"язок, оскільки вони формуються народом безпосередньо чи опосередковано (органи управління). Отже, державна влада здійснюється через місцеві органи влади та управління відповідних територій сіл, селищ, районів, міст і областей. Територія кожного села, району, міста чи області є складовою території держави. Тому територія всієї держави складається із сукупності всіх територій відповідно до адміністративно-територіального або іншого поділу.

Кожна складова найменша і найбільша частина є невід"ємною і невідчужуваною територією всієї держави, а не будь-якого району або регіону. Відповідно до норм міжнародного права, в 1945 р. у Статуті ООН закріплено принцип територіальної цілісності держав (територіальної недоторканності). Його призначення - захист території держави від будь-яких посягань, які спрямовані на порушення національної єдності і територіальної цілісності іншої держави або країни.

У Підсумковому акті Наради з безпеки і співробітництва в Європі 1975 р. закріплено, що держави-учасниці Наради будуть поважати територіальну цілісність кожної з держав-учасниць, утримуватись від будь-яких дій, що суперечать цілям і принципам Статуту ООН, проти територіальної цілісності, політичної незалежності або єдності будь-якої держави-учасниці, зокрема застосування сили або загрози силою.

У ст. 2 Конституції України закріплено, що суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Відповідно до Декларації про державний суверенітет України і Конституції України Верховна Рада проголосила державний суверенітет як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах.

Захист суверенітету і територіальної цілісності України є найважливішою функцією держави, справою всього Українського народу. Суверенітет поширюється на всю територію держави, і жодна частина цієї території не може проголосити себе незалежною від суверенної влади держави. Крім того, земля, її надра, повітря, водні та інші природні ресурси в межах території України є об"єктами права власності всього Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до Конституції (ст. ІЗ Конституції України).

У процесі здійснення завдань і функцій держави між найвищими і місцевими органами влади існує прямий та безпосередній зв"язок — «зверху - донизу» і навпаки - від місцевих державних органів влади і управління до найвищих органів державної влади.

Ці зв"язки або правовідносини, політичні відносини називають відносинами по вертикалі: парламент, Президент, Кабінет Міністрів; районні (міські) органи державної влади і управління, сільські та селищні органи влади і місцевого самоврядування; центральні органи влади і управління (міністерства і відомства), обласні органи влади і управління, районні органи влади і управління; правовідносини, політичні та правові зв"язки по горизонталі: парламент – Президент – Конституційний Суд; центральні державні органи (міністерства) між собою, обласні, міські, районні, сільські та селищні між собою.

По вертикалі всі державні органи діють за принципом ієрархії – підпорядкування і підлеглість нижчих вищим державним органам; юридична і політична сила всіх державних органів-визначається їхніми правовим статусом, місцем і роллю в системі державних органів, їх формуванням та об"ємом представництва (всього народу, або окремого регіону чи району). По горизонталі вони діють як автономні окремі державні органи, як юридичні особи, котрі мають право укладати всі угоди (договори) відповідно до чинного законодавства і своєї компетенції. Крім того, Кабінет Міністрів (уряд) має лише вертикальні зв"язки, які підпорядковуються парламенту і Президенту, а всі центральні органи влади та управління, обласні, районні тощо підпорядковані Кабінету Міністрів. Така структура державних органів та їхніх взаємозв"язків характерна для змішаних форм правління (парламентарно-президентських республік).

В інших республіках можуть існувати інші структури. Отже, державно-територіальний устрій - це територіальна організація державної влади і держави, поділ її на складові (адміністративно-територіальний поділ) у межах державних кордонів (територій) на основі принципів: єдності й суверенності державної влади на всій території; територіальної цілісності й недоторканності території (територіальне верховенство); принципу ієрархії державної влади (підпорядкованості нижчих державних органів вищим); поєднання системи державного управління з місцевим самоврядуванням; поєднання загальнонародних (державних) і регіональних потреб та інтересів; з метою найкращого управління державою, суспільством та окремими регіонами, а також принципу поділу державної влади на законодавчу, виконавчу і судову (для найвищих органів державної влади).

Правовою основою державно-територіального устрою є договір різних гілок влади, різних політичних сил (партій, класів, національних груп тощо), окремих суверенних держав у випадку їх об"єднання у єдину державу в умовах демократії, який закріплюється в основному законі держави - конституції або договорі про утворення державного союзу (наприклад, СРСР- 1922 р.).

