Розвиток самосвідомості у ранній юності

Важливою особливістю психічного розвитку особистос­ті в ранньому юнацькому віці є становлення самосвідомос­ті, яке відбувається як відкриття учнем свого неповторно­го внутрішнього світу, індивідуальності своєї особистості, усвідомлення незворотності часу, формування цілісного уявлення про себе.

Відкриття юнаком свого неповторного внутріш­нього світу, індивідуальності своєї особистості.Цей вияв самосвідомості полягає в тому, що старший школяр починає сприймати свої переживання, емоції не як відоб­раження зовнішніх подій, а як стан свого внутрішнього Я, усвідомлює свою неповторність, неподібність до інших. Відкриття свого внутрішнього світу збуджує радість, хви­лювання і водночас супроводжується тривогою. Внутріш­нє Я особистості старшокласника не тотожне зовнішній поведінці, що актуалізує проблему її саморегулювання (самоконтролю, самооцінки, корекції, планування тощо).

Юнацьке Я ще нецілісне, невизначене, його усвідом­лення нерідко супроводжується тривогою або відчуттям внутрішньої порожнечі, яку необхідно чимось заповнити. У зв'язку з цим посилюється потреба у спілкуванні, яке, попри те, стає більш вибірковим. Водночас юнак усе часті­ше відчуває бажання усамітнитися.

Усвідомлення юнаком незворотності часу.У ранньо­му юнацькому віці з'являється усвідомлення незворотності часу, скінченності свого існування, що змушує серйозно замислюватися над сенсом життя, своїми перспективами, майбутнім, особистими життєвими цілями, життєвим шляхом. Поступово з мрії, для якої все можливо, та ідеалу як абстрактного, часто недосяжного зразка починають ви­мальовуватися більш чи менш реалістичні плани дійснос­ті, між якими молодій людині доведеться обирати. Життє­вий план охоплює всю сферу самовизначення старшоклас­ників. Йдеться про стиль життя, рівень домагань, вибір професії і свого місця в житті.

Усвідомлення плину часу спонукає юну особистість до самооцінки, перегляду засвоєних у дитинстві цінностей, розуміння вічних цінностей (добра і зла, щастя і нещастя, значущого і незначущого, справедливості і несправедливос­ті, краси і потворності, творчості і рутинності тощо), осмис­лення життєвих суперечностей, криз та успіхів власного розвитку. У ранньому юнацькому віці минуле (дитинство) і майбутнє (дорослість) ще не перетинаються в теперішньо­му часі, піддаючи випробуванню почуття неперервності свого Я, спадкоємності в часі (самоідентичності).

Однією з характеристик особистісного часу є наскрізне бачення людиною з позиції теперішнього свого минулого і майбутнього, тобто індивідуальна часова трасспектива.

Індивідуальна часова трасспектива — форма часової інтеграції психіки людини, яка виявляється у співвіднесенні у свідомості мину­лого, майбутнього і теперішнього часових етапів людського життя.

Для юнаків тривалість життєвої перспективи (хроно­логічна віддаленість подій майбутнього) є значною. її ре­алістичність (бачення різниці між реальністю і фантазі­єю) досить неадекватна, а розчленування майбутнього на послідовні етапи (диференційованість перспективи) — невиразне. Життєва перспектива для більшості юнаків є оптимістичною, бо вони впевнені, що очікувані події від­будуться у визначений термін. Узгодженість подій мину­лого, актуального теперішнього і потенційного майбут­нього невисока.

Російський психолог Тетяна Снєгірьова (нар. 1949) об'єднала особливості трасспективи у ранньому юнацько­му віці у такі групи:

а) суб'єктивно-гармонійна трасспектива. Усі три часові модальності Я (минуле, теперішнє, майбутнє) взаємо­пов'язані у свідомості індивіда та однаково відповідають Я-ідеальному — уявленню людини про те, якою вона мог­ла бути чи якою їй би хотілось бути;

б) нормативна трасспектива. Актуальне Я більше тя­жіє до майбутнього, ніж до минулого. Ставлення до Я-минулого критичне незалежно від міри наступності між ним та Я-теперішнім;

в) розірвана трасспектива. Я-теперішнє більше тяжіє до майбутнього, ніж до минулого, але майбутнє відірване від теперішнього. Усі три часові модальності усвідомлю­ються як окремі стани. Я-ідеальному відповідає тільки майбутнє;

г) консервативна трасспектива. Я-теперішнє більше тя­жіє до Я-майбутнього, яке ізольоване від минулого і тепе­рішнього, не впливає на розвиток особистості;

ґ) інфантильна трасспектива. Я-минуле та Я-теперіш­нє пов'язані, утворюють один полюс. На іншому полюсі знаходяться взаємопов'язані Я-майбутнє та Я-ідеальне. Це свідчить про низьку самооцінку та відсутність в осо­бистості засобів для наближення майбутнього й оволодін­ня ним;

д) регресивна трасспектива. Я-теперішнє віддалене від минулого і від майбутнього, ніби «випадає» з розвитку, не відповідає цінностям Я-ідеального.

