Рання дорослість

Рання дорослість є періодом, який настає після юності й характеризується стабільністю у психофізіологічному, пси­хологічному та соціальному аспектах розвитку. На цьому етапі людина активно реалізує свій особистісний потенціал у різних сферах життєдіяльності, насамперед у професійній.

Загальна характеристика раннього дорослого віку

Ранній дорослий вік охоплює період від 20 до 40 років. Людина в цьому віці є статево дозрілою, в неї розвинуті ро­зумові здібності та інтереси, сформовані система цінностей (світогляд, життєва позиція), цілісний Я-образ, готовність до самовдосконалення та професійні наміри. Охоплює він дві фази.

Перша фаза ранньої дорослості.

Триває приблизно з 20 до 30 років життя і збігається з молодістю людини. У цей період людина досягає піку у своєму фізичному роз­витку, є здоровою, сильною, витривалою, енергійною, здатною до народження дітей. Активно збагачується її психологічний і соціальний досвід, вона включається в усі види соціальної активності, оволодіває багатьма соціальни­ми ролями. Розвиток особистості людини зумовлюється пе­редусім особливостями сімейного та професійного життя. Вона відходить від батьківської сім'ї, обирає супутника життя, приймає рішення про шлюб і створення сім'ї, наро­дження дітей, займається їх вихованням. Одночасно зі ство­ренням сім'ї людина спрямовує свої зусилля на професійне навчання, пошук постійного місця зайнятості, професійну адаптацію, досягнення професійного успіху, кар'єру.

Друга фаза ранньої дорослості.

Охоплює період від 30 до 40 років. Особливості розвитку людини в цей час за­лежать від ступеня і продуктивності її соціальної актив­ності, досягнутого статусу, перебігу попередніх стабільних і кризових періодів. Новий статус дорослого забезпечуєть­ся його правами і обов'язками в різних сферах життя й ді­яльності, консолідацією соціальних і професійних ролей.

У другій фазі ранньої дорослості людині доводиться ви­рішувати такі проблеми:

1) проблема професійної кар'єри. Основною формою со­ціальної активності людини на цьому етапі її життя є про­фесійна діяльність, нагромадження досвіду. Для одних людей задоволеність життям пов'язана з роботою, до ін­ших приходить усвідомлення обмеженості можливостей власного зростання та неможливості здійснення задумів щодо кар'єри. Джерелом задоволення життям для них стає переважно сім'я та особисті інтереси;

2) проблема виховання дітей. Із народженням дитини зусилля сім'ї спрямовуються на її виховання. Кожен пері­од розвитку дитини вимагає переходу батьківства на якіс­но новий рівень. Воно долає такі стадії:

а) формування образу батьківства — від зачаття до на­родження дитини (дорослі розмірковують, якими вони бу­дуть батьками, спираючись на власні уявлення про еталон батьківства);

б) вигодовування — від народження до 2 років (у дорос­лих формується почуття прив'язаності до дитини, вони вчаться співвідносити емоційне співчуття і час, який від­дають оточенню, з потребами дитини);

в) формування авторитету — від 2 до 5 років (батьки по­чинають задумуватися над тим, якими батьками вони бу­ли та якими будуть, усвідомлюють ймовірність і ризик не­відповідності власної та дитячої поведінки еталонній);

г) інтерпретативна — охоплює молодший шкільний вік (дорослі переглядають звичні виховні установки);

ґ) взаємозалежності — триває протягом підліткового віку (батьки аналізують стосунки зі своїми дітьми);

д) розлучення (дорослі відпускають від себе дітей і кри­тично осмислюють, якими батьками були).

У процесі розвитку дитини батькам не тільки доводиться вирішувати її проблеми, задовольняти запити, а й долати труднощі, які виникають у подружніх взаєминах. На кожній стадії батьки повинні розв'язувати свої внутрішні конфлікти на все вищому рівні інтеграції. Тому основним завданням ранньої дорослості є вирішення суперечностей між власною ідентичністю та поєднанням соціальних ролей, між близь­кістю у стосунках з іншими людьми й ізоляцією від них.

Досягнення ідентичності забезпечує відчуття неперерв­ності досвіду дорослого життя. У зв'язку з пошуками іден­тичності людям постійно доводиться пізнавати, оцінювати себе, визначати та змінювати свої пріоритети, місце в соці­альному оточенні.

Суперечність між близькістю у стосунках з людьми та ізоляцією від них є найхарактернішою для ранньої дорос­лості проблемою. Інтимність вимагає встановлення тісних стосунків, які приносять взаємне задоволення. Однак при цьому кожен індивід мусить зберігати свої неповторні особливості. Ізоляція настає в результаті неможливості чи нездатності досягнути взаємності або недостатньої іден­тичності індивіда, з чим пов'язаний ризик втратити себе при об'єднанні з іншим. Розвиток близькості є важливим досягненням ранньої дорослості. Люди, нездатні сформу­вати близькі стосунки, можуть відчувати суттєві труднощі в соціальній адаптації, страждати від почуття самотності, пригніченості й підозрілості.

Загалом, на етапі ранньої дорослості людина досягає піку у своєму фізичному розвитку, завдяки включенню у різні сфери соціального життя збагачується її досвід. їй до­водиться вирішувати важливі проблеми та завдання про­фесійної кар'єри, виховання дітей, досягати ідентичності, розв'язувати суперечність між близькістю та ізоляцією у стосунках з людьми.