У стабільних державах адміністративно-територіальний устрій закріплюється парламентом або референдумом. В окремих випадках такий устрій може закріплюватись і за допомогою свавільних, волюнтаристських методів, військової і політичної сили, насильства, залежно від видів політичного режиму та характеру державної влади, лідерів держави або суспільства тощо. За державно-територіальним устроєм усі держави (в сучасний період) переділяються на прості (унітарні) та складні - федерації, конфедерації, імперії та унії; за формою об"єднання (створення): добровільний союз окремих суверенних держав і примусовий союз у результаті військової сили і політичного насильства; за формальними (юридичними) і фактичними ознаками: юридично (формально) - федерації, конфедерації, а фактично - унітарні централізовані держави тощо.

1.2 Ознаки унітарної держави

Проста, або унітарна, держава - це така держава, складові частини якої не мають власного суверенітету і всіх інших основних ознак держави і не можуть бути суб"єктами політичних міжнародних відносин. Термін «унітарний» означає: єдиний, один. До таких держав належать: Польща, Болгарія, Румунія та ін. Крім того, є такі унітарні держави, які мають автономні державні утворення (автономні республіки, краї, округи, провінції тощо). До таких держав належать: Україна, Італія, Королівство Іспанія, Республіка Узбекистан та ін. Нині більшість держав світу мають просту унітарну форму державно-територіального устрою. Так, із 185 суверенних держав світу 166 мають унітарний характер.

Унітарна держава має такі характерні ознаки:

1) до її складу не входять державні утворення, які мають державний суверенітет та інші основні ознаки держави;

2) єдина система державних органів, заснована на законі ієрархії;

3) найвищі державні органи влади унітарної держави є суб"єктами політичних міжнародних державних відносин, єдиним представником народу і країни на міжнародній арені;

4) у такій державі існує єдина конституція та єдина система права і законодавства;

5) єдина територіальна цілісність, неподільність і недоторканність, територіальне верховенство найвищих державних органів влади;

6) у такій державі існує єдине громадянство;

7) єдині державні кордони та єдині дипломатичні органи (посольства і консульства) в іноземних державах.

Єдність і суверенітет державної влади означає, що найвища державна влада та її закони поширюються на всю територію держави, на всіх громадян і на всі державні органи таоргани самоврядування, зокрема й на територіальні автономні утворення. Держава має право сама розпоряджатися своєю територією, своїми ресурсами та об"єктами права власності, за окремими винятками. Наприклад, відповідно до ст. 73 Конституції України питання про зміну території України вирішується тільки всеукраїнським референдумом. Це означає, що ні Президент, ні Верховна Рада (парламент) не мають права без рішення всього народу країни змінювати територію держави (продавати, дарувати тощо). Принцип територіального верховенства - це повне і виключне здійснення влади всього народу (держави) в межах своєї території. Деякі автори вважають, що унітарна - це така держава, територія якої поділяється на адміністративно-територіальні одиниці, що за загальним правилом не мають будь-якої політичної автономії, хоч окремі з них можуть мати статус територіальної автономії. Такі територіальні автономії можуть мати свою конституцію і законодавство, свої органи законодавчої та виконавчої влади. Територіальна автономія - це самоврядна територіальна одиниця у складі держави, яка має певну самостійність у межах, установлених конституцією та законами цієї держави.

Розділ 2. Унітарна форма державного устрою в Україні

2.1 Порівняння України, як унітарної держави із федеративною формою державного устрою

На тлі регіональних особливостей, різного рівня соціально-економічного, політичного розвитку окремих регіонів питання щодо державного устрою України є вельми вагомим. Відтак політичні сили держави розкололися на два табори: перші обстоюють принципи унітарності, другі є прибічниками федеративності. Основними аргументами прихильників унітаризму є те, що:

1. Головною світовою тенденцією, особливо до середини 80-х років, була централізація всіх сфер суспільного життя, яка часто спиралася на принцип унітаризму, що було зумовлено низкою факторів (дві світові війни, "холодна війна", особливості процесів модернізації та мобілізації тощо).

2. На початок 1995 р. в світі існувало близько 150 унітарних країн, в яких проживала майже третина населення земної кулі.