Сприймання власного психологічного часу зумовлює внутрішню картину становлення особистості. За певних умов дівчата і хлопці можуть переживати перехід від ми­нулого до теперішнього як зміну на гірше, особистісний регрес. Минуле вони сприймають як період, у якому зали­шилося все краще, що відповідає головним цінностям осо­бистості. До минулого тяжіє Я-ідеальне. В деяких стар­шокласників теперішнє і минуле тісно пов'язані й утво­рюють спільний полюс. У ранній юності можливе також тяжіння Я-ідеального до майбутнього. У такому разі моло­да людина не задоволена собою, вважає себе інфантиль­ною, сподівається і прагне стати іншою, кращою. Трапля­ється, що всі три часові виміри Я ізольовані один від одно­го, тобто теперішнє не пов'язане з минулим, а майбутнє не є продовженням теперішнього.

Оптимальний варіант особистісного розвитку на етапі ранньої юності передбачає відносну наступність минулого і майбутнього Я з одночасними якісними поступальними змінами, які відкривають шлях до нових можливостей. Ознаками такого розвитку, на відміну від простої зміни, є розв'язання деяких ціннісно-смислових суперечностей, чітке самовизначення між добром і злом, любов'ю і нена­вистю, конструктивністю і деструктивністю, відповідаль­ністю і безвідповідальністю, прогресом і регресом.

Формування цілісного уявлення юнака про себе.У старшому шкільному віці учень спочатку усвідомлює та оцінює особливості свого тіла, власну привабливість, а піз­ніше — духовні, морально-психологічні, інтелектуальні, вольові якості. Важлива роль при цьому належить особистісній рефлексії — заглибленню у світ власних учинків, почуттів, переживань, співвіднесення їх з навколишньою дійсністю. У ранній юності вона здійснюється через пос­тійні самоспостереження, самоспоглядання та самоаналіз. Це зумовлює певний відхід від дійсності, роздуми про своє Я: яким воно є на певний час, яким намагається бути, яким повинно бути, яким хотіло б бути. Таке самозаглиб­лення може здійснюватися не тільки в думках, мріях, а й на папері. Юнацький щоденник стає реальним втіленням особистісної рефлексії.

Відкриття себе як неповторної особистості нерозривно пов'язане з розумінням соціального світу, в якому стар­шокласник живе. Юнацька саморефлексія спрямована на усвідомлення свого становища і призначення в світі. «Який мій життєвий ідеал?», «Хто мої друзі, і хто воро­ги?», «Ким я хочу стати?», «Що я можу зробити, щоб я і навколишній світ стали кращими?» — над такими питан­нями роздумує юнак, у якого самоаналіз стає засобом соці­ально-морального і духовного самовизначення. Цей само­аналіз інколи ілюзорний, нерідко необґрунтованими є і юнацькі плани. Але потреба в ньому є свідченням розвине­ної особистості, важливою передумовою цілеспрямованого самовиховання.

Рефлексія дає змогу юнацтву аналізувати життя, диви­тися на нього збоку, що є важливим моментом його психіч­ного розвитку. Пізнання життя і свого місця в ньому зумов­лює глибоке розуміння своїх зв'язків, стосунків з іншими людьми, правил, моральних основ цих взаємин, усвідом­лення потреби в духовному. Результатом роздумів про себе, діалогів із собою, самоаналізу стає обґрунтування мораль­них мотивів, визначення духовно-моральної позиції.

Відкриття юнаком свого внутрішнього світу, усвідом­лення незворотності часу, формування цілісного уявлення про себе свідчать про перехід самосвідомості на якісно но­вий рівень. Розвиток когнітивних аспектів самосвідомості виявляється у підвищенні значущості системи власних цінностей, посиленні особистісного, психологічного, дина­мічного напрямів самовиховання. Новий рівень емоційного аспекту самосвідомості юнаків полягає у переростанні ха­рактерних для підлітків часткових самооцінок у загальне, цілісне ставлення до себе. Якісні зміни регулятивного ас­пекту самосвідомості виявляються в умінні відокремлюва­ти успіх чи невдачу в конкретній діяльності від загального уявлення про себе, свої здібності та можливості.

Важливою ознакою самосвідомості особистості у ранній юності є самоповага — узагальнене ставлення людини до се­бе, міра прийняття чи неприйняття себе як особистості, яка виявляється у задоволенні собою, почутті власної гідності, позитивному ставленні до себе, узгодженні свого Я-реального з Я-ідеальним. Позитивне ставлення до себе свідчить про високу самоповагу; незадоволеність собою, негативна оцін­ка своєї особистості — про низьку.

Юнаки і дівчата із заниженою самоповагою часто від­чувають труднощі у спілкуванні. Чим нижча самоповага людини, тим вірогіднішим є виникнення відчуття самот­ності. Низька самоповага зумовлює невисокий рівень со­ціальних домагань особистості, спонукає її ухилятися від діяльності, в якій наявний елемент змагання. Молоді лю­ди часто відмовляються від досягнення поставленої мети, оскільки не вірять у власні сили, що зміцнює їхню заниже­ну самооцінку.

Враховуючи особливості формування у дівчат і хлопців цілісного уявлення про себе, вчитель повинен підтримувати їхню високу самоповагу, створювати ситуації, в яких інди­віди із заниженою самоповагою відчули б свою соціальну, особистісну цінність, змінили б ставлення до себе на краще.

Загалом, розвиток самосвідомості старшокласників пе­редбачає відкриття ними свого внутрішнього світу, усві­домлення незворотності часу, формування цілісного уяв­лення про себе, виникнення самоповаги, що свідчить про становлення особистості.