3. Проблеми, що виникають перед Україною, зокрема запізнілого розвитку, наздоганяючої модернізації та прискореної мобілізації, можуть бути легше вирішені в умовах унітарної форми правління.

4. Україна не має сталої традиції федерального устрою.

5. Сьогодні, коли міждержавні відносини в рамках СНД балансують на грані перерозподілу територій, занадто небезпечно виділяти землі в окремі самостійні утворення.

Федералізація України з т.з. прихильників федералізму веде до виникнення міждержавних зв"язків всередині України, а це є ознакою перетворення федеративного елементу на конфедеративний, який робить унітарність держави неможливою в принципі. Це в свою чергу, з точки зору унітаристів, веде до дестабілізації політичної обстановки в Україні, до міжнаціональних конфліктів, до розпаду країни. Прихильники федеративного устрою України виходять з того, що федеративний устрій враховує існуючу господарську, географічну, етнічну, мовну, конфесійну специфіку регіонів України. На їх думку, надання історичним землям України певного обсягу функцій, необхідних для розв"язання специфічних регіональних проблем, забезпечити розиток як самих регіонів, так і держави в цілому, відкриє простір інтеграційним процесам в Україні.

По-друге, дозволить знайти оптимальну модель державного устрою України, яка поєднає переваги єдиної держави з самостійністю регіонів. І, по-третє, забезпечить єдність, соборність України, покладе кінець сепаратистським, іредентистським настроям. Прихильники федеративного устрою України висувають цілий ряд аргументів на захист своєї концепції. Найголовніші із них:

1. Основною світовою тенденцією XXI ст. буде децентралізація всіх сфер суспільного життя, яка максимально використовуватиме федералістські принципи.

2. На початок 1995 р. 70 % населення проживало у федеративних країнах (50) і процес федералізації дедалі поширюється, особливо в Західній Європі.

3. Відсутність сталих структур громадянського суспільства створює небезпеку відтворення нового тоталітаризму, а децентралізація влади в рамках федеративного устрою мала б стати певним гарантом проти цієї небезпеки.

4. Оскільки місцеві органи влади контролюються різними політичними силами, намагання збудувати єдину адміністративну вертикаль дестабілізувало б ситуацію в країні.

Розділ 3. Переваги та недоліки унітарної форми державного устрою у порівнянні із федеративним устроєм

Головними ознаками унітарної держави є наявність єдиної конституції, єдиного керуючого центру, вертикально-ієрархїчної структури владних установ і відносин, єдиної для всієї держави системи права, єдиного громадянства, єдиної державної мови (при можливому функціонуванні в окремих регіонах інших мов) тощо. Все це є наслідком і передумовою створення і зміцнення центральних органів влади, посилення їх ролі і впливу на розвиток суспільних і в тому числі етнополітичних процесів. Говорячи про унітарну державу, варто уникати одномірного підходу та однозначної її оцінки. Унітарна держава, як і будь-які інші форми державного устрою, має певні достоїнства та недоліки. До достоїнств унітарної держави можна віднести:

1. Певну економічність, тобто не дуже великі витрати на утримання владних структур.

2. Відносну простоту та оперативність прийняття рішень.

3. Відносну легкість нагляду та контролю за виконанням прийнятих рішень.

4. Значну стійкість в екстремальних умовах.

5. Досить велику придатність в часи державного будівництва.

Недоліками ж є те, що вона:

1. Зможе створювати умови для авторитаризму, відродження або встановлення тоталітаризму.

2. Ігнорує специфічні особливості етнонаціональних спільнот, уніфікує всі сфери їх життя.

3. Позбавляє ініціативи регіональні та місцеві органи влади.

4. Провокує зародження екстремізму та сепаратизму тощо.

Унітарні держави поділяються на дві великі групи: централізовані та децентралізовані. Централізованими вважаються такі, в яких підпорядкування переферійних органів влади державному центру здійснюється за допомогою посадових осіб, призначених з центру. Прикладами класичних централізованих унітарних держав можуть бути Норвегія, Швеція, Фінляндія та ін.

Децентралізованими унітарними державами є ті, в яких периферійні органи влади формуються незалежно від центру і діють більш самостійно, звичайно, в рамках наданих повноважень. Прикладом децентралізованих держав вважають Великобританію, Нову Зеландію, Японію та ін. В останні десятиріччя в більшості унітарних держав, таких як Іспанія, Італія, Франція, Великобританія та багатьох інших все чіткіше проглядається тенденція до децентралізації, передачі місцевим органам влади все більшого кола владних прерогатив та функцій. Наприклад, в Італії нині є розбіжності між регіонами з звичайним статусом й тими, які зберігають особливий статус на базі специфічних культурних, етнічних чи історичних особливостей. Це Сицилія, Сардинія, Валле д"Аоста, Трентино-Альто Адидже. Все більш зростаючої самостійності у вирішенні місцевих проблем домагаються Шотландія, Уелс та інші регіони Великобританії. Аналогічні тенденції мають місце і в Іспанії (баски), Франції та ін. Намітилася вона і в Україні.

Це виявилося в створенні й існуванні на її території Автономної Республіки Крим, кількох вільних економічних зон, розширенні повноважень регіональних органів влади. В той же час сам процес деконцентрації влади ще не може слугувати гарантією демократизації суспільства. Навпаки, він може привести до розбалансованості суспільно-державного розвитку і досвід України, на жаль, це підтверджує.

Гарантією цивілізованості може слугувати лише цілеспрямований перерозподіл владних функцій з центру на місця, який в свою чергу дасть змогу розподілити відповідальність за політику і реформи, що здійснюються в країні, між різними її суб"єктами. Це є світова норма.

Висновок

Історія існування держави свідчить про те, що у всі століття різні держави відрізнялися один від одного внутрішньою будовою (структурою), тобто способом територіального розподілу (адміністративно-територіальні одиниці, автономні політичні утворення, державні утворення, що володіють суверенітетом), а також ступенем централізації державної влади (централізовані, децентралізовані, організовані за принципом демократичного централізму).

Даний феномен позначається терміном «форма державного устрою», під якою розуміється територіальна організація державної влади, співвідношення держави як єдиного цілого з його складовими частинами. При всьому різноманітті форм державного устрою двома основними серед них є унітарна і федеральна. Третя форма державного устрою – конфедерація, але вона зустрічається набагато рідше в порівнянні з першими двома.Аналіз поставлених завдань курсової роботи дозволяє зробити ряд виводів:

1. Унітарна (неподільна) держава – форма державного або національно-державного устрою, при якому територія держави на відміну від федерації, не має в своєму складі федеральних одиниць – суб'єктів федерації, а підрозділяється на адміністративно-територіальні одиниці:а) існування поряд з централізованою державою таких держав як децентралізована ті змішана, що дозволяє різною мірою здійснювати державно-владні повноваження;б) єдина система найвищих органів державної влади дозволяє якісніше займатися законотворчою діяльністю на території унітарної держави;в) у більшості сучасних унітарних держав основний територіальний розподіл є політико-адміністративним, але що характерно, якщо на території унітарної держави проживає невелике за чисельністю населення іншої національності від основного, то широко використовується національна і законодавча автономія. Тобто виражається адміністративно-територіальний розподіл.

2. Федерація – форма державного устрою, відповідно до якої держава складається з державних утворень – суб'єктів федерації, наділених значною автономією, що не порушує, однак, цілісності держави.

а) федерації створюються за різними ознаками.

Найбільш поширеними є федерації, побудовані за територіальною ознакою;б) існують федерації, в яких при домінуванні територіальної ознаки у федеральному устрої враховується і етнічний чинник. Є федерації, створені за мовною ознакою.

в) федерація є форма розмежування предметів ведення між федерацією і вхідними в її склад суб'єктами – державними утвореннями.

Предмети ведення федерації і її суб'єктів – це круг конституційно закріплених питань, по яких, залежно від форми правління, відповідні державні органи федерації і її суб'єктів компетентні ухвалювати рішення;

г) федерації відрізняються один від одного по ступеню централізації влади і управління. Переважають федерації централізовані, в яких досить широкий круг питань, віднесених до виняткової компетенції федерації;

д) у федеральних державах передбачені гарантії виконання вирішень федеральних органів на всій території федерації;

е) взаємовідношення між федераціями і їх суб'єктами розвиваються суперечливо. Переважаючою є тенденція до інтеграції при збереженні певних гарантій прав і інтересів суб'єктів федерації. Нині федерації залишаються однією з найефективніших і життєздатних форм державного устрою;

ж) забезпечення державної єдності об'єднаних у федерацію суб'єктів - тільки одна функція федерального ладу, обумовлена головним чином саме багатонаціональним складом населення. Його інша функція – раціоналізація влади і управління суспільними і державними справами на користь збереження і підтримки демократичного конституційного ладу;

з) нерівноправ'я суб'єктів федерації в економічній сфері породжує негативні політичні наслідки, підсилює прагнення країв, і областей перетворюватися в республіки.

3. Конфедерація – особлива форма державного устрою, яка відрізняється від федерації специфікою конституційних основ.

а) конституційні основи конфедерації виступають в двох якостях: як її конституційні принципи, що розкривають зміст її поняття, і як юридична основа конфедеративного утворення

б) принципами конфедерації є принцип еквівалентності – юридичної рівності суб'єктів конфедерації між собою і з конфедеральним центром, а також принцип збігу, – створення загального суверенітету за рахунок поєднання суверенітетів держав, що об'єдналися в конфедерацію;

в) можливі два види конфедерації – конфедеративний союз держав і конфедеративна союзна держава.

Відмінність між цими видами полягає в наявності у конфедеративної союзної держави статусу держави, якої не має конфедерація держав;г) юридичною основою конфедерації після завершення процесу її створення є не союзний договір, а конституційні норми держав, що співпали та об'єдналися в ній.

Конфедерація ґрунтується на конфедеральному праві, яке зовні може вважатися різновидом державного права, оскільки відрізняється від останнього лише специфікою формування сфери дії. З цього виходить, що інтеграційні процеси сприяють розвитку конституційного (державного) права, поширюючи його дію і на міждержавні відносини.Зараз найбільш розповсюдженою формою держави є демократична федеративна республіка. Саме в ній найбільше чітко виявляються всі сучасні погляди на те, яким повинне бути суспільство. Однак це зовсім не означає, що людство не може винайти нічого більш досконалого. Можливо, у майбутньому з'являться принципово нові елементи форми держави, і це лише ще раз доводить перспективність і необхідність розгляду даної теми.

Використана література

1. КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ

(Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1996, № 30, ст. 141)

{Із змінами, внесеними згідно із Законами

№ 2222-IV від 08.12.2004, ВВР, 2005, № 2, ст.44

№ 2952-VI від 01.02.2011, ВВР, 2011, № 10, ст.68

№ 586-VII від 19.09.2013, ВВР, 2014, № 11, ст.142

№ 742-VII від 21.02.2014, ВВР, 2014, № 11, ст.143}

2. Назаренко Г.ВЗагальна теорія держави. – М.: Ось-89, 2001. – 453 с.

3. Юридична енциклопедія: В 6 т. / Ред. кол. Ю.С. Шемчушенко (відп. ред.) та ін. – К.: “Укр. енцикл.”, 1998. – Т.2. Д – Й. – 672 с.

4. Иванников И.А. Общая теория государства и права: Учебное пособие. М.: "Наука -Пресс", 2006. - 368 с.

5. Шаповал В. Форма держави в конституційному праві // Вісник Конституційного суду України. – 2003. – №2. – C. 47-58.

6. Скакун О.Ф. Теорія держави та права: Посібник. – Х.: Эспада, 2005. – 840с.

9. Старцев Я.Ю. Курс лекцій "Государственное и муниципальное управление в зарубежных странах". – М.: Логос, 2005. – 256 с.

10. Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник / Пер. з рос. – Харків: Консум, 2008. – 656 с.

11. Лисенков С.Л. Загальна теорія держави і права. Навч. посібник. – К.: “Юрисконсульт”, 2006. – 355 с.

12. Теорія держави і права. Академічний курс: Підручник / За ред. О.В. Зайчука, Н.М. Оніщенко. – К.: Юрінком Інтер, 2006. – 688 с.

18. Евсеенко Т.П. О понятии "простого" государства в юридической науке // Правоведение. – 2004. – №1. – С. 196-202.

20. Теорія держави і права: Підручник / С.Л. Лисенков, А.М. Колодій, О.Д. Тихомиров, В.С. Ковальський; За ред. С.Л. Лисенкова. – К.: Юрінком Інтер, 2005. – 448 